П.А. Флоренський, зокрема, відзначав, що культура - це геном соціального життя [95]. У житті суспільства культура відіграє приблизно ту ж роль, що і спадкова інформація, яка передається від покоління до покоління і трактується як фактор організації й створення життя суспільства. Філософська література неодноразово підкреслювала значущість, безмежну актуалізованість розробки зазначених аспектів, але й у ній відсутні сутнісні напрями в теорії культури.
Філософський аналіз культури здійснений також Л.Г. Абрамова [2], Ю.Р. Вишневським [29], М.С. Злобіним [42], М.С. Каганом [49], М.В. Межуєвим [68], В.А.Розумним [86], В.К. Скатерщиковим [89], Л.В. Сохань [91]; ця проблема інтенсивно розглядалася О.Г. Дробницьким [42], В.П. Тугариновим [89], А.К. Уледовим [92], Г.П. Францовим [94], В.Б. Чурбановим [95] та ін. У їхніх роботах особливої актуальності набуває питання формування професійних цінностей особистості. Дослідженням ціннісного підходу до культури, зокрема, професійної, займалися і займаються нині філософи Є.А. Мамчур [69], В.М. Шердаков [96], Б.Г. Юдін [98] та ін.
А.І. Арнольдов у поняття “культура” включає суспільні відносини між людьми зі створення, засвоєння, збереження, поширення матеріальних і духовних продуктів культурної діяльності людей, з одного боку, і формування самих людей як суб'єктів культурної життєдіяльності, сфери прояву сутнісних сил - з іншого [12]. Культура виступає в цьому випадку формою творчої діяльності; охоплює духовну і матеріальну сфери існування суспільства і постає перед нами, як форма прояву свободи та творчості, як засіб самореалізації основних цінностей людини. Е.С. Маркарян трактує поняття «культура», виділяючи діяльнісний і особистісно-творчий підхід до дослідження проявів культури [68]. М.С. Каган, як і Е.С. Маркарян, вважає, що концепція культури повинна будуватися на аналізі людської діяльності [58]. Отже, культура є основою розвитку людської індивідуальності, особистості, яка втілює загальнолюдські цілі й прагнення, тобто має вселюдський сенс.
Варто зафіксувати поняття «культура» у процесі розгляду в тому його розумінні, в якому воно закріплене сьогодні у свідомості, - її багатозначність, розмитість окреслень, використання і застосування в різноманітних відносинах. Ще в 60-і рр. XX в. А. Кребер і К. Клакхон, аналізуючи тільки лише американську культурологію, називали цифру - 237 дефініцій. За останніми даними, деякі дослідники нараховують понад 500 визначень культури, які розширюють і поглиблюють сутність цього поняття [15]. Таке семантичне і змістове теоретичне розмаїття визначень свідчить про поліфункціональність, ємність, різноманіття світу культури і поняття, що його виражає. Різнобічність трактувань, на нашу думку, пояснюється ще й тим, що культура виражає глибину і безмежність людського буття. Як правило, кожен дослідник розглядає одну зі сторін окресленого феномену.
У педагогічному осмисленні теоретичних основ культури як наукового поняття виділяють зазвичай три етапи еволюції уявлень про цей феномен: раціоналістичний (ХVІІІ - XIX ст. ст.), біологічно орієнтований (кінець XIX - початок XX ст.), плюралістичний (XX ст.). Мова не йде про протиставлення діяльнісного розуміння культури, наприклад, аксіологічному, як ніби-то «об'єктивно наукового» - «суб'єктивному», а лише про те, як пов'язати між собою ці визначення культури в рамках єдиної культуропедагогічної теорії [3, 48].
У нашій роботі ми спиралися на діяльнісний аспект поняття «культура». Культура, за твердженням І.Ф. Ісаєва, являє собою процес розвитку самої людини як суспільної істоти, як цілісної і гармонійної особистості, як спосіб її існування, міра її індивідуальної, моральної, естетичної і фізичної досконалості [48]. М.В. Владика розглядає культуру як систему надбіологічних програм людської діяльності в їх історичному розвитку, поведінці і спілкуванні, що виступають умовою відтворення і зміни соціального життя у всіх його проявах [31].
