Короткий огляд джерел і літератури, присвячених проблемі педагогічних технологій показав, що єдиного визначення цього поняття немає, хоча дослідження в цьому напрямі проводилися досить широко. Так, розробці педагогічних технологій приділили увагу А.М. Алексюк, П.М. Воловик, О.І. Кульчицька, С.О. Сисоєва, Л.С. Сігаєва, Я.В. Цехмістер [82], Н.Г. Ничкало [72], В.І. Євдокимова, І.Ф. Прокопенко [83] та ін., розробці дидактичної теорії і модульно-рейтингової технології навчання - О.О. Безносюк [18], В.П. Беспалько [16], І.М. Богданова [22], А.С. Нісімчук, О.С. Падалка, О.Т. Шпак [74, 76], О.М. Пєхота [75], Л.М. Романишина [85], С.О. Сисоєва [88].
Поняття «технологія» вченими трактується як сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми сировини, матеріалу, які здійснюються в процесі виробництва продукції [89].
Термін «педагогічна технологія» ряд авторів теж пояснюють неоднозначно.
Так, В. Даль, конкретизуючи сутність поняття «технологія навчання», стверджує, що це наука про способи дії викладача на учня в процесі спілкування із застосуванням відповідних засобів [42].
А.С. Нісімчук, О.С. Падалка, О.Т. Шпак розглядають її як мистецтво використання результатів наукових досліджень у сфері освіти; як проект педагогічної системи, яка реалізується на практиці, як сукупність засобів і методів навчально-виховного процесу, які безперечно приведуть до запланованого результату; як процес цілеутворення та об’єктивного контролю за отриманими результатами; як системний метод створення, використання і призначення всього процесу навчання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів у їх взаємодії [72].
В.П. Беспалько пояснює педагогічну технологію як проект певної педагогічної системи, що реалізується на практиці [16].
Дж. Левін розглядає це поняття як формування цілей через результати навчання, що відображаються у діях студентів [58].
Педагогічна технологія трактується Т.І. Левченко як сукупність психолого-педагогічних настанов, що визначають спеціальний набір і компонування форм, методів, способів і прийомів навчання, виховних засобів; вона є організаційно-методичним інструментарієм педагогічного процесу [63].
І.А. Зязюн відзначає, шо педагогічна технологія - це комплексний, інтегративний процес, який поєднує людей, ідеї, засоби і способи організації діяльності для аналізу проблем і планування, забезпечення та управління вирішенням проблем, шо охоплюють усі аспекти засвоєння знань [45].
Т.М. Давиденко, М.М. Левіна, А.І. Уман, Т.І. Шамова подають педагогічну технологію як проектування (конструювання) навчальної діяльності, підкреслюючи при цьому, що реалізація технологічного рішення забезпечує інваріантість практичного втілення задуму і дозволяє, у свою чергу, підвищити якість і результативність роботи [5, 6, 11, 21].
Н.П. Волкова відзначає, що педагогічна технологія - це опис процесу досягнення планованих результатів навчання [32].
У працях О.О. Гаврилюка педагогічна технологія визначається як системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів і їхньої взаємодії, що ставить своїм завданням оптимізацію форм освіти [34].
І, нарешті, О.М. Собчук, підводячи підсумки, стверджує, що педагогічна технологія є змістовним узагальненням, яке включає в себе сенс усіх визначень різних авторів (джерел) [89].
Приймемо для подальшого дослідження розроблене нами робоче визначення: педагогічна технологія формування економічної культури студентів - це інтегративний професійно-освітній процес, спрямований на досягнення планованих результатів на основі діагностики поточного стану і моніторингу загальних та спеціальних навчальних умінь і навичок студентів у системі цілісного педагогічного процесу. Тобто, технологія формування економічної культури студентів розглядається нами як цілеспрямований, науково-обгрунтований процес здійснення управління розробкою та діагностуванням формування економічної культури студентів за визначеними алгоритмами діяльності, що забезпечують результативність діяльності педагогічної системи відповідно до поставленої мети.
