Курсовая работа (т): Кібербулінг у підлітковому середовищі

Ошуканство, видурювання конфіденційної інформації та її розповсюдження (outing & trickery)- отримання персональної інформації в міжособовій комунікації і передача її (текстів, фото, відео) в публічну зону Інтернету або поштою тим, кому вона не призначалась.

Відчуження (остракізм), ізоляція. Будь-якій людині, особливо в дитинстві, притаманно сприймати себе або в якійсь групі, або поза нею. Бажання бути включеним у групу виступає мотивом багатьох вчинків підлітка. Виключення із групи сприймається як соціальна смерть. Чим в більшій мірі людина виключається із взаємодії, наприклад, в грі, тим гірше вона себе почуває і тим більше падає її самооцінка. У віртуальному середовищі виключення також наражає на серйозні емоційні негаразди, аж до повного емоційного руйнування дитини. Онлайн відчуження можливе в будь-яких типах середовищ, де використовується захист паролями, формується список небажаної пошти або список друзів. Кібер-остракізм проявляється також через відсутність швидкої відповіді на миттєві повідомлення чи електронні листи.

Кіберпереслідування - це дії з прихованого вистежування переслідуваних і тих, хто тиняється без діла поруч, зазвичай зроблені нишком, анонімно, з метою організації злочинних дій, наприклад, спроб зґвалтування, фізичного насильства, побиття. Відстежуючи через Інтернет необережних користувачів, злочинець отримує інформацію про час, місце і всі необхідні умови здійснення майбутнього нападу.

Хепіслеппінг (від англ.. happy slapping -щасливе ляскання) - відносно новий вид кібербулінгу, який починався в англійському метро, де підлітки прогулюючись пероном раптом ляскали один одного, в той час як інший учасник знімав цю дію на мобільну камеру. В подальшому за будь-якими відеороликами, в яких записано реальні напади, закріпилась назва хепіслепінг. Відеороліки нападів з метою гвалтування чи його імітації інколи ще називають хоппінг - наскок (особливо поширений в США). Ці відеоролики розміщують в Інтернеті, де його можуть продивлятись тисячі людей, зазвичай без жодної згоди жертви. Інша форма хепіслепінгу - це передавання сюжетів мобільними телефонами. Починаючись як жарт, хепіслепінг може завершитись трагічно. З’явилось поняття булліцид - загибель жертви внаслідок буллінгу, вважається злочином і хепіслепінг, якщо призводить до таких трагічних наслідків ( рис.1.2.1).

Типи кібербулінгу

Рис. 1.2.1. Типи кібербулінгу у підлітковому середовищі

Виявити кібергбулінг досить важко, бо він в підлітковому середовищі має свої особливості:

молодь спілкується між собою частіше приховано від дорослих, а спілкування у всесвітній мережі Інтернет, позбавляє дорослих здійснювати контроль;

частіше кіберпереслідувачі знають, кого вони переслідують, а їх жертви не завжди знають, хто переслідує їх;

перебування в інтернеті може бути анонімним;

знижене почуття відповідальності кібертерористів;

жертви кібербулінгу, як і жертви інших форм насильства, приховують факти кібербулінгу по відношенню до себе (страх переслідувачів, та батьків, які можуть обмежити доступ до мобільного телефону, інтернету).

Також можна виділити імовірні особистісні стратегії залучення до кібер-булінгу [8, с. 58]. По-перше, це стратегія реваншу - діти, що зазнали нападок в реальному житті, можуть спробувати бути буллерами у віртуальному середовищі. По-друге, - втеча від нудьги, розваги без усвідомлення можливих трагічних наслідків розвитку подій, спровокованих кібер-буллінгом. По-третє, - посилення реального буллінгу інформаційно-комунікаційними технологіями, що створює феномен комплексного мультимодального буллінгу. В межах цієї останньої стратегії особистісний профіль агресора-переслідувача може бути перенесений із багаторічних досліджень традиційного буллінгу.