Проведений аналіз дозволяє констатувати той факт, що культура розглядається в педагогіці і психології як специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, представленої в продуктах матеріальної і духовної праці. Незалежно від підходу до проблеми культури, практично всі дослідники відзначають, що культура характеризує життєдіяльність особистості, групи, суспільства в цілому; є специфічним способом буття людини, має свої просторово-часові межі; розкривається культура через особливості поведінки, свідомості і діяльності людини, так само як і через речі, предмети, твори мистецтва, знаряддя праці, через мовні форми, символи і знаки. Суб'єктом виникнення й освоєння культурних об'єктів є людина, конструктивна активність якої має відбиток педагогічних відносин минулого і простирається в майбутнє. Це найбільш значущий прояв культури й особистості, культури й суспільства.
Наведені поняття й уточнення мають важливе значення для подальшого дослідження, оскільки ступінь розвитку сутнісних сил суб'єкта, досягнутий в результаті його культурної діяльності, характеризує його культурний рівень. Він відображає ступінь прилучення до загальносвітових духовних цінностей і ступінь оволодіння суб'єктом знаннями, вміннями, навичками, ідеями, накопиченими людством за весь період своєї історії, а також рівень його освіченості і вихованості як синтетичну характеристику розвитку. Тому про загальну культуру особистості можна говорити не тільки як про функціональну, але і як про динамічну характеристику [15].
Загальна культура особистості - це синтез духовно-моральної, професійної, естетичної, ідеологічної, національної, екологічної, правової, економічної культури, оскільки в основі її лежить особливе відношення особистості до навколишнього середовища, дійсності, специфічні способи її освоєння.
Таким чином, взаємозв'язок культури і діяльності особистості проглядається, насамперед, в тому, що культура стає тим загальним підгрунтям, на якому стає можливою професійна діяльність особистості, а у професійній підготовці студентів культура виступає суспільною цінністю, пов’язаною з кінцевою метою навчання; в основі критеріального визначення культури виступає гуманізм. Стає очевидним, що усвідомлено-моральна діяльність можлива тільки тоді, коли особистість досягає певного рівня культури. Це вимагає досягнення певного рівня розвитку сутності людини, яка реалізується за допомогою діяльності в різних аспектах її життя.
Виходячи з цього, поняття «культура» розуміється нами як сукупність усіх духовно-моральних і матеріальних цінностей, накопичених людством, функціональний засіб самореалізації особистості, а також процес діяльності із засвоєння, збереження, створення і поширення цінностей у суспільстві.
Ядром культури виступає ставлення однієї особистості або суспільства до іншої і до її діяльності. Таким чином, сутнісною ознакою культури є творча створювально-перетворююча діяльність людини і сам спосіб цієї діяльності. Онтологічною ознакою культури виступає результат даної діяльності. Творчий потенціал людини показує ступінь освоєння накопиченого досвіду і включення його у свою діяльність; здатність моделювати свою діяльність, виходячи з потреб своєї професії.
Нами виділені й узагальнені найбільш актуальні, родові ознаки культури, що мають значення для нашого дослідження. По-перше, культура - це продукт суспільної праці. Особливість її полягає в єдності особистості та її діяльності. По-друге, культура являє собою сукупність матеріальних і духовних продуктів, створених на основі творчого підходу, що, у свою чергу, впливає на розвиток і діяльність самої особистості, суспільства. Культура пронизує всі сфери суспільства, в тому числі й економічну. По-третє, культура як результат творчої діяльності особистості, активність якої розгортається в суспільстві, слугує йому своєрідною мірою, рівнем якісного розвитку. По-четверте, культура істотно впливає на духовно-емоційний світ особистості, на її відношення до світу, до інших особистостей, вона підвищує в особистості активність, підсилює цілеспрямовану діяльність. Ми вважаємо, що схематично сфера культури може бути виражена як всеосяжна система, в якій суспільство, техносфера і біосфера, перебуваючи в комплексній взаємодії, постають і як засіб його самопізнання.
