З цією метою було зроблено домовленість про шлюб сина гетьмана Тимоша <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B8%D0%BC%D1%96%D1%88_%D0%A5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9> з дочкою Василя Лупула Розандою <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B0_%D0%9B%D1%83%D0%BF%D1%83%D0%BB>.
Цей шлюб давав дуже гарні перспективи. По-перше, він давав роду Хмельницьких права на молдовський престол (хоча можливість такого розвитку подій майже не залежала від Хмельницьких, оскільки право на молдовський перстол надавалося османським султаном <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D0%BB%D1%82%D0%B0%D0%BD>) і можливість легітимізація влади в козацькій державі для роду Хмельницьких.
По-друге, такий династичний шлюб давав козацькій державі цінного союзника на «лівому фланзі» у боротьбі з Польщею.
По-третє, він віддаляв можливість поглиблення союзних відносин Молдови з Річчю Посполитою, оскільки унеможливлював шлюб Розанди Лупул з польськими магнатами [14, с. 283-284].
По-четверте, він міг призвести до появи союзника у Литві <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B5_%D0%BA%D0%BD%D1%8F%D0%B7%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%9B%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5>. Такий розвиток подій був можливим через те, що старша дочка молдовського господаря Гелена (Олена) з 1645 <https://uk.wikipedia.org/wiki/1645> р. була дружиною Януша Радзивілла <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%BD%D1%83%D1%88_%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B7%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%BB%D0%BB_(1612%E2%80%941655)> - фактичного володаря Великого князівства Литовського.
Крім того, враховуючи той факт, що він був також лідером протестантської «партії» в Речі Посполитій, яка часто з православною шляхтою була в опозиції до державної влади, а також наявність в князівстві українського елементу, можливість такого союза ставала ще більшою у разі породичання роду Хмельницького з господарем Молдови, а відповідно і з Янушем Радзивіллом.
Першій молдовський похід завершився
досить швидко. Василь Лупул, побоюючись через завдані погроми втратити владу в
князівстві, слав гроші до Стамбула і намагався якнайшвидше спровадити татар. За
допомогою багатих подарунків це йому вдалося, не зважаючи на зусилля Богдана
Хмельницького затримати своїх союзників [14, с. 285]. Таким чином, козацькі
загони повернулися додому, отримавши лише обіцянки.
.2.2 Другий молдовський похід
Події 1651 <https://uk.wikipedia.org/wiki/1651> р. значно вплинули на розвиток козацько-молдовських зв'язків. У битві під Берестечком <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B8%D1%82%D0%B2%D0%B0_%D0%BF%D1%96%D0%B4_%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%87%D0%BA%D0%BE%D0%BC> в червні 1652 <https://uk.wikipedia.org/wiki/1652> р. козацькі загони зазнали нищівної поразки, що призвело до невигідного Білоцерківського договору <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%80%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B4%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%80_1651>. У таких умовах Василь Лупул відмовився від даних обіцянок і знову розпочав зближення з Польщею.
Підстави до проведення Другого молдовського походу виникли у 1652 <https://uk.wikipedia.org/wiki/1652> р. Білоцерківській договір не був затверджений на сеймі. Акти помсти і насильства, які чинила шляхта, що поверталася до своїх маєтків, ще раз підтвердили неможливість співжиття з поляками. Козацька рада в Чигирині <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B8%D0%B3%D0%B8%D1%80%D0%B8%D0%BD>, зважаючи на такі обставини, винесла резолюцію про необхідність охорони своїх вольностей і українського народу, що був під протекцією запорізького війська, очистити Україну від поляків, і у зв'язку з неминучістю війни забезпечити себе союзниками.
Таким потенційним союзником продовжувало залишатися Молдовське князівство. Для Війська Запорозького <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE_%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B5>, враховуючи новий розрив з Польщею, відігравало важливе значення те, чи буде князівство козаків. Крім того молдовський господар був посередником для Польщі у відносинах з кримським ханом та Туреччиною [18, с. 137].
Протягом усієї українсько-польської війни Василь Лупул залишався союзником Польщі. Він доносив королю та Потоцькому про зносини гетьмана з іноземними державами, намагався нашкодити йому в Криму <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D1%85%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE> та Стамбулі <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D0%BC%D0%B1%D1%83%D0%BB>, паралізуючи старання Богдана Хмельницького забезпечити собі турецьку та татарську допомогу. Це ворогування послаблювало позицію гетьмана, як оборонця православної віри від утисків католиків. В воєнних операція Молдова відігравала роль форпоста Польщі на півдні. Крім того, замість того щоб впливати Януша Радзивілла в напрямі солідарності та підтримки Богдана Хмельницького, Василь Лупул навпаки настроював литовське магнатство проти козаків.
