1. За спрямованістю основної господарчої діяльності:
– індивідуальний інвестор – конкретна юридична або фізична особа, що здійснює інвестиції для розвитку своєї основної господарчої (операційної)
діяльності;
– інституціональний інвестор являє собою юридичну особу – фінансового посередника, що акумулює засіб індивідуальних інвесторів і здійснює інвестиційну діяльність, спеціалізовану, як правило, на операціях з цінними паперами. Основними інституціональними інвесторами виступають інвестиційні компанії, інвестиційні фонди тощо.
2. За цілями інвестування:
– стратегічний інвестор характеризується як суб’єкт інвестиційної діяльності, що ставить своєю метою придбання контрольного пакета акцій
(переважної частки статутного капіталу) для забезпечення реального управління підприємством відповідно до власної концепції його стратегічного розвитку;
– портфельний інвестор характеризується як суб’єкт інвестиційної
діяльності, що вкладає свій капітал у різноманітні об’єкти (інструменти)
інвестування винятково з метою одержання інвестиційного прибутку. Такий інвестор не ставить своєю метою реальну участь в управлінні стратегічним розвитком підприємствами – емітентами.
3. За орієнтацією на інвестиційний ефект:
– інвестор, орієнтований на потоковий інвестиційний доход – формує свій інвестиційний портфель переважно за рахунок короткострокових фінансових вкладень, а також окремих довгострокових інструментів інвестування що приносять регулярний потоковий прибуток (наприклад, купонних облігацій);
– інвестор, орієнтований на приріст капіталу в довгостроковому періоді, вкладає свій капітал переважно в реальні операційні активи підприємства, а також у довгострокові фінансові інструменти інвестування
(акції, довгострокові безкупонні облігації тощо);
– інвестор, орієнтований на позаекономічний інвестиційний ефект, вкладаючи свій капітал в об’єкти інвестування, ставить перед собою соціальні, екологічні та інші позаекономічні цілі, не розраховуючи на одержання інвестиційного прибутку.
4. Стосовно інвестиційного ризику інвесторів поділяють так:
– інвестор, не схильний до ризику – це суб’єкти інвестиційної діяльності, що уникають здійснення середньо- і високоризикових інвестицій, навіть незважаючи на справедливе відшкодування зростання рівня ризику додатковим рівнем інвестиційного доходу;
– інвестор, нейтральний до ризику – характеризують суб’єктів інвестиційної діяльності, що згодні брати на себе інвестиційний ризик тільки
в тому випадку, коли він буде справедливо компенсований додатковим рівнем інвестиційного доходу;
– інвестор, схильний до ризику. Таким терміном характеризують суб'єктів господарювання, схильних іти на інвестиційний ризик навіть у тих
випадках, коли він недостатньо справедливо компенсований додатковим рівнем інвестиційного доходу.
5. За менталітетом інвестиційного поводження, зумовленого вибором інвестицій за шкалою рівня їхньої прибутковості та ризику, виділяють такі групи інвесторів:
– консервативний інвестор – цим терміном характеризують суб’єкт господарювання, що вибирає об’єкти (інструменти) інвестування за критерієм мінімізації рівня інвестиційних ризиків, незважаючи на відповідно низький рівень очікуваного за ними інвестиційного доходу. Такий інвестор піклується насамперед про забезпечення надійності (безпеки) інвестицій;
– помірний інвестор – таким терміном характеризують суб'єкт господарювання, що вибирає такі об’єкти (інструменти) інвестування, рівень прибутковості і ризику яких приблизно відповідають середньо-ринковим умовам (за відповідним сегментом ринку);
– агресивний інвестор – цим терміном характеризують суб’єкт господарювання, що вибирає об’єкти (інструменти) інвестування за критерієм максимізації потокового інвестиційного доходу, незважаючи на супутній їм високий рівень ризику.
За приналежністю до резидентів виділяють вітчизняних та іноземних інвесторів. Такий поділ інвесторів використовується підприємством у процесі здійснення спільної інвестиційної діяльності.
