.2 Вимірювальна фотозйомка
Вимірювальна (метрична) зйомка - це система рекомендацій про прийоми фотографування і технічні засоби, що застосовуються для одержання знімків, які дозволяють встановити справжні розміри об’єктів зйомки. По знімкам, виконаним вимірювальним методом, можна скласти масштабний план місця події, визначити відстані між об’єктами і розміри кожного з них. Це можливо тому, що оптичне зображення фотографічного знімка будується за законами оптики і проективної геометрії. На знімку відтворюється не тільки форма об’єктів, їх взаємне розташування, ступінь яркості чи колірні відтінки, але й розміри, які можуть бути дійсними, зменшеними або збільшеними.
Масштаб фотографічного зображення залежить від відстані, що розділяє об’єкт зйомки та фотокамеру, а також від величини головної фокусної відстані її об’єктива. Знання цих параметрів і властивостей оптики дозволяє по знімку знайти фотографічний масштаб зображення та шляхом математичних розрахунків визначити дійсні розміри об’єктів, а також відстані між ними. Одержання інформації про розміри об’єктів і відстані між ними по фотографічному знімку нерідко стає найважливішим, а в деяких випадках єдиним джерелом таких відомостей.
Вимірювальна фотографія в слідчій практиці для фіксації обстановки місця події, різних етапів проведення слідчого експерименту тощо. Вона також використовується при дослідженні речових доказів, а саме при проведенні криміналістичних експертиз.
Вимірювальну фотозйомку доцільно застосовувати в таких випадках:
при фіксації місця події, обстановка якої характеризується великим розмаїттям предметів, слідів і речових доказів, захаращеністю і хаотичністю їх розташування;
коли в процесі огляду місця події незрозуміло, які відомості просторового розташування об’єктів, які характеристики та яких саме предметів будуть необхідні при подальшому розслідуванні;
при обмеженому часі огляду місця події;
коли необхідне встановлення розмірів, розташування та інших даних про предмети, доступ до яких обмежений або неможливий з будь-яких причин.
Найбільш розповсюдженими прийомами
вимірювальної фотографії є: 1) фотозйомка з лінійним масштабом; 2) зйомка з
глибинним масштабом; 3) фотозйомка з квадратним масштабом; 4) перспективна
зйомка спеціальним фотоапаратом ФСМ.
.3 Сигналітична (впізнавальна)
фотозйомка
Впізнавальною є фотографія, що призначена для фіксації зовнішності людини з метою її реєстрації, розшуку та ототожнення.
За правилами впізнавальної зйомки фотографуються:
заарештовані та засуджені за вчинення злочинів, для перевірки їх особи на стадії досудового розслідування, судового розгляду та в місцях відбування покарання, а також для розшуку у випадку втечі;
затримані за підозрою у вчиненні злочинів - для обліку цих осіб з метою наступного пред’явлення фотознімків для впізнання потерпілим;
невпізнані трупи - з метою встановлення особи загиблих.
У порівнянні з іншими фотознімками людини (художніми, аматорськими, для документів), сигналетичні знімки найбільш повно і точно відтворюють зовнішній вигляд людини. В сигналетичній фотографії це дося- гається дотриманням правил і рекомендацій, що ставляться до умов зйомки і виготовлення знімків.
При сигналетичній зйомці живих осіб послідовно виготовляються чотири знімки: три погрудних - правий профіль, анфас і з поворотом голови праворуч (напівпрофіль), а також знімок анфас у повний зріст. Для одержання найбільш точного відображення рис зовнішності голова особи при зйомці в анфас і в профіль повинна займати вертикальне положення. Положення голови необхідно вважати вертикальним, якщо при зйомці в профіль лінія, що проходить через козелок та зовнішній кут ока, утворює з лінією горизонту, що проходить через козелок кут, рівний 15°; при зйомці анфас - медіальна лінія обличчя вертикальна, зінична - горизонтальна, а козелкова - розташовується на рівні нижніх країв орбіт .