Сучасному етапу професійної підготовки студентської молоді властива багатоваріативність, різноманітність підходів, стратегій і технологій навчання, які спрямовані на підвищення рівня професіоналізму випускників. Все більше уваги приділяється творчій діяльності майбутніх фахівців, їх особистісним якостям, які не лише визначають суто професійні характеристики людини, але й спосіб мислення, рівень загальної культури, інтелектуального розвитку.
Традиційна модель освіти, яка була спрямована на передачу майбутньому фахівцю певного обсягу знань, умінь та навичок, але не враховувала особистісний розвиток, втрачає свою перспективність. Натомість все частіше використовуються особистісно орієнтовані технології навчання, які створюють умови для виявлення і формування творчої індивідуальності майбутнього фахівця.
Спираючись на основні положення дослідження О.М.Пєхоти стосовно особистісно орієнтованого навчання учнів [77], ми використовуємо її висновки з цієї проблеми для практичної реалізації такого навчання студентів у коледжі. Воно є можливим за умов створення розвивального навчального середовища (зміст, організаційні форми, принципи, методи, засоби, суб`єкт-суб`єктний характер педагогічної взаємодії), у якому студент набуває статусу найвищої цінності навчального процесу і яке сприяє розвитку інтелектуального, творчого і духовного потенціалу майбутнього фахівця, його індивідуальності, емоційно-вольових якостей, творчих можливостей, мислення і загальної культури, формуванню здатності до самостійної, активної діяльності, професійного самовизначення, навичок взаємодії із сучасним динамічним світом праці. Іншими словами, як і вказує О.М. Пєхота, метою і результатом особистісно орієнтованого навчання повинна бути молода людина, яка є компетентною особистістю, а відтак, здатна не тільки адаптуватися до вимог сучасного суспільства і ринку праці, а й особистісно й професійно реалізуватися впродовж життя [77].
У межах особистісного підходу студент визначається рівноправним суб’єктом навчальної взаємодії. Навчання повинно орієнтуватись не тільки на професійну підготовку, що здійснюється, але й на особистість студента, його індивідуальні особливості, потреби та інтереси. Рольове спілкування змінюється особистісним з притаманними йому підтримкою, утвердженням людської гідності та довірою. Це створює атмосферу співробітництва й зумовлює потребу діалогу як домінуючої форми навчального спілкування, спонукає до обміну думками, враженнями, досвідом.
Впровадження особистісно-орієнтованої технології навчання вимагає зміни „векторів” у педагогіці: від навчання, як нормативно побудованого процесу, до учіння, як індивідуальної діяльності студента, її корекції й педагогічної підтримки. Суттєво змінюється функція навчання. Його завдання не планувати загальну, єдину й обов’язкову для всіх лінію психічного розвитку, а допомагати кожному студенту з урахуванням наявного в нього досвіду пізнання вдосконалювати свої індивідуальні здібності, розвиватися як особистість. У цьому випадку висхідні моменти навчання - не реалізація його кінцевої мети (запланованих результатів), а розкриття індивідуальних пізнавальних можливостей кожного студента й створення педагогічних умов, потрібних для їх задоволення.
У зв’язку з тим, що реформа, темпи і характер модернізації освіти залежать від викладацьких кадрів, педагогічні умови створюються колективом викладачів у процесі навчання студентів. Під навчанням традиційно розуміється цілеспрямований, спланований двосторонній процес взаємодії викладача і студента. Їхня спільна діяльність поєднує в собі викладання з боку викладача і учіння з боку студента. Викладання - організований і керований викладачем процес передачі системи знань, умінь, навичок. Учіння - процес пізнавальної діяльності студента, спрямований на засвоєння змісту навчання через сприйняття, осмислення, перетворення і використання отриманої інформації, а також оволодіння практичними вміннями та навичками. Викладання і учіння перебувають у єдності і взаємодії [30, 79]. Стає очевидним, що знищення розриву між викладанням і учінням повинно відбуватися за рахунок зближення змісту і методів викладання, вимогливості до культури викладача, мотивації його прагнення передати свої цінності, досвід, знання і культуру тим, хто навчається, що, в принципі, і є процесом передачі культури. Саме тому навчальний процес слід орієнтувати на учіння, оскільки воно забезпечує процес формування особистості. А викладачу в ньому повинна відводитися роль засобу. Тобто навчання і виховання - взаємоспрямовані та взаємообумовлені процеси, тісно пов’язані один з одним. Висунутий І. Гербартом один із фундаментальних принципів педагогіки «виховуючого навчання», за якого досягається органічний зв’язок між набуттям знань, умінь і навичок, засвоєнням досвіду творчої діяльності і формуванням емоційно-ціннісного ставлення до світу, набув статусу класичного. Виховання розглядається як процес, спрямований на засвоєння особистістю знань і вмінь, що формують окремі якості [2].