Культура диференціюється за видом і характером людської життєдіяльності (М.В. Владика) [31]. За видом діяльності базові в структурі загальної культури компоненти розглядаються і досліджуються як культури: інноваційна (Т.М. Давиденко [42], І.Ф. Ісаєв [48], Л.С. Подимова [82], І.П. Подласий [79] та ін.), дослідницька (О.І. Кочетов [57], В.А. Семиченко [87] та ін,), комунікативна (В.А. Кан-Калик [51], В.А.Лівенцова [63], І.І. Тимченко [93] та ін.), методологічна (В.В. Краєвський [59], М.Н. Скаткін [89], О.М. Ходусов [96] та ін.), політехнічна (Ю.К. Васильєв [27], В.О. Комеліна [50] та ін.), професійно-педагогічна (І.Ф. Ісаєв [48], Н.Л. Шеховська [99] та ін.), педагогічна (О.В. Барабанщиков [14], В.М. Гриньова [40], В.О.Сластьонін [79], та ін.), технологічна (В.Ю. Беспалько [16] та ін.), екологічна (О.В. Плахотнік [48], І.Т. Суравегіна [88], та ін.), економічна (М.В. Владика [31], В.М. Колот, С.Ф. Покропивний [82], Л.М. Пономарьов, В.Д. Попов, В.П. Чичканов [81], А.В. Сур’як [91], А.А. Чухно [98], В.Ф. Щербина [99].
Економічна культура відображає економічні відносини, які виникають між людьми з приводу виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ, відображає предметний результат діяльності, реалізується через неї відповідно до знань, умінь, навичок, рівня інтелекту, світогляду, морального і естетичного розвитку особистості. Економічна культура постає у вигляді системи регулятивної діяльності, що несе в собі акумульований досвід, накопичений історією. Ці регулятиви являють собою суперечливу єдність матеріального і духовного, ідеального, їхній взаємозв'язок і взаємопроникнення. Так, у дослідженні М. В. Владики поняття економічної культури передбачає діяльнісне застосування знань про професію, спеціальність і засвоєних способів дій у новій ситуації, а також оволодіння досвідом практичної діяльності [31].
Проблема економічної культури порівняно нещодавно стала предметом уваги вітчизняних та зарубіжних вчених, тому є малодослідженою [91]. На сьогодні не існує єдиного визначення сутності економічної культури [14, 70, 81]. У зв’язку з цим, кожне із досліджень у цьому напрямі допомагає пошукові факторів, які прискорюють ринкові перетворення та економічне зростання.
Економічна культура у філософському ракурсі цього поняття визначена в роботах Г.М. Соколової при розгляді культури праці як її складової [83], В.С. Стьопіна [86]. Як частину загальної культури, ознаку цивілізованого суспільства, її виділяють В.Д. Попов [82], Л.В. Тандир [92]. До понять «економічна культура», «економічна освіта», як пов’язаних між собою, зверталися учені: О.П. Архипов [12], В.Я. Бобров [19], Д.П. Богиня [20], Ю.К. Васильєв [26], М.В. Владика [31], А.С. Гальчинський [35], В.М. Геєць [37], Б.В. Губський [41], І.І. Лукінов [67], Л.М. Пономарьов, В.Д. Попов, В.П. Чичканов [81], О.С. Прутченков [82], В.О. Товстик [94], А.А. Чухно [97].
Таким чином, ми можемо констатувати, що спостерігається зростання інтересу вчених-економістів та педагогічної громадськості до економічної культури особистості [14, 19, 43, 49], яка відіграє важливу роль у процесі економічної поведінки цієї особистості та виконує в ній активізуючу функцію. Формування економічної культури являє собою саморозвиток особистості; людина не тільки створює, збагачує і споживає відповідні цінності культури, але й у процесі свого економічного розвитку піднімається на новий, більш високий ступінь, цим самим впливаючи на загальний розвиток суспільства. Так В.Ф. Щербина розглядає економічну культуру як об’єктивно необхідну матеріальну і духовну основу вдосконалення всіх форм, шляхів і методів економічної діяльності, всіх сторін і зв’язків системи господарювання [99]. В.Д. Лагутін у праці «Людина і економіка» також приділяє увагу економічній культурі, трактуючи її як складову культури взагалі, що відображає рівень розвитку економічного мислення. Практично будь-яка економічна дія людини, вказує він, породжує її уявлення про систему існуючих економічних відносин [62]. Економічна культура особистості, за визначенням М.В. Владики, втілює в собі цілісну сукупність специфічно інтегрованих способів, форм і результатів творчої діяльності особистості в сфері економіки, яка створює сукупні культурні економічні цінності і являє собою універсальну форму суспільного буття людини, детермінуючи його внутрішні і зовнішні соціосвідомі зв'язки з навколишнім світом [31].
Економічну освіту і виховання як основні компоненти у процесі підготовки і формуванні культури відносин, економічної діяльності вивчали Л.І. Абалкін [1], В.О. Зайчук [45], О.М. Камишанченко [50], В.Л. Малишев [68], Д.В. Розов [86], С.Ю. Хамініч [94]. На думку цих вчених, економічна культура виступає однією з форм суспільної свідомості.
