Курсовая работа (т): Ціни та рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції в умовах ринкових відносин

Як свідчать дані таблиці за період з 2011 до 2013 роки тенденції рентабельності виробництва основних видів продукції сільського господарства є суперечливими [3]. Продукція зернових протягом даного періоду є збитковою. Це обумовлено значними витратами на ведення сільськогосподарської діяльності та низькими цінами на основні види продукції. Проте вирощування соняшника має стійку тенденцію збільшення рентабельності, що обумовлено як зростаючим попитом на світовому ринку, так і неврожаєм, що стимулює зростання ціни, а не ефективності виробництва.

Визначимо залежність рівня і норми рентабельності від ціни реалізації та собівартості продукції.

Собівартість продукції і прибуток знаходяться в обратній пропорційній залежності: зниження собівартості приводить до відповідного росту суми прибутку і навпаки.

Зміна рівня средньореалізаційних цін і величина прибутку знаходяться в прямо пропорційній залежності: при збільшенні рівня цін сума прибутку зростає і навпаки.

Розрахунок впливу цих факторів на суму прибутку можна виконати способом ланцюгових підстановок.

Таблиця 2.10

Вихідні дані для факторного аналізу рентабельності соняшнику від ціни та собівартості

Проаналізувавши дані таблиці , можна зазначити, що збільшення рівня рентабельності відбулося в зв'язку з зниженням ціни і збільшенням виробництва продукції.

Ріст собівартості реалізованої продукції на 29 тис. грн. викликав зниження рівня рентабельності на 0,03%

Таким чином серед основних проблем розвитку сільського господарства можна виділити наступні:

− низька конкурентоспроможність продукції та невідповідність її міжнародним стандартам якості та безпеки;

− низький рівень інвестицій і зростання залежності від державного фінансування;

− низька економічна ефективність сільськогосподарського виробництва порівняно з іншими країнами, використання застарілих технологій;

− домінування сировинної продукції з низьким рівнем переробки в експорті;

− катастрофічне падіння родючості ґрунтів і зростання їх ерозії.

В умовах відкритості національної економіки світові тенденції щодо нарос­тання дефіциту продовольства і зростан­ня цін можуть розглядатися як потужний виклик для українського аграрного ви­робництва. Ці тенденції можуть діяти як активний стимул пожвавлення сільгоспвиробництва й експорту сільгосппродукції, джерело додаткових фінансових ресурсів для розвитку та капіталізації сектору, під­ґрунтя для розкриття вітчизняного аграрно­го потенціалу як важливої й поки що недо­статнім чином розкритої національної кон­курентної переваги.

Розділ 3. Проект підвищення рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції

.1 Проектний рівень удосконалення цін та умови реалізації продукції сільського господарства

Найефективнішим шляхом є стимулювання державою створення агропромислових формувань завершеного технологічно-організаційного циклу, в яких сільське господарство стане не сировинним придатком, а рівнозначним партнером агропромислової інтеграції та його результат залежатиме від спільної діяльності, від кінцевого доходу відповідної продуктової вертикалі.

Одним із важелів розподілу доходів і піднесення ефективності сільськогосподарського виробництва виступає ціна. Ціна, як відомо, (являє собою грошовий вираз вартості товару і на етапі виходу продукції з виробництва формується на основі дії закону вартості. Проте, дія закону вартості у сільському господарстві, передусім у землеробстві, має певні особливості.

Найважливіша з них полягає в тому, що суспільна вартість, а отже і ціна, сільськогосподарської продукції визначається не середніми умовами виробництва, як це має місце у промисловості, а умовами виробництва на відносно гірших за родючістю та розташуванням щодо ринку збуту ділянках землі. Ціна на продукцію, вироблену в гірших умовах, повинна забезпечити покриття витрат виробництва, сплату ренти (там, де вона є) і одержання середнього прибутку.

Друга особливість ціноутворення в сільському господарстві полягає в необхідності забезпечення принципу еквівалентності в обміні між промисловістю і аграрним сектором. В країнах з плановою економікою, де здійснюється єдина державна політика цін, такий паритет оптових (закупівельних) цін на сільськогосподарську продукцію і оптових цін на промислову продукцію для села забезпечує держава. В країнах ринкової економіки ціни на промислову та сільськогосподарську продукцію в сфері обігу визначаються переважно дією закону попиту та пропозиції. Внаслідок цього ринкові ціни на сільськогосподарське продукцію досить часто не забезпечують еквівалентність в обміні З промисловістю. Тому в усіх країнах з ринковою економікою держава опосередковано впливає на ціни. Скажімо, в несприятливі щодо погодних умов роки, коли ціни не забезпечують покриття витрат виробництва Щ одержання прибутку, держава надає виробникам сільськогосподарський продукції субсидії. І навпаки, в урожайні роки, коли є загроза зниження ціни порівняно з витратами виробництва, держава купує надлишки продукції у виробників.

