Міністерство освіти і науки України
Державний заклад
„Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”
Інститут педагогіки і психології
Кафедра
педагогіки
Магістерська робота за спеціальністю 8.18010021 „Педагогіка вищої школи”
ПЕДАГОГІЧНІ
ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В ОСВІТНЬОМУ
СЕРЕДОВИЩІ ВНЗ
Максимова Зоя Пилипівна
Науковий доцент, кандидат педагогічних
керівник наук Iгнатович О.Г.
Старобільськ - 2016
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи формування економічної культури студентської молоді
.1 Формування економічної культури студентів як педагогічна проблема
Висновки до Розділу І
1.2 Зміст і структура економічної культури майбутнього фахівця
Список
використаних джерел
Вступ
Актуальність даного дослідження визначається сучасним значенням взаємин особистості і власності, а також трудових відносин, що входять в предметну сферу економічної науки.
Завдання формування економічної культури майбутнього фахівця вимагає від системи освіти створення цілісних і фундаментальних розробок в області цільових, змістових і процесуальних аспектів професійної підготовки фахівців, орієнтованих на ринкову економіку стосовно до реалій вітчизняної соціально-економічної, культурної, етнодемографічної господарської практики, що відповідає національним інтересам країни в епоху глобалізації.
Розширення предмета економіки як науки, що вивчає поведінку людей в сферах виробництва, споживання (consumption), розподілу (distribution) і обміну (exchange), досліджується товарно-грошові відносини, а людини, яка шукає найбільш оптимальні шляхи реалізації своїх потреб і себе як цілісності в навколишній світ, зажадало пошуку та методологічної основи проектування економічної культури.
В якості такої може виступити особистісно-діяльнісний підхід, який орієнтує дослідників на вивчення економічної культури як особистісного феномена, як позиції, як інструменту самореалізації і як сфери діяльності.
Розглядаючи економічну культуру як діяльність, ми знаходимо інструмент пояснення і проектування всіх новоутворень в цьому феномені.
Дoстатньо прoблемними є уявлення студентів o мoральнoй стoрoні професійної діяльності. До сих пір провідним мoтівoм, істотним для мoлoді в її oріентаціі на зайняття професійною діяльністю в галузі економіки, є можливість отримували «легкі гроші». Інститут власності обґрунтовується з позицій сучасного економічного мислення (С. Булгаков, А. Фліер, С. Франк) не в якості абсолютного права особистості довільно розпоряджатися певною сферою благ, а в функціональному значенні як форми служіння суспільству і надає можливість здійснення волі і свободи людини.
Провідні ціннісні нормативи економічної культури в умовах ринкової економіки зумовлюють такі характерні риси «людини економічного», як націленість на досягнення і успіх, рівні для всіх економічні можливості, конкуренція, підтримка інноваційної діяльності, якість роботи, професіоналізм, тісна залежність соціальної мобільності від якості своєї діяльності і ініціативи.
Науковий термін «економічна культура» вже отримав свою самостійне життя в побуті теоретичного і прикладного знання. Ємність, складність і неоднозначність даного поняття вимагають наявності широкого методологічного контексту наукового пошуку, який забезпечував би комплексність, міждисциплінарність і гуманітарну орієнтацію досліджень.
Категорія «економічна культура» стала розроблятися в дослідженнях, переважно в економічних і соціально-психологічних (О. Діл, Н. Кеннеді, Т. Пітерс, Р. Уотермен, У Оучи, І. Ансофф, Д. Сінг, Р. Рюттінгер і ін .).
Важливе місце в систематизації поняття займають роботи з економічної етики, присвячені різним аспектам економічного розвитку, співвідношенню моралі і економічної культури (О. Кабачек, П. Козловський, М. Корягіна, С. Логіновскій, Н. Макашева, Е. Михайлова, М. Олсон , А. Ріх, А. Сіно, І. Устіян).