Існує чотири типи портретів дітей-буллерів, які перегукуються із запропонованими особистісними стратегіями, які виділив американський юрист з питань інтернет-безпеки, директор одного із найпопулярніших спеціалізованих сайтів Перрі Афтаб:

) «мстивий ангел» (борець за справедливість, найчастіше реалізує першу стратегію реваншу);

) «погані дівчата» (найчастіше реалізує другу стратегію втечі від нудьги, цей тип має невдалу назву, адже хоча дівчата складають більшість цього типу буллерів, з нудьги до кібербулінгу вдаються також і хлопці);

) «спраглий влади» (третя стратегія - бажання отримати контроль, авторитет, використовуючи при цьому інших людей);

) «ненавмисний» тип - це відсутність власної мотивації чи будь-якої стратегії, але залучення до кібер-буллінгу через негативні відповіді на провокації в «зворотній хвилі» та інших формах [Додаток А].

Робимо висновок, що між фізичним і психологічним насильством розмістилася така форма, як третирування - вербальні погрози, образи, стусани, штовхання. Сюди входять і словесні образи, і приниження етнічного чи статевого характеру. До психологічного насильства ще входить така форма тиску, як бойкот - змова групи людей про недопущення контактів і спілкування, вигнання із суспільства, що безпосередньо присутнє в тих чи інших видах кібербулінгу. Реальний та віртуальний булінг мають деякі відміності. Основною відмінністю є те, що віртуальний булінг важче розглядіти та прослідити, так як він може скриватися анонімними булерами.

Висновки до першого розділу

кібербулінг агресія підлітковий

Проаналізувавши наукові джерела з проблеми дослідження ми визначили, що кібербулінг- це новітня форма агресії, що передбачає жорстокі дії з метою дошкулити, нашкодити, принизити людину з використанням інформаційно-комунікаційних засобів: мобільних телефонів, електронної пошти, соціальних мереж тощо.

Наукове визначення поняття кібербулінгу досить часто стикається із низкою проблем: а) різноманіття технологій, опосередкування комунікації якими визначає віднесення дій до кібербулінгу; б) залежність визначення від учасників, залучених до булінгової взаємодії (так, дії, вчинені дорослими по відношенню до дітей, зазвичай не називаються кібербулінгом); в) віртуальний терор може бути прямим (атаки у вигляді відправки погрозливих чи образливих листів на адресу жертви), а також непрямим, за дорученням (коли використовуються інші люди для того, щоб дошкуляти жертві).

Існують такі типи прояву кібербулінгу: перепалки, або флеймінг; нападки; обмовлення, зведення наклепів; самозванство,втілення в певну особу; ошуканство; відчуження (остракізм), ізоляція; кіберпереслідування; хепіслеппінг.

Виявити це явище в підлітковому середовищі досить складно, так як самі діти скривають наявність його в своєму житті. Діти приховують будь-які непорозуміння чи образи в інтернеті, часто це трапляється за страху, що інші можуть про це дізнатися і будуть глузувати або батьки дізнавшись обмежать доступ до мережі Інтернет та інші. Скритність, швидкий доступ до інтернету, наявність анонімності являюють собою особливості кібербулінгу.

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЯВУ КІБЕРБУЛІНГУ В ПІДЛІТКОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ

.1 Дослідження причин кібербулінгу в підлітковому середовищі на прикладі Степанівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Ще кілька років тому, про кібербулінг ми майже не чули. Завдяки входженню суспільства в еру інформаційних технологій, сьогодні цей термін стає терміном повсякденного вжитку, він стає таким же зрозумілим, як терміни «сайт», «домен», «хостінг». Це явище набирає в Україні все більших обертів, і вже настав час, говорити про нього, як про одну з найрозповсюдженіших форм насильства - кібертероризм.

Зрозуміти краще кібербулінг можна через визначення особливості факторів, що впливають на це явище. Одним із основних факторів є психологічна характеристика дитини, яка проявляє агресора, жертву чи посередника, що допомогло визначити причини кібербулінгу в підлітковому середовищі ( таблиця 2.1.1).

