традиційному розумінні подвійне використання означає можливість застосування у військових цілях наукових досліджень, розроблених для мирних цілей. Проте визначення подвійного використання в наш час розширюється для того, щоб також охопити потенціал зловмисного використання в невійськовому контексті (випадкове поширення в довкіллі й тероризм). Завжди існує проблема пошуку рівноваги між вигодами та ризиками, властива будь-якій науководослідницькій діяльності. Ця напруженість зазвичай характеризує більшу частину літератури, що належить до аспекту подвійного призначення.
Для усунення ризиків, що виникають унаслідок розвитку медико-біологічних наук, проводиться нагляд за дослідженнями подвійного використання. Постійний моніторинг та перевірка наукових і технологічних досягнень, чутливих із точки зору безпеки, дозволяють звести до мінімуму можливості прийняття на озброєння держав біологічної й токсичної зброї та інші ризики. Вони також служать для підвищення обізнаності про ризики використання подвійних технологій у цілому, підкреслюючи необхідність забезпечення захисту інформації, а також патогенних мікроорганізмів. Однак існує велика дилема – у потенційному зіткненні між свободою науки та обмеженням свободи наукового процесу, що може порушити науково-дослідницьку діяльність та/або обмежити публікацію результатів і висновків. Останніми роками стає все більш очевидно, що як урядові, так і наукові співтовариства стурбовані тим, що швидкий прогрес галузі медико-біологічних наук може бути спрямований на вкрай руйнівні сценарії біотероризму та біологічної війни.
Наукові й технологічні можливості інжинірингу та проектування біологічних і токсичних речовин уже зробили величезний стрибок у 70-х роках ХХ століття. Крім того, завдяки досягненням у медико-біологічній галузі, зокрема у сфері поєднання хімічних токсинів і біологічних речовин, були визначені потенційні субстанції, що можуть позиціонуватися поза межами Конвенції про заборону біологічної й токсичної зброї (КБТЗ) та Конвенції про заборону хімічної зброї (КЗХЗ). Існує занепокоєння, що посилюється, стосовно застосування цих речовин для контролю людської свідомості
20
або як нелетальної зброї, особливо після використання однієї з таких речовин (фентанілу) при облозі театру в Москві (2002) і хлору в Іраку. Професор Джуліан Перрі Робінсон (Інститут науково-технічних досліджень і науково-технічної політики) окремо вказує на політичну доцільність застосування таких речовин в умовах обмеженої війни, боротьби із заворушеннями або інших операцій із цивільного контролю обмеженого масштабу.
Відповідно існує потреба в кращій співпраці між науковими спільнотами й політиками. Саме з цієї причини існує також потреба в освіті/підготовці, спеціально призначеній для кращого інформування щодо визначення негативного потенціалу результатів медикобіологічних досліджень і пов’язаних із ними технологій та запобігання зловживанню ними.
Освіта з біозахисту повинна вміщувати такі теми, як потенційний ризик подвійного використання результатів сучасних медико-біологічних досліджень; відповідальна поведінка в дослідженнях та етичні підходи до них науковців медико-біологічної галузі; історія програм створення біологічної зброї та біологічного тероризму; роль міжнародних режимів заборони та їх реалізація на національному рівні; перетин громадської системи охорони здоров’я та національної безпеки; розбудова ефективних профілактичних політик щодо забезпечення безпеки корисних досліджень у галузі медико-біологічних наук.
Очікується, що одним із способів застосування багатогранного підходу на практиці є Мережа запобігання. Вона складається із комплексу заходів, зокрема: міжнародних механізмів контролю над озброєннями, експортного контролю, міжнародних та національних заходів захисту проти біологічної і токсичної зброї, лабораторного біозахисту, управління патогенами і токсинами, охорони здоров’я, освіти та підвищення обізнаності щодо питань подвійного використання серед учених медико-біологічної галузі. Концепція WoP містить питання біозахисту поза межами лабораторій для більш широкого охоплення аспектів захисту з урахуванням широкого підходу до всіх природних та антропогенних загроз для суспільства.
Для усунення ризиків стихійних спалахів інфекційних хвороб необхідні постійний нагляд за готовністю системи охорони здоров’я і
21
планування дій, спрямованих на запобігання їх виникненню. Ефективні механізми виявлення, моніторингу та реагування на спалахи хвороб зводять до мінімуму ефективність біологічної та токсичної зброї шляхом підвищення стійкості суспільства до її впливу. Додатковою перевагою цього механізму є покращання ситуації в галузі охорони здоров’я, що є перепоною для будь-яких природних спалахів хвороб; реакція з боку системи охорони здоров’я залишається способом подолання як навмисних (антропогенних), так і природних епідемій. Одним із найбільш значних міжнародних документів у галузі безпеки здоров’я населення є Міжнародні медико-санітарні правила (ММСП). Ця юридично зобов’язувальна угода робить значний внесок у забезпечення глобальної безпеки в галузі суспільної охорони здоров’я шляхом створення нових рамок для координації управління подіями, які можуть становити випадки надзвичайної загрози системі охорони здоров’я, що мають міжнародне значення, і підвищує потенціал усіх країн із виявлення, оцінювання, оповіщення та реагування на загрози для громадської системи охорони здоров’я
(ВООЗ, 2005).
