Курсовая работа (т): Чистий економічний добробут

Незважаючи на те, що у варіанті СНР 1993р. економічне виробництво охоплює також і тіньову економіку, з практичної точки зору поки що дуже важко ввести в розрахунки ВВП обсяг продукції створений тіньовим сектором.

Точні виміри розміру тіньової економіки не відомі, але статистики національного доходу часто намагаються встановити її масштаби. Окремі оцінки, що грунтуються на використанні різних методів. Один з них базується на сумі готівки у великих купюрах в обігу. Для проведення операцій в підпільній економіці не використовують банківських рахунків і прибутки тримають у великих купюрах. Іншим показником масштабів тіньової економіки є продаж проміжних факторів виробництва для певних видів діяльності. Існує, наприклад, велика розбіжність між купівлею будівельних матеріалів і масштабами виробництва, про яке повідомляють. Податкові інспектори використовують багато інформації цього виду щоб вистежувати не задекларовані доходи, і їхні дані забезпечують ще один спосіб оцінки розмірів тіньової економіки.

Про масштаби тіньової економіки в Україні можна судити за експертними оцінками, згідно з якими у ній створюється близько половини ВВП. Характерно те, що легальний і тіньовий бізнес тісно зростаються, особливо за перехідної економіки, тому їх нерідко важко відрізнити один від одного. Але держава повинна сформувати таке правове поле для господарської діяльності суб’єктів, яке б максимально обмежувало можливості протизаконних та офіційно неврахованих видів діяльності. Обчислення ВВП також ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива тією чи іншою мірою практично всім країнам з ринковою економікою.

На практиці використовують Реальний показник ВВП на душу населення як найобгрунтованішу характеристику економічного добробуту.

1.3 Чистий економічний добробут

Реальний ВВП на душу населення використовується як ґрунтовна характеристика економічного добробуту. Проте в такій ролі він має значні обмеження:

від величини ВВП варто було б відняти вартісну оцінку так званих негативних факторів (забруднення повітря і води, шум тощо), які пов'язані з його виробництвом і, зрозуміло, завищують рівень нашого матеріального добробуту. Скажімо, виробник забруднює річку, держава витрачає кошти на її очищення, що збільшує показник ВВП, проте вартість забруднення не вираховується;

до ВВП не внесена вартість неринкових операцій (робота домогосподарки; робота тесляра, який займається ремонтом власного будинку; праця вченого, який пише безкоштовно наукову статтю; безоплатна праця добровольців). Всі ці види діяльності є доцільними з точки зору економіки, проте, у відповідності із загально-прийнятою методологією, не враховуються при розрахунку ВВП;

у ВВП, на жаль, не відображається вартісна оцінка дозвілля (збільшення вільного часу, яким люди розпоряджаються) і не відображається повною мірою покращання (або ж погіршення) якості товарів, а це, безумовно, є одним із мірил економічного добробуту;

обсяг тіньової економіки, яка не включається при розрахунку ВВП.

Саме тому американські вчені Дж. Тобін і В. Нордгауз в 1972 р. здійснили експериментальні розрахунки показника чистого економічного добробуту (ЧЕД). Вони звернули увагу на те, що кінцева мета економічної діяльності - споживання, а валовий внутрішній продукт характеризує виробництво. Показник ЧЕД розраховувався в певній послідовності:

1)      спочатку від величини валового національного продукту віднімалися валові інвестиції (амортизація і чисті інвестиції);

)        отриманий результат зменшувався на суму державних витрат на підтримку суспільно-політичної системи (превентивні витрати), які не збільшують добробут;

)        у результаті визначався показник валового національного продукту, який характеризує добробут, до нього додавалася вартість: послуг споживчого капіталу (фондів споживчих товарів довгострокового користування), вільного часу та праці домогосподарок. Ці три компоненти є чинниками добробуту, але в статистиці не розраховуються. Тому їх вартість визначалася умовно;

)        отриманий результат зменшувався на величину збитків від забруднення довкілля, урбанізації, і тому подібне.

У 1971 р. в Японії також почалися дослідження відносно розрахунку показника ЧЕД. Японський показник ЧЕД включає дев'ять компонентів:

)        державне споживання;

)        особисте споживання;

)        послуги державного капіталу;

)        послуги споживчого капіталу;

)        вільний час;

)        неринкова діяльність - праця домогосподарок;

)        природоохоронні витрати;

)        збитки від забруднення середовища;

)        збитки від урбанізації.

Перший, другий і четвертий компоненти мають статистичну оцінку. Компоненти з третього до дев’ятого в СНР нерозраховуються і тому мають умовну грошову оцінку. Відмітимо, що компоненти 7, 8, 9 характеризують негативний добробут, або вартісну оцінку соціальних збитків. [1, с 216]

Економічний зміст і методи розрахунку складових ЧЕД такі: державне споживання охоплює тільки витрати на освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення, тобто ті, що безпосередньо впливають на добробут.