Януш Радзивілл, як протестант, наслідник традиційного союзу Радзивіллів з православними і козаками зокрема, лідер усіх опозиційних сил, міг зробити Литву союзником українців. Натомість, замість підтримки, він очолив похід на Київ, брав активну участь у бойових діях проти козаків. Однак на останньому сеймі відносини Януша Радзивілла з польським королем надзвичайно загострилися, отже можливим став його перехід на бік повсталих у разі породичання з родом Лупулів.
Турецький уряд залишався сприятливо налаштованим до Хмельницького, окрім того він був зайнятий власними справами, через що, ймовірно, не надав Молдові допомоги під час походу козацьких військ. Окрім того Василь Лупул мав напружені відносини з семигородським <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BC%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4> та волоським <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0> господарями. Все це створювало сприятливі умови для ходу Другого молдовського походу.
Щоб не допустити військового союзу України з Молдовою, польський уряд направив армію на чолі з коронним гетьманом Мартином Калиновським <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%BD_%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9> у складі 12 тис. кіннотників, 8 тис. піших солдатів та 30 тис. озброєних слуг. У травні відбулася зустріч обох військ біля гори Батіг <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B8%D1%82%D0%B2%D0%B0_%D0%BF%D1%96%D0%B4_%D0%91%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BC> на Поділлі <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%BB%D0%BB%D1%8F>. Польські війська зазнали нищівної поразки, М. Калиновський загинув. Результати битви повністю перекреслили Білоцерківський договір та відкрили дорогу на Молдову[18, с. 138].
Козацькі загони вступивши до
князівства змусили Василя Лупула прийняти умови Богдана Хмельницького. В серпні
1652 <https://uk.wikipedia.org/wiki/1652> р. відбулося одруження Розанди
Лупул на Тимоші Хмельницькому, що, по суті, і було ціллю походу. Василь Лупул
таким чином став союзником козацької держави.
2.2.3 Третій молдовський похід
Хоч в результаті походу на Молдовське князівство 1652 <https://uk.wikipedia.org/wiki/1652> р. останнє стало союзником козацької держави, що було закріплене династичним шлюбом, але якоїсь вагомої допомоги козацтву це не дало. Тепер козацьке військо було змушене захищати і Молдову.
Занепокоєні активною політикою Богдана Хмельницького в Молдові сусідні держави створили коаліцію у складі Волощини, Семигороду та Речі Посполитої. У квітні 1653 <https://uk.wikipedia.org/wiki/1653> р. волосько-семигородське військо на чолі з володарями цих держав Матеєм Басарабом <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D1%81%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B1_%D0%9C%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B9> та Юрієм ІІ Ракоці <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AE%D1%80%D1%96%D0%B9_II_%D0%A0%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D1%86%D1%96> за підтримки польського уряду захопили столицю князівства м. Ясси та посадили на престол свого ставленика Георгія Штефана <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9_%D0%A8%D1%82%D0%B5%D1%84%D0%B0%D0%BD> (Георгіцу).
Вигнавши Георгія Штефана, Василь
Лупул не зайнявся укріпленням своїх позицій в Молдові, але, покладаючи великі
сподівання на «непереможне» козацьке військо, вирішив помститися Матеєві
Басарабу та Юрієві II Ракоці. Спільні війська Лупула та Тимоша Хмельницького
виступили на Волощину
<https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0>
[7, с. 304]. До Василя Лупула збиралося все більше людей, на кордоні з
Волощиною у своєму війську він мав вже близько 8 тис. осіб. Розбивши невеликі
загони при переправі через річку Серет
<https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%82_(%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%BA%D0%B0_%D0%94%D1%83%D0%BD%D0%B0%D1%8E)>,
війська союзників рушили углиб країни, руйнуючи все на своєму шляху. Війська
противників на чолі з воєводою Штефаном на чолі 9-ти тисячного війська стояли
табором біля Фокшань
<https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%BE%D0%BA%D1%88%D0%B0%D0%BD%D0%B8>.
Після сутички між військами останні відступили. Василь Лупул з Тимошем
Хмельницьким пішли на Тирговіште
<https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B8%D1%80%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%88%D1%82%D0%B5>.
Волоський воєвода Матей Басараб зайняв вигідну позицію на рівнині між р.
Яломніцею та р. Гінтою <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B8%D1%82%D0%B2%D0%B0_%D0%BF%D1%96%D0%B4_%D0%A4%D0%B8%D0%BD%D1%82%D0%BE%D1%8E>.
