Материал: Фінанси_Посібник

визначення умов розміщення та можливості погашення як поточного, так і капітального боргів.

Що стосується поточного боргу, то необхідно забезпечити реальні джерела його погашення. Для капітального боргу важливо встановити такі строки його погашення, коли будуть наявні відповідні для цього джерела.

Управління державним боргом включає декілька напрямів:

-формування боргової стратегії, націленої на обґрунтованість рівня державного боргу і досягнення збалансованої його структури;

-мобілізацію коштів з метою забезпечення фінансування програм, не перекритих іншими джерелами (крім пов'язаних з державним боргом);

-організацію раціонального використання мобілізованих ресурсів;

-здійснення сприятливого за умовами і строками як для держави, так і для кредиторів погашення одержаних в борг коштів;

-погашення державного боргу;

-організацію обслуговування державного боргу у розмірах і структурі, узгоджених з кредиторами.

Вокремих випадках у результаті зміни ситуації в економіці та на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави вона не може забезпечити достатню платоспроможність. Тоді держава змушена вносити певні корективи у свою позикову політику. Такі корективи, як правило, небажані, оскільки підривають довіру до держави. Але краще своєчасно внести певні корективи і забезпечити реальну платоспроможність держави, ніж допустити її фінансовий крах, що призведе до дефолту – визнання державою своєї неплатоспроможності.

Вісторії формування державного боргу в Україні можна виокремити такі

етапи управління державним боргом.

Перший етап (1991–1994 рр.) – утворення державного боргу. Період з 1991 р. до першої половини 1994 р. характеризувався безсистемним утворенням

інагромадженням боргу під впливом потреб поточного фінансування бюджетних видатків: залучали прямі кредити НБУ, надавали урядові гарантії щодо іноземних кредитів українським підприємствам, урегульовувалися боргові взаємовідносини з Російською Федерацією.

Другий етап (1995–1996 рр.) – формування державного боргу за рахунок отримання зовнішніх запозичень від міжнародних фінансових організацій. За цей період зовнішній борг зріс на 56 %. Цей етап характеризувався врегулюванням заборгованості України за енергоносії, а також випуском облігацій внутрішніх державних позик (ОВДП) та поступовим заміщенням цими облігаціями прямих кредитів Національного банку.

Третій етап (1997 – перша половина 1998 р.) – характеризувався активним урядовим позичанням як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках капіталу.

Четвертий етап (друга половина 1998–2000 рр.) – період реструктуризації державного боргу після боргової кризи 1998 р. щодо внутрішніх і зовнішніх зобов’язань шляхом продовження терміну дії запозичень і зменшенням виплат з бюджету. Сумарні боргові виплати сягнули

231

71,4 % річного обсягу дохідної частини держбюджету.

П'ятий етап (2001–2007 рр.) – період виваженої боргової політики, спрямованої на недопущення безконтрольного зростання державного боргу. Простежується чітка тенденція до зменшення відношення державного боргу до ВВП. Покращення показника відношення державного боргу до ВВП відбувається за рахунок як економічного росту України, так і за рахунок провадження виваженої боргової політики. Незважаючи на те, що протягом 2001–2007 рр. спостерігалося поступове зростання обсягів платежів за державним боргом в абсолютній величині, бюджетні витрати на погашення та обслуговування державного боргу стабілізувались у межах 3,8–4,0 % від ВВП.

Шостий етап (2008–2010 рр.) – тенденція щодо збільшення державних зовнішніх запозичень. Починаючи з 2008 р. сума державного боргу та його відношення до ВВП зростає як у зв’язку з розгортанням кризових явищ і, відповідно, зростанням потреб держави у державних запозиченнях, з одного боку, так і у зв’язку зі зменшенням економічної активності – з іншого. Період характеризується не тільки економічною кризою, а й політичною нестабільністю.

Сучасний етап (2011 р. – теперішній час) – характеризується помірними темпами державних зовнішніх запозичень.

ВУкраїні процес управління державним боргом має низку проблем, а саме:

-недосконалість законодавчої бази;

-значний обсяг державного боргу та його постійне збільшення;

-застосування механізму реструктуризації боргу при його обслуговуванні; що викликає утруднення щодо реалістичного прогнозування основних макроекономічних показників соціально-економічного розвитку країни.

Як вже зазначалося, на сьогодні Україна й надалі продовжує позичати, що може призвести до втрати боргової безпеки.

Боргова безпека держави – це дотримання такого рівня державної заборгованості, який задовольняє потреби держави у фінансових ресурсах, дає змогу зберегти стійкість фінансової системи країни і, при цьому, не ставить під загрозу можливість виконання державою своїх функцій та зобов'язань щодо погашення та обслуговування боргів зокрема [7].

