Материал: Імпресіонізм в українському живописі

У 1960-1970-ті роки зовнішня «імпресіоністичність» стає ознакою і досить широкого кола ремісничих творів радянського «салону», який і тепер посідає помітне місце на сучасному художньому ринку. У такий спосіб працювали і продовжують працювати деякі художники Криму, які ще з радянських часів призвичаїлися доповнювати зовнішню правдоподібність пейзажів та натюрмортів «вільними мазками», легкою пуантеллю, «оживлюючи» таким чином фондівську художню продукцію. Але імпресіонізм, як зазначають дослідники, не тотожний імпресіоністичній техніці. Та й поверхове запозичення його формальних прийомів, які так чи інакше залишилися прикметою раннього модернізму кінця ХІХ століття, без активного авторського перетворення в зовсім інших умовах та в іншу епоху не може бути охарактеризоване інакше, ніж епігонство та пристосування до «смаків публіки».

.3 Імпресіонізм у творчості сучасних українських художників

Мистецтвознавці зазначають, що важливим кроком на шляху до осягнення теми імпресіонізму в Україні стала проведена в грудні 2009 р. в Національному художньому музеї України велика виставка «Імпресіонізм в Україні» (куратор О. Жбанкова) та присвячена їй конференція. Репрезентовані в експозиції малярські твори з різних музеїв України заново привернули увагу до проблеми, дозволили побачити своєрідність сприйняття та інтерпретації вітчизняними художниками європейського досвіду. Тим більше, що у вітчизняному художньому поступі роль імпресіонізму є надзвичайно важливою, зокрема, для вивчення етапів та шляхів утвердження в Україні модерністських ідей, де, по суті, саме особливості сприйняття імпресіонізму можуть розглядатися як певна модель використання європейських новацій та адаптації їх у національному просторі.

Також у 2009 році Національний художній музей України до свого 110-річчя представляє проект «Імпресіонізм і Україна» - 150 вибраних творів українського живопису кінця ХІХ - початку ХХ століття з колекцій Національного художнього музею України, Вінницького обласного художнього музею, Запорізького обласного художнього музею, Київського музею російського мистецтва, Львівської галереї мистецтв, Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького, Одеського художнього музею, Сумського обласного художнього музею ім. Н.Онацького, Харківського художнього музею, Херсонського обласного художнього музею ім. О.Шовкуненка та приватних зібрань м.Києва.

У київській галереї Da Vinci в 2007 році відкрилася виставка Impression Forever («Імпресіонізм назавжди»), на якій представлені нові, створені переважно протягом 2007 року, твори кращих сучасних українських художників.

Більшість авторів експонованих картин були представниками харківської школи живопису, високий рівень якої в наші дні вже не потребує доказів. Твори Юрія Вінтаєва, Віктора та Вікторії Чаус, Олексія Дмитрієва, Ірини Калюжної та інших майстрів фахівці-мистецтвознавці давно зарахували у вищий колекційний розряд.

Навіть зараз, ідучи Андріївським спуском у Києві, можна побачити багато художників, що працюють у стилі імпресіонізму. Зараз їм не доводиться виборювати право працювати в улюбленій техніці, а аудиторія має зацікавленість їх творами.

Таким чином, ми бачимо, що імпресіонізм - це не забута течія, хоча зараз має вже інші ідеали і сенс. Можна сказати, що у культурному плані є визначні події, присвячені цьому напряму мистецтва, але їх небагато, частіше всю палітру краси імпресіонізму можна побачити тільки у «вуличних» художників.

Висновки до розділу 1

Тема імпресіонізму в українському мистецтві охоплює цілу низку питань, що потребують дослідження. Рубіжне явище в історії світового живопису, таке, що по-своєму синтезувало, з одного боку, завершення великої традиції реалізму, з її уважним вдивлянням у навколишній світ, зануренням у дійсність, а з іншого - початок модернізму, з його багатоманіттям світобачень, суб’єктивністю, постійним оновленням, що було сприйняте і перетворене вітчизняними художниками. Саме імпресіонізм став чи не першим художнім явищем, який, зіштовхнувши різні ідейно-художні традиції - французьку та українську, такі відмінні в минулому, теперішньому та й майбутньому - протягом усього ХХ століття, відкрив вітчизняному мистецтву широкий світовий простір.

Отже, український імпресіонізм - це явище, яке не можна назвати однозначним, він не мав свого чистого прояву, як, наприклад, імпресіонізм у Європі, та й прояв його у сучасності є суперечним, але не можна стверджувати, що його зовсім немає. Українська культура запозичила від імпресіонізму його окремі, але головні риси.

РОЗДIЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЧОСТІ ПРЕДСТАВНИКІВ УКРАЇНСЬКОГО ІМПРЕСІОНІЗМУ

.1 Характерні риси творчості Михайла Ткаченка

Видатний український живописець, яскравий представник харківської пейзажної школи. Народився в Харкові, де здобув початкову художню освіту у Д. Безперчий. За час навчання отримав всі існуючі академічні нагороди. Закінчив Петербурзьку академію зі званням художника 1-го ступеня і правом пенсіонерської поїздки за кордон. У 1888 виїхав до Парижа, де залишився на постійне проживання. Щороку приїжджав в Україну для написання численних пейзажів. У 1888 - 1892рр. відвідував студію Ф. Кормона, був членом Російського клубу художників, де подружився з А.Боголюбовим і Н.Гриценком, під впливом яких захопився мариністичного живописом. З 1891р. постійний експонент паризьких салонів, де творчість майстра неодноразово зазначалося медалями та нагородами. Персональні виставки відбулися в Парижі (1898, 1906, 1909). Учасник Всесвітньої виставки в Парижі (1900, Друга золота медаль), Міжнародної виставки в Льєжі (1905, Золота медаль) та багатьох інших. З 1902 обіймав посаду Головного художника Морського відомства Російської Імперії. У 1895 був нагороджений орденом Почесного Легіону, в 1909 - присвоєно царський орден Святого Станіслава 3-го ступеня.

Михайло Ткаченко увійшов в українське мистецтво в перші післявоєнні десятиріччя. Художник працював в імпресіоністичній манері, на мою думку, на його творчості позначилися віяння французької культури. Роботи М.Ткаченка, на перший погляд, завжди здаються простими, але при найближчому розгляді, стає очевидною. складна і вироблена роками техніка, окремі штрихи фарб складаються в малюнок, дуже гармонійно вписуючись в загальний шедевр.

Як у портретах, так і в багатофігурних композиціях цього часу відчувається вплив «суворого стилю». У тематичних картинах, дещо ослаблюючи значення персонажу, митець привертає увагу до загального настрою, що створюється колоритом, масштабом наближених до глядача фігур («Перепочинок», 1972 р.; «Охоронці правопорядку», 1977 р.; «Фронтова сестра», 1978р.).

На початку 70-х років художник малює декілька історичних портретів: І. Нечуя-Левицького (1970 р.), Л. Українки (1971 р.), В. Стефаника (1971 р.), В. Бобинського (І972 р). Робота над портретом автора «Миколи Джері» та «Кайдашевої сім'ї» була такою захоплюючою, що, побувавши на батьківщині письменника в Стеблеві, митець створює цикл пейзажів «Рідні місця І.С.Нечуя-Левицького», «Озеро Круглик в Стеблеві» (мал.1), «Надросся-батьківщина І.С. Нечуя-Левицького», «Скелясті береги Росі», «Село Водяники на Черкащині», написаних, так би мовити, на єдиному подиху влітку 1971 року. Образ письменника надихає митця на створення ряду сюжетно-історичних картин («І.С. Нечуй-Левицький в Карпатах», 1970 р.; «І.Франко та І. Нечуй-Левицький на Замковій горі у Львові», 1969 р.; «Іван Левицький у Богуславській бурсі», 1971 р.; «Страта сподвижника Олекси Довбуша Василя Баюрака», «Іван Бойчук на Запоріжжі»). Ці багатофігурні композиції приваблюють майстерністю виконання, злетом творчої думки.

У них відчувається настрій оточення, якому вдало підпорядкована то мінорно-сіра, то мажорно-світла палітра. Героїчна праця робітників оспівана в картині «Шахтарі Червонограда». Її сюжет навіяний спогадами дитинства. Образ рідного Донбасу, шахти, де працював батько художника, давно збуджували уяву митця, просилися на полотно. Виношуючи картину, М.Ткаченко вирішив відтворити обстановку, яка оточувала шахтарів, у контрастній строгій оранжевій гамі. Сміливим акцентом стали сині та чорні контурні лінії. Ці графічні елементи підкреслили фундаментальність зображення.

У 80-90-ті роки, як і раніше, велику частину творчого доробку художника складають пейзажі («Вечір у полі», 1975р.; «На пасовищі», 1976р.; «Зимовий ранок»,1980 р.; «Пізня осінь»,1980р.; «Озерце», 1982р.; «Гурзуф»,1985р.; «Крим. Осінь у Краснокам’янці», І985р.). Визначальною рисою його полотен стає образне узагальнення вічнозмінного життя природи. Інтерес до вирішення живописно-пластичних завдань відчувається у багатьох натюрмортах, декоративних, пишно-святкових, ніби призначених для того, щоб милувати й тішити зір («Натюрморт з гарбузами», 1978 р.; «Натюрморт з соняшниками», 1985 р.; «Дачний натюрморт», 1985 р.; «Айстри», 1985 р.; «Маки», 1985 р.; «Жоржини», І985 р.). Натюрморти звертають на себе увагу сміливими кольоровими акцентами, несподівано знайденими точками зору, гармонією основних барв.

