Особливості ф’ючерсної угоди полягають у тому, що:
– предметом ф’ючерсної угоди є купівля-продаж біржового контракту
на певний товар, а не реального товару;
– предмет контракту і сам контракт мають бути стандартними (зокрема щодо кількості та якості товару, способу встановлення ціни тощо),
оскільки це необхідно для підтримки біржового обігу ф’ючерсів;
– біржовий контракт (предмет ф’ючерса) укладається за умови, що він має вказане біржею стандартне місце поставки, але може вільно продаватись
купуватись на біржі протягом усього строку своєї дії;
– особливістю прав продавця ф’ючерса є можливість зворотного його викупу за біржовим курсом (ціною ф’ючерсного ринку) у будь-який момент до закінчення ліквідаційного строку. Зі свого боку, покупець має право віль-
ного продажу ф’ючерса за таким же курсом і до того ж строку.
3.Опціонні угоди – це стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту. Перший продавець опціону (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов’язання щодо продажу цінних паперів (товарів, коштів) на умовах укладеного опціонного контракту. Будь-який покупець опціону має право відмовитися у будь-який момент від придбання таких цінних паперів (товарів, коштів).
Розрізняють два види термінових валютних угод: звичайна термінова угода і угода «своп».
При звичайній терміновій угоді учасники завчасно встановлюють курс, за яким здійснюватимуться розрахунки в майбутньому. Він має назву термінового (форвардного) курсу. В його основі лежить курс угоди «спот», що склався на момент укладення форвардної угоди, а також надбавки (репорт, ажіо) або знижки (депорт, дизажіо). Розмір репорту або депорту залежить не тільки від обсягу форвардних угод, а й від різниці процентних ставок за окремими валютами. Ці надбавки і називають ставками «своп».
Угода «своп» – це валютна операція, що укладається між банками і становить комбінацію купівлі і продажу однієї і тієї самої валюти, але в різні терміни. Певна сума валюти в межах однієї угоди купується на термін і
продається на касовому ринку або навпаки. При цьому сума іноземної валюти, одержувана до встановленого терміну, збільшується (зменшується) на розмір ставки «своп» при обміні валюти з депортом (репортом). Як правило, у великих обсягах угоди «своп» укладаються між центральними банками.
Особливою формою валютних операцій виступає валютний арбітраж – це операції з валютами з метою одержання прибутку через використання у визначений момент часу існуючих на фінансових ринках розривів між курсами і відсотковими ставками за касовими і строковими операціями. Основний принцип валютного арбітражу – купити той чи інший фінансовий актив дешевше і продати його дорожче.
Розрізняють:
– часовий валютний арбітраж – це валютна операція з метою одержання прибутку від різниці валютних курсів у часі;
– просторовий (локальний, валютний арбітраж) передбачає одержання доходу за рахунок різниці курсу валют на двох різних територіально віддалених ринках.
Валютні операції на біржі укладаються за такою схемою:
– клієнт приймає рішення про купівлю або продаж іноземної валюти і вибирає учасника торгів, через якого будуть здійснюватися угоди. Таким чином, клієнт виступає в ролі продавця або покупця валюти. Її продавцем або покупцем може бути як підприємство, організація, так і будь-який банк, що має ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з іноземною валютою. У зв’язку зі спекулятивним характером валютних операцій банку разом із ліцензією одночасно встановлюється ліміт на здійснення операцій з валютою;
– укладення угоди між клієнтом і учасником торгів. Якщо учасник торгів при укладенні угод з валютою виступає від свого імені за дорученням клієнта і за його рахунок, то угода з клієнтом оформлюється за його розсудом
письмово, тобто документально (письмове поручительство, факс, телекс), або усно;
– блокування коштів клієнта для виконання угод. Оскільки учасник торгів на валютній біржі несе фінансову відповідальність за невиконання клієнтом своїх зобов’язань, він має право вимагати від нього блокування перед початком торгів всієї або частини суми угоди, заявленої клієнтом до торгів в іноземній валюті або в гривнях;
– формування заявки клієнта. Для купівлі (або продажу) іноземної валюти клієнт подає учаснику торгів заявку.
