Материал: Умови ґрунтотворення чорноземів типових Придністерського Поділля

На всіх ключових ділянках ґрунтоутворюючою породою чорноземів є лесоподібні суглинки. Вони мають світло-палевий і палевий колір, при наявності ознак оглеєння буро-палевого забарвлення. Карбонати у формі псевдоміцелію. З ознаками оглеєння лесоподібні суглинки набувають більшої зв‘язності і щільності. В них міститься значна кількість карпатської гальки.

За своїми хімічними і фізичними властивостями лесоподібні суглинки, як субстрат для педогенезу, є найбільш цінними ґрунтотворними породами. Вони мають у своєму складі 10-20% СаСО3 і як ґрунтотворні породи, в минулому при відповідних кліматичних умовах і наявності степової рослинності, сприяли утворенню чорноземів типових. За літологічними особливостями і за гранулометричним складом лесоподібні суглинки належать до фації вододільного лесу [11, С. 125]. За нашими даними лесоподібні суглинки на глибині 2,0-2,5 м характеризуются середньосуглинковим і важкосуглинковим гранулометричним складом з переважанням грубо-пилуватої (0,05-0,01 мм) і мулистої (<0,001 мм) фракцій. Вони ущільнені (щільність будови 1,31-1,58 г/см3), мають відносно високу шпаруватість (39,65-51,85%) і аерацію (11,40-31,58%), добре мікроагреговані. Вміст органічної речовини в лесоподібних суглинках незначний і коливається в межах 0,47-0,87%. Реакція розчину стабільно середньолужна (7,52-7,85). Вміст і запаси карбонатів збільшуються із заходу (6,02-8,60%) на схід (12,63-14,06%). Дані дослідження фізичних і фізико- хімічних властивостей лесоподібних суглинків подано в таблиці 3.1, 3.2 і 3.3. Голоценові відклади представлені утвореннями заплав і русел річок, еоловими пісками, автохтонними торфами, травертинами тощо [46].

Протягом голоцену відбувалося формування сучасних ґрунтів і структури ґрунтового покриву

У Придністерському Поділлі виділяються голоценові відклади високої заплави Дністра (5-7 м), а також два рівні сучасної заплави (3,5-4 і 1,5 м), складені піщано-супіщаним матеріалом, а також гравієм і галькою.

Таблиця 3.1

Гранулометричний склад лесоподібних суглинків Придністерського Поділля

Таблиця 3.2

Загальні фізичні властивості лесоподібних суглинків Придністерського Поділля

Таблиця 3.3

Фізико-хімічні властивості лесоподібних суглинків Придністерського Поділля

Відклади вапнякових туфів у вигляді окремих екзотичних скельних виходів відомі у ряді пунктів на схилах Дністра, Збруча, Смотрича, Студениці.

Також поширені відклади, які формувались протягом усього континентального етапу її розвитку і тому віднесені до нерозчленованих. Серед нерозчленованих відкладів найбільшу роль відіграють делювіальні утворення та елювіальні нагромадження.

Делювіальні відклади пов'язані з районами інтенсивно розчленованого рельєфу. Делювіальні шлейфи схилів мають неоднорідну будову і за характером осадконагромадження поділяються на три частини з властивими їм різновидностями делювію: привершинну, центральну та периферійну. Характер делювію при цьому значною мірою зумовлюється крутизною схилів, геологічною будовою, кліматичними умовами.

Найбільш повно основні риси делювієутворення проявляються у долині Дністра.

На крутих схилах, характерних для прямих ділянок каньйоноподібних долин і побудованих палеозойськими піщано-глинистими породами, майже дві третини схилу припадає на частку денудаційної частини і лише нижня частина є акумулятивним шлейфом, що складений жорств'яно-щебінчасто- уламковим матеріалом. Ширина таких шлейфів 10-30 м, потужність алювію 1-2 м, іноді більше.

По іншому побудовані делювіальні шлейфи на відносно пологих схилах вигнутих меандрів, а також районах розвитку внутріканьйонних терас. У основі розрізів залягають жорств'яно-щебінчасто-уламкові відклади, погано відсортовані, з піщаним або супіщано-суглинистим заповнювачем, які відповідають привершинній фації делювію, мають мінливу потужність, що рідко перевищує 3 м.

Середня частина розрізів пологих схилів представлена більш дрібнозернистими відкладами. Це переважно піски, збагачені крупноуламковим і глинистим матеріалом, з супіщаними, суглинистими та глинистими прошарками і лінзами. Кількість останніх зростає до верхньої частини розрізів, де вони нерідко переважають, набираючи при цьому лесоподібного вигляду. Потужність відкладів середньої частини делювіальних шлейфів схилів становить 3-4 м і більше [132].

Верхня частина делювіальних шлейфів схилів представлена лесоподібними супісками та суглинками, макропористими, шаруватими у напрямку схилів, з вмістом прошарків і лінз грубозернистого матеріалу тощо. Їхня потужність 15 м і більше [132, С. 32].

Верхня частина розрізів делювію найбільш однорідна і складена лесоподібними породами [11-12]. Доведено, що їх джерелами були в основному еолово-делювіальні леси вододілів і пологих привододільних схилів. Обширний палеонтологічний матеріал, археологічні дані, повсюдний розвиток у делювіальних відкладах сингенетичних палеокріогенних деформацій - все це свідчить про холодні кліматичні умови часу формування шлейфів. Що стосується делювіальних лесоподібних порід, то основна маса сформувалась у перигляціальних умовах верхнього плейстоцену.

Елювіальні утворення на докембрійських кристалічних породах також можна розділити на дві зони - уламкову та залишкових нагромаджень. У першій залягає пухкий уламково-жорств'яний матеріал потужністю декілька метрів, у другій - глинисті залишкові нагромадження і нові сполуки, здебільшого каоліни.