Зміцнюється думка, що культурологічний аспект взаємостосунків у цьому процесі будується на обміні інформації як вербального, так і невербального характеру. Засвоєння культури - це взаємоспрямований процес, для якого справедливі всі основні закономірності комунікативної діяльності. Успіх виховання передбачається успішністю комунікації між вихователем і вихованцем. Отже, найбільш важливим у процесі викладання, вирішенні завдань професійного виховання студентів економічних спеціальностей коледжу є особистість, її економічна культура.
Таким чином, варто відзначити, що з точки зору вищевикладеного сутність і зміст економічної культури майбутнього фахівця полягає у формуванні аксіологічного, технологічного, творчого та особистісного її компонентів, що тісно пов’язані між собою та взаємодіють. Компоненти і зміни, що відбуваються у кожному з них, створюють умови для подальшого розвитку особистості студентів та їхньої економічної культури. Майбутній бакалавр, випускник ХХІ століття - це соціальний тип особистості, який об’єднує в собі світоглядну культуру, високі моральні якості, діловитість і творчу індивідуальність, гуманістичне ставлення до світу, здатність до саморозвитку і самореалізації через сприйняту економічну культуру.
Аналіз джерел, присвячених проблемі формування економічної культури, показав, що процес формування економічної культури студентської молоді відбувається з врахуванням зростаючих вимог ринкової економіки до економічної компетентності фахівців, яку вони повинні показати при вирішенні економічних завдань і нами підкреслюється значущість цього процесу. Молоде покоління орієнтоване на майбутнє, отже йдеться про застосування отриманих знань, умінь і навичок, але вже в іншому часовому витку, в інших економіко-соціальних умовах. Передача культури, знань від старшого покоління до молодшого - це ретроспективна дія, що спостерігається у нинішньому відрізку часу, в процесі навчання. За переконанням І.Я. Лернера, процес навчання повинен знаходити своє завершення у культурі, ціннісному сприйнятті особистістю всього засвоєного [64].
Ми припускаємо, що вивчення сутності поняття «економічна культура студентів» можна проводити, виходячи із системи виробничо-педагогічної культури, розробленої І.Ф. Ісаєвим для вищих навчальних закладів, який виділяє в ній такі структурні компоненти: аксіологічний, технологічний, індивідуально-творчий [48] та з системи педагогічної культури як інтегрованої єдності педагогічних цінностей, виділених В.М. Гриньовою [40]. У нашому дослідженні й будемо виходити з цих компонентів, наповнюючи їх новим змістом.
Відомо, що «аксіологія» - це філософське вчення про цінності; аксіологічний - такий, що має ціннісне значення (І.Ф. Ісаєв, В.О. Сластьонін). Проблема цінностей нерозривно пов’язана з проблемою виховання як процесу, в якому об’єкт педагогічного впливу усвідомлює речі, явища, процеси, вчинки цінними або нецінними для себе і відповідно орієнтує свою поведінку. Тому, крім поняття «цінність», в аксіології використовується поняття «ціннісна орієнтація», яке трактується як спрямованість особистості на засвоєння певних цінностей для задоволення своїх потреб. У ціннісних орієнтаціях цінність виконує роль своєрідного орієнтиру і певного регулятора поведінки й діяльності особистості в предметній і соціальній дійсності [40]. У нашому дослідженні аксіологічний компонент представлений наступними елементами: цільовим, мотиваційним та когнітивним.
