1766 р. одержало премію Вільного економічного товариства.
Уцій роботі вперше у вітчизняній літературі застосовується термін «податок», автор доводить необхідність майнового страхування, аналізує і дає критичну оцінку існуючої податкової системи. А. Я. Полєнов вважав, що якщо селяни одержать землю в достатній кількості, то у відповідь вони будуть охоче і ревно платити встановлені податки і збори.
Не використовуючи термін «страхування», А. Я. Полєнов проте вказує, що у разі повені, відмінка худоби, неврожаю хліба чи інших лих селянські господарства потребують економічної підтримки – або грошима, або через податкову систему Росії.
Вперше в російській друкарській літературі термін «фінанси» як наукове поняття був використаний в передмові до виданої в 1767 р. Московським університетом книзі «Переклади з енциклопедії». «Фінанси» тут трактуються як «...розділи, що належать до державних доходів». Іншими словами, вперше термін «фінанси» спожитий в сенсі, ідентичному змісту поняття «казна».
Унаукову лексику термін «фінанси» ввів російський професор права Московського університету Семен Юхимович Десницький. У його роботі «Про узаконення фінансів» дається перше у вітчизняній науці визначення фінансів: «Фінанси містять в собі сенс просторовий: вони мають приводом доставленіє державі надільних і задоволених по його потребах доходів». Йдеться не тільки про доходи. Десницький це чітко обумовлює, ділячи фінанси на дві части: на витрати і доходи держави.
Свій аналіз фінансової системи Десницький починає з державних витрат, підкреслюючи, що без витрат держава взагалі не може існувати.
XVIII ст. завершується роботами першого ідеолога і теоретика народної революції в Росії Олександра Миколайовича Радіщева. До найцікавіших економічних робіт Радіщева відносяться «Лист про Китайський торг», «Опис мого володіння», «Записка про податі Петербурзької губернії» і нескінчений рукопис «Торгівля», одна частина якої – «Записки о податях» – повністю присвячена податковій політиці держави.
О.М. Радіщев вперше в російській науці дослідив суть податків, їх природу, описав всі види податків, відокремивши прямі від непрямих. При цьому він окремо досліджував податки з міського і сільського населення.
Повільний розвиток фінансової науки в Росії можна пояснити застійним характером економіки, незмінністю виробничих відносин. Не випадково з розвитком економіки Росії останньої чверті XIX – поч. XX ст. співпадає і бурхливий розвиток фінансової науки, супроводжуваний величезною кількістю публікацій з питань фінансів.
Із створенням у 1802 р. Міністерства фінансів термін «фінанси» міцно входить в науковий оборот. Проте до 1835 р., коли в російських університетах стали читати курс фінансового права, «фінанси» як самостійна наука не виділялися, а розглядалися тільки як складова частина політекономії. У практиці частіше використовувався термін «казна». В кращому разі через один з цих термінів пояснювався інший.
На початку ХІХ ст. виходить робота М. І. Тургеніва «Досвід теорії
56
податків», що є теоретичним обґрунтуванням об'єктивної необхідності податків, їхньої ролі в економічному житті держави і населення. Він стверджував, що фінансова наука має право на існування, проте вчення про податки є частиною політичної економії. Так, він обґрунтував поділ податків на прямі й опосередковані, дав нову класифікацію податків залежно від джерел доходів, ввів у науковий обіг термін "акциз" як мито на предмети внутрішнього споживання, а знецінення грошей назвав додатковим податком, до того ж найнесправедливішим. М. І. Тургенів рекомендував урядові враховувати економічні можливості населення при введені податків, не припускати надмірних витрат, які б перевищували наявні доходи. М. І. Тургенів обґрунтував положення, що об'єктом оподаткування повинен бути чистий дохід, а не капітал. Значно пізніше це положення розвинув російський економіст українського походження І. І. Янжул.
Видатним державним діячем та першим виконавцем управлінських та фінансових реформ в Росії на початку ХІХ ст. був М. М. Сперанський. Він вважав, що для усування хронічного бюджетного дефіциту Росії необхідно скоротити державні видатки, припинити пагубну практику казначейства щодо випуску асигнацій та збільшення податків. На його думку паперових грошей в обігу повинно бути стільки, скільки є капіталів та кредитних паперів. Головною умовою оздоровлення фінансів М.М.Сперанський вважав оздоровлення грошової системи. Його бачення фінансових проблем та шляхи їхнього усування були втілені в подальші реформи грошово-кредитної системи Росії в ХІХ ст. - поч. ХХ ст.
Відомим економістом початку XIX ст. був М. С. Мордвінов – президент Вільного економічного товариства. Він розумів призначення банків в концентрації грошових капіталів та їхньому постійному грошовому обігу, який сприяє збільшенню суспільного багатства. На його думку, в Росії край необхідно створювати приватні банки для активізації підприємницької діяльності, дав негативну оцінку Держбанку, який постійно бере участь в покритті бюджетного дефіциту.
