Материал: Біобезпека та біозахист у біологічних лабораторіях 1-го та

2.Існує значна кількість потенційних джерел біологічної зброї та можливих інфекційних агентів для її виготовлення.

3.Виробництво деяких видів біологічної зброї не вимагає будьякого спеціального обладнання і є відносно простим.

4.Біологічну зброю легко транспортувати і досить складно виявляти при будь-якого роду перевірках.

5.Поширення досліджень із хвороботворними бактеріями і вірусами, результати яких можуть мати подвійне використання та доступність широкому загалу будь-якої інформації про результати таких досліджень, створює додаткову потужну біологічну загрозу.

Біологічна зброя (БЗ), з точки зору фахівців, становить найбільшу небезпеку серед зброї масового знищення та має найвищий, порівняно з іншими видами зброї, потенціал ураження. Єдиний бомбардувальник з 10 тоннами БЗ може забруднити територію розміром 100 000 км2; у разі відсутності лікування спричинити захворювання у 50 % і летальні випадки (смерті) – у 25 % населення. Для порівняння експерти вважають, що при застосуванні ядерної зброї потужністю 1 Мт уражена площа дорівнює 300 км2, а зона ураження у випадку застосування 15 тонн нервово-паралітичного газу становить 60 км2. Крім того, біологічна зброя проста у виготовленні, зручна для зберігання й транспортування, також окремі види біологічних агентів є самовідтворювальними. За даними ФБР, лише у США існує 22 тис. лабораторій, здатних виробляти біологічну зброю.

Існує велика різноманітність способів потенційних атак із залученням біологічно-токсичної зброї (БТЗ) та є кілька способів асиміляції біотехнологій із перетворенням їх на зброю внаслідок:

–використання різних агентів (наприклад, бактерій, вірусів, грибів, токсинів, біорегуляторів);

– використання проти різних цілей (люди, тварини і рослини);

– різних масштабів застосування (тактичний, стратегічний);

– застосування для різних цілей (відкрита або прихована війна, вбивство, тероризм або кримінальна діяльність).

Існують деякі історичні записи, що свідчать про використання ранніх форм «біологічної зброї» під час попереднього історичного періоду. Облога Кафи (Крим, нині – Феодосія, Чорне море) – один із найвідоміших прикладів. У 1364 році під час цієї облоги війська, що

15

нападали, катапультами закидали до фортеці заражені чумою трупи. Існує свідчення того, що ця облога призвела до епідемії (сучасні арабські джерела засвідчують 85 000 загиблих від чуми в регіоні Кафи).

Облога Карлштайна (Богемія, нині – Чеська Республіка) із застосуванням біологічної зброї відбулася в 1422 році. Вона призвела до великих бойових втрат через «майже дві тисячі діжок відходів», кинутих у місто.

Під час облоги Ревеля (Таллінн, Естонія) російські війська кидали трупи жертв чуми в місто, після чого там вибухнула епідемія.

Англійці та французи намагалися штучно викликати спалахи віспи як військову тактику/соціальний тиск під час збройних конфліктів проти корінних американців (американських індіанців) у форті Піт (США). Корінним американцям передавали інфіковані віспою текстильні вироби з наміром свідомого поширення інфекції. Так зване заселення Америки було переселенням, окупацією територій, спустошених хворобами і деморалізацією, принесеними новоприбульцями.

Ризики, пов’язані з безпекою/нещасними випадками у лабораторіях

Мікробіологічні лабораторії та виробництва вважаються зонами найбільш високого біоризику. Інфікування осіб під час роботи з мікроорганізмами у лабораторіях відзначається упродовж усього періоду існування мікробіології та розглядається як беззаперечне підтвердження професійної небезпеки.

Перший випадок лабораторного інфікування дослідників (черевним тифом) було задокументовано у 1885 р., а інформацію про нього було опубліковано у 1915 р. R. Pike проаналізував 3921 випадок внутрішньолабораторних інфікувань, які сталися в 1930–1974 рр. у США та деяких європейських країнах. Виявилося, що лабораторні інфекції були викликані більше ніж 160 видами мікроорганізмів, серед яких переважали бактерії. За останні 70 років зареєстровано понад 5400 лабораторних нещасних випадків, близько 100 інцидентів, пов’язаних із потраплянням у довкілля патогенних біологічних агентів від біотехнологічних виробництв. Вважають, що лише 20 % внутрішньолабораторних інфекцій є встановленими, кількість

16

невідомих випадків становить 80 %. Причини інфікування встановлюють лише у 25 % випадків.

Відзначається висока летальність при внутрішньолабораторному інфікуванні збудниками гепатиту В – 71 %, чуми – 40 %, холери – 33 %, жовтої лихоманки – 22 %, плямистої лихоманки Скелястих гір – 18 %, лептоспірозу – 15 %.

