Політика
Богдана Хмельницького щодо Молдавії у контексті геополітичних процесів
Східно-Центральної Європи
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. Українська держава середини XVII століття
1.1 Політичне і соціально-економічне становище в Україні напередодні національно-визвольної війни
.2 Геополітична доктрина Гетьмана Богдана Хмельницького
РОЗДІЛ ІІ. Політика Б. Хмельницького щодо Молдавії: причини, завдання, процес, наслідки
2.1 Україно-молдовські відносини до середини XVII століття
.2 «Молдавський проект» Богдана Хмельницького
.2.1 Перший молдовський похід
.2.2 Другий молдовський похід
.2.3 Третій молдовський похід
.3 Наслідки «Молдавського проекту»
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність теми. Період українсько-польської війни під проводом Богдана Хмельницького <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%87%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0> став часом розвитку української козацької дипломатії. Головною метою зв'язків з іноземними державами був пошук потенційних союзників у боротьбі за здобуття та відстоювання козацьких привілеїв. Якщо з більшістю країн, з якими Богдан Хмельницький <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%B4%D0%B0%D0%BD_%D0%A5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9> підтримував міжнародні зносини, Військо Запорозьке <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE_%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B5> «загравало», то деяким, насамперед Молдовському князівству <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%BB%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D0%BA%D0%BD%D1%8F%D0%B7%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE>, воно намагалося диктувати свої умови.
Молдова, яка була васалом Османської імперії <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%8F>, безпосередньо межувала з новоутвореною державою Богдана Хмельницького <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%82%D1%8C%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0>, а отже могла бути потенційним союзником чи ворогом. Для забезпечення необхідної «лінії поведінки» молдовського господаря Богданом Хмельницьким було здійснено три походи на територію князівства, які в історію увійшли під назвою «Молдовських».
Такий розвиток відносин неоднарозово розглядався вітчизняними та зарубіжними істориками. Дехто вбачав в них і просто грабіжницькі напади, і намагання здобути відданого союзника, і шляхом династичного шлюбу підняти авторитет козацької держави, і крок до встановлення монархії, шляхом породичання з молдовським господарем <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BA_%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%96%D0%B2_%D0%9C%D0%BE%D0%BB%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%BA%D0%BD%D1%8F%D0%B7%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0> (формально «монархом» <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%80%D1%85>) тощо. З впевненістю можна лише стверджувати, що Молдовське князівство становило в планах Богдана Хмельницького окремий проект. Існує багато точок зору стосовно даного питання і розглядаючи дану проблему необхідно розглядати усі ці точки зору. Об’єктом дослідження є геополітичні процеси в Східно-Центральній Європі у середині XVII ст.
Предметом дослідження є політика Богдана Хмельницького щодо Молдавії у контексті геополітичних процесів Східно-Центральної Європи. Мета курсового дослідження полягає у всебічному дослідженні політики Богдана Хмельницького щодо Молдавії у контексті геополітичних процесів Східно-Центральної Європи. При цьому вбачається вирішення наступних завдань:
1) Висвітлити політичне і соціально-економічне становище в Україні напередодні національно-визвольної війни;
) проаналізувати геополітичну доктрину Гетьмана Богдана Хмельницького;
) дати аналіз україно-молдовським відносинам до середини XVII століття;
) дослідити перший молдовський похід;
) охарактеризувати другий молдовський похід;
) дослідити третій молдовський похід;
) з’ясувати наслідки «Молдавського проекту.
Методологічною основою курсової роботи послужили як загальнонаукові підходи, так і суто історичні. У процесі збору, опрацювання матеріалу та його аналізу використовувались методи історіографічного аналізу та джерелознавчої критики, системного аналізу, статистико-аналітичні та структурно-функціональні методи, а також історичні та хронологічні методи пізнання.
Історіографія та джерельна база дослідження. У ході дослідження використовувались опубліковані наукові праці, вітчизняна література та матеріали Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки та наукової бібліотеки Рівненського державного гуманітарного університету, а також інтернет-ресурси.
