Материал: Регіональна економіка_НМЕТАУ

−методи третього рівня (конкретнонаукові): статистичний, картографічний (регіональний аналіз, локаційний аналіз), які використовують для вирішення великого обсягу завдань і досягнення певної мети;

−методи четвертого рівня (методико-технічні): економікоматематичне моделювання, балансовий, що дають змогу вирішити конкретні завдання і отримати окремі результати.

Найбільш часто використовуються методи логічного синтезу та аналізу та пов’язані з ними методи дедукції та індукції.

Метод аналізу передбачає накопичення статистичних чи якісних даних щодо об’єкту дослідження, та розподіл групи об’єктів дослідження на класи (групи, типи). Метод синтезу передбачає систематизацію класів об’єктів дослідження та утворення нових, штучних груп об’єктів дослідження. Метод дедукції ґрунтується на методі аналізу і передбачає визначення закономірностей в результаті застосування методу аналізу. Метод індукції передбачає визначення гіпотетичної закономірності, а потім її перевірку в результаті застосування методу синтезу.

Методи, що застосовуються при обґрунтуванні розміщення виробництва, створені на межі економічних, географічних і математичних наук.До найбільш часто вживаних методів у сфері регіональної економіки належать стандартні методи наукового пізнання, зокрема статистичні методи, математичні методи, методи математичного моделювання, картографічний метод. Вони обіймають: аналіз статистичних матеріалів, економіко-географічні карти, методи технікоекономічних розрахунків ефективності, методи районного планування, балансовий метод, метод економіко-математичного моделювання тощо.

Математичні методи дають змогу використати закономірності інших наук у дослідженнях закономірностей регіональної економіки. Математичні методи у сукупності з інструментарієм теорії інформації і комп’ютерними способами обробки даних стали базою застосування методів математичного моделювання.

Метод системного аналізу і моделювання ґрунтується на комплексному вивченні господарства регіону, його внутрішніх просторових взаємозв’язків, взаємодії елементів структури. Всебічний аналіз, що використовує принцип поетапності починається з постановки мети і завдань,

13

формулювання гіпотези розвитку. При цьому головним критерієм оптимальності розвитку регіону і національної економіки в цілому є ефективність, тобто як найповніше задоволення потреб населення. Оскільки у міру розвитку господарств регіонів, і особливо з утворенням міжрегіональних асоціацій економічного співробітництва, взаємозв’язки в економічному просторі стають все більш складними, з’являється необхідність розробки і застосування економіко-математичних моделей територіальних економічних процесів.

Використання економіко-математичних моделей дає змогу з мінімальними витратами часу і праці обробляти величезні масиви інформації, вибирати оптимальні рішення відповідно до поставленої мети. В теперішній час моделюються: територіальні пропорції розвитку економіки України; розміщення галузей господарства в економічному просторі; формування господарських комплексів. Якісна особливість багатьох розроблених моделей економічного простору – здатність відображати структуру, взаємозв’язки і закономірності процесів, що відбуваються не тільки в різних регіонах, але і в країнах з різним соціально-економічним устроєм. В той же час висуваються нові вимоги до моделювання, передусім, у зв’язку з необхідністю кількісної оцінки кризових явищ, наслідків розпаду колишніх економічних зв’язків, ліквідації економічних суб’єктів, порушення спільності економічного простору. Для формалізації подібних ситуацій створюються нові теорії, математичний апарат і моделі (наприклад, теорії і моделі катастроф і біфуркацій).

Великі утруднення для моделювання створює інформаційний дефіцит, що посилюється в обставинах трансформаційного періоду та ринкової економіки. Виникають проблеми з інформацією про приватний сектор, розширенням «тіньової економіки», переведенням на нову методологію статистики і відсутністю достатньо довгих динамічних рядів порівнянних даних. Проте швидкий прогрес комп’ютерної техніки і комп’ютерних технологій – сприятливий чинник у даному відношенні. Тим не менш, економіко-математичні методи не завжди дозволяють із достатньою достовірністю визначити довготривалі наслідки ухвалених рішень.

Метод систематизації пов’язаний з поділом явищ (виходячи з цілей дослідження), що вивчаються, на основі вибраних критеріїв, процесів і явищ

14

на визначені сукупності, які характеризуються спільністю ознак і відмінних рис. Це прийоми класифікації, типології, концентрації і ін.

Балансові методи дають змогу: визначити основні економічні зв’язки в господарстві і міжрегіональному просторі; відібрати оптимальні з них, які з меншими затратами можуть забезпечити потреби населення і галузей регіональної спеціалізації; вибрати місце для будівництва тих або інших підприємств, що забезпечує раціональне використання сировини, палива, води і інших ресурсів, мінімум витрат на постачання готової продукції до місць споживання. У регіонах складаються баланси по галузях спеціалізації. Матеріальні баланси дозволяють аналізувати і прогнозувати стан товарних ринків, можуть бути використані маркетинговими службами підприємств, відповідними департаментами адміністрацій всіх рівнів. Складанню балансів передує аналітична робота.