Перелік збудників внутрішньолабораторних інфекцій значно варіює. Відмічається, що найчастіше реєструються такі внутрішньолабораторні інфекції:

Таблиця 1 – Етіологічна структура внутрішньолабораторних інфекцій

Найчастіше інфікування відбувається у разі аварії під час роботи з мікроорганізмами (17,9 %), під час інфікування та розтину інфікованих лабораторних тварин (16,9 %), при виникненні бактеріального аерозолю під час центрифугування або деструкції клітин (13,6 %), а також через нез’ясовані причини (20,0 %). Серед нещодавно задокументованих внутрішньолабораторних інфікувань у літературі ми натрапили на повідомлення про такі випадки:

1. Спалах внутрішньолабораторної інфекції SARS у Китаї у березні – квітні 2004 р. Причиною спалаху стала невдала або незавершена інактивація SARS-коронавірусу, що в результаті призвело

17

до 9 випадків інфікування. Під час серологічного аналізу персоналу лабораторії виявили ще три випадки із серологічною конверсією.

2.Спалах ящуру в селі на південному заході від Лондона у серпні 2007 р., що поширився на декілька сіл графства Суррей. Причиною спалаху стало забруднення стічних вод у будівлі, де виробляли інактивовану вакцину проти ящуру (компанія «Мюрієл»). Після цього ґрунт із вірусом було рознесено колесами вантажівок у навколишні села. Збитки становили кілька десятків мільйонів фунтів стерлінгів, крім того, було заборонено експорт м’ясопродуктів із Великобританії на кілька місяців.

3.У США у 2005–2007 рр. було зареєстровано 5 випадків вірусу коров’ячої віспи у науково-дослідних лабораторіях, які сталися після

розбризкування із шприца під час здійснення ін’єкції мишам; 2 випадки бруцельозу в клінічних лабораторіях, що виникли після роботи зі збудником за межами боксів; 21 випадок сальмонельозу в лабораторії з виробництва вакцин після того, як була розлита висококонцентрована суспензія мікроорганізмів.

4.У 2012 р. у США стався 1 випадок менінгококового менінгіту в науково-дослідницькій лабораторії у невакцинованого співробітника, який загинув через 2 доби після появи симптомів.

5.Одними з найбільш небезпечних внутрішньолабораторних інфікувань стали випадки зараження вірусом Ебола у 2004 р. У Форті Детрик, штат Меріленд (США), відбулося поранення голкою (працівник видужав) та у Державному дослідницькому центрі вірусології та біотехнології «Вектор» (Кольцово, РФ), також відбулося поранення голкою, але людина загинула.

6.Описані спалахи захворювань натуральною віспою в Англії (1979 р.) та ФРГ (1980 р.); туберкульозу – у США (1980 р.); лихоманки Ку – у США та ФРГ (1982 р.). Більшість із них пов’язані з винесенням інфекційного збудника за межі лабораторій та захворюванням осіб, які не мають безпосереднього відношення до експериментальних досліджень.

Інфікування працівників лабораторій може відбуватися різними механізмами та шляхами:

фекально-оральним:

під час піпетування ротом;

18

при потраплянні інфікованих бризок у ротову порожнину;

у разі взяття в рот інфікованих предметів;

при вживанні їжі або напоїв на робочому місці;

парентеральним:

через проколи інфікованими голками;

у разі порізів гострими предметами;

через укуси та подряпини, заподіяні тваринами або комахами;

контактним:

під час потрапляння бризок на слизову очей, носа, ротової порожнини або ушкоджену та неушкоджену шкіру;

при забрудненні поверхонь, обладнання, предметів;

аерогенним:

під час процедур, що супроводжуються утворенням аерозолів.

Незаперечним є те, що серед інфекцій, які можуть передаватись

улабораторії, найбільше значення мають захворювання, здатні передаватися респіраторним шляхом. Аэрозоль був причиною документально підтверджених інфікувань у 13,3 % випадків. Контакт із інфікованими тваринами та ектопаразитами зумовив виникнення інфекції у 16,8 % випадків; пролиття та розбризкування інфікованої рідини – 26,7 %; аварії зі шприцами та голками – 25,2 %. У значній частині випадків (21,1 %) причиною інфікування був факт роботи з інфікованим матеріалом. Численні дослідження свідчать, що утворення інфекційних аерозолів супроводжує більшість маніпуляцій, які проводяться з інфікованим матеріалом.

Яскравим прикладом небезпечності аерозолів був «Свердловський інцидент». Випадкове поширення аерозолю спор сибірської виразки на військовому об’єкті у Свердловську (колишній СРСР) у 1979 р. призвело до захворювання 79 осіб на сибірку та 68 летальних випадків.

Непередбачуване майбутнє медико-біологічних наук та проблема подвійного використання результатів медикобіологічних досліджень

У новітній історії наука є істотною частиною політики. Це пов’язано з подвійним використанням багатьох її здобутків. У

19