В роботі «Міркування про користь, що може послідувати від установи приватних по губерніях банків» (1813) багато уваги приділено податкам. Мордвинів ставить перед собою завдання – забезпечити стійкість державних доходів. Він пояснює причину порівняльного багатства Англії (щодо Франції) двома причинами:
1)податки стягуються не з капіталу, а з доходів від капіталу;
2)перехід від натуральних до грошових податків;
3)відповідність розміру податку рівню доходу («зрівняні по всіх станах оклади»).
Найбільш значущі для теорії фінансів дослідження таких авторів кінця XIX ст., як В. А. Лебєдєв, І. І. Янжул, С. Ю. Вітте, І. Х. Озеров.
Фінансова наука Росії кінця ХІХ ст. якнайповніше віддзеркалення знайшла в працях академіка І. І. Янжула. Він вважав, що фінансова наука має «своїм предметом дослідження способів якнайкращого задоволення матеріальних потреб держави». І. І. Янжул дає наступне визначення фінансової
57
науки: «Фінансова наука є вчення про суспільне господарство, що має своїм завданням виклад тих правил, які повинні бути дотримані при добуванні матеріальних коштів, потрібних для виконання суспільних цілей». Іншими словами, І. І. Янжул виключає з предмету науки фінансів учення про державні витрати, вважаючи, що ці питання настільки зв'язані самим поняттям «держава», що повинні вивчатися науками про державне і політичне право. І. І. Янжул наголошував на тому, що саме станом фінансів вимірюється могутність держави: «фінанси є мірилом добробуту країни, мірилом цивілізації».
Треба визнати особливі заслуги в розвитку фінансової науки І. Х. Озерова. Його підручник "Основи фінансової науки", що витримав багато видань, і нині є науковим доробком із найповнішим викладом багатьох фундаментальних положень За визначенням І. Х. Озерова, "фінансова наука вивчає фінансове господарство, тобто сукупність відносин, які виникають на основі добування союзами публічного характеру матеріальних засобів".
Автором фундаментальної праці з теорії фінансів у вітчизняній фінансовій науці був професор Санкт-Петербурзького університету В. А. Лебєдєв, що опублікував свою роботу «Фінансове право» в 1882-1885 рр. В. А. Лебедєв мав намір видати чотири томи: другий і третій передбачалося присвятити викладу теорії і складу державних доходів, а четвертий – державному кредиту. Робота залишилася незавершеною. Друге видання першого тому було опубліковано в 1889-1893 р. Окрім трьох випусків цей том містить додаток з оглядом бюджетів Росії (з 1862 р.), Англії, Франції, Німеччини, Голландії, Австрії, Італії, Іспанії, Португалії, США та ін. За деякими показниками був проведений порівняльний аналіз бюджетів окремих країн. Цінність праці В. А. Лебєдєва полягає перш за все в тому, що був здійснений аналіз розвитку фінансової системи і фінансової науки практично за весь осяжний період історії людського суспільства.
Важливе значення для вивчення фінансів Росії періоду капіталізму має робота дванадцятого міністра фінансів Росії С. Ю. Вітте «Конспект лекцій про народне і державне господарство». При перебуванні його міністром, фінансова система Російської імперії була реорганізована відповідно до потреб монополістичного капіталізму. У вказаній роботі наданий достатньо повний аналіз розвитку фінансів по кожному виду доходу бюджету, наведені історичні відомості з моменту їх виникнення. На відміну від багатьох визнаних учених С. Ю. Вітте найближче підійшов до сучасного розуміння системи фінансів, включивши сюди не тільки доходи і державний кредит, але і витрати.
До початку XX ст. відноситься поява перших крупних робіт М. Боголєпова, В. Твєрдохлебова, А. Буковєцького, П. Гензеля і ряду інших вчених. Після підручника І. Х. Озерова найвидатнішою роботою у галузі фінансової науки на початку XX ст. можна вважати "Вступ до фінансової науки" А. І. Буковецького. Книга була видана в 1929 р. й протягом першої половини XX ст. була чи не найкращим навчальним посібником, у якому аж дев'ять розділів, у тому числі вчення про видатки, доходи, публічний кредит, бюджет, фінансовий контроль, фінансове управління, місцеві фінанси тощо.
На жаль, роботи в області фінансової науки Росії радянського періоду в
58
даний час є недостатньо популярними.
В сучасних умовах суттєве значення мають праці вченого-економіста член-кореспондента РАЕН Л. А. Дробозіної, яка є автором підручнику «Фінанси і кредит в СРСР», монографій «Фінанси. Грошовий обіг. Кредит», «Нові явища в сфері державних фінансів», «Фінансова і грошово-кредитна система Англії» та ін., де розглядається сутність і функції фінансів, фінансова система та її ланки, державні фінанси. Вона також була відомим фахівцем з фінансів країн Західної Європи.