У цій заявці клієнт повинен зазначити валюту операції або її код, розмір угоди і запропонований валютний курс (якщо заявка «лімітована»), за яким він згоден її купити (або продати). Якщо заявка «не лімітована», зазначається, що валюта може бути куплена (або продана) за поточним біржовим курсом.
заявці на покупку іноземної валюти клієнт декларує мету її використання. Як правило, метою можуть бути розрахунки за такими валютними операціями:
– купівля товарів і послуг, прав на інтелектуальну власність,
розрахунки, за якими здійснюються на умовах без відстрочення платежу і не припускають залучення позичкових коштів в іноземній валюті;
– спрямування дивідендів від інвестицій в економіку країни;
– здійснення поточних платежів з виплати відсотків і основного боргу за залученими позичковими коштами.
Попередні заявки повинні бути подані учасниками торгів не пізніше, ніж за одну годину до початку аукціону.
8.1. Сутність ф’ючерсної торгівлі
8.2. Хеджування та його види.
8.3. Етапи розрахунків з купівлі-продажу ф’ючерсного контракту
8.1. Сутність ф’ючерсної торгівлі
Ф'ю́черсний контра́кт –стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторон контракту. Базовим активом можуть бути, зокрема, цінні папери, товари (у тому числі ще не виготовлені) або кошти. При цьому будь-яка сторона контракту має право відмовитися від його виконання винятково за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством. Покупець ф’ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту.
Ф'ючерсний контракт повинен мати такі реквізити:
назва контракту;
вид контракту (з поставкою або без поставки базового активу);
сторони контракту;
базовий актив контракту та його характеристики (емітент, вид та кількість цінних паперів, його номінальна вартість, термін обігу, інші відомості для цінних паперів; вид та кількість валюти — для коштів; кількість, асортимент — для інших товарів);
обсяг контракту;
розмір початкової маржі;
механізм визначення ціни на момент виконання;
ціна виконання;
одиниця вимірювання ціни;
термін виконання;
відповідальність сторін у разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, установлених цим контрактом;
порядок розгляду спорів, що виникають під час укладення та виконання контракту;
адреси, підписи, печатки, реквізити банківських рахунків (для юридичних осіб) та паспортні дані (для фізичних осіб) сторін контракту.
Хеджування – це біржове страхування від несприятливих коливань цін, що базується на різниці в динаміці цін реальних товарів та цін ф’ючерсних контрактів на цей же товар. Хеджування на біржі здійснюють підприємства, приватні особи, які є учасниками ринку реальних товарів:
виробники, переробники і продавці.
За технікою здійснення операції хеджування поділяють на два типи:
хеджування продажем (коротке), хеджування купівлею (довге).
Хеджування продажем (коротке) – це продаж на строковій біржі ф’ючерсних контрактів виробником або торговцем, які купили рівну кількість реального товару на визначений строк для забезпечення страхування від ризику падіння цін з моменту поставки реального товару. До нього вдаються фермери, посередники (торговці), які купують (перепродують) сировину для переробних підприємств та ін. Техніка короткого хеджування полягає в такому. Продавець наявного товару, прагнучи застрахувати себе від передбачуваного зниження цін, продає на біржі ф’ючерсний контракт. У разі зниження цін він викуповує ф’ючерсний контракт, ціна на який теж впала, що повинно компенсувати недоотриману виручку на ринку реального товару.
Хеджування купівлею (довге) – це придбання ф’ючерсних контрактів
метою страхування цін на продаж рівної кількості реального товару, яким торговець не володіє, з поставкою в майбутньому. Мета довгого хеджування полягає в тому, щоб уникнути будь-яких втрат, які можутьвиникнути внаслідок підвищення цін на товар уже проданий за зафіксованою ціною, але ще не закуплений. Довге хеджування застосовується як засіб, що гарантує закупівельну ціну для торговців і фірм з переробки і споживання сировини.
Різниця між реальною ціною на товар у певному місці й ціною на певний ф’ючерсний контракт на той самий товар, називається базисом – різниця між реальною і ф’ючерсною ціною.
Базис буває нульовим, позитивним і негативним. При позитивному базисі ціни реального ринку перевищують ціни ф’ючерсного, при негативному – навпаки. Якщо ціни обох ринків рівні, тоді маємо нульовий базис.
