ЛЕКЦІЯ 24

Тема: Контроль і оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів

План

1. Суть, основні види, функції контролю успішності учнів.

2. Вимоги до контролю знань.

3. Оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності. Критерії оцінювання навчальних досягнень школярів.

4. Причини неуспішності учнів, шляхи її попередження і подолання.

Рекомендована література

Базова

1. Волкова Н. П. Педагогіка : посібник / Н. П. Волкова. – К. : Видавничий центр «Академія», 2012. – 616 с.

2. Кузьмінський А. І. Педагогіка : підручник для студентів ВНЗ / А. І. Кузьмінський, В. Л. Омеляненко. – [2-ге вид., перероб. і доп.]. – К. : Знання-Прес, 2007. – 447 с.

3. Практикум з педагогіки : навчальний посібник : Видання 2-ге, доповнене і перероблене / За заг. ред. О. А. Дубасенюк, А. В. Іванченка. – Житомир : Житомир. держ. пед. ун-т, 2002. – 482 с.

4. Фіцула М. М. Педагогіка : навч. посібник / М. М. Фіцула. – К. : «Академія», 2009. – 560 с.

Додаткова

1. Галузинський В. М. Педагогіка: теорія та історія : навч. посібник / В. М. Галузинський, М. Б. Євтух. – К. : Вища школа, 1995. – 237 с.

2. Зайченко І. В. Педагогіка : навч. посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів / І. В. Зайченко. – [2-ге вид.]. – К. : Освіта України, 2008. – 526 с.

3. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка : навч. посібник / Н. Є. Мойсеюк. – К. : «КДНК», 2001. – 608 с.

4. Педагогіка : навч. підручник / В. М. Галузяк, М. І. Сметанський, В. І. Шахов. – [2-ге вид., перероб. і доп.]. – Вінниця: «Книга-Вега», 2003. – 419 с.

5. Педагогіка : навч. підручник / Уклад. А. І. Кузьмінський, В. Л. Омеляненко. – К. : Знання-Прес, 2003. – 418 с.

6. Ягупов В. В. Педагогіка : навч. посібник / В. В. Ягупов. – К. : Либідь, 2002. – 560 с.

1. Суть, основні види, функції контролю успішності учнів.

Обов’язковим компонентом навчально-виховного процесу у школі є контроль знань, умінь і навичок, тобто перевірка його результативності.

Головною метою контролю як дидактичного засобу управління навчанням є забезпечення ефективності формування знань, умінь, навичок учнів, використання їх на практиці, стимулювання навчальної діяльності учнів, формування у них прагнення до самоосвіти.

Елементами контролю знань учнів є: перевірка – виявлення рівня знань, умінь та навичок; оцінювання – вимірювання рівня знань, умінь і навичок; облік – фіксування результатів у вигляді оцінок у класному журналі, щоденнику учня, відомостях. У процесі навчання контроль дає змогу з’ясувати готовність учнів до сприйняття, усвідомлення і засвоєння нових знань; отримання ними інформації про характер самостійної роботи у процесі навчання, а також ефективність організаційних форм, методів і засобів навчання, ступінь правильності, обсягу і глибини засвоєних учнями знань, умінь та навичок. Ці та інші завдання визначають зміст контролю, який змінюється із зміною дидактичних завдань.