Так, було використано праці таких провідних науковців, як В. Антонович [1], В. Брехуненко [3, 4], В. Голобуцький [5], В. Горобець [6], Я. Качмарчик [9], С. Коваленко [11], М. Котляр [13], П. Крип’якевич [14], В. Смолій [18], Т. Чухліб [23], Н. Яковенко [24], М. Костомаров [12] та ін.
Також будо зосереджено увагу на Літописі гадяцького полковника Григорія Грабянки [15] та літописі Самовидця [16]. Їх матеріали дали змогу відкрити нові грані у політичній діяльності Богдана Хмельницького.
Таким чином, аналіз джерел різного походження дозволили з достатньою мірою достовірності дослідити сутність проблеми і створили достатнє підгрунтя для реалізації поставлених у дослідженні завдань.
Хронологічні межі дослідження охоплюють початковий етап національно-визвольної війни, а саме 1648-1653 рр. XVII століття. Нижня межа характеризується спробою схилити молдавського господаря Василя Лупула до встановлення добросусідських відносин з Гетьманщиною, а верхня - втратою актуальності «Молдовського проекту» у зв’язку з загибеллю сина Б. Хмельницького Тимоша.
Географічні межі дослідження охоплюють територію Гетьманщини у досліджуваний період, а саме території Наддніпрянщини <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D0%B4%D0%B4%D0%BD%D1%96%D0%BF%D1%80%D1%8F%D0%BD%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0>, Сіверщини <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%8F>, Полісся <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%81%D1%8F> та Східного Поділля <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%85%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%B5_%D0%9F%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%BB%D0%BB%D1%8F>, а також територію Молдовського князівства.
Структура дослідження визначається змістом проблеми, методами і завданнями. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, а також списку використаної літератури та джерел.
Практична цінність здобутих
результатів визначається доцільністю використання їх для написання наукових
публікацій з історії України, для підготовки до практичних та лекційних занять,
а також у практичній площині роботи вчителя в школі.
РОЗДІЛ І. Українська
держава середини XVII століття
.1 Політичне і соціально-економічне становище в
Україні напередодні національно-визвольної війни
У першій половині ХVIІ ст. більшість території перебувала під владою Речі Посполитої. Ще в ХV ст. польські феодали захопили Галичину і Західне Поділля, а після Люблінської унії (1569 р.) - Волинь, Київщину і Брацлавщину. Згідно з умовами Деулінськогоп перемир’я (1618 р.) і Поляновського мирного договору (1634 р.) між Росією та Польщею до останньої відійшла Чернігово-Сіверщина. Закарпаття і Північна Буковина залишалися під владою угорських та молдавських феодалів.
Українська нація, перебуваючи в складі Речі Посполитої, не мала жодного шансу на повноцінний політичний розвиток. Вважаючи українські землі своїми, правлячі кола Польщі не визнавали за українцями права на утворення навіть автономного державного утворення, не кажучи вже про право на незалежність.
В середині XVII ст. польська політика спричинила денаціоналізацію української еліти (князів, магнатів, шляхти), що консолідувалося з польською на платформі польської національної ідеї. Послідовно проводився цілеспрямований курс на усунення українців від участі в міському самоуправлінні; їм чинилися перешкоди під час вступу до цехів, у зайняттях ремеслами, промислами, торгівлею, внаслідок чого основні важелі економічного життя зосереджувалися в руках іноземців, переважно поляків [24, с. 342]. Отже інтереси політичного розвитку України зайшли в антагоністичну суперечливість із великодержавними імперськими інтересами Польщі.
Колоніальний характер польської політики виразно окреслився і у сфері національно-релігійній. Відверто цинічною була вона щодо православної церкви. Докладалось всіх зусиль до її ліквідації та впровадження уніатства і католицизму: закривали православні церкви і монастирі, а водночас зводили католицькі храми, всіляко сприяли місіонерській діяльності католицьких орденів; зневажали релігійні почуття православних та навертали їх (часто силоміць) в уніатство чи католицизм. Дискримінація також торкнулася української мови й освіти. Все це викликало спротив, посилювало ненависть не лише до поляків, а й до українців-ренегатів та всіх, хто брав участь у національно-релігійному гнобленні.
Напередодні визвольної війни помітно зростає панщина, яка, наприклад у Східній Галичині та на Волині становила 5-6 днів на тиждень [20, с. 134].