Конкретними функціями учасників, які випливають із їх професійної діяльності на фондовому ринку, є:
– емісійна, тобто організація випуску і розміщення цінних паперів;
– брокерська – здійснення угод з цінними паперами в ролі комісіонера чи довіреної особи;
– дилерська – здійснення угод з цінними паперами від власної особи і за свої кошти;
– представницька – представництво інтересів однієї зі сторін в угоді
щодо цінних паперів;
– консалтингова – надання юридичних, економічних, технічних,
навчальних та інших видів консультацій щодо цінних паперів;
– аудиторська – перевірка правильності ведення бухгалтерського обліку і реального фінансового стану емітента;
– депозитарна – надання послуг щодо збереження, передачі, обліку цінних паперів;
– клірингова – здійснення операцій зі збирання, перевірки й підготовки документів щодо виконання угод стосовно цінних паперів;
– реєстраторська – ведення реєстрів власників цінних паперів;
– регулювальна – правове регулювання діяльності учасників.
Дані функції, у процесі їх виконання, переплітаються, доповнюють одна одну, що забезпечує ефективний результат діяльності професійних учасників ринку.
Фондова біржа – організований ринок для торгівлі стандартними фінансовими інструментами, створюваний професійними учасниками фондового ринку для взаємних оптових операцій.
Для класичної фондової біржі характерні:
– централізований ринок з фіксованим місцем торгівлі (торговельною площадкою);
– наявність процедури відбору кращих товарів (цінних паперів), що відповідають певним вимогам (фінансова стабільність і великі розміри емітента, масовість цінного папера як однорідного й стандартного товару,
масовість попиту, чітко виражена мінливість цін і т. д.);
– існування процедури відбору кращих операторів ринку як членів
біржі;
– наявність тимчасового регламенту торгівлі цінними паперами й
стандартними торговельними процедурами;
– централізація реєстрації угод і розрахунків по них;
– установлення офіційних котирувань;
– нагляд за членами біржі з позицій їхньої фінансової стабільності,
безпечного володіння бізнесу й дотримання етики фондового ринку.
Роль фондової біржі в економіці країни визначається насамперед ступенем роздержавлення власності, а точніше частки акціонерної власності
у виробництві валового національного продукту. Крім того, роль біржі залежить від рівня розвитку ринку цінних паперів загалом.
До основних функцій фондової біржі належать:
– мобілізація і концентрація вільних грошових капіталів і нагромаджень за допомогою продажу цінних паперів;
– кредитування і фінансування держави та інших державних організацій шляхом купівлі їх цінних паперів;
– забезпечення високого рівня ліквідності вкладень у цінні папери;
– поширення інформації про товари й фінансові інструменти, їхню ціну й умови обігу;
– індикація стану економіки, її товарних сегментів і фондового ринку.
Порядок проведення операцій на фондовій біржі полягає в подачі заявки, укладанні угоди, перевірці параметрів угоди (якщо угода укладається усно або по телефону), здійсненні взаєморозрахунків, виконанні угоди. Угоди, укладені на біржі, обов’язково реєструються біржею або професійним учасником біржової торгівлі, який має на це право.
Основними параметрами угоди по продажу цінних паперів, що укладається на фондовій біржі, є:
– назва;
– ціна та кількість активу;
– термін виконання, коли здійснюється передача цінних паперів;
– термін розрахунків, коли відбувається передача грошових коштів.
Для якісної оцінки становища ринку цінних паперів і кількісної оцінки його динаміки у світовій практиці використовують індекси. Індексом фондового ринку є деяке число, що характеризує його якісний стан.
Індекси – це інструменти оцінки поведінки ринку цінних паперів, що відображають макроекономічні процеси. Під час нестабільності в економіці індекси падають. Якщо ж спостерігається економічний ріст, індекси ростуть.