Різнобічні прояви економічної культури знайшли широке відображення у працях українських вчених: Д.П. Богині [20], І.І. Лукінова [66], В.М. Колота та С.Ф. Покропивного [56], В.О. Сизоненка [89], А.В. Сур’як [91] та ін.. Спеціальні дослідження економічної культури як окремої категорії провели: І.Г. Агапов [4], Ю.В. Балашова [14], Л.М. Пономарьов, В.Д. Попов, В.П. Чичканов [81], І.Г. Рябова [85]. Суспільство розглядає економічну культуру як об'єктивно існуючу складову, органічну частину економічної системи. Ці погляди досить ґрунтовно викладено в роботах учених-економістів Д.П. Богині [20], О.С. Булатова [24], П.А. Ігнатовського [48], М.Я. Клепач [54], І.В. Липсица [64], Ю.Б. Медведєва [69], А.А. Чухно [98] при проведенні аналізу культури виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів.
На фоні знецінювання загальновизнаних раніше цінностей культури, змінених переконань часто народжується нове розуміння життя, новий світогляд фахівця. Для нашого суспільства це - парадигма загальнолюдських цінностей і гуманізація як основна рушійна сила педагогіки світу [52, 53, 54, 57, 60, 70], що передбачає необхідність вирішення відповідних педагогічних проблем у виявленні тих граней економічної культури особистості, які фіксуються педагогікою згідно з її об’єктивною появою, тобто як педагогічного феномена.
Виходячи з цих позицій та на підставі аналізу педагогічної, філософської і соціологічної літератури, проведеного в дослідженні, економічну культуру особистості визначаємо як інтегроване і динамічне утворення, яке включає в себе систему економічних цінностей та економічне мислення, що впливають на ступінь творчості та ступінь реалізації особистості в професійній діяльності.
Складові економічної культури в
рамках дослідження виступають як провідники впливу на сутність поняття.
Доцільно витрачаючи свої творчі здібності, особистість опредметнює (реалізує,
здійснює) себе у професійному просторі, що її оточує. А прояв цих складових
безпосередньо залежить від групи функцій, які здійснюються в суспільстві з
метою виробництва матеріальних благ, послуг і цінностей культури.
Висновки до
Розділу І
Швидкі темпи розвитку ринкової економіки викликають необхідність подальшого вдосконалення якості професійної підготовки студентів, вимагають віддзеркалення не лише сучасного стану економіки та наукових досліджень, а й перспективи їх розвитку. При цьому, характеризуючи працю фахівця вищої кваліфікації, підготовка яких є одним із завдань вищих навчальних закладів, дослідники акцентують увагу на наявність таких якостей особистості як творче, активне ставлення до праці, які формуються через розвиток пізнавальної активності, творчості студентів у професійній підготовці; підкреслюють необхідність швидкого засвоєння теоретичних знань та практичних умінь і навичок у їхній єдності [63]. Важливою умовою успішного вирішення завдання підготовки фахівців є формування змісту навчання з урахуванням особливостей діяльнісного підходу, що передбачає всебічне розкриття майбутньої соціально-виробничої діяльності фахівців, їхньої професійної культури, у складі якої ми розглядаємо економічну культуру.
Таким чином, роль освіти в економічній культурі особистості, починаючи з другої половини XX століття значно зростає, що теоретично відображено в ряді парадигм і концепцій соціального та економічного розвитку [7, 15]. І це очевидно, адже освіта виступає визначальним чинником збереження і примноження творчого буття людини у сфері ціннісних орієнтацій, поведінки та, що особливо цікаво, професійної діяльності.
Отже, розгляд процесу формування економічної
культури студентів як педагогічної проблеми, виділення цього виду культури для
студентів як однієї з найбільш вагомих складових їхньої професійної культури
показав важливість її специфіки для майбутньої професійної діяльності. Тобто
розглянуті нами види культури утворюють певну взаємозалежну послідовність:
«загальна культура особистості» - «професійна культура» - «економічна
культура»; зміни в одній з цих ланок відразу ж накладає відбитки на іншу ланку.
Здійснений аналіз загальної, професійної, економічної культур особистості у
контексті сучасних теорій як науково-педагогічної проблеми дослідження дозволяє
перейти до розгляду питання сутності і змісту економічної культури студентської
молоді.