Теоретичні аспекти економічної культури з позицій діяльнісного підходу, представлені в дослідженнях по психології (В. Автономов, Т. Долгопятова, Н. Железнякова, А. Земцов, В. Костюченко, Ю. Красновський, Е. Лаврик, С. Малахов, Л. Малков, В. Тамбовцев, В. Фальцман, К. Ерроу), розглядають мотиви економічної поведінки і особливості мислення при вирішенні економічних задач, але не описують поведінку людини господарюючого, з новим менталітетом служіння суспільству.
Становлення інформаційного суспільства та процесів, супутніх йому, змусило вчених і дослідників звернути увагу на поняття «освітній простір». У суспільстві і в суспільному житті освітнього простору проявляє себе в певному виді:
· освітній простір - це структурний співіснування і взаємодія будь-яких можливих освітніх середовищ, їх компонентів, освітніх подій;
· відрізняються освітні простори різних епох і культур;
· освітній простір може бути локалізовано і існувати в певних межах: освітній простір вищого навчального закладу, освітній простір регіону, країни;
· процеси глобалізації зумовили виникнення єдиного освітнього простору - сукупності всіх суб'єктів, прямо або побічно беруть участь в освітніх процесах або зацікавлених в них. [Новиков А.М. Принципы построения системы непрерывного профессионального образования // Педагогика. - 1998. - № 3.].
Частина дослідників в галузі соціології вважають, що соціальний простір виникає в процесі соціальної взаємодії, наприклад:
соціальний простір являє собою систематизовані перетину зв'язків між соціальними позиціями, що володіють силовим впливом на людей, що займають дану соціальну позицію (П. Бурдьє);
· соціальний простір є мережею подій в певний момент часу (П. Штомпка);
· спосіб організації соціального простору є спосіб прояву соціального контролю, форма влади, що створює концепцію дисциплінарного простору (М. Фуко);
· соціальний простір як семіотичний процес розмежування на внутрішнє і зовнішнє (Ю. Лотман).
Внутрішній простір сприймається як упорядковане, організоване, значуще, а зовнішнє - невпорядковане, хаотичне.
Кордон між внутрішнім і зовнішнім простором носить символічний характер і проявляється через мову, знання, ритуали.
Об'єктивний характер освітнього простору пов'язаний з тим, що в освіті як соціальному інституті відображені ті потреби суспільства, які були обумовлені історичним розвитком, волюнтаристські рішення в освіті зазнавали краху, оскільки не були згідні «духу часу».
Можна говорити про освітньому просторі як категорії, в якій відображено знання про всі доконаних і можливих (або неможливих, тобто небажаних, неприпустимих) події, що асоціюються з утворенням.
Суб'єктивний характер освітнього простору відображає уявлення про освітньому просторі конкретного суб'єкта освітнього процесу, знання якого обмежені як суб'єктивними факторами, так і об'єктивними. Можна сказати, що саме соціокультурний рівень людини сприяє об'єктивізації уявлень про освітньому просторі.
Наступні протиріччя між:
· неухильно зростаючими потребами суспільства в становленні людини культури в системі професійної підготовки і недостатньою розробленість педагогічних умов, змісту, форм і методів формування економічної культури студентської молоді в умовах освітнього простору вузу;
· необхідністю реалізації нових освітніх стандартів в системі вищої професійної освіти на основі компетентнісного підходу та недостатньою розробленість їх змісту в умовах дворівневої системи вищої освіти;
· педагогічним потенціалом гуманітарних дисциплін щодо формування економічної культури студентської молоді в освітньому просторі вузу і його недостатньою реалізацією в процесі навчання у вузі;
· об'єктивною необхідністю створення освітнього середовища вузу на основі принципу національно-культурної доцільність і недостатньою науково-теоретичної і практичної її розробленістю в аспекті формування культурної ідентичності студентів на основі загальнолюдських цінностей.
Мета дослідження - теоретично обґрунтувати педагогічні умови формування економічної культури студентської молоді в освітньому просторі вузу.
Об'єкт дослідження - процес професійної підготовки студентської молоді в освітньому просторі вузу.
