Курсовая работа (т): Педагогічні засади формування економічної культури студентської молоді в освітньому середовищі вищого навчального закладу

1.2 Зміст і структура економічної культури майбутнього фахівця

Педагогічний процес як педагогічна система не є чимось застиглим, вона може змінюватися та удосконалюватися під впливом соціально-економічних поступів суспільства, наукових досягнень та створених відповідних умов у рамках дослідження. Тобто ефективне формування економічної культури студентів в професійній підготовці вимагає створення спеціальних педагогічних умов, які розуміємо як поєднання елементів змісту, організаційних форм навчання, методів та прийомів, що впливають на результативність цього процесу.

Економічну культуру студентської молоді будемо розглядати як частину професійної культури, що має своєю метою подальше вдосконалення і самовдосконалення. Бути культурним у професійному ракурсі - значить виробити ще й певні властивості та якості випускника як соціальної особистості, сформувати уміння творчо підходити до вирішення професійних завдань у нестандартних ситуаціях.

М.І. Махмутов підкреслював, що професійно-функціональна неграмотність виникає як наслідок науково-технічного прогресу, тобто створює деяке «відставання» індивідуума; але ж саме вона і породжує потребу в самоосвіті, саморозвитку [68]. В.Ф. Щербина, вивчаючи проблему розвитку професійної культури особистості, відзначає, що характеристики професіоналізму є не предметними, а процесуальними. Кожна людина перетворює цей досвід в особистісний сенс [99].

Розгляд даної проблеми з особистісної позиції дає підстави для твердження, що актуальна форма творчої самореалізації як складової професійної культури включає в себе механізм розгортання професійного творчого потенціалу особистості [92]. Особистісна культура відрізняється від усього накопиченого багатства культури, зокрема, тим, що завжди несе в собі уявлення про цілі, мотиви і потреби, характерні саме для даної особистості. Мотивації або потреби особистості як її стан розглядаються в якості складової її професійної культури. Доведено, що в переліку вищих потреб людини одне з головних місць займає потреба в самореалізації [53, 92]. Діяльність у політехнічній, соціальній, духовній сферах суспільного життя передбачає постійне оновлення знань, одержання нових культурних установок, їхнє осмислення. Назване положення дає нам можливість вважати науково обґрунтованим тлумачення професійної культури, насамперед, як здатності фахівця в царині економіки відкривати нові знання.

Отже, нами дане визначення поняття: професійна культура фахівця економічних спеціальностей - це особистісне утворення, для якого характерна сформованість професійних економічних знань, умінь і навичок, котрі є головним показником, що дозволяє судити про фахівця, як про професіонала; професійна культура є низкою вимог, які ставляться перед певною групою фахівців, а також способи виконання цих вимог.

Особливості професійної культури студентів визначаємо, поділяючи точку зору вчених, що для студентів надзвичайно важливим є вироблення системи вмінь, що відображають їхню здатність до організації і контролю свого навчання, самостійної, експериментальної, дослідницької та дослідно-конструкторської роботи, професійної діяльності, вибіркового освоєння економічної інформації (В.О. Кальней [51], Л.П. Христова [96] та ін.). Специфіка професійної культури студентів економічних спеціальностей полягає в тому, що вона великою мірою формується в сфері спілкування [52, 67, 68, 70]. У зв'язку з цим важливим фактором, головною складовою педагогічного процесу стає індивідуально та особистісно орієнтована взаємодія викладача зі студентами, а ще раніше - вчителя з учнями (І.Д. Бех [17], Н.М. Бібік [18], Т.М. Давиденко [42], І.А. Зязюн [45], І.Ф. Ісаєв [48], О.Я. Савченко [84] та ін.), які передбачають максимально можливе врахування індивідуальних особливостей особистості. У свою чергу, виконання будь-якої роботи студентами обмежується завдяки тому, що існують навчальні норми, норми моралі, які поширюються і на навчальну діяльність, загальноприйняті вимоги до культури поведінки, правила внутрішнього розпорядку, обов’язкові для виконання.