.2. Ілюстрації з життя у творчості Петра Левченка

Петро Левченко народився 29 червня (11 липня) 1856 в сім'ї одруженого купця, власника канатної фабрики.

У Харківській міській гімназії під керівництвом художника і педагога Дмитра Безперчий і пізніше в студії Єгора Шрейдера захопився малюванням. На виставці учнівських творів в 1873 році в Петербурзі був нагороджений срібною медаллю.

У 1878 році він поїхав на навчання до Петербурга, чим сильно засмутив батька, який бачив у своєму старшому сині продовжувача сімейної торгової справи. З 1878 по 1883 рік був вільним слухачем Імператорської Академії мистецтв, де навчався у М. Клодта, П. Чистякова, В. Орловського.

П.Левченко жив в основному в Харкові, викладав у Харківській міській школі малювання і живопису. Був одним із засновників і постійним членом Харківського товариства мистецтва, експонентом Товариства пересувних художніх виставок (з 1886 по 1904 рік він був учасником майже всіх художніх пересувних виставок), Товариства південноросійських художників, Товариства київських художників, багатьох виставок у Харкові.

У 1895 році він відвідав Париж, де познайомився з роботами французьких імпресіоністів, що мало вплив на його подальшу творчість

Творець ліричного пейзажу Петро Левченко зробив великий внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва, об'єднавши в своїх роботах реалізм і чуттєвий імпресіонізм.

Творчість П.Левченка виражається глибокою задушевністю і ліризмом. Серед географії його ландшафтів домінує Слобожанщина і Київщина в різні пори року. Як пейзажист, П.Левченко був надзвичайно уважним до невловимим особливостей української природи, її атмосферних явищ. Саме це стає визначальним у пошуках відповідного композиційного, колірного і тонального вирішення його картин: легкі, напівпрозорі фарби, крізь які часто проглядає фактура полотна, передають відчуття ранкової прохолоди, ранньої серпанку, імли, яскравих фарб полудня, розмаїття зелені чи вохристо-сірих фарб вологого і свіжого повітря.

Чудові пейзажі «Глухомань» (мал.2), «Вечір. Сльота», «На Харківщині» - програмні роботи Левченка кінця ХІХ - початку XX століть, плідного зрілого етапу його творчості.

Крім пейзажів, особливим захопленням Левченка були інтер'єрні композиції. Ми вважаємо, в Україні він був одним з видатних майстрів цього жанру. Роботи цього напрямку відображають затишні куточки та робочі місця житла людини, обстановку її побуту, роботи, сповнені любовним відчуттям їх господарів, оповиті елегійного поезією її інтимного існування. Це куточки кімнат з червоними, зеленими, білими, райдужними лампами, кріслами, письмовими столами. Серед них - інтер'єри із зображенням дружини художника Матильди за роботою, з книгою, за роялем. Вони по-справжньому живописні, віртуозно написані, деякі з них Левченку вдавалося поглибити до рівня значних художніх образів.

У його роботах останнього періоду можна побачити роботи, творча манера яких близька до стилістики модерну. Фактурна поверхня картин цього часу стає матовою, зі стриманою колірною гамою, позбавлена зовнішнього блиску.

.3 Характерні риси творчості Костанді Киріака Костянтиновича

Костанді Киріак Костянтинович, український і російський живописець, представник імпресіонізму. Народився в селі неподалік від Одеси 3 жовтня (21 вересня) 1852 в родині грецького емігранта. Навчався в Художній школі Одеського товариства образотворчих мистецтв (1870-1874), а потім в петербурзькій Академії мистецтв (1874-1882) у В.П. Чистякова, М.К. Клодта. Користувався також порадами І.М. Крамського і А.І. Куїнджі.

Імпресіоністичний стиль написання картин він перейняв саме від своїх наставників. У 1887 році також побував у ряді країн Західної Європи, випробувавши глибокий вплив французьких імпресіоністів. Був членом «Товариства пересувних художніх виставок» (з 1897 р.), а також одним із членів-засновників «Товариства південно-російських художників» (з 1890 р.), займав пост голови цього об'єднання (1892-1919 рр..). Жанрові картини Костанді відбили характерний для того часу «розпад» великих мальовничих сцен на ліричні етюди настрою («У хворого товариша», 1884р., Третьяковська галерея; «В люди», 1885р.; «Пізні сутінки» (Баба з коровою), 1893р.; «Рання весна», 1896р.; всі три роботи знаходяться у Музеї українського мистецтва, у Києві; «Пастушок. Хлопчик з гусьми» (мал.3), 1918р.; «Вечір. Скрипаль», 1919 р. Як виявляється вже з самих назв картин, з часом пейзаж, кольоровосвітове середовище все більшою мірою «поглинало» в них персонажів, - тим більше що художник любив ефекти сутінкового освітлення, розмиваючого чіткі предметні контури.