Предмет дослідження - педагогічні умови формування економічної культури студентської молоді в освітньому просторі вузу засобами дисциплін гуманітарного спрямування.
· Гіпотеза дослідження полягає в припущенні про те, що формування економічної культури студентської молоді в освітньому просторі вузу в процесі вивчення фахових дисциплін гуманітарної спрямованості буде більш ефективним при реалізації наступних педагогічних умов: виявленні потенціалу гуманітарних дисциплін у педагогічній підготовці студентів по формуванню їх економічної культури відповідно до специфіки їх професійної діяльності: областю (освіта, соціальна сфера, культура); об'єктом (навчання, виховання, розвиток, освіта, освітні системи); видами (педагогічна, культурно-просвітницька);
· розробці змісту програм фахових дисциплін гуманітарної спрямованості (общепедагогической, методичної та мовної підготовки, а також педагогічної практики, науково-дослідницької та виховної діяльності студентів) відповідно до стандартів третього покоління;
· визначенні форм, методів і технологій формування економічної культури студентської молоді в освітньому просторі вузу для оволодіння ними практичними вміннями і навичками самореалізації в сфері професійної діяльності;
· проектуванні
освітнього середовища вузу, що сприяє формуванню економічного світогляду
особистості студента, її емоційно-ціннісного ставлення та ефективної взаємодії
з представниками інших соціальних груп, а також моральної поведінки.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ
ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ
1.1 Формування економічної культури студентів як педагогічна проблема
Як показав проведений аналіз наукових праць, що розглядають педагогічну проблему формування професійної та економічної культури особистості, основним для них залишається твердження, що знання людей, досвід, уміння, навички, можливості розвитку своїх професійних і особистісних якостей визначають ту роль, яку відіграє в суспільному розвитку освіта і культура, підкреслюється культуротворча суть людини і людинотворча суть культури. Основу культури становить сукупність історично набутого соціального досвіду, який без трансляції від покоління до покоління, що здійснюється засобами освіти, стає неможливим [15]. Зростає також і роль науки у створенні педагогічних технологій, адекватних рівню суспільної свідомості [34].
Головною метою подальшої реформи освіти є гармонійний розвиток особистості, творчих здібностей фахівця, становлення культурного, інтелектуального потенціалу країни. Зміни в освіті, пов’язані зі впливом часу, визначаються, насамперед, майбутнім країни, її інтелектуальними можливостями. Загальновідомо, що розвиток у трудовій, виробничій діяльності залежить від того, хто буде займатися цією діяльністю. Мотивацію вибору формує багато чинників, але головне - це освіта, професійне становлення фахівця. Дослідження цього феномена в педагогічній науці відносять до проблем професійного навчання і виховання як базових категорій, що визначають процес формування професійної культури особистості.
В.В. Давидов увів у науковий обіг термін «змістовне узагальнення», що означає теоретичний образ, сформований у свідомості шляхом розумових операцій, які встановлюють єдність системи понять і їхніх взаємозв'язків і що являє собою, таким чином, узагальнення узагальнень. Узагальненням такого рівня є і поняття особистості. Особистість, на думку В.В.Давидова, - це психічна, духовна сутність людини, що виступає в різноманітних узагальнених системах як сукупність соціально значущих властивостей людини; система відношення людини до світу і ваємодії зі світом, ставлення до себе і відносини з самим собою; система соціальних ролей, сукупність поведінкових актів; усвідомлення навколишнього світу і себе в ньому; система потреб; сукупність здібностей, творчих можливостей; сукупність реакцій на зовнішні умови і т.п. Усе це створює змістовне узагальнення «особистість» [16]. У руслі окресленого напряму проблема формування цілісної особистості, здатної активно пізнавати і перетворювати навколишній світ, стає однією з провідних у сучасній педагогіці. Серед основних критеріїв оцінки, поряд із загальновідомими (продуктивність, інтенсивність праці, рівень кваліфікації), останнім часом все більше під поняттям рівня розвитку особистості фахівця розглядають і розуміють якості «загальна культура», «професійна культура», «культура фахівця», «економічна культура», «ділова культура». «За сутністю, саме ці якості є найбільш важливим ресурсом людства. І навчитися використовувати їх для блага всіх разом і кожного зокрема - ось той новий рубіж, який необхідно подолати нашому поколінню», - так писав філософ, засновник Римського клубу А. Печчеї у своїй книзі «Людські якості» [67, с. 47].