Контроль виконує такі функції: а) освітню (навчальну), яка є корисною для всього класу. Слухаючи змістовну відповідь товариша, учні звіряють з нею свої знання, ставлять запитання, доповнюють її, що сприяє повторенню та систематизації їхніх знань. Освітнє значення має й те, що учні слухають доповнення вчителем неповних відповідей. Освітня функція виявляється й у тому, що учень, який відповідає перед класом, повторює вивчений матеріал, виконує практичні завдання, закріплюючи знання, вміння і навички, краще усвідомлює навчальний матеріал; б) виховну, оскільки очікування перевірки спонукає учня регулярно готувати уроки. Перевірка й оцінювання знань допомагають учневі самому оцінити свої знання і здібності: одні позбуваються зайвої самовпевненості та самозаспокоєння, інші починають усвідомлювати свої труднощі або відчувають впевненість у власних силах. Все це сприяє формуванню позитивного ставлення учнів до навчання; в) розвиваючу – в процесі навчання в учнів розвивається логічне мислення, зокрема навички аналізу і синтезу, порівняння й узагальнення, абстрагування і конкретизації, класифікації та систематизації, мислительна діяльність, мовлення, пам’ять, уява, увага; г) діагностичну - контроль забезпечує виявлення успіхів і недоліків у знаннях, уміннях і навичках учнів, встановлення причин і шляхів їх усунення, окреслення заходів, спрямованих на поліпшення успішності; ґ) стимулюючу –схвалення успіхів учня сприяє розвитку в нього спонукальних мотивів до навчання; д) оцінювальну – об’єктивна оцінка знань, умінь і навичок учнів сприяє кращому навчанню; е) управлінську – на основі контролю визначається стан успішності учнів, що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її. В цьому разі вчитель коригує і власну діяльність – змінює методику викладання, вдосконалює навчальну діяльність учнів.

За місцем у навчальному процесі розрізняють попередній, поточний, періодичний, підсумковий види контролю.

Попередній контроль здійснюють переважно з діагностичною метою перед вивченням нової теми або на початку уроку, семестру для з’ясування загального рівня підготовки учнів з предмета, щоб намітити організацію їх навчально-пізнавальної діяльності.

Поточний контроль використовують у повсякденній навчальній роботі» Він полягає в систематичному спостереженні вчителя за навчальною діяльністю учнів на уроці. Метою його є отримання оперативних даних про рівень знань учнів і якість навчальної роботи на уроці, оптимізація управління навчальним процесом.

Періодичний (тематичний) контроль передбачає виявлення й оцінювання засвоєних на кількох попередніх уроках знань, умінь учнів з метою визначення, наскільки успішно вони володіють системою знань, чи відповідають ці знання програмі. Різновидом періодичного є тематичний контроль, що полягає у перевірці та оцінюванні знань учнів з кожної теми і спрямований на те, щоб усі належно засвоїли кожну тему. Така система дає змогу усунути елементи випадковості при виведенні підсумкових оцінок, що трапляється, коли вчитель орієнтується лише на поточний контроль.

За тематичного опитування перед початком вивчення наступної теми учні мають бути ознайомлені з тривалістю її вивчення (кількість занять); кількістю і тематикою обов’язкових робіт і термінами їх проведення; питаннями, що виносяться на атестацію, якщо атестація проводиться в усно-письмовій формі, або орієнтованим завданням (задачами) тощо; терміном і формою проведення тематичної атестації; умовами оцінювання. Якщо темою передбачено виконання учнями практичних, лабораторних робіт та інших обов’язкових практичних завдань, то їхнє виконання є обов’язковою умовою допуску учнів до тематичної атестації.

Перед учнями, які не засвоїли матеріал теми чи отримали низькі бали, ставиться вимога обов’язкового його доопрацювання; їм надається для цього необхідна допомога, визначається термін повторної атестації. Учень має право на переатестацію також для підвищення атестаційного балу.

Підсумковий контроль здійснюється наприкінці семестру або навчального року. Підсумкову оцінку за семестр виставляють за результатами тематичного оцінювання, за рік – на основі семестрових оцінок.

Змістом перевірки рівня навчальних досягнень учня має бути не тільки виявлення суми засвоєних знань, умінь та навичок, а й сформованість компетенції, тобто загальної здатності, що ґрунтується на набутих завдяки навчанню знаннях, досвіді, цінностях, здібностях.