При зйомці напівпрофілю голова особи повинна бути трохи піднята і повернута праворуч так, щоб можна було чітко побачити ліву вушну раковину. Зйомка проводиться з так званої нормальної точки. Під “нормальною точкою” зйомки розуміється таке положення фотоапарату, за якого утворюються найменші перспективні викривлення об’єкту. При фотографуванні голови (портретна зйомка) такою “точкою” буде розташування фотоапарата на рівні очей особи, по пояс - на рівні її підборіддя, у повний зріст - на рівні поясу.
При зміщенні фотоапарату з “нормальної точки” зйомки, а також при нахилі голови вбік апарата або відхиленні її назад, на зображенні виникають перспективні викривлення обличчя, що істотно ускладнює правильне судження про зовнішність сфотографованих і використання знімків з метою впізнання. З тієї ж причини не можна фотографувати з дуже близької відстані - в такому випадку неминуче порушення пропорцій обличчя (явище ракурсу): елементи обличчя, розташовані ближче до апарата, здаються надмірно великими, а більш віддалені від апарата - надто малими.
На знімках в профіль та анфас особа повинна бути зображена зі звичайним виразом обличчя, без головного убору та інших предметів одягу, що можуть приховувати які-небудь прикмети; волосся повинне бути причесане (у жінок волосся не повинне закривати вушну раковину). На знімках з поворотом голови та у повний зріст особа зображується в тому вигляді, в якому вона була затримана (у головному уборі, окулярах тощо.). Ці зображення призначені в основному для пред’явлення потерпілим і свідкам з метою впізнання, тому на них повинні бути відбиті такі важливі ознаки, як вигляд і стан верхнього одягу, манера носити головний убір тощо. Сигналетична зйомка проводиться при освітленні, що дозволяє найбільш повно виявити рельєф обличчя та його особливості. Як правило, застосовується комбіноване освітлення, що складається з одного достатньо інтенсивного джерела світла та екрана з білої тканини або паперу. Джерело розташовують на відстані 1,5-2 м від особи, попереду та ліворуч від неї, дещо вище рівня голови . Більш точно місцезнаходження джерела світла визначається по зображенню особи, яка фотографується в профіль. Вирішальним моментом при цьому є правильне висвітлення вушної раковини: на знімку повинні чітко відобразитися всі її особливості.
Екран розташовують праворуч від
об’єкта зйомки так, щоб відбиті промені повно висвітлювали затінені частини
обличчя. Замість екрана може бути використане інше, менш інтенсивне джерело
світла для того, щоб характер освітленості обличчя при цьому був аналогічний
освітленості, одержуваній в умовах описаного варіанту. При такому освітленні
фотознімки відображають всі основні ідентифікаційні ознаки обличчя аж до
дрібних зморщок та інших особливостей шкіри. При будь-якому варіанті освітлення
зображення не повинно мати великих різко затінених ділянок, що заважають
достовірному судженню про прикмети. При зйомці необхідно використовувати
рівний, відносно світлий нейтральний фон.
2.4 Стереоскопічна фотозйомка
Стереофотографією називають метод одержання фотографічних знімків, що дозволяє сприймати об’ємність знятих предметів. Цей метод фотозйомки застосовується для фіксації і дослідження просторових властивостей об’ємних об’єктів. По стереознімкам легше усвідомити будову і взаємне розташування предметів.
В слідчій практиці стереофотографія, як правило, використовується для фіксації складної обстановки місця події, наприклад при дорожньо-транспортній пригоді, аварії на виробництві, при проведенні слідчого експерименту, коли важливо з’ясувати чи показати взаємне розташування об’єктів. Застосовувати стереозйомку особливо доцільно, коли обстановка місця події швидко змінюється. В експертній діяльності до стереозйомки доцільно вдаватися при фіксації пристроїв і взаємного розташування деталей різних механізмів, для фіксації взаємодії частин об’єктів в ході експерименту.