У цей період в Україні починається процес розкладу цехового ремесла, в багатьох промислах відбувається зародження мануфактурного виробництва. Особливо виразно це виявилося в сільськогосподарському виробництві Півдня України. Адже становлення козацького стану супроводжувалося розвитком якісно нового типу господарства - за своєю суттю фермерського.
Протиріччя між ним і наступаючим фільварково-панщинним господарством, яке ґрунтувалося на праці закріпаченого селянина, стає одним з основних причин «вибуху» 1648 року. Козацтва виробило такі принципи соціальної організації, які докорінно відрізнялися від існуючих середньовічних суспільних відносин й вступили в антагоністичну суперечність з ними. Курс польського уряду на ліквідацію козацького стану не міг не викликати збройного спротиву.
Завершуючи аналіз питань, які привели до
революційного вибуху українського народу у 1648 р., варто звернути увагу й на
психологічний фактор. Зокрема голодування переважної більшості людей, постійна
втрата всіма прошарками української спільноти власності, репресії з боку
державних структур, повзучий процес закріпачення створили в Україні складний
вузол суперечностей, розв’язання якого міг вирішити лише революційний вибух
[24, с. 343]. Трапилося так, що в центрі майбутнього виступу проти шляхетської
Польщі став Богдан Хмельницький [Додаток 1], якому судилося взяти на свої плечі
відповідальність за історичну долю українського народу. Саме йому довірили своє
майбутнє українська старшина, широкі кола козацтва, селяни і міщани, служителі
релігійних установ.
.2 Геополітична доктрина Гетьмана Богдана
Хмельницького
Питання про геополітичну доктрину Гетьмана Богдана Хмельницького та його уряду є ключовим для розуміння як тогочасного геополітичного становища України у Східній та Центральній Європі, такі впливу на нього самої української держави, який, слід визнати, був немалим. Тому без знання геополітичної доктрини існуючого тоді українського уряду неможливо повною мірою зрозуміти суть всеохопних політичних процесів, що відбувалися у тогочасному світі. А ці процеси, між іншим, були такими, що на багато років визначили розклад політичних сил у Європі і спрямування її політичного розвитку. Так, наприклад, скориставшись прагненням України здійснити свою геополітичну доктрину, Князь пруський Фрідріх-Вільгельм Гогенцоллерн домігся визнання Пруського князівства незалежною державою, що, зрештою, дало змогу в недалекому майбутньому розпочати побудову об'єднаної Німеччини, яка завершилася лише у XIX столітті.
Геополітичне становище у Східній та Центральній Європі після 1648 року та Україна. Тогочасна українська держава, як відомо, охоплювала тоді межі колишніх Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств Речі Посполитої, або теперішніх Київської, Житомирської, Вінницької, Черкаської, Кіровоградської, Дніпропетровської, Полтавської та Чернігівської областей загальною площею біля 130 тисяч кв. кілометрів і мала населення близько 2 млн осіб [11, с. 39]. Безпосередніми сусідами тогочасної української держави були Річ Посполита, Московське царство та держави, залежні від Османської імперії: Молдавське князівство та Кримське царство.
У Речі Посполитій (населення - 7 млн) панівною церквою була католицька, хоча власне католиків у ній було не більше від половини. Це було, здебільшого, населення польських воєводств. Решта були в основному православними, які складали переважну більшість 3- мільйонного населення Руського, Подільського, Волинського, Белзького та Берестейського воєводства. Багато православних жило також у межах Литовсько-Руського великого князівства. На всі ці терени, власне, й поширювалась духовна влада Митрополита київського, зверхником якого вважався Патріарх царгородський, чий престол був у столиці тодішньої Турецької імперії. Крім того, у Речі Посполитій була порівняно невелика кількість греко-католиків та християн- євангелістів. Останні жили, в основному, у межах Литовсько-Руського великого князівства. їх опертям була потужна князівська родина Радивилів.
У Московському царстві (5 млн мешканців) панівною церквою була православна, духовним зверхником якої був Патріарх московський, влада котрого, проте, була значно обмежена владою світською. У Поволжі жила деяка кількість населення, що сповідувало Іслам.