Проведемо коротку експлікацію поняття «формування». Формування - «...це процес розвитку особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів» [33, с. 39]. Фактор - лат. «factor» - той, що робить, рушійна сила, причина будь-якого процесу [88, с. 523]. Формування виступає як фактор розвитку особистості і означає її становлення, набуття сукупності стійких властивостей і якостей. Формувати - це значить надавати певну форму чому-небудь [16].
У науково-педагогічній літературі велика увага приділяється точності визначення поняття «культура». Культура як філософське, педагогічне, психологічне й економічне поняття має різні значення [40]. Ретроспективний аналіз його почнемо з філософських, як найбільш розроблених, дефініцій. «Культура» у філософській літературі трактується, як усе, що становить цінності для людини і є соціальною людською діяльністю [67]. У XIX -XX ст. філософи і видатні духовні мислителі Д.Л. Андреєв [9], М.О. Бердяєв [2], В.С. Соловйов [67] через теологічне тлумачення розглядають культуру, як таку, що бере свої витоки з віри, християнсько-православного світогляду, народних традицій. Але існують й інші підходи до цієї проблеми, які ми виокремимо.
Зокрема, нами простежується філософсько-історичний підхід (Вольтер, І.Г. Гердер, Г.В. Лейбниць, М.Е. Монтень, І. Кант). Культура в їхньому розумінні є синонімом інтелектуального, морального, естетичного, розумового вдосконалення людини в ході її історичної еволюції. Культура пояснюється як друге народження людини. В.Б. Чурбанов писав, що народжені майже без інстинктів, ми тільки шляхом вправ протягом всього життя виховуємося до рівня людяності, і на цьому ґрунтується наша здатність як до удосконалення, так і до псування і розкладу. За бажанням ми можемо дати цьому другому народженню людини, що проходить крізь усе його життя, назву, пов'язану з обробкою землі - «культура», або з образом світла - «просвітництво» [98].
Філософсько-антропологічний підхід. Культура в цьому випадку трактується як вираження людської природи (Арнольд Гелен, Жак Маритен, Едуард Тайлор [10]). Такий підхід передбачає осмислення походження людини.
Соціально-ціннісний (аксіологічний) підхід, на характеристиці якого зупинимися більш детально, так як вважаємо його найбільш значущим для нашого наукового дослідження. Культура осмислення і переживання реальності, що вимагає індивідуального творчого сприйняття, обумовлює становлення цілісної особистості як носія культури. Аксіологічний підхід трактує культуру як сукупність цінностей; виділяє людину в ній як найвищу цінність і мету розвитку суспільства. Складний характер соціальних мотивів людини пояснюється тим, що, виконуючи суто економічні функції, вона виступає одночасно і як продукт, і як носій і творець культури.
Визначення культури, характерні для її аксіологічного розуміння: культура - це міцні вірування, цінності і норми поведінки, які організовують соціальні зв'язки й роблять можливою загальну інтерпретацію життєвого рівня (У. Бекет). Серед учених-філософів, які розглядали культуру з точки зору цінностей, необхідно виділити В.П. Андрущенка [10], С.Ф. Анісімова [17], А.І. Арнольдова [15], В.Б. Чурбанов [98], В.А.Комеліна [55], В.Ф. Щербина [99], В.М. Гриньова [40], Н.А. Тітова [93], Л.В. Тандир [92], Л.Н. Пономарьов [81]. У їхніх роботах панує твердження: щоб виник новий тип суспільства, повинна виникнути нова культурна матриця.