Материал: Імпресіонізм в українському живописі

Щаблі еволюції творчості художника присутні в його портретних творах. Помітно, як поступово художник виводить свою модель з інтер'єру на природу, виступає не фоном, а органічним середовищем, яка знаходиться в емоційному і духовному зв'язку з людиною. Так, в полотні «Портрет Людмили Куксіної» (1910) Мурашка хвилює ліричний підтекст образу, світлоносність прозорого повітря і білого снігу, на якому так виразно намальовано витончений, темний жіночий силует. Помітним є шлях майстра від колористичної стриманості, притаманний його раннім роботам, до такої посиленої кольорової інтонації, портрет перетворюється на знак краси і щастя. Можна також простежити зміни в його ставленні до моделі: від поглибленого психологізму - до більш узагальненого трактування образу, підпорядкованого живописно-пластичним задумам художника. Хоча кожне обличчя на його портретах має свій особистий настрій, незважаючи на ескізність і широкі мазки фарб.

«Селянська родина» (мал.7) - одне з найвідоміших полотен майстра на народну тематику Зміни відбуваються і в його трактуванні народної теми - вона ускладнюється, образи стають більш глибокими, дійсно психологічними. Вихор веселощів ярмарки вщухає і дає місце тихому суму, спокою, стану, коли людина залишається наодинці зі світом своїх почуттів. Декоративізм синтезується з психологізмом. Народне сприйняття краси стає для Мурашка вирішальним фактором. Воно - в яскравості святкового вбрання селянок, у внутрішній красі природи, в повільному ритмі ліній, форм, властивих народному ладу.

«Карусель», можливо, найзнаменитіша картина Олександра Мурашка, яка прославила його ім'я і його батьківщину - Україну ще 1909 року. Дві дівчинки на сірих у яблуках «кониках». І скільки захоплення в їхніх обличчях, скільки святковості в убранні. А яка експресія в майстерній передачі руху й настрою, повноти буття. Жанровий епізод, зупинена мить, вихоплена з сільського життя початку століття, переростає в картині у подію. Саме підтекст, внутрішній психологізм образів стає головним. Художникові блискуче вдалося і рух каруселі, і внутрішній стан дівчат майстерно передано не лише композицією картини, позами її героїнь, а й кольором.

На десятій Міжнародній виставці в Мюнхені 1909 року саме цим полотном дебютував український художник Олександр Мурашко. «Карусель» була відзначена Золотою медаллю. Але не тільки вона стала нагородою експонента. Його ім'я стало популярним на Заході.

.8 Іван Труш - художник сонця

Іван Труш - один з українських художників-імпресіоністів, оригінальний колорист. Іван Труш народився в селі Висоцьке, недалеко від містечка Броди, на Львівщині в родині сільського кравця.

Помітивши тягу хлопчика до знань, батько після закінчення початкової школи відвіз Івана вчитися в Бродівську реальну гімназію. У 1881 році юнак успішно складає іспити і починає навчання. У гімназії і почалося серйозне захоплення Труша малюванням. Нелегкими виявилися роки навчання в гімназії. Особливою фінансової підтримки від сім'ї не було, та Іван, змушений заробляти собі на життя сам, почав давати приватні уроки і робити на замовлення невеликі портрети по фотографіях. Таке копіювання приносило, нехай невеликі, але гроші. Історики уточнюють, що вчився юнак неважливо, зате був кращим на уроках живопису і літератури. Крім того, він відзначився особливою тягою до пізнання історії мистецтв, багато читав і володів хорошими знаннями античної та європейської літератури. Після закінчення гімназії в 1891 році Іван твердо вирішив присвятити своє життя живопису, і з цією метою відправився до Кракова.

Своєю творчістю він поклав початок відродженню галицько-українського живопису. Труш насамперед інтимний художник-лірик. У мальовничій спадщині Труша до пейзажних шедеврів належать: «Захід сонця в лісі» (1904), «Самотня сосна», «Полукіпки під лісом» (1919), «В обіймах снігу» (1925), «Копиці сіна», «Місячна ніч над морем»(1925), цикли «Життя пнів»(1929), «Луги і поля», «Квіти», «Сосни», «Хмари», «Дніпро під Києвом»(1910); пейзажі Криму, Венеції, Єгипту, Палестини. Труш писав також пейзажі з архітектурними мотивами («Михайлівський собор», «Андріївська церква» в Києві, «Могила Т. Шевченка», «Єгипетський храм» і т. д.). Мазок картин Труша соковитий, колорит спочатку живий, а в більш пізніх картинах - тонований. Труш створив чимало жанрових картин («Веснянки», «Гуцулка з дитиною», «Гравці на трембітах» (укр. «Трембітарі»), «Прачки», «Гуцулки біля церкви», «Араби в дорозі», «Арабські жінки»), які відрізняються лаконізмом живописної мови і простотою композиції. Труш створив галерею психологічних, академічних за своїм типом, портретів (Аріадни з Драгоманових, дружини художника, кардинала С.Сембратовіча, І. Франка, В. Стефаника, Лесі Українки, П. Житецького, М. Драгоманова, М. Лисенка, автопортрет та ін .).