Отже, основними ґрунтотворними породами чорноземів типових Придністерського Поділля є верхньоплейстоценові лесоподібні суглинки середньо- і важкосуглинкового гранулометричного складу.

Геоморфологічна будова

Територія Придністерського Поділля структурно розташована у межах Волино-Подільської частини Східноєвропейської рівнини [84]. Північна межа проходить по лінії, нижче якої починаються каньйоноподібні відрізки низів‘їв рік Стрипи, Джурину, Серету, Нічлави, Рудки, Збруча, Жванчика, Жвану, Ушиці, Калюсу, Карайця, Лядової, Немії. Південна межа Придністерського Поділля проходить по правому березі Дністра від долини річки Тлумач вздовж лінії Тлумач - Герасимів - Городенка - Заліщики і далі в обхід з півдня Хотинського пасма на м. Могилів-Подільський. Глибина ерозійного врізу - понад 200 м. Перехід від плоских, злегка хвилястих межиріч до глибоких долин дуже різкий, раптовий, що є найбільш характерною рисою району. Схили долин іноді стрімкі. На дні їх відсутні заплавні тераси. Ріки мають швидку течію. Всі ці ознаки свідчать про омолодження рельєфу внаслідок найновіших тектонічних піднять [152].

Підняття окремих блоків спричинило до виразного підвищення поверхні і глибокого розчленування її в смузі Подільського валу та в районі Журавенківського блоку. З іншого боку, опускання в смузі, яка прилягає до Дністра, було причиною утворення широких молодих терас по правій стороні ріки, всупереч відомому законові Бера про причини утворення високих правих берегів і рік під впливом обертання Землі навколо свої осі. Завдяки цим опусканням і утворенню акумулятивних терас, по правій стороні Дністра утворився рівнинний акумулятивний рельєф [130, С. 40].

Лівобережна територія Придністерського Поділля, внаслідок субмеридіонального розташування Товтрового кряжу, поділяється на дві частини: Західноподільську і Східноподільську. Північна межа Західноподільського Придністер‘я проходить по лінії Бариш-Бучач -Більче- Золоте-Борщів-Жабинці-Кормильче. На сході межує з товтровим кряжем границя проходить по смузі Черче-Нігин-Вербка-Привороття-Кульчіївці- Китайгород. Західноподільське Придністер‘я в районі Серет-Стрипського межиріччя характеризується інтенсивними неотектонічними підняттями. Сумарні амплітуди післятортонських піднять тут досягають 340-350 м.

Поверхня палеозою піднята до найвищого (320-330 м) на Поділлі рівня. Наслідком цих піднять є повне знищення сарматських і верхньої частини розрізу тортонських відкладів, у тому числі й гіпсів. Поверхня вододілів складена в основному тортонськими глинами, літотамнієвими вапняками та четвертинними суглинками невеликої потужності, які зумовлюють розвиток згладженого рівнинного рельєфу [132, С. 56].

Межиріччя Серету, Нічлави, Збруча, Жванчика, Смотрича характеризується значно меншими (280-300 м) амплітудами неотектонічних піднять і нижчими абсолютними позначками сучасного рельєфу. Відповідно знижена на декілька десятків метрів і поверхня палеозою. На вододілах зберігся сарматський покрив, серед відкладів тортону досить поширені гіпси, потужність яких досягає 20-25 м. Наявність гіпсів сприяє широкому розвитку карстових процесів. Поверхня межиріч більш хвиляста, нерідко на них трапляються карстові лійки, понори, що з‘єднані з густою мережею підземних лабіринтів - печер, яких тут нараховується більше десяти. На плоских межиріччях Серету та Нічлави, рідше Нічлави й Збруча є ряд невеликих озер. Здебільшого вони безстічні, місцями з‘єднані пониженнями з верхів‘ями балок.

Чорноземи типові утворилися на широких плато та значних зниженнях і зустрічаються великими масивами, які в минулому були вкриті багатою лучно-степовою рослинністю. На території Західноподільського Придністер‘я було закладено 5 репрезентативних ключових ділянок.

Східноподільське Придністер‘я характеризується значною глибиною врізу долин що досягає 120-150 м, а висоти вертикальних стінок становить 60-80 м. Долини приток Дністра при всій меридіональності своїх простягань дуже звивисті, меандруючі, але меандри хоча і круті, проте невеликі, здебільшого не виходять за межі 2-3 км.

Наявність вузької, часто кам'янистої заплави і фрагментарного поширення терас майже виключно на увігнутих сторонах меандр. Внаслідок вузьких заплав весняні повені та дощові паводки часто мають катастрофічний характер, особливо коли затоплюють не лише заплави, але і першу надзаплавну терасу під час крижаних заторів на крутих меандрах. Характерною особливістю рельєфу є значне поширення лінійної ерозії у вигляді промоїн і ярів. Придолинні схили густо порізані ерозійними формами. Проте поряд з глибоким розчленуванням поверхні та розвитком ерозійних процесів, поширені також плоскі межиріччя, де ерозія практично відсутня [131, С. 49].

Густота ерозійного розчленування території Східноподільського Придністер‘я становить 4-5 км/км2. Така густота річкової сітки призвела до того, що ця область втратила риси плато, поширеного на Західноподільському Придністер‘ї. Межиріччя тут вузькі, випуклої, іноді гребнеподібної форми, із схилами крутизною 5-8º, які поблизу річкових долин стають спадистими (9-12º). В силу такого характеру рельєфу, чорноземи типові на даній території майже відсутні, оскільки в умовах хвилясто-горбистого ерозійного рельєфу більш конкурентним є лісовий тип рослинності.