Тому органи державної влади терміново повинні вжити заходів щодо недопущення безконтрольного зростання державного боргу. Питання подальшого залучення зовнішніх фінансових ресурсів потрібно вирішувати, насамперед, з позицій ефективного їхнього використання для економічного розвитку країни. Саме тому Кабінет Міністрів України прийняв у березні 2011 року постанову «Про затвердження Середньострокової стратегії управління державним боргом на 2011–2013 роки» [4].

Вуправлінні державним боргом важливими складовими є його обслуговування та погашення.

Обслуговування державного боргу – це операції щодо здійснення плати за користування кредитом (позикою), сплати комісій, штрафів та інших платежів, пов'язаних з управлінням державним боргом.

До таких операцій не належить погашення державного боргу [1].

232

Згідно з останніми змінами у Бюджетному кодексі України, що відбулися у 2010 р. з обслуговування виокремлено погашення державного боргу.

Погашення державного боргу – операції з повернення позичальником кредитів (позик) відповідно до умов кредитних договорів та/або випуску боргових цінних паперів [1].

Таким чином, погашення боргу охоплює комплекс заходів держави з розміщення облігацій та інших цінних паперів і погашення позик.

Обслуговування і погашення державного боргу здійснюється Міністерством фінансів України із загального фонду Державного бюджету України.

Держава повинна дбати про ефективність державного кредиту. Уяву про результативність операцій із запозичення коштів можна отримати зробивши аналіз сум щорічних надходжень. Але більш повну уяву про ефективність державно-кредитних операцій можна отримати з такого розрахунку:

Е Н В 100 (%)

В

де Н – надходження по системі державного кредиту; В – видатки по системі державного кредиту.

Визначаючи ефективність державного кредиту слід враховувати також позитивний його вплив на стан державного бюджету та грошового обігу, а також на сприятливі тенденції в економічному розвитку суспільства.

В управлінні внутрішнім та зовнішнім боргам існує певна специфіка:

-платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел;

-платоспроможність за зовнішнім боргом залежить насамперед від валютних надходжень. Можливості у погашенні цього боргу визначаються станом торговельного балансу країни. Позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу урегулювати платіжний баланс.

При обслуговуванні державного боргу визначається коефіцієнт

обслуговування.

Як зазначалося, для внутрішнього боргу він обчислюється як відношення:

Сприятливим рівнем за міжнародними стандартами прийнято вважати значення цього показника до 60% від ВВП.

Для зовнішнього боргу – як відношення:

233

Методи управління державним боргом є такими:

–рефінансування;

–конверсія;

–консолідація;

–уніфікація;

–обмін за регресивним співвідношенням;

–відстрочка погашення;

–реструктуризація;

–анулювання боргу.

Рефінансування – це випуск нових позик для того, щоб розрахуватися з власниками облігацій старої позики.

Цей спосіб застосовується у випадку зростання державної заборгованості і бюджетних труднощах країни. Активно рефінансування застосовується при сплаті процентів і погашень за зовнішньою частиною боргу. Але для того, щоб надали нові запозичення треба мати гарну репутацію у міжнародних фінансових колах, економічну і політичну стабільність в країні.

Конверсія державного боргу – це зміна доходності позик.

Вона здійснюється у разі зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі виплачувати передбачуваний дохід.

Консолідація – це зміна строків дії позик.

Частіше за все вона проводиться у формі збільшення строків дії облігацій попередніх позик. В окремих випадках може застосовуватись і скорочення строків дії позик.

Уніфікація позик являє собою об'єднання кількох позик в одну.

Вона спрощує управління державним боргом. Уніфікація може проводитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією.

Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх позик на одну нову з понижуючим коефіцієнтом проводиться з метою скорочення державного боргу.

Наприклад, декілька облігацій старих позик обмінюються на облігації нової позики у певному співвідношенні (2 : 1 або 3 : 1) . Це вкрай небажаний спосіб, оскільки він означає не що інше, як часткову відмову держави від своїх боргів.

Відстрочка погашення позики або усіх раніше випущених позик

означає перенесення строків виплати заборгованості.

При використанні цього методу на період перенесення строків погашення боргу виплата доходів також припиняється.

Відстрочка погашення застосовується в умовах, коли подальший активний розвиток операцій по випуску нових запозичень стає недоцільним, оскільки не має фінансової ефективності для держави. Це відбувається коли уряд зробив дуже багато запозичень і умови їх емісії невигідні для держави, оскільки більша частина надходжень від нових запозичень йде на виплату процентів й погашень від раніше випущених позик.

235