Основними групами компетенцій, яких потребує сучасне життя, є:

– соціальні: пов’язані з готовністю брати на себе відповідальність, бути активним у прийнятті рішень, у суспільному житті, врегулюванні конфліктів ненасильницьким шляхом, у функціонуванні і розвитку демократичних інститутів суспільства;

– полі культурні: стосуються розуміння несхожості людей, поваги до їхньої мови, релігії, культури тощо;

– комунікативні: передбачають опанування важливими у роботі і суспільному житті усним і писемним спілкуванням, оволодіння кількома мовами;

– інформаційні: зумовлені зростанням ролі інформації у сучасному суспільстві і передбачають оволодіння інформаційними технологіями, умінням здобувати, критично осмислювати і використовувати різноманітну інформацію;

– саморозвитку та самоосвіти: пов’язані з потребою і готовністю постійно навчатися;

– компетенції, що реалізуються у прагненні і здатності до раціональної, продуктивної творчої діяльності.

2. Вимоги до контролю знань.

Ефективність контролю залежить від часу проведення контрольних занять, їх частоти й послідовності; характеру й форм самостійної роботи учнів (індивідуальна, групова, фронтальна); використання дидактичних і технічних засобів навчання; поєднання методів контролю і самоконтролю (усна, письмова, графічна, практична, тестова, програмована перевірка); фіксування й оформлення даних контролю процесу навчання. Ефективність контролю забезпечується дотриманням таких вимог:

а) індивідуальний характер контролю успішності. Передбачає виявлення знань кожного учня, його успіхів чи невдач; знання рівня самостійності учня в пізнавальному процесі, характеру труднощів, як він їх долає, і якої допомоги потребує; приділення особливої уваги учням з фізичними вадами; вміле формулювання запитань, використання додаткових запитань під час опитування слабших учнів та ін.;

б) систематичність контролю: привчання учнів систематично виконувати уроки, створення в класі відповідного морально-психологічного клімату, коли «не знати – соромно»; систематичне опитування за допомогою самостійних міні-завдань; розроблення системи опитування, за якої оцінки виставляють і учням, які доповнюють відповіді інших, активні на уроці; особлива увага слабшим учням, спонукання їх до пізнавальної діяльності на всіх етапах уроку.

Відсутність системи в опитуванні учнів призводить до того, що вони вчать матеріал тільки тоді, коли відчувають, що їх можуть викликати, намагаються визначити наперед, коли і з якого предмета будуть опитувати. Щоб запобігти цьому, учитель повинен добре продумати систему опитування, яка має передбачати:

а) достатню кількість даних для оцінки: при виставленні оцінки враховуються насамперед відповіді учня на поставлені запитання, а також його доповнення відповідей інших учнів на цьому й попередніх уроках;

б) дотримання об’єктивності під час оцінювання знань: оцінку виставляють тільки за знання учня, а не за те, що він «забув щоденник» чи «крутився на уроці»; на оцінку не повинні впливати суб’єктивні чинники, особисті мотиви ставлення педагога до учня; кожну виставлену оцінку педагог обґрунтовує, щоб запобігти невдоволенню учнів, схильних до переоцінки своїх знань;

в) єдність вимог до оцінювання знань учнів: дотримання єдиних розумних норм оцінок з кожного предмета, подолання крайнощів в оцінюванні – надмірної вимогливості або поблажливості;

г) оптимізація контролю успішності учнів: методика контролю, має потребувати мінімальних зусиль і часу педагогів та учнів для отримання обов’язкових відомостей, запобігати переобтяження їх виконанням зайвих завдань;

ґ) гласність контролю: повідомлення учневі результатів перевірки рівня його знань, обґрунтування виставленої йому оцінки, позитивного і недоліків у його відповіді;

д) всебічність контролю: перевірка та оцінювання теоретичних знань, умінь і навичок, застосування їх на практиці;

е) тематична спрямованість контролю: здійснюючи опитування, даючи контрольні роботи, вчитель повинен визначити, який саме розділ програми, тема, вид знань, умінь та навичок оцінюються;

є) дотримання етичних норм: віра педагога в можливість учнів навчатися (вміння переконати їх у тому, що вони здатні навчатися); розповідь про можливі труднощі перед вивченням матеріалу, висловлення сподівання, що вони будуть подолані; оптимістичне ставлення до навчальних успіхів і невдач; педагогічний такт (доброзичливість і делікатність у ставленні до учнів); відчуття міри в заохоченні й покаранні; вміння визнати свої помилки.