Таким чином, професійна культура студентів, на нашу думку, - це рівень оволодіння навчальними нормами і науково-методичними принципами, експериментальною, дослідницькою і дослідно-конструкторською роботою в процесі навчально-професійної діяльності. Вищевикладені аргументи дозволяють констатувати той факт, що істотно змінилися не тільки соціально-економічні джерела розробки проблеми економічної культури, але й також значно розширилася предметна царина її об'єктивного існування і буття.

Виходячи з розуміння економічної культури як поняття, яке характеризує економічні відносини, комунікативні зв'язки, що виникають між людьми з приводу виробництва, обміну, розподілу споживання матеріальних благ; економічні відносини, котрі визначають всі інші суспільні відносини, є їх базисом; комунікативні процеси, забезпечує економічний склад мислення, виділяємо і представляємо види (форми) економічної культури студентів на рис. 1.1, які мають свої компоненти з їх елементами і які в той же час є видами загальної особистісної культури.

Рис. 1.1 Форми економічної культури студентів

Оскільки формування економічної культури значною мірою відбувається в процесі навчання, де студенти разом з викладачами є і її конструкторами і провідниками, організація навчальної діяльності сприяє систематизації, поглибленню і практичній реалізації теоретичних знань, дозволяє інтегрувати зазначені аксіологічний, технологічний, творчий і особистісний компоненти економічної культури.

Доцільно зазначити, що особистість студента в економічному суспільстві отримує нові можливості для самореалізації і розвитку шляхом застосування культурних, практичних та професійних знань. На думку Ю.В. Балашової [14], C.Я. Батишева [17], О.І. Дружиніна [44], професійна культура обумовлена зовнішніми або внутрішніми раціональними причинами. Виходячи з цього, процес формування економічної культури студентської молоді може бути успішно реалізований тільки з урахуванням впливу на нього факторів і умов як зовнішнього, так і внутрішнього середовища; тісно пов'язаний із зовнішньою діяльністю, з їх внутрішнім станом, зовнішніми умовами. Цей взаємозв'язок впливає на визначення напряму динаміки, руху, розвитку особистості. Будучи відображенням зв'язку внутрішнього стану особистості з зовнішніми обставинами, фактори мають психолого-педагогічний характер. Це дозволяє говорити про зв'язок педагогічного процесу із соціально-педагогічними і психологічними факторами [59].

Стає очевидним, що стосовно студентів потрібно характеризувати як зовнішні, так і внутрішні фактори впливу на особистість. До зовнішніх ми відносимо суспільні потреби, виражені в соціальному замовленні і реалізовані засобами управління системою професійної підготовки. Тобто до цієї групи факторів, що впливають на процес формування економічної культури, віднесені: внутрішня і зовнішня політика держави, міжнародні відносини, закони і підзаконні акти, стан економіки, науково-технічний прогрес, соціокультурні фактори; цілеспрямований педагогічний вплив на студентів з боку викладачів із систематичним застосуванням науково обгрунтованих засобів і методів навчання та виховання, стиль управління педагогічним процесом [92].

Зовнішні фактори є рушійною силою процесу формування особистості у студентів тільки у сполученні з внутрішніми, тобто індивідуальними особливостями та психічним станом студентів, їхнім особистісним досвідом та установками, спрямованістю особистості. Як вважає С.Л. Рубінштейн, зовнішній вплив дає той чи інший психічний ефект лише через пронизування психічного стану суб'єкта, сформованого у нього ладу думок і почуттів. Будь-який психічний процес протікає ніби на фоні певного психічного стану людини, що обумовлює його плинність [86].

Таким чином, економічна культура студентів пов'язана, насамперед, із пізнавальною, розумовою діяльністю, що вимагає від особистості інтелектуальної напруги, активної творчої роботи, самопізнання своєї діяльності, сформованості досить великого числа розумових операцій; демонструє прихильність до нелінійного стилю мислення, тобто такого, якому притамані властивості розгалуження, самоорганізації та саморегуляції. Вивчення досвіду інших, аналіз, оцінка різних точок зору на вирішення будь-якої проблеми, співвідношення вивченого досвіду зі своїми можливостями сприяють у кінцевому результаті виробленню «еталона», «ідеалу». В результаті формується нормувальна модель діяльності, виробляються об'єктивні критерії для самооцінки.