Цільовий елемент обумовлює значення і сенс діяльності студентів з формування економічної культури, що виступає як кінцева мета у рамках професійної підготовки, підкреслює значення економічних знань, умінь та навичок для формування цього виду культури, для навчальної та майбутньої професійної діяльності, усвідомлення економіки як базису розвитку суспільства й особистості, співвідношення життєвих спрямувань особистості із загальнолюдськими цінностями. Тобто цінності-цілі ми розглядаємо в їх комплексі, що впливає на життєву позицію студентів, яка визначається мотивами, інтересами та потребами індивідуально кожним студентом.
В мотиваційному елементі, розуміючи мотиви як спонукання до певного виду діяльності, спрямовані на задоволення потреб особистості, з точки зору їх значущості для формування економічної культури серед мотивів саморозвитку, досягнення, почуття обов’язку перед суспільством, виділяємо навчальні мотиви як систему ставлень до різних аспектів навчального процесу, яка визначається економічною спрямованістю особистості і включає різні сторони економічних потреб, інтересів, соціальних установок, що взаємодіють між собою. Ці мотиви виступають як способи активізації пізнавальної діяльності студентів у процесі професійної підготовки, формують творчо-пошукові та дієво-вольові прояви особистості, поведінкову форму ставлення до економічної культури як до цінності.
Когнітивний, який включає цінності-знання, є базовим елементом аксіологічного компоненту економічної культури студентів. При цьому формування системи знань передбачає включення до неї як знань з дисциплін гуманітарного, природничого циклів, які забезпечують загальнонаукову, гуманітарну та культорологічну підготовку, так і загальноекономічних знань, що відіграють особливу роль у формуванні економічної культури. Економічні знання про закони та закономірності розвитку ринкової економіки, особливості ринкових відносин, володіння основними поняттями та принципами макро- та мікроекономічного аналізу, розуміння економічних явищ і їхнього взаємозв’язку, структури та логіки функціонування економіки формують економічне мислення, що сприяє пізнанню сутності економічних явищ і процесів, використанню засвоєних економічних понять, аналізу конкретної економічної ситуації. Набуття знань тісно пов’язано з активною пізнавальною діяльністю як системою відчуттів, сприймань, процесів пам’яті, операцій мислення. Обсяг знань, якими повинні оволодіти студенти, знайшов втілення в стандартах вищої освіти, навчальних планах, навчальних і робочих навчальних програмах дисциплін.
Технологічний компонент характеризує наявність у студентів умінь і навичок економічної діяльності, таких як: уміння групувати аналітичні економічні показники за напрямами комплексного аналізу діяльності підприємства. Ці уміння формуються через діяльнісно-практичний елемент технологічного компоненту у процесі семінарських занять, науково-дослідницької роботи, написання рефератів.
Важливим у структурі економічної культури студентів є творчий компонент, що проявляється в здатності до нестандартного вирішення економічних ситуацій, висуненні оригінальних ідей і гіпотез, унікальності результатів навчальної, дослідницької, інноваційної та економічної діяльності, умінні вдосконалювати вже відомі методики економічних аналізів та розрахунків, проблемному баченні економічних явищ і процесів.
Особистісний компонент економічної культури студентів пов’язаний з формуванням у них певних психологічних якостей, що уможливлюють успішне виконання завдань в сфері економіки та станів з їх зовнішніми проявами та характеристиками. У процесі формування ставлення до економічної культури як до цінності проявляється емоційне ставлення до процесу пізнання, естетичних почуттів, що виявляються в інтересі, переживаннях радості в разі досягнення успіху, задоволенні результатами та процесом праці; моральний аспект: почуття людської гідності, відповідальності, сумління, доброта. Це ціннісно-емоційний елемент особистісного компоненту. Комунікативний елемент характеризує здатність студентів до встановлення зворотного зв’язку між суб’єктами діяльності та включає в себе уміння спілкуватися, чітко висловлювати свої думки, слухати, доводити, аргументувати, брати участь у ділових зустрічах, виступати з доповідями, звітами і грунтується на такій соціально-психологічній якості особистості як комунікативність. Третій елемент - практично-орієнтований, тобто наявність індивідуальних психологічних якостей, які з одного боку характеризують особистість з позицій її активності та дієвості, а з іншого - практичну здатність до саморегуляції та самоконтролю: стриманості, вимогливості, рішучості, готовності до ризику, спостережливості, прагнення до самореалізації, витримки, наполегливості в досягненні мети.