Для теорії загального економічного простору велике значення має картографічний метод. Карти важливі не тільки в географії, але і в регіональній економіці. Вони дають змогу наочно представити розміщення виробництва в економіці регіону, країни, містять великий обсяг інформації про неї. Економіко-географічне картографування дає можливість не лише наочно подати локалізацію окремих об’єктів, але й розрахувати ефективність розміщення. Картографічний аналіз території виявляє нові можливості, закономірності. Для обґрунтування розміщення виробництва застосовуються спеціальні карти (щільності населення, топографічні, ґрунтів, транспорту, геологічні, кліматичні тощо). На їхній основі складаються ще більш спеціалізовані карти, як-то карта зон економічного тяжіння міст, карти ТПК тощо.

Прийняття рішення щодо доцільності того чи іншого варіанту розвитку регіонів, розміщення продуктивних сил потребує оцінки економічної ефективності. Розрахунки економічної ефективності передбачають співставлення витрат та очікуваних результатів, як в свою чергу можуть вимірюватись різними показниками. Таким чином існує досить велика множина критеріїв оцінки економічної ефективності. До найбільш поширених та наглядних показників ефективності відносяться такі: питомі капіталовкладення, працемісткість, фондомісткість, матеріаломісткість, рентабельність, терміни окупності витрат, собівартість продукції, продуктивність праці, виробничі витрати.

15

Районне планування – це комплексний метод, що застосовується при проектуванні розміщення виробництва на рівні регіону, а не окремого підприємства. Він у свою чергу використовує методи математичного моделювання, картографічний тощо, являючи собою методаналізу території.

Застосування відомих методів дослідження регіональної економіки реалізується на основі системного підходу. У територіальній організації народного господарства за допомогою системного підходу і системного аналізу пізнаються реально функціонуючі галузеві виробничо-територіальні системи розселення і більш складні їх утворення – територіально-виробничі комплекси (ТВК) і соціально-економічні комплекси (СЕК).

На основі системного підходу визначаються шляхи удосконалення розміщення виробництва, розселення і територіальної організації невиробничої сфери. Так, наприклад, пізнання галузевих виробничих систем довело необхідність і економічну доцільність формування єдиної енергосистеми країни, єдиної транспортної системи, системи АПК; дозволило більш глибоко проаналізував їх сучасний стан і науково обґрунтувати перспективи. Системний підхід до вивчення проблем раціонального розміщення продуктивних сил дає змогу широко застосовувати економіко-математичні методи.

Процес пізнання у сфері регіональної економіки можна розбити на шість етапів:

−програмний: розробка програми наукового дослідження, в якій визначаються мета і завдання дослідження, дається обґрунтування теми, зазначаються виконавці і етапи дослідження, кошторис робіт, очікувані результати тощо;

−інформаційний: збирання та обробка інформації на підставі статистичної вибірки, складання анкет чи паспортів досліджуваних об’єктів для отримання необхідної інформації;

−аналітичний: аналіз і синтез добутої інформації, що дає змогу на новому рівні продовжити і поглибити дослідження об’єкта. На цьому етапі статистична інформація систематизується і обробляється задля її зручного представлення;

−модельний: розробка і реалізація системи моделей прогнозування й планування для різних рівнів і з різними часовими горизонтами;

16

− алгоритмічний: у точно визначеному порядку розробка управлінських рішень, формування планів з урахуванням економічних можливостей і суспільних потреб, а також безпосередніх і довготривалих наслідків рішень, що приймаються;

− концептуально-конструктивний: розробка наукових концепцій,

прикладних рішень, одержання пошукового результату.

Наведені вище методологічні засади досліджень в регіональній економіці в цілому мають універсальний характер, проте відзначаються певними особливостями, які обумовлені специфікою об’єкта пізнання даної науки.

1.2 ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Першим напрямом розвитку регіональної економіки була «камеральна статистика», яку розвивали в своїх працях Г.Ахенваль ) і А.Ф.Бюшинг. Основним методом цієї науки було нагромадження статистичних даних щодо природних ресурсів, розвитку економіки, політичного устрою, збройних сил певної території.

З розвитком міжнародного поділу праці й міжнародної торгівлі зросли вимоги до знань про країни, сировинні, паливні ресурси, фінанси, внутрішній ринок, що викликало народження «комерційної географії», яка виникла у Франції. У 1740 році вийшов у світ перший підручник з комерційної географії, автором якого був Ж. Ж. Саварі.

У другій половині XVIII та першій половині XIX сторіччя у економічній географії посилився вплив політичної економії. Наприклад, К. Ріттер створив концепцію, за якою історія народів залежить від розвитку природного середовища. Новий напрям в економічній географії створив І. Тюнен. У 1826 році він опублікував працю «Ізольована держава в її ставленні до сільського господарства й національної економіки. Дослідження

господарства навколо центру споживання. Послідовником І. Тюнена був А. Вебер, якій довів, що промислові підприємства розташовуються з

17