Третя особливість ціноутворення на сільськогосподарську продукцію полягає в тому, що прямо чи опосередковано забезпечується диференціація цін за природно-кліматичними зонами. При віднесені того чи іншого району до відповідної зони враховується характер ґрунтів та кліматичні умови, що роблять вплив на врожайність сільськогосподарських культур, собівартість і фондоємність продукції, рівень рентабельності тощо.

Інакше кажучи, ціноутворення на сільськогосподарську продукцію не може виключно розвиватися за законами ринкової економіки. Галузь має високі витрати виробництва і потребує державної допомоги усіх розвинутих країнах допомога сільськогосподарським виробникам здійснюється за такими напрямами:

держава бере на себе витрати на проведення наукових досліджень у галузях сільського господарства, а також на підготовку відповідних кадрів;

за рахунок державних коштів здійснюється охорона і правильне використання ґрунтів та водних ресурсів;

держава надає сільськогосподарським підприємствам кредити на особливо пільгових умовах;

держава здійснює страхування для всіх форм сільськогосподарського виробництва;

держава контролює ціни і забезпечує паритет їх.

У ціноутворенні на сільськогосподарську продукцію бере участь аграрна біржа. Аграрна біржа - це асоціація юридичних та фізичних осіб, що здійснює оптові торговельні операції за стандартами у спеціальному місці, де ціни на сільськогосподарську продукцію та продукцію для сільського господарства складаються в умовах вільної конкуренції.

Аграрні біржі створюються для поліпшення торгівлі, швидкого забезпечення товаровиробників необхідними товарами, прискорення обороту капіталу. Члени аграрної біржі відповідно до встановлених біржових правил укладають угоди купівлі-продажу сільськогосподарської продукції та промислової продукції для аграрного сектору економіки за цінами, що складаються безпосередньо в ході торгівлі залежно від співвідношення попиту і пропозиції на них. Це свідчить Про те, що біржа є особливим ціноутворюючим механізмом.

Аграрна біржа як складова загального ринку виконує такі функції: збалансовує попит і пропозицію через відкриту купівлю і продаж, упорядковує та уніфікує ринок товарних і сировинних pecypсів стимулює розвиток ринку, виконує роль економічного індикатора Аграрні біржі можуть бути універсальними і спеціалізованими універсальних біржах обертаються товари різних груп, тa спеціалізованих об'єктом торгівлі є окремі товари або їхні групи.

В Україні зареєстровано 8 агропромислових бірж. Переважна більшість з них - спеціалізовані, Серед них виділяється Украгропромбіржа, через яку реалізується сільськогосподарська та промислова продукція для задоволення потреб АПК.

Біржі можуть створюватися державними установами або вільними підприємцями. Перевагою перших є те, що вони мають відносно розвинену інфраструктуру, а других - доступність для великої кількості різних суб'єктів.

Членами біржі є її акціонери. Вони мають право безплатно відвідувати біржу, користуватися її технічними засобами, укладати угоди. Крім членів біржі, в торгах можуть брати участь відвідувачі - постійні. та разові.

Удосконалення цінової політики повинно спрямовуватися:

на першому етапі - на створення, як мінімум, умов простого відтворення виробництва продукції в основних галузях сільського господарства на основі запровадження цін підтримки (заставних цін) на квотовану в межах продовольчої безпеки країни сільськогосподарську продукцію;

на другому етапі - на стабілізацію і створення економічних передумов для розширеного відтворення на основі дотримання цінового паритету шляхом вільного ціноутворення та, при необхідності, введення еквівалентних цін (цін розширеного відтворення).

Державними програмами щорічно визначатимуться види та обсяги (квоти) продукції, рівні цін підтримки та еквівалентних цін. Визначені обсяги необхідної продукції розподілятимуться між товаровиробниками шляхом квотування на конкурсній основі. Решта продукції реалізовуватиметься за ринковими цінами.