Особисте споживання - це головний компонент ЧЕД, що визначається відніманням від особистого споживання у складі ВВП витрат на споживчі товари довгострокового споживання і на транспортні поїздки в межах міста.

До послуг державного капіталу належать послуги, які надають учбові, лікувальні, культурно-побутові державні установи, а також державні житлові фонди. Для визначення величини цих послуг здійснюється інвентарна оцінка основних фондів, визначається термін їх використання і річна сума амортизації.

Послуги споживчого капіталу включають витрати на придбання товарів довгострокового користування, які є в статистиці національного доходу.

Значення вільного часу росте з підвищенням рівня доходів. Його умовна оцінка можлива через розмір середньої заробітної плати і визначається як відношення ціни одиниці вільного часу на душу населення помноженого на середню кількість вільного часу за рік і на кількість працездатного населення.

Неринкова діяльність (праця домогосподарок) є продуктивною і впливає на добробут. Умовна вартісна оцінка цієї діяльності здійснюється через середню заробітну плату жінок.

Природоохоронні витрати оцінюються умовно виходячи з вартості фондів державного і приватного секторів, призначених для охорони довкілля (наприклад, водопровідна мережа, очисне устаткування, утилізація відходів, і тому подібне), терміну їх служби і норм амортизації. Ці витрати включаються в ЧЕД з від’ємним знаком.

Збитки від забруднення довкілля виникають, тому що природоохоронні заходи не завжди ефективні. Вартісна умовна оцінка збитків здійснюється через річні витрати на те, щоб утримати забруднення довкілля на рівні допустимих санітарних норм. Ці витрати, як і попередні включаються в ЧЕД з від’ємним знаком.

Збитки від урбанізації враховують збитки від дорожньо-транспортних пригод і погіршення умов поїздок на роботу і назад. Збитки від погіршення умов поїздок на роботу і назад підраховуються від середньогодинної заробітньої плати на кількість часу, який перевищує 30 хвилин і витрачається на поїздки. Ці збитки також включаються в ЧЕД з від’ємним знаком.

Співвідношення в темпах зміни показників ВВП і ЧЕД може бути різним. Наприклад, темпи динаміки ВВП можуть сповільнитися, а темпи зміни ЧЕД - зрости. Це відбувається, коли:

а) зниження темпів зростання ВВП супроводжується певний час зростанням реального споживання;

б) збільшується вільний час;

в) росте неринкова діяльність;

г) покращується стан довкілля, тобто зменшується забруднення середовища.

Перша ситуація потребує окремих пояснень. Якщо за умов зниження темпів ВВП частка чистих інвестицій скоротилася більше, ніж частка споживання, то це означає, що прибутки підприємств теж скоротилися більше, ніж заробітна плата. Тому падіння темпів зростання ВВП певний час супроводжується зростанням споживання. Але таке економічне явище висаджує в повітря майбутнє зростання того ж споживання, тому не може зберігатися тривалий час. І навпаки, якщо частка чистих інвестицій росте, динаміка споживання відстає від темпів зростання ВВП, тоді ЧЕД відстає в темпах зростання від ВВП.

Проблема полягає в тому, як необхідно розподіляти показник ЧЕД в суспільстві. Одні економісти вважають, що основою стабільного розвитку економіки є рівність у розподілі доходу, інші - дотримуються протилежної точки зору, тобто вважають, що прагнення до рівності в розподілі доходу не може стимулювати зростання виробництва та призводить до кризи економіки. Для визначення ступеня нерівності доходів у макроекономічній науці використовують кілька понять, одне з яких крива Лоренца. [1, с 218]

Крива Лоренца - графік, в якому по горизонтальній осі відкладені процент населення від найбідніших верств до найбагатших, а по вертикальній - процент одержуваного ними доходу. Дана крива характеризує ступінь рівності (нерівності) в розподілі доходу. Чим більше відхилення кривої Лоренца від бісектриси, тим більша нерівність у розподілі доходів країни.

Диференціація доходів складається під впливом різноманітних факторів, які пов'язані з особистими досягненнями або незалежні від них, що мають економічну, демографічну, політичну природу. Серед причин нерівномірності розподілу доходів виділяють: відмінності у здібностях (фізичних та інтелектуальних), відмінності освіти і кваліфікації, працьовитість і мотивацію, професійну ініціативність і схильність до ризику, походження, розмір і склад сім'ї, володіння власністю і становище на ринку, удачу, везіння і дискримінацію. Міру нерівності доходів відображує крива Лоренца (рис. 1.1), при побудові якої по осі абсцис відкладена кількість сімей (в % від загального їх числа), а на осі ординат - їх дохід (у відсотках).