Економічна культура студентів майбутнього фахівця - це інтегративне особистісне новоутворення, що являє собою єдність аксіологічного, технологічного, творчого та особистісного компонентів, яке має динамічний характер, є показником становлення і розвитку особистості.

Отже, до складу економічної культури студентів входять спеціалізовані економічні знання, інтереси, уподобання, які надаються студентам і ними виявляються, і які стають підставою їхніх цілеспрямованих дій у процесі подальшого відтворення, творчого застосування теоретичних знань і практичних умінь і навичок.

Формування високого рівня економічної культури студентів - таку мету ставимо ми перед собою. Згідно з визначенням, даним В.І. Бондарем, «мета - це ідеальний, наперед визначений еталон результату людської діяльності, спрямованої на перетворення дійсності відповідно до усвідомленої людиною потреби» [21, с. 38].

У ході реалізації досліджуваних проблем виникла необхідність вичленити й уточнити поняття «економічна освіта».

Зокрема, у «Концепції розвитку економічної освіти в Україні» зазначено, що місією економічної освіти є розвиток і використання економічних знань для формування творчої особистості, підвищення якості життя українського народу і прогресивного розвитку суспільства, а метою розвитку системи економічної освіти є інтенсивне накопичення соціально-економічних знань і оптимізація їх використання як головного потенціалу необмеженого ресурсу розвитку українського суспільства і його соціально-орієнтованої економіки [57].

Науковці - В.Я. Бобров [19], О.М. Мельник [67], В.О. Поляков [78], Н.А. Титова [93] - розглядають економічну освіту як одну зі складових економічної підготовки. Спільним у їхніх поглядах є те, що під економічною підготовкою ними розуміється процес і результат засвоєння учнями елементарних економічних знань і умінь, формування сучасного економічного мислення, включення в соціально-економічні відносини і відповідну практичну діяльність. Економічна підготовка, на їхню думку, вміщує в себе економічну освіту й економічне виховання.

На думку окремих дослідників економічна освіта є складовою частиною економічного виховання (В.О. Товстик [94]). О.С. Прутченков [83] вважає, що економічна освіта - це цілеспрямована і систематична передача старшими і засвоєння молодшими досвіду економічних відносин, економічної свідомості, знань. Окрім того, вона повинна розвивати і підтримувати інтерес до економічних подій і до потреб у постійному оновленні економічних знань, в оволодінні сучасним економічним мисленням. О.О. Надточиєва підтримує думку, що процес економічного виховання - основний, головний, який включає в себе економічну освіту, практичну економічну і соціально-психологічну підготовку [72]. Це означає, на нашу думку, що відбувається підміна понять «економічне виховання» і «економічна освіта».

О.Ю. Архипов розглядає економічну освіту як систему інститутів, форм і методів отримання громадянами економічних знань, умінь і навичок, необхідних для ефективної економічної діяльності [12].

За висновками низки дослідників - В.І. Марцинкевич, І.В. Соболевої [89], Е.В. Пузиркова, Н.А. Тітової [93], - економічна освіта складається з трьох компонентів: економічних знань, економічної культури та економічної діяльності. Тобто ці вчені пропонують розглядати економічну освіту як спосіб оволодіння економічними знаннями, економічною культурою, спосіб вироблення уміння оцінювати певні результати економічної діяльності та засвоювати економічні поняття, категорії, закони.