За звичайними фотографічними знімками можна судити про розміри і розміщення предметів в глибину по закриванню (перекриванню) одних предметів іншими, по зменшенню розмірів більш віддалених предме- тів та іншим непрямим ознакам. Якщо ж одержати два фотографічних зображення одного і того самого об’єкта з точок зору, що відповідають позиціям лівого і правого очей, а потім ці зображення розглядати так, щоб ліве око бачило тільки той кадр, який знятий з позиції лівого ока, а правий - правого, то з’явиться відчуття об’ємності і просторової глибини сфотографованих об’єктів. Це явище носить назву штучного бінокулярного стереоефекта.
Фотографічні знімки з двох позицій можна одержати за допомогою спеціальної стереокамери, що дозволяє одночасно знімати два кадри, або звичайним фотоапаратом, переміщаючи його чи предмет зйомки так, щоб два знімка були зроблені з різних позицій . В результаті стереозйомки виходять два фотозні-мка - стереопара. Спеціальні стереоскопічні фотоапарати оснащені двома однаковими об’єктивами, розставленими по го-ризонталі на величину базису. Це забезпечує одночасність фіксації обох зображень і дає можли-вість робити стереозйомку нерухомих і рухомих об’єктів, а також різних процесів. Оптичні вісі об’єктивів у таких стереофотоапаратів паралельні, а величина базису фотографування постійна і дорівнює 65 мм. Стереозйомку можна здійснювати звичайною малоформатною камерою за допомогою спеціальної стерео насадки. Стереонасадка являє собою оптичну систему, яка жорстко з’єднується зі звичайною однооб’єктивною камерою і забезпечує одержання двох зображень об’єкта на одному стандартному кадрі 24*36 мм. Тому розмір кожного зображення виходить рівним 18*24 мм. Стереонасадки розраховуються для певного базису (рівного середньому базису очей - 65 мм), формату кадру, фокусної відстані і світло-сили об’єктива. Вони можуть використовуватися тільки з певним об’єктивом, яким є основний об’єктив камери відповідного типу. Існують призматичні і дзеркальні стереонасадки. До комплектів стереонасадок входять спеціальний ви-дошукач і стереоскоп для розглядання отриманого зображення. Призматичні насадки, що випускаються промисловістю для фотоапарата “Зоркий”, можуть бути використані і для камер типу “Зеніт”.
Стереонасадки різних конструкцій прості і зручні
у використанні. Мінімальна дистанція, з якої можна здійснювати стереозйомку
камерами “Зоркий”, “Зеніт” з насадкою, складає 1,5 м, а з камерою “Київ” зі
сте-реонасадкою - 1 м. Таким чином, ці стереонасадки не дозволяють одержувати
крупномасштабні стереозображення.
.5 Репродукційна фотозйомка
Репродукційна зйомка - зйомка плоских оригіналів (креслень, малюнків, текстових документів тощо) з метою одержання їх копій (репродукцій).
Репродукція - зображення рисунка, креслення, картини, фотознімка, документа тощо, відтворене фотографічним або поліграфічним способом, а також сам процес одержання (в тому числі розмноження) зображення.
До репродукційної зйомки відносяться всі види оперативного копіювання з використанням методів і засобів звичайної фотографії, діазотипії, електрофотографії, термографії, що поєднуються одним загальним терміном - репрографія.
Репрографія - узагальнена назва усієї сукупності копіювально-множних процесів одержання копій зі штрихових або напівтонових оригіналів (текстів, креслень, малюнків тощо) фотографічним чи іншими способами, не пов’язаними (на відміну від поліграфії) з виготовленням і застосуванням друкарських форм.
Сукупність рекомендацій про прийоми зйомки текстів, малюнків, схем, креслень та інших плоских зображень для одержання фотокопій називається репродукційним методом.
Діяльність правоохоронних органів неможлива без реєстрації і тиражування інформації, без копіювання і розмноження документів. Репродукційний метод застосовується з метою виготовлення фотокопій різних документів, що знаходяться в кримінальній справі, розмноження фотознімків при розшуку злочинця, документування злочинної діяльності в ході оперативно-розшукової роботи. Репродукційна фотографія широко застосовується в експертно-криміналістичній практиці при проведенні почеркознавчих, дактилоскопічних, портретних експертиз, а також в судово-технічній експертизі документів. Так, при дослідженні відбитків печаток і штампів, машинописних і рукописних текстів вона дає уявлення про індивідуальні особливості відбитків, почерку особи, що виконала текст тощо. У сукупності з іншими методам вона дозволяє виявляти витравлені, змиті, залиті або закреслені записи в документах, встановлювати факт внесення змін в їх зміст.