Дитина імовірно може бути схильною до кібербулінгу, якщо вона:

домінантна особистість, схильна самостверджувати себе з використанням пригнічення, образи до іншої особи;

неврівноважений темперамент, імпульсивний, легко фрустрований;

має більш позитивне ставлення до насильства, ніж більшість дітей з його оточення;

важко підкорюється правилам;

проявляє мало співпереживання тим дітям, які зазнають нападок;

часто ставиться агресивно до дорослих;

добре розмовляє про себе поза межами важких чи незручних ситуацій;

проявляє і проактивну агресію (наприклад, для досягнення мети), і реактивну агресію (зокрема, у відповідь на провокацію)[6].

Характерна поведінка для дитини, що є жертвою кібербулінгу:

зазвичай тиха, обачлива, чутлива дитина, яку можна легко зворушити і фруструвати;

може бути особливо незахищена через недостачу впевненості і страждати від низької самооцінки;

часто має мало друзів і соціально ізольована;

може боятися, що їй заподіють шкоду;

може бути тривожною і пригніченою;

фізично слабкіша, ніж більшість однолітків;

вважає, що легше проводити час із дорослими (батьками, вчителями, тренерами), ніж з однолітками [9].

В умовах інформатизації всіх видів професійної діяльності домінуючими стають духовні, інтелектуальні взаємозв’язки особистості та суспільства. Головним фактором її формування стає інформаційне середовище з його когнітивними механізмами і структурами, найновішими технологічними досягненнями, сучасними засобами масової інформації. У процесі розвитку інформаційної культури особи в системі гуманізації суспільства слід відрізняти безпосередній і опосередкований вплив соціальної комунікації, сучасного інформаційного середовища на людину. Невід’ємною складовою цього процесу виступає саморозвиток особистості, який відбувається протягом всього її життя і характеризується як активний початок її діяльності, її спрямованості до соціалізації. ЗМІ, які часто виступають у ролі «наставника» молодої людини, часто демонструють і різноманітний «інформаційний бруд». Однак причина не лише в тому, що підростаюче покоління «вчиться поганому», яке ріками ллється з екранів телевізорів та Інтернету. Часто причиною такого нездорового інтересу до насильства є відсутність державної системи виховання молоді в напрямку протидії агресії суспільства.

Таблиця 2.1.1

Психолог В. Вздульська винайшла метод розпізнання кібербулінгу в житті дитини, в тому числі підлітка, а саме відповідаючи ТАК або НІ на кожне із запропонованих запитань :

. Чи користуєтеся ви комп’ютером, мобільним телефоном або граєте у відеоігри за допомогою інтернету?

. Чи користуєтеся ви соціальними мережами?

.Чи доводилося вам колись бачити онлайн-групу (спільноту), веб-сторінку, інтернет-відео чи опитування, де б висміювалась якась людина?

. Чи були ви коли-небудь свідком онлайн-гри, чату чи дискусії, де виявлялися б нападки чи жорстокість щодо якоїсь людини?

. Чи ви колись створювали фальшивий профіль або навмисно приховували своє ім’я в мережі?

. Чи надсилали ви коли-небудь якісь повідомлення, використовуючи чужий телефон чи акаунт у мережі?

. Чи ви коли-небудь пересилали листа, повідомлення в чаті або фотографію без дозволу їх оригінального адресанта?

. Чи ви коли-небудь розміщували онлайн фото або відео з людьми без їхнього дозволу?

Якщо дитина відповіли “ТАК” на запитання 1-2, дитина - потенційна жертва кібербулінгу. Якщо дитина відповіли “ТАК” на запитання 3-4, ви ставали свідком кібербулінгу. Якщо дитина відповіли “ТАК” на запитання 5-8, її поведінка могла призвести до кібербулінгу [11].