Оцінювання має ґрунтуватися на позитивному принципі, який передбачає врахування досягнень учня, а не його невдач.

3. Оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності. Критерії оцінювання навчальних досягнень школярів.

Об’єктом оцінювання навчальних досягнень учнів є знання, вміння та навички, досвід творчої діяльності, емоційно-ціннісного ставлення до навколишньої дійсності.

Успіхи навчально-пізнавальної діяльності учнів характеризуються кількісними та якісними показниками, що виражаються й фіксуються в оцінці успішності – системі певних показників, які відображають об’єктивні знання, уміння та навички.

Оцінювання знань – визначення й вираження в умовних одиницях (балах), а також в оцінних судженнях учителя знань, умінь і навичок учнів відповідно до вимог шкільних програм.

За словами В. Сухомлинського, «найголовніше заохочення і найсильніше (та не завжди дійове) покарання в педагогічній практиці – оцінка. Це найгостріший інструмент, використання якого потребує величезного вміння і культури».

З метою забезпечення об’єктивного оцінювання рівня навчальних досягнень учнів запроваджено 12-бальну шкалу, побудовану за принципом урахування їх особистих досягнень. При визначенні навчальних досягнень учнів аналізу підлягають:

– характеристики відповіді учня: елементарна, фрагментарна, неповна, повна, логічна, доказова, обґрунтована, творча;

– якість знань: правильність, повнота, осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міцність;

– ступінь сформованості загально навчальних та предметних умінь і навичок;

– рівень оволодіння розумовими операціями: вміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, узагальнювати, робити висновки тощо;

– досвід творчої діяльності (вміння виявляти і розв’язувати проблеми, формулювати гіпотези);

– самостійність оцінних суджень.

На основі цих орієнтирів виокремлюють чотири рівні навчальних досягнень учнів, які характеризуються такими показниками:

1) початковий рівень. Відповідь учня при відтворенні навчального матеріалу – елементарна, фрагментарна, зумовлюється початковими уявленнями про предмет вивчення;

2) середній рівень. Учень відтворює основний навчальний матеріал, здатний розв’язувати завдання за зразком, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності;

3) достатній рівень. Учень знає істотні ознаки понять, явищ, закономірностей, зв’язків між ними, самостійно засвоює знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, узагальненням тощо), вміє робити висновки, виправляти допущені помилки. Його відповідь повна, правильна, логічна, обґрунтована, хоча бракує власних суджень. Учитель здатний самостійно здійснювати основні види навчальної діяльності;

4) високий рівень. Знання учня є глибокими, міцними, узагальненими, системними; він вміє застосовувати знання творчо, його навчальна діяльність має дослідницький характер, позначена вмінням самостійно оцінювати різноманітні життєві ситуації, явища, факти, виявляти і відстоювати особисту позицію.

Зазначеним рівням відповідають критерії оцінювання навчальних досягнень учнів за 12-бальною шкалою (табл. 4).

Таблиця 4. Критерії оцінювання за 12-бальною шкалою

Відповідно до загальних критеріїв до кожного навчального предмета розроблені конкретні критерії, які слугують нормами оцінок.

Норми оцінок – конкретні вимоги, які регулюють виставлення оцінок з різних навчальних предметів за усну відповідь чи письмову роботу.

На виставлення оцінки не повинні впливати й такі «ефекти суб’єктивізму»: ефект сукупності – учень має високі оцінки з багатьох предметів, і вчителеві «незручно» виставляти нижчу, особливо коли йдеться про підсумкові оцінки; ефект контрасту – клас слабенький, а один учень дещо вирізняється рівнем знань, і йому нерідко виставляють завищені оцінки; ефект соціального стану – йдеться про залежність оцінок дитини від соціального стану її батьків; ефект ідеалу – вчителі подекуди керуються принципом, що «математику один Господь знає на п’ятірку, вчитель – на четвірку, а прості смертні – тільки на нижчі оцінки»; ефект голосу – роздратованість надто голосною чи тихою відповіддю учня; ефект очікування – вчитель сподівався на кращу чи гіршу відповідь; ефект надмірної поблажливості чи суворості та ін. Усе це унеможливлює об’єктивне оцінювання знань, умінь та навичок учнів.