Відомими фінансистами, які досліджують питання фінансів, а саме: грошової системи, грошового обігу, кредитної системи, ринку цінних паперів, міжнародних валютно-фінансових та кредитних відносин є член-кореспонденти РАЕН професори Поляк Г. Б., Жуков Є. Ф.
Фінансистом, що в своїх працях висвітлює питання фінансового аналізу є В. В. Ковальов. Відомими є його книги «Фінансовий аналіз: Управління капіталом. Вибір інвестицій. Аналіз звітності», «Вступ до фінансового менеджменту», де він дає опис основних категорій, методів і принципів фінансового аналізу, методів прогнозування можливого банкрутства, оцінки ризиків, критеріїв оцінки фінансових активів, інвестиційних проектів, методів управління оборотними засобами.
3.3. Розвиток фінансової науки в Україні
Фінансова наука в Україні розвивалася в контексті її розвитку в умовах Російської імперії, і тому дуже важко виділити внесок українських вчених в її розвиток.
Питанням фінансів відомий літератор та громадський діяч Іван Якович Франко присвятив понад 40 праць. Передусім, це праця з аналізу фінансової політики Австро-Угорської імперії, характеристика діяльності багатьох фінансових установ, у тому числі комерційних банків, фінансових фондів, господарських товариств.
У 1883 р. І. Франко публікує роботу під назвою «Сила податкова Галичини», в якій досліджує наявну податкову систему імперії. Він вказує на непосильний податковий тиск, що зумовлює тяжке економічне становище трудового люду. І. Франко вбачає причину податкового тягаря в надмірних непрямих податках, які завуальовують справедливий розподіл національного багатства між верствами населення на користь капіталу.
Усвідомлюючи роль податків у розподілі та перерозподілі фінансових ресурсів, І. Франко регулярно здійснює критичні огляди проектів та звітів державного бюджету, гостро реагуючи на постійне збільшення податків для Галичини та скорочення видатків на її економічні й соціальні цілі.
Водночас І. Франко в своїх працях висловлює впевненість, що розвиток фінансово-кредитних відносин сприятиме активізації господарського життя в
59
країні.
Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. фінансова наука в Україні була зосереджена в університетах. Протягом декількох десятиріч Харківський університет був єдиним в Україні, а згодом став центром розвитку науки та культури на Лівобережній Україні. З моменту утворення університету на кафедрі дипломатики і політичної економії читались лекції з фінансів (називались вони тоді фінансовим правом).
Відомим українським вченим-економістом, професором Харківського університету, був М. М. Алексеєнко. Він вивчав фінанси Германії, Австрії, Франції. Крім трьох дисертацій ним надрукована монографія з теорії податків «Погляд на розвиток вчення про податки» (1870), розроблено курс фінансового права в обсязі двох тисяч сторінок, але, нажаль, не виданий.
Привертають увагу своїм обсягом та змістовністю праці з фінансів та кредиту професора Харківського університету П. П. Мігуліна. Великий науковий та практичний інтерес становить його багатотомна історичноекономічна праця «Російський державний кредит. Досвід історико-критичного огляду» (1899 р., 1900 р., 1902 р., 1903 р., 1904 р., 1907 р.), присвячена проблемам державного кредиту. Відомими та авторитетними на той час були його праці «Реформа грошового обігу в Росії та промислові кризи” (1893-1902), «Наша банкова політика (1729-1903). Досвід дослідження», «Війна і наші ресурси» (1905). В працях «Теперішнє та майбутнє російських фінансів» (1907), «Економічне зростання російської держави за 300 років (1613-1913)», (1913) він узагальнив величезний історичний досвід розвитку фінансів Росії, що робить дуже значним його вклад в розвиток економічної, зокрема фінансової науки кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Геніальною постаттю в українській економічній науці є Михайло Іванович Туган-Барановський (1865-1919) – видатний український економіст, історик, був міністром фінансів в уряді Центральної Ради. Він став першовідкривачем сучасної інвестиційної теорії циклів. Ще 1894 р. він опублікував працю «Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя», яку (доповнену й перероблену) було згодом видано майже всіма європейськими і навіть японською мовами.
Він першим сформулював основний закон інвестиційної теорії циклів, відповідно до якого фази промислового циклу визначаються активністю інвестування. Саме збільшення інвестицій у галузях, що виготовляють засоби виробництва породжує мультиплікаційний процес всіх елементів економічної активності.
Цікавими є думки М. І. Туган-Барановського з приводу ролі грошей у здійсненні виробничих циклів: на його думку, в період застою виникає надлишок грошей, що зумовлює низький процент на позичковий капітал, в свою чергу низький процент на капітал зумовлює пожвавлення в економіці.
М. І. Туган-Барановський різко виступав проти запровадження прогресивного прибуткового податку, рекомендуючи для покриття витрат держави на ведення війни використовувати позики.
Розглядаючи внесок українських фінансистів у розвиток фінансової
60