Вплив базису на хеджування: результат будь-якого хеджування можна вирахувати за допомогою порівняння базисів на початку і в кінці хеджування. Отже, кінцева ціна може бути визначена як сума цільової ціни та зміни базису (з урахуванням напрямку цієї зміни). В умовах негативної зміни базису хеджування дозволяє значно знизити збитки.
Хеджування з допомогою ф’ючерсних контрактів має такі переваги:
1. У процесі хеджування проходить істотне зниження цінового ризику торгівлі товарами й цінними паперами. Хеджування підвищує стабільність фінансової сторони бізнесу, зменшує коливання прибутків, що виникають у результаті зміни цін на сировину, курсів валют та інших чинників.
2. Хеджування не перетинається із звичайними операціями і дозволяє забезпечити постійний захист ціни без необхідності змінювати політику запасів.
Хеджування забезпечує гнучкість у плануванні, що підвищує ефективність управління надлишком запасів або їх дефіцитом.
Хеджування полегшує фінансування операцій через систему кредитних позичок банками, що створює довіру до кредитів, погашених ф’ючерсними контрактами.
іншого боку, хеджування має недоліки, серед яких:
базовий ризик підвищується через порушення асортименту товарів;
значні витрати на операційні заходи, кліринг, маржу;
обмежені ліміти цінових рамок і якісно-функціональна несумісність реального та ф’ючерсного ринків.
Як і будь-яка ринкова ціна, ціна ф’ючерсного контракту має об’єктивну основу – вартість. Ціна може коливатися залежно від попиту і пропозиції. Вартість ф’ючерсного контракту може бути визначена як така його ціна, за якою інвестору вигідна як купівля самого активу на фізичному ринку і наступне його зберігання до моменту використання або одержання доходу, так і купівля ф’ючерсного контракту на цей актив.
Отже, вартість ф’ючерсного контракту визначається такими чинниками: ціна активу на фізичному ринку, термін дії ф’ючерсного контракту, відсоткова ставка, витрати, пов’язані з володінням активом (зберігання, страхування). На практиці ціна і вартість ф’ючерсного контракту не бувають рівні.
8.3. Етапи розрахунків з купівлі-продажу ф’ючерсного контракту включають: день (момент) укладення контракту; період, протягом якого контракт залишається незакритим або невикористаним, і день (момент) закриття контракту або його виконання.
1. етап:
– день укладення контракту (відкриття позиції);
– реєстрація контракту в Розрахунковій палаті;
– сплата гарантійного внеску за контракт;
– сплата збору за реєстрацію контракту.
2. етап:
– день (період) збереження відкритої позиції;
– розрахунки за змінною маржею;
– розрахунки за початковою маржею, якщо Розрахункова палата змінила їхні ставки.
3. етап:
– день закриття контракту внаслідок здійснення зворотної угоди або день виконання контракту (день закінчення терміну його дії);
– розрахунок прибутку (збитку) за закритою позицією;
– сплата збору за реєстрацію зворотної угоди;
– розрахунок суми грошей, яку виплачує Розрахункова палата члену Розрахункової палати (клієнту) або яку виплачує Розрахунковій палаті член Розрахункової палати (клієнт);
– передача (одержання) біржового активу, що лежить в основі ф’ючерсного контракту.
Маржа на ф’ючерсному ринку не є частковою передплатою за актив, що перебуває під контрактом. Це гарантійний внесок, призначений організувати захист продавця від невиконання покупцем контракту, якщо ціни знизяться, і покупця від невиконання контракту продавцем, якщо ціни зростуть.
Виділяють два види маржі:
Початкова маржа – вноситься при відкритті ф’ючерсної позиції. Варіаційна або підтримуюча маржа – це переказ грошових коштів
для відновлення вартості контракту після зміни ціни для забезпечення фінансових гарантій його виконання.
Як початкова, так і варіаційна маржі вносяться учасниками ф’ючерсної торгівлі через фірму-члена Розрахункової палати, внаслідок чого виникають стосунки між клієнтами та членами біржі, між кліринговою палатою та її фірмами-членами.
Ставка початкової маржі складає 1 – 10% і коливається залежно від виду ф’ючерсного контракту і поточної ринкової кон’юнктури. Рівень ставки початкової маржі відповідає максимально можливій зміні ринкової ціни ф’ючерсного контракту впродовж одного біржового торговельного дня.