Залежно від вибору цінних паперів, інформація про які використовується для обчислення індексу, він може характеризувати фондовий ринок у цілому, ринок груп цінних паперів (ринок державних цінних паперів, ринок облігацій, ринок акцій і т. д.), ринок цінних паперів галузі (нафтогазового комплексу, телекомунікацій, транспорту, банків і т. д.). Співставлення динаміки поведінки цих індексів дає можливість спостерігати за змінами стану будь-якої галузі стосовно економіки в цілому.
Індекси розроблені для різних фінансових інструментів, таких як акції, боргові цінні папери, іноземна валюта та ін., проте індекси на акції (фондові індекси) є найбільш відомими.
Більше половини фондових індексів належить до однієї з двох груп:
капіталізовані й цінові індекси.
Індекси використовуються як вихідні дані для розрахунку параметрів економічних біржових моделей. Через індекс відомі компанії мають можливість оцінити поведінку індивідуальних акцій, враховуючи поведінку ринку цінних паперів у цілому.
7.1. Поняття, функції та суб’єкти валютного ринку
7.1.Поняття, функції та суб’єкти валютного ринку
Значення валютного ринку для економіки в цілому визначається його функціями, основними для реалізація валютної політики держави, спрямованої на забезпечення регулювання національної економіки та розширення зовнішньоекономічних зв’язків;
– створення суб’єктам валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних розрахунків і сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;
– визначення і формування попиту та пропозиції на валюту;
– регулювання валютних курсів;
– диверсифікація валютних резервів;
– хеджування валютних ризиків;
– отримання прибутку від операцій з валютою та валютними цінностями тощо.
Forex – це міжнародний ринок обміну валют (скорочено від англ. "FOReign EXchange"). Історія даного ринку починається з 1971 г., коли було здійснено перехід від фіксованих курсів національних валют до курсів ринкових, плаваючих. Ринок Forex працює щоденно, цілодобово, (крім вихідних та деяких свят). Операції по обміну валют (конверсійні операції) здійснюються на Форексі дистанційно мільйонами учасників, які фізично знаходяться в різних країнах світу. Це є ключовою відмінністю ринку Forex від інших ринків, що мають визначене місце для здійснення торговельних операцій.
Суб’єктами валютного ринку є:
центральні банки – на макроекономічному рівні: Федеральна резервна система США, Банк Англії, Бундесбанк Німеччини, Національний банк України тощо; комерційні банки, що мають ліцензію на проведення валютних операцій. Саме міжбанківський ринок є основою валютного ринку і саме тут формується валютний курс. Банки посідають провідне місце на валютному ринку, оскільки вони ведуть рахунки та мають розвинуті системи телекомунікацій, постійно торгують валютою всередині країни і за її межами.
Деякі комерційні банки, обсяги щоденних оборотів яких сягають мільярдних сум, мають міжнародний авторитет: це, наприклад, американські банки Чейз Нешенел, Чейз Манхет-тен, Сіті-банк, німецькі банки – Німецький, Комерційний, Дрезденський тощо;
фірми, які здійснюють зовнішню торгівлю або капіталовкладення за кордоном. Саме ці господарські суб'єкти стимулювали розвиток валютного обміну, виникнення цілого ряду складних видів валютних угод;
приватні (фізичні) особи, що їздять за кордон, здійснюють перекази валют, купують валюту з метою нагромадження (заощадження) та здійснюють інші неторговельні угоди;
брокерські контори – володіють необхідною інформацією щодо покупців і продавців валюти, надають консультаційні послуги комерційним банкам, фірмам, що орієнтовані на зовнішній ринок;
підприємці, які купують і продають валюту для забезпечення своєї комерційної діяльності (імпортери, експортери);
інвестори, які вкладають свій чи позичений капітал у валютні цінності з метою одержання процентного доходу;
спекулянти, які постійно купують-продають валюту задля одержання доходу від різниці в її курсі; професійними спекулянтами є валютні дилери, якими можуть бути юридичні та фізичні особи;