Поняття «економічна освіта» зустрічається також у роботах економістів та педагогів - Д.П. Богині [20], Т.С. Ботвинникової [23], Ю.К. Васильєва [27], М.В. Владики [31], В.О. Зайчука [45], В.Д. Лагутіна [61], А.В. Сур’як [91], І.Г. Рябової [82], А.А. Чухно [98]. Аналіз показує, що ці автори, вивчаючи питання економічної освіти і виховання, спираються в категоріальному апараті на дослідження Л.М. Пономарьова, В.Д. Попова, В.П. Чичканова [81]. Економічна освіта, на думку цих вчених, - це відносно самостійна система, функцією якої є економічне навчання і виховання. Під економічним навчанням вони розуміють процес цілеспрямованої передачі загального історичного економічного досвіду, організації засвоєння економічних знань, умінь та навичок. Економічне ж виховання, на їхню думку, в широкому розумінні сприяє забезпеченню умов для відтворення індивідуального соціального досвіду, економічних цінностей і типових норм економічної поведінки. Воно формує переконання, мотиви, установки, ціннісні орієнтири особистості. У вузькому розумінні економічне виховання - це процес цілеспрямованого впливу на вироблення певних економічних якостей особистості [81]. З таким визначенням понять економічного навчання і виховання погоджуємося й ми.

Визначимо зміст економічної освіти студентів з точки зору формування економічної культури. Така необхідність пояснюється не якимись педагогічними інноваціями, а визнанням економічної освіти та економічної культури як пріоритетних в умовах входження України в світовий економічний простір та глобалізації світової економіки, тобто є наслідком соціально-економічних процесів, що відбуваються, результатом соціального замовлення суспільства.

На наш погляд, економічна освіта - це цілеспрямований та організований процес формування економічної культури майбутнього фахівця через засвоєння ним економічних знань, вироблення умінь і навичок економічної діяльності, розвиток творчих можливостей та формування економічного мислення й певних особистісних якостей шляхом економічного навчання, економічного виховання та практичної економічної діяльності.

Під теоретичними економічними знаннями розуміємо одержані ззовні, збережені в пам’яті з можливістю відтворення факти економічної науки, поняття, закони, тенденції та закономірності розвитку економіки. Емпіричні економічні знання визначимо як набуті з досвіду, практики. Під економічними уміннями будемо розуміти здатність до практичних і теоретичних дій, що виконуються швидко, точно, свідомо, на базі засвоєних знань і набутого досвіду.

Економічне мислення - це процес опосередкованого та узагальненого відображення економічних явищ та економічних процесів з їх істотними властивостями та зв’язками. Для розв’язання професійних завдань в умовах ринкового господарства важливе значення має розвиток у майбутніх фахівців продуктивного економічного мислення, в якому повною мірою виявляються інтелектуальні здібності особистості, її творчі можливості. Це виявляється в швидкому темпі засвоєння знань, різнобічному їх застосуванні в нових умовах, в самостійному оперуванні ними.

Економічна освіта повинна віддзеркалювати не лише сучасний стан економічної науки, ринкових та суспільних відносин і виробництва, а й перспективи їх розвитку. Студенти повинні вміти адаптуватися до змін у житті в умовах економічної інтеграції, вільно і впевнено почувати себе на ринку праці, самостійно поповнювати економічні знання, уміння та навички і творчо використовувати їх у діяльності, дбати про підвищення власного рівня економічної культури, що великою мірою буде залежати від організації навчального процесу.

Процес навчання являє собою управління діяльністю студентів, де присутня передача теоретичних знань, прийомів діяльності викладача студентам.

Інше - «зворотний зв’язок», направлений від студента до викладача, який здійснюється в різних формах оцінки. Для досягнення цілей формування економічної культури вимагається організація такого навчання, яке б забезпечило перехід, трансформацію пізнавальної діяльності в професійну, у відповідності до зміни потреб, мотивів, цілей, дій, засобів, предметів і результатів [39]. Професійна ж діяльність вимагає, щоб уже в процесі навчання значною мірою формувався професіоналізм фахівця, який стосується і самого навчання. Характеризуючи професіоналізм у навчанні, дослідники, як правило, використовують термін «пізнавальна активність, творчість» і виділяють у її структурі теоретичні і практичні дії студентів у їх єдності. Це явище, на нашу думку, можна вважати завданням колективу викладачів, вихователів, і це, в кінцевому результаті, зводиться до випуску фахівців. Втілюється ж це завдання шляхом технологізації педагогічного процесу, яка забезпечує логіку переходу теоретичних ідей до їх практичної реалізації на основі розробленої моделі процесу формування економічної культури в рамках професійної, варіативності видів навчальної діяльності, відбору форм, способів і прийомів її здійснення.