Виявлення спалахів хвороб і запобігання їм можна забезпечити через нарощування міжнародного потенціалу у вирішенні таких питань:
покращання можливостей діагностики окремих хвороб;
створення приладів для відбору проб, епідеміологічної розвідки і розслідувань;
розроблення методик, приладів та обладнання для діагностики та виявлення мікроорганізмів;
належної технічної експертизи;
створення міжнародних, регіональних та національних мереж лабораторій;
упровадження відповідних стандартів, стандартних операційних процедур і кращих робочих практик;
співпраця в галузі досліджень та розроблення вакцин і діагностичних реагентів, а також між міжнародними референтними лабораторіями та науково-дослідними інститутами.
22
Для усунення ризиків, пов’язаних із безпекою/ризиків нещасних випадків необхідно розробляти та суворо додержуватися правил безпечного поводження з небезпечними лабораторними патогенами й токсинами для запобігання їх випадковому поширенню у довкіллі та несанкціонованому доступу до них; також необхідно розглянути запобігання публікаціям методичної інформації та результатів досліджень, що можуть призвести їх потрапляння до небажаних осіб. Хоча Настанова ВООЗ із біобезпеки рекомендує, щоб країни розробляли свої власні національні стандарти біобезпеки на основі Настанови без урахування будь-якого стандарту, узгодженого на міжнародному рівні, робота просувається досить складно. Роль управління (керівників установ) є особливо важливою. Для допомоги у створенні стандартів лабораторних біобезпеки та біозахисту європейські та американські асоціації біологічної безпеки (EBSA і ABSA відповідно), Асоціація біологічної безпеки АзіатськоТихоокеанського регіону, Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) та Det Norske Veritas (DNV) розробили Міжнародний стандарт управління біоризиками в рамках Європейського комітету зі стандартизації (CEN).
CWA 15793:2008 є першим міжнародно визнаним стандартом управління, який було створено спеціально для зниження небезпек, пов’язаних із мікробіологічними лабораторіями усіх рівнів безпеки. Він установлює вимоги до системи управління, що дозволяють організаціям ефективно виявляти, відстежувати та контролювати ризики, пов’язані з лабораторними біобезпекою і біозахистом. Цей стандарт системи управління лабораторними біоризиками встановлює вимоги, необхідні для контролю ризиків, пов’язаних із обробленням або зберіганням й утилізацією біологічних речовин і токсинів у лабораторіях та спорудах. Стандарт дозволяє організаціям:
1)створювати і підтримувати систему управління біоризиками для контролю або мінімізації ризику до прийнятного рівня стосовно співробітників, спільноти та інших, а також довкілля, які можуть прямо чи опосередковано зазнавати впливу біологічних речовин або токсинів;
2)забезпечувати впевненість у додержанні вимог та їх ефективному застосуванні;
23
3)прагнути незалежних аудитів та отримувати сертифікати системи управління біоризиками від незалежних третіх сторін;
4)забезпечувати рамки, що можуть бути використані як основа для навчання та підвищення обізнаності працівників із лабораторної біобезпеки і керівних принципів лабораторного біозахисту та кращих практик у рамках наукового співтовариства.
Для усунення антропогенних загроз розробляються та впроваджуються зобов’язувальні міжнародні угоди з контролю над озброєнням на національному рівні, міжнародні, такі як Конвенція із заборони біологічної і токсичної зброї (КБТЗ) та Женевський протокол 1925 року, а також діють національні заходи для стримування і демотивації окремих осіб від створення (сприяння) та розвитку біологічної й токсичної зброї. З цією ж метою проводиться експортний контроль для запобігання передачі обладнання, засобів і ноу-хау подвійного використання на міжнародному рівні та для «забезпечення умов несприяння розвитку хімічної або біологічної зброї за рахунок експорту». Він стосується радше фізичних матеріалів і виробів, аніж інтелектуальних знань та інформації, оскільки не існує реального способу контролю інформації на рівні фізичних матеріалів чи товарів, але це впливає на поширення технологій подвійного використання і безпеку, а цей факт потребує визнання. Ефективна розвідка, результати якої розумно інтерпретуються, безперечно, має важливе значення для заснування належного політичного підґрунтя і забезпечення ефективного розуміння проблем, що виникають. Точний аналіз інформації не є простим завданням. Невдачі розвідки, такі як Іракське питання, в якому режим Саддама Хусейна підозрювався у підготовці до розгортання зброї масового знищення, глибоко підривають систему запобігання. Такі негаразди можуть також спричиняти неадекватні реакції системи контролю озброєнь через неправильне сприйняття дилем захисту.
Освіта й кодекси поведінки важливі для підвищення обізнаності про Конвенцію із заборони біологічної зброї серед наукової спільноти та утримання потенційних суб’єктів від (сприяння) створення біологічної зброї.
Список літератури
24