Перша виставка І. Труша відбулася у Львові в 1899 р., і з тих пір він часто виступав з персональними виставками та брав участь у колективних виставках українських і польських живописців у Львові, Києві, Полтаві, Кракові, Познані, Варшаві, а також у Лондоні, Відні, Софії. Велика ретроспективна виставка його творів пройшла посмертно у Львові в 1941 р. Найбільші колекції творів І.Труша зберігаються у Львівському національному музеї.

Художньо-меморіальний музей видатного українського художника та громадського діяча І.Труша був відкритий в 1986 році у вишуканій двоповерховій віллі, побудованій у 1910 році за проектом відомого архітектора Олександра Лушпинського в стилі модерн. У ній художник мешкав разом із сім'єю впродовж 1910-1941 рр.

На творчість художника вплинула також його любов до мандрування. Мандрівки дарували Трушу натхнення, і дозволяли народитися цілим серіям картин.

Він працював і в жанрі портрета, особливо психологічного, залишивши нам більше 350 портретів видатних діячів культури, науки того часу, і в жанрі пейзажу. Його приваблювала насамперед рідна Гуцульщина - її мальовничі ландшафти і життя. І сповнений лірики й особливого настрою романтичний пейзаж, що тяжіє до філософських узагальнень, був основним у його творчому активі. Художник творив свої пейзажі, компонував їх, віртуозно оперуючи кольором, використовуючи багатство теплих або холодних тонів, ефекти світла і повітря.

Труш поставився до імпресіонізму своєрідно. Його захоплювало вміння імпресіоністів передавати загальне враження від природи, їхня невимушена, немовби випадкова композиція, ескізна техніка малювання, ясний, насичений колорит. Труша не приваблювали якісь вишукані теми або герої з міфології чи старовинної історії. Для нього цікавим було все, що радує і милує око багатством барв, освітленням; його захоплювала природа у всій своїй красі, при повному освітленні і повітрі - у так званому пленері, що давало можливість збагатити та наситити палітру.

Однак Труш не погоджувався з девізом імпресіоністів - передачі суто суб’єктивних вражень від навколишньої дійсності, чисто малярського захоплення ефектними «вирізками» з природи, їхнім кольором і освітленням, сприйнятими в якийсь момент. Молодий митець, який вже в той період намагався правдиво відображати реальну дійсність, критично поставився до принципів імпресіонізму на пізнішому етапі його розвитку - безідейної програми «мистецтва для мистецтва», тенденцій до відображення чисто суб’єктивних відчуттів, до ігнорування суспільних завдань мистецтва.

Художник ніколи не називав себе імпресіоністом, вважаючи реалістом, але вплив імпресіонізму, винесене з Краківської академії мистецтв, завжди відчувалося в його роботах саме як вміння схоплювати перше враження. Це яскраво проявилося вже в київській серії. Спочатку він малював - у вільній та невимушеній манері - невеликі етюди, присвячені Києву, Дніпру, його мальовничих схилах, сповнені гармонією і контрастами кольору, сміливим узагальненням природних та архітектурних форм. А потім Труш перейшов до створення великих за розміром і монументальних композиційних пейзажів-картин. До панорамі могутньої ріки художник повертався неодноразово, трактуючи її в різноманітних композиційних рішеннях. У цілому відомо близько 180 його творів з видами Дніпра.

Перші пейзажні твори Труша - це етюди або невеликі картини з видами рідних околиць: Бродів, Підкаменя та Висоцька, в яких помітні ще несміливі пейзажні проби. Одним з таких ранніх пейзажів є етюд лісу в Бродах. Картина зображує зелену леваду, освітлену жовтим промінням призахідного сонця, з густим затіненим лісом на дальшому плані. Картина витримана в гармонійній теплій тонації. Незважаючи на деяку технічну недоробленість, картина цікава тим, що художник намагається тут синтезувати образ природи і передає її колорит в сонячному освітленні. Пізніші пейзажі виконані вже більш майстерно як колористично, так і технічно.