Фотознімки, виконані репродукційним методом з лінійним масштабом, дозволяють за ними визначати справжні розміри документів і окремих його фрагментів.
Під документами в даному випадку розуміються рукописи, машинописні і виготовлені поліграфічним способом тексти, схеми, плани, рисунки, фотознімки, картини та інші плоскі об’єкти, з яких одержують копії - репродукції.
В експертно-криміналістичній практиці здебільшого репродукції одержують фотографічним копіюванням. Воно дає достатньо високу якість репродукцій, вирізняється відносною швидкістю процесу, дозволяє зробити збільшені чи зменшені фотокопії практично з будь-яких оригіналів, а в ряді випадків є засобом виявлення доказової інформації при розслідуванні кримінальних справ.
Таким чином, репродукційна фотографія - це відтворення фотографічним шляхом документів, малюнків, схем, фотознімків, рукописних і машинописних текстів та інших плоских об’єктів для фіксації їх зовнішнього вигляду і змісту, розмноження в натуральну величину, зі зменшенням або збільшенням.
За призначенням репродукційну фотографію поділяють на загальну і спеціальну. Загальна вивчає питання розмноження оригіналів. Її основним завданням є точне відтворення документа на світлочутливому матеріалі. Спеціальна репродукційна фотографія служить засобом виявлення таких особливостей в документах, які невидимі або слабопомітні в звичайних умовах.
Основу репродукційної фотографії складають методи проекційного і контактного копіювання. Проекційне копіювання характеризується зміною масштабу зображення при зйомці оригіналів на спеціальних репродукційних установках (апаратах). Методи і засоби копіювання документів з великим зменшенням вивчає спеціальний розділ репродукційної фотографії - мікрофільмування.
Для контактного копіювання характерна
відсутність в копіювальних апаратах оптичної системи (об’єктива). Копії
оригіналу одержують в натуральну величину при його безпосередньому контакті із
світлочутливим матеріалом. Виділяють копіювання на просвіт - при роботі з
прозорими оригіналами і рефлексний фотодрук - з непрозорими.
Розділ 3. Методи і засоби судово-дослідницької
фотографії
.1 Макрофотозйомка
В ході розслідування злочинів нерідко виникає необхідність детального вивчення невеликих за розмірами предметів - речових доказів і слідів. Тому при огляді місця події або експертному дослідженні такі об’єкти фотографують в натуральну величину або зі збільшенням, використовуючи макрофотографію.
Макрофотографію використовують при вирішенні різних наукових і технічних завдань в біології, археології, геології, металургії. Криміналісти застосовують її для фотографування знарядь злому та інструментів, куль, гільз, монет та інших дрібних предметів - речових доказів; слідів, виявлених на місці події. Макрофотографія використовується при трасологічних і балістичних експертизах, судово-технічному дослідженні документів. В сукупності з методом макрозйомки часто застосовуються репродукційна, контрастуюча, кольоророздільна, інфрачервона та ультрафіолетова фотографія.
Макрофотографія - метод дослідницької фотографії, який дозволяє одержувати зображення дрібних об’ємних предметів в більш великому, ніж при звичайній зйомці, масштабі. Цей метод зйомки дозволяє одержувати на негативах зображення зі збільшенням до 20 разів у порівнянні з об’єктом зйомки.
Звичайні апарати дозволяють фотографувати предмети з відстані від 0,5 м до нескінченності. При цьому на одержуваних знімках добре проглядаються тільки великі деталі. Зображення дрібних деталей об’єкта на негативі доводиться збільшувати при проекційному друкуванні. Це можливо лише в певних межах, оскільки зі збільшенням зображення виявляється його зерниста структура, що погіршує різкість.