Ціни підтримки визначаються на основі нормативної галузевої собівартості та мінімального прибутку.

.2 Проект зниження собівартості виробництва сільськогосподарської продукції

Важливою умовою підвищення ефективності господарської діяльності аграрних підприємств є зниження собівартості продукції. Собівартість продукції залежить від двох чинників першого порядку: урожайності сільськогосподарських культур або продуктивності однієї голови тварин і суми витрат з розрахунку на один гектар або одну голову.

На практиці зниження собівартості забезпечується у випадку:

зростання урожайності сільськогосподарських культур або продуктивності тварин за одночасного зниження виробничих витрат на один гектар або одну голову;

вростання урожайності сільськогосподарських культур або продуктивності тварин за сталих витрат матеріально-грошових коштів на один гектар або одну голову;

зростання урожайності сільськогосподарських культур або продуктивності тварин за одночасного зростання витрат виробництва, але темпи зростання урожайності та продуктивності тварин є вищими;

коли сталими залишаються врожайність сільськогосподарських культур або продуктивність тварин, а витрати виробництва знижуються;

коли виробництво продукції знижується, але матеріально-грошові витрати мають вищі темпи скорочення. [2, С.103]

Відповідно до цього основними шляхами скорочення матеріально-грошових витрат підприємств на виробництво сільськогосподарської продукції будуть:

впровадження комплексної механізації й автоматизації виробництва, застосування нових машин та обладнання;

підвищення фондовіддачі основних виробничих фондів;

зниження матеріаломісткості виробництва продукції;

скорочення витрат з організації виробництва й управління;

запровадження ресурсо- і енергоощадних технологій;

удосконалення організації виробництва, форм праці та її матеріального стимулювання;

розвиток концентрації та раціональна спеціалізація виробництва;

~ розвиток механізації, запровадження індустріальних технологій у рослинництві й тваринництві;

підвищення урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин;

поліпшення якості та скорочення втрат сільськогосподарської продукції підприємств.

Важливим фактором зниження собівартості продукції є підвищення продуктивності праці на основі комплексної механізації та автоматизації виробництва і раціональної побудови організаційної структури приватних підприємств, впровадження в них досконалого внутрішньогосподарського економічного механізму та ефективних орендних відносин.

Необхідно також забезпечити ефективніше використання машинно-тракторного парку, транспортних засобів, живої тяглової сили. Це дасть змогу скоротити потреби в них до раціонального рівня, зменшити витрати на амортизацію та ремонти, а через це здешевити виробництво продукції.

Значні резерви зниження собівартості криються у суворому дотриманні режиму економії при використанні матеріально-грошових засобів у процесі виробництва сільськогосподарської продукції. Практика переконує, що в підприємствах, де контролюється економне використання оборотних фондів, де не допускаються втрати врожаю при збиранні і транспортуванні, збереженні насіння, посадкового матеріалу, кормів, значно менше витрачається коштів на одиницю продукції.

Істотного зниження собівартості продукції можна досягти завдяки вдосконаленню системи управління виробництвом і впровадженню наукової організації праці. Ці заходи забезпечують зменшення накладних витрат, а отже, і зниження собівартості продукції. Важливу роль тут відіграють і такі соціально-економічні фактори, як підвищення кваліфікації кадрів, матеріальна заінтересованість працівників у результатах своєї праці, широке використання моральних стимулів. [8, С.89]

Шляхів зниження собівартості продукції є чимало - використання менш дорогих матеріалів, вдосконалення процесу виробництва, автоматизації робочих місць та скорочення кількості працюючих, кооперація з іншими підприємствами, які можуть виготовляти ті чи інші складові за меншими цінами тощо. Однак існує чимало проблем пов’язаних з цим. Так, зменшення витрат на придбання якісних матеріалів та заміна більш дешевими може призвести до пониження якості кінцевого продукту, а це може негативно відбитися на реалізації продукції. Зменшення кількості працівників і автоматизація виробництва вимагає на перших етапах чималі капіталовкладення тощо.

Найбільш ефективним шляхом зниження собівартості продукції є впровадження економних технологій виробництва, переймання світового досвіду по зменшенню собівартості. Так, Японія навчилася економити все: електроенергію, метали, робочу силу для створення більшості матеріальних продуктів. Чому ми не можемо перейняти їхній досвід? Ресурсоекономні, ресурсозберігаючі технології - це вихід для українського товаровиробника.