Одним з неперевершених полотен художника, що не має аналогів у його творчості, вважається «Захід сонця в лісі» (1904 р.), написаний в Зеленому Гаю, родовому «гнізді» Драгоманових-Косачів. Пізніше художник багато разів намагався повторити це яскраво-жовте сонце, яке притягує, наче магніт, але вже ніколи не зміг передати той неповторний ефект світла, хоча останнього в його картинах дуже багато. Взагалі, художник часто практикував подібні повтори-варіації у своїх подальших роботах, розвиваючи їх, змінюючи. Сучасники називали Івана Труша «поетом сонця». Його дійсно приваблювало сонце, він завжди йшов за ним. Важливо підкреслити, що саме імпресіоністична техніка малювання дала змогу зобразити всю яскравість сонячного світла. Художник окремими мазками вимальовує сяйво наче полотно, воно живе, переливається та несе тепло з площини картини. У 1903 році художник вперше виїжджає до Криму, який йому спочатку не сподобався, про що він написав своїй нареченій. Але вірний собі, він продовжував шукати цікаву природу, хоч ніколи нічого не прикрашав. Через деякий час привіз до Львова з Криму близько 25 чудових етюдів, які потім стали основою для написання великих полотен. На більшості з них він зображує вже не сонячне, а місячне сяйво. І. Труш зумів побачити і передати те, що вдавалося мало кому з українських художників. І хоча минуло вже сто років, до цих пір місячне світло на його картинах не потускнів і не втратив своєї чарівності. До кримських мотивів художник у своїй творчості повертався неодноразово. У нього навіть виникла думка створити цикл картин до «Кримських сонетів» Адама Міцкевича, якого він дуже любив. Маючи особливу творчу манеру, Труш завжди ще й фотографував «свою натуру». Намальоване пензлем і збережене на фотоплівці доповнювалося його особистими враженнями. Потім він ще двічі приїздив до Криму на пленер.

За романтикою і за сонцем Іван Труш подорожує до самого Риму. Довго розшукуючи неординарний краєвид, після багатьох розчарувань художник «прикипів» до старої римської дорозі, що зберігає у своїй пам'яті відлуння поступу легіонів Юлія Цезаря. Тут він знайшов і історію, і чудовий вигляд, і філософське узагальнення життя. Першим етапом роботи був невеликий етюд, а потім він створив великий програмний полотно «Віа Аппіа».

З Лесею Українкою Іван Труш познайомився під час своєї першої поїздки в Київ. Вони подружилися. Леся Українка навіть погодилася, щоб він написав її портрет. Кожен день, незважаючи на свою прогресуючу хворобу, їздила з одного кінця Києва в інший і щонайменше дві години позувала художнику. Але коли через кілька місяців приїхала до Львова і побачила свій портрет, він їй не дуже сподобався, оскільки, як сама говорила, була вона на ньому занадто офіційною.

Дружні стосунки склалися у художника і з Іваном Франком, з яким Труш познайомився, коли молодий художник навчався у Краківській академії, а письменник намагався стати депутатом польського сейму. Вони проводили багато часу разом, працювали, обмінювалися думками, дружили сім'ями. Труш написав понад 10 портретів Івана Франка.

Між іншим, Франко дуже критично ставився до творчості молодшого друга. Після першої персональної виставки він написав: «Пейзажист-Труш шкодить Трушу-портретисту. Захоплений написанням світлових ефектів на обличчі, він не має часу вловити характерні риси обличчя портретованого і його живе вираз. Зате при цьому пейзажист з Труша вийшов дійсно незвичайний »[14, c.67].

Втім, і пейзажі художника Франко критикував, дорікаючи Івана в тому, що «в його львівських пейзажах немає майже нічого галицького»: «Майже на всіх видах корчі ліщини, їли на передньому плані, намальовані дуже красиво і ефектно. Але самого Львова або не видно зовсім, або видно настільки, що неупереджений глядач ніколи не зрозуміє, що це Львів »[35, c.43].

А потім його однодумців не стало. Художник почав переосмислювати власне життя. Романтизм, екзотику, піднесеність, мрійливість, притаманні його раннім творам, змінили самотність і туга. Труш створює палітру галицьких видів - цикл про самотність, улюблений мотив якого - самотня сосна. Якщо раніше він писав сосну посеред розкішної зелені, зігріта сонцем, то тепер вона одна-однісінька, нерідко зігнута вітрами, і тулиться на узбіччях, схилах. Але при цьому художник створює прекрасний, життєрадісний цикл «Квіти», «натурницями» для нього були квіти, вирощені власноруч у своєму чудовому саду. Цикл «З життя пнів і дерев» Труш почав ще навчаючись у Бродівській гімназії і продовжував його протягом усього життя, як і цикл «Луги і поля».