Суб’єктивізм і формалізм у перевірці та оцінюванні знань учнів можна подолати, виставляючи оцінку лише за наявний рівень знань, умінь та навичок, а не за інерцією, зважаючи на попередні успіхи або невдачі; не допускаючи впливу на оцінку інших чинників (поведінки на уроці та ін.); недопущенням хаотичності у виставленні оцінок заради оцінок, не вмотивованості їх чи орієнтування на середній бал; використанням результатів перевірки для вдосконалення навчального процесу; запровадженням тематичного обліку знань, умінь і навичок.

Загалом вміст і методика контролю на всіх етапах навчання мають спонукати учнів до пізнавальної діяльності, сприяти їх самостійності та активності, свідомому засвоєнню знань, умінь і навичок.

У школах вдаються й до такої форми перевірки й оцінювання знань учнів, як заліки у старших класах, які проводять з великих тем або розділів навчальної програми. Термін складання заліку оголошують заздалегідь. До заліку вчитель викладає матеріал, який може становити певні труднощі під час самостійного опрацювання учнями, організовує їх самостійну роботу, навчає методів і прийомів пізнавальної діяльності, консультує, інструктує та контролює їх.

Під час залікових занять кожному учневі виставляють оцінку за усну або письмову відповідь з матеріалу, засвоєння якого підлягає контролю, з урахуванням того, як він працював на уроках під час вивчення теми чи розділу. Залік може бути виставлено і без підсумкового контролю за умови систематичної роботи учня. Для ефективного проведення уроків-заліків слід враховувати специфіку навчального предмета, кожної теми.

Щоб об’єктивно оцінити знання учнів, треба перевірити засвоєння теоретичного матеріалу та вміння застосовувати його у стандартних і нестандартних ситуаціях. З цією метою проводять урок-залік з використанням магнітофона або кодоскопа. Добирають 10-12 запитань різної складності, що потребують не лише відтворення знання про явище, закон чи формулу, а й застосування до пояснення певного факту і записують їх на магнітофон з інтервалом 40-70 секунд. Крім того, учні повинні ще розв’язати дві задачі: просту й підвищеної складності. Урок проводять у такий спосіб: половина учнів працює з магнітофоном (пишуть диктант з фізики), інші розв’язують задачі, відтак міняються ролями. Запитання і задачі вчитель готує у двох варіантах, що унеможливлює списування. Робота з магнітофоном потребує особливої пильності. Діти, які не встигли запам’ятати зміст запитання, звертаються по допомогу до товаришів і тому не можуть відповісти на запитання протягом паузи.

Залік проводять і в такий спосіб. Клас ділять на ланки по 3-4 учні. У кожній ланці є ланковий, який добре засвоює матеріал, уміє розв’язувати задачі. Йому доручають опитати учнів своєї ланки й оцінити їхні знання. Для цього учень, який складає залік, має картку з номерами запитань і задач, що охоплюють дану тему. Біля кожного запитання ставлять відповідний символ, що означає: «учень знає питання», «знає слабко», «не знає». Заповнені ланковим картки збирає вчитель. Самі ланкові складають залік пізніше. Враховується їхня активність під час вивчення теми, виконання ними лабораторних робіт тощо.

Залік можна проводити за допомогою карток. Для цього складають їх 6-8 варіантів, що містять рівневі запитання і задачі (як правило, їх п’ять). Картки розкладають на робочих місцях так, щоб унеможливити спілкування між учнями, які отримали однакові варіанти, тобто забезпечити повну самостійність і запобігти списуванню, що дає змогу об’єктивно оцінити знання кожного учня і за потреби організувати окремим із них додаткові заняття і повторний залік.