Нами було проведене незалежне опитування школярів Степанівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, віком від 14 до 17 років, а саме 9 та 11 класи (Зразок анкети див. Додаток Б) . В опитуванні прийняли участь 56 учнів. За даними анкет: 82 відсотки опитаних, визнали застосування по відношенню до себе електронних технологій (через інтернет та мобільний телефон), які можна розцінювати проявом кібертероризму.

Частіше всього це була нецензурна лайка (62%); пропозиції відвідати порносайт, переглянути відео із сценами насильства (16%) [Додаток В]. Майже кожного третього користувача мережі інтернет ображали, над ним насміхались, його лаяли. Досить часто (19% респондентів), свідчили випадки шантажу та погроз на свою адресу ( рис. 2.1.1).

Рис. 2.1.1. Прояви кібербулінгу до учнів 9-11 класів

Степанівської ЗОШ І-ІІІ ступенів станом на 2015 рік

З нашого опитування можна зробити висновок, що кібернападники досягали своєї мети: 15% підлітків школи це дратувало, 37% відчували сором, у 9% опитаних був присутнім страх [Додаток Г]. Проте жодний з респондентів, що були жертвою кібербулінгу не звертались за психологічною допомогою, характеризуючи це тим, що їм ніяково з такою проблемою звертатися до спеціаліста (рис. 2.1.2).

Рис. 2.1.2. Наслідки кібернападків, що відчували учні 9-11 класів Степанівської ЗОШ І-ІІІ ступенів станом на 2015 рік

На основі вище зазначеного, ми зрозуміли, що у підлітків присутній страх звернутися із своїми проблемами до дорослих, а тому щоб уберегти дітей ми розглянули принципи протистояння кібербулінгу батьками чи опікунами.

Першим принципом являється уважність до дитини. Бути уважним до дитини та її віртуальних практик. Наші дослідження медіакультури молоді [5] показують, що підлітки мають відокремлені від дорослих віртуальні практики. Навіть щодо телевізійного перегляду підлітки переважно не обговорюють з батьками свій досвід спілкування з медіа. Он-лайн практики підлітків іще більш відокремлені, батьки фактично відсутні у тому віртуальному світі, де проводить час їхня дитина: в Інтернеті вони ходять до різних місць різними маршрутами. Як звертають увагу Ковальскі з колегами, чомусь нікого не дивує, що батьки добре інструктують дитину щодо маршрутів руху і правил користування, наприклад, велосипедом, натомість, привносячи в родину нові елементи технологій (мобільний телефон, відеоплейєр, комп’ютер, Інтернет тощо) залишають дитину наодинці із новою реальністю.

Канали до віртуального світу потребують регулювання, введення чітких правил користування, що запобігає небезпекам і роз’яснює, в яких випадках і яка поведінка вважається нормальною і буде безпечною. Важливим елементом батьківського контролю є розташування комп’ютера в зоні спільного користування (гостина, кухня), де, займаючись паралельно власними справами, дорослі можуть ненав’язливо спостерігати час від часу за реакціями дитини, коли вона перебуває в Інтернеті, а також легше контролювати час роботи з комп’ютером (особливо критичним це є для молодших підлітків, у яких власна довільна поведінка і вольові процеси знаходяться на етапі формування).

Батьки мають уважно вислуховувати дитину щодо її вражень і дій у віртуальному середовищі, знайомитись із сайтами і тими кібер-технологіями, які використовуються дітьми. Важливо звертати увагу на тривожні ознаки, які можуть вказувати на можливість виктимізації вашої дитини внаслідок кібербулінгу: дитина виглядає засмученою після он-лайн режиму, перегляду повідомлень, віддаляється від спілкування з однолітками, можливе погіршення академічної успішності (хоча останнє може свідчити й про інші негаразди). Важливо відслідковувати онлайн-репутацію власної дитини (для цього час від часу здійснюйте пошук, наприклад, в Гуглі за ім’ям вашого сина чи доньки). Періодичність спілкування, певні ритуали і сімейні традиції обговорення підсумків дня чи тижня дають змогу здійснювати моніторинг проблем, в тому числі й тих, які виникають у віртуальній частині соціального світу Вашої дитини.