Рис. 1.1 - Крива розподілу доходів (Крива Лоренца)

Теоретично можливість абсолютно рівного розподілу доходу представлене бісектрисою, яка вказує на те, що будь-який даний відсоток сімей отримує відповідний відсоток доходу. Це означає, що якщо 20, 40, 60% сімей отримує відповідно 20, 40, 60% від всього доходу, то відповідні точки будуть розташовані на бісектрисі. Крива Лоренца показує фактичний розподіл доходів, будується за реальними даними. Наприклад, 20% населення з найнижчими доходами отримує 5% загального доходу, 40% з низькими доходами - 15% і т.д. [1, с 220]

Область між лінією абсолютної рівності і кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності у розподілі доходів. Чим більшою є ця область, тим більша нерівність розподілу доходів у суспільстві. Реальне суспільство не характеризується ні абсолютною рівністю, ні абсолютною нерівністю. Проте, чим більше вигнута крива Лоренца, тим більша нерівність розподілу доходів, а чим вона більш пряма, тим більша рівність сімей за рівнем доходів. Наближення кривої Лоренца до прямої лінії абсолютної рівності вбиває стимули до продуктивної праці, а надмірна її вигнутість може викликати соціальну напругу в суспільстві.

З кривою Лоренца пов’язаний інший вимірювач нерівності доходів - коефіцієнт Джінні, який дорівнює відношенню площі фігури, що утворюється між кривою Лоренца та лінією абсолютної рівності, до площі трикутника , що утворюється лінією абсолютної рівності та координатними осями. [4, с 163] Цей коефіцієнт коливається в діапазоні між нулем (у випадку абсолютної рівності чисельник дорівнює нулю) та одиницею (у випадку абсолютної нерівності, коли всі доходи суспільства зосереджені у одного індивіда, чисельник дорівнюватиме знаменнику).

З метою зменшення нерівності у розподілі доходів держава здійснює примусове переміщення ресурсів у вигляді пропорційного оподаткування доходів (за процентними ставками від рівня доходу), яке призводить до зменшення добробуту одних і підвищення добробуту інших членів суспільства, тобто фактично до перерозподілу доходів за допомогою податкової системи та соціальних трансфертів.

На рис. 1.2 наведені дані результатів розрахунку кривої Лоренца.

Рис. 1.2 - Крива Лоренца оцінки нерівномірності доходів населення України, побудована за даними 2009 та 20010 років [17]

Розрахункова оцінка коефіцієнта Джінні показує, що його величина поступово підвищується від рівня 0,32 (2009 рік) до рівня 0,34 (2010 рік), що свідчить про збільшення доходної диспропорції груп населення в Україні.

Розділ 2 ВВП і оцінка добробуту в сучасних умовах

.1. Можливості застосування показників СНР для оцінки рівня життя

Однією з найважливіших цілей суспільства є підвищення добробуту нації. Це забезпечується за рахунок грамотної державної політики в області управління економікою держави і перерозподілу доходів суспільства.

Існують найрізноманітніші методики визначення добробуту нації. Проте є показники, які, на думку фахівців, є визначальний в оцінці добробуту тієї або іншої країни. Це:

) рівень доходу(чи ВВП) на душу населення(найголовніший чинник);

) міра задоволеності системою охорони здоров'я країни;

) міра дотримання різних громадянських свобод;

) рівень безробіття;

) комфорт сімейного життя;

) кліматичних умов;

) міра вираженості гендерної рівності;

) рівень розвитку громадського життя. [7, c 9]

Саме ці показники роблять найбільший вплив на оцінку якості життя і міру задоволеності нею в тій або іншій країні. Проте існує показник, який враховує всі ці фактори - чистий економічний добробут (ЧЕД). ЧЕД - узагальнений макроекономічний показник, що характеризує якість і рівень життя населення в цілому. У світовій практиці ЧЕД використовується як доповнення до ВВП(ВНП). Об'єм ЧЕД визначається за допомогою доповнення ВВП(ВНП) товарами і послугами тіньової економіки; роботою вдома, здійснюваною самостійно, збільшенням часу на дозвілля і віднімання витрат на усунення наслідків забруднення довкілля. Цей показник був введений, оскільки ВВП(ВНП) не дає повної характеристики економічного добробуту.

П. Самуэльсон і В. Нордхаус під ЧЕД розуміють "скоректований показник національного випуску, що містить тільки ті компоненти споживання і інвестицій, які безпосередньо сприяють економічному процвітанню окремих осіб".[1, с 223]

Показник ЧЕД в макроекономічній літературі України, на жаль, не розробляється, не висувається і завдання зв'язку ЧЕД з рівнем і якістю життя. При дослідженні проблем рівня і якості життя населення необхідно використати показник ЧЕД в тісному зв'язку з ВВП.

Сукупні доходи суспільства в цілому і кожного з його членів справедливо оцінюються як показники економічного добробуту. Отримані населенням доходи складають базу певного рівня життя. Визначення рівня життя грунтоване на оцінці кількості і якості споживаних життєвих благ (матеріальних і духовних). Рівень життя оцінюється як забезпеченість населення життєвими благами і як міра задоволення потреб людей в певних благах. Склад життєвих благ дуже різноманітний. Разом з доходами населення на рівень життя впливають умови життєдіяльності, під впливом яких складається певний образ і стиль життя, оцінюється її якість.