Козацько-молдовське військо атакувало з ходу. Матей Басараб тим часом укріпив
свій табір. Битву розпочали молдовські загони, спочатку удача була на їхньому
боці, але волоському війську вдалося виправити ситуацію. У цей час у бій
вступили козацькі загони. Але їх вдалося отчити і Тиміш був вимушений
відступати до табору. Розпочалася сильна злива, намок порох і козаки повинні
були покинути вогнестрельну зброю. Бачачи можливість поразки, Тиміш Хмельницький
разом з Василем Лупулом покинули табір і врятувалися втечею. Після втечі
старшини козаки боронилися до вечора і вночі покинули табір. Тиміш там часом
повернувся на Україну. Тим часом становище Лупула не було безнадійним -
турецький диван підтвердив його права на владу, а авторитет козацького війська
залишався ще досить високим. Не зважаючи на підтримку султана,
валасько-польські війська вступили до Молдови та знову передали владу Георгію
Штефану. Василь Лупул був разом з 2 тисячним гарнізоном оточений в Сучавській
фортеці
<https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D1%87%D0%B0%D0%B2%D0%B0_(%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE)>.
На допомогу молдовському господарю на чолі 12-тисячного війська поспішив Тиміш
Хмельницький. Розраховуючи на чисельну перевагу військ супротивника, син
гетьмана вирішив прорватися до фортеці та допомогти у її захисті. Це йому
вдалося. Під час оборони міста 2 вересня
<https://uk.wikipedia.org/wiki/2_%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%BD%D1%8F>
Тиміш Хмельницький був смертельно поранений і за кілька днів помер. Через
загибель керівника оборони козаки зклали зброю 9 вересня
<https://uk.wikipedia.org/wiki/9_%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%BD%D1%8F>
1653 <https://uk.wikipedia.org/wiki/1653> р. Козаки на почесних умовах
покинули Сучаву - їм дозволи вийти у повному озброєнні з міста та забрати з
собою тіло Тимоша Хмельницького [7, с. 305]. Зі смертю Тимоша Богдан
Хмельницький змінив свої плани щодо Молдови та відмовився від планів зробити
Молдову своїм союзником. Не зважаючи на це, відносини країни підтримували і
надалі. Георгій Штефан намагався встановити добросусідські відносини з
гетьманом та залучитися його підтримкою у боротьбі з Кримським ханством та
Туреччиною. В липні-серпні 1654 <https://uk.wikipedia.org/wiki/1654> р. в
Яссах були проведені переговори з українськими послами Д. Лисовцем
<https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C_%D0%94%D0%B5%D0%BC%27%D1%8F%D0%BD>
та В. Іскрицьким
<https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C_%D0%86%D1%81%D0%BA%D1%80%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9&action=edit&redlink=1>,
які завершилися поновленням дипломатичних відносин двох держав.
.3 Наслідки «Молдавського проекту»
Унікальність відносини Богдана Хмельницького з Молдовою полягає в тому, що на відміну від інших держав, з якими гетьман підтримував зносини шляхом відправлення посольств чи листування, питання пов’язані з Молдавським князівством вирішувалися військовими методами. Взагалі проанілізувавши та зібравши до купи усі плани гетьмана щодо придунайської держави, можна казати про існування масштабного молдавського проекту Богдана Хмельницького. Можна виділити декілька основних цілей, які становили основу даного проекту. Першопланової задачею безумовно було схилення молдавського господаря Василя Лупула до військово-політичного союзу з козаками і відмову князівства від підтримки Польщі. У разі виконання першого пункту відкривалися гарні перспективи. Серед них - породичання з монаршими родинами Європи (що б підвисило авторитет козацької держави та дало можливість на претензії на монархічну владу - чи то в Молдові, чи то в навіть Україні); зближення у відносинах з іншими при дунайськими державами (Семигородом, Волощиною); можливість схилення на свій бік Януша Радзивіла (фактичного володаря Великого Князівства Литовського) тощо. Але, на жаль, виконати ці плани вдалося лише частково. Молдавський проект вимагав великого напруження козацької держави. Крім того, якщо початок його виконання був досить успішним (остаточне схилення Василя Лупула на свій бік, та одруження на його донці Розанді Тимоша Хмельницького), то потім він призвів до ряду проблем. Януша Радзивіла не вдається схилити на свою сторону. Замість зближення Семигородом та Волощиною відбувається агресія останніх проти Молдови з метою заміни Василя Лупула Стефаном Георгіцу. Захист свого союзника вимагає відправлення до князівства частини козацьких військ, які були необхідні на центральному фронті бойових дій. Якщо козакам спочатку щастило, то в 1653 р. вони зазнають поразки під Тарговищем, а в вересні під час облоги Сучави гине син гетьмана Тиміш.
Фактично ця подія призвела до того,
що гетьман відмовляється від виконання молдавського проекту і відтепер
відносинам з князівством надається третьорядне значення. Отже можна зробити
висновок, що молдавський проект був наслідком зовнішньополітичної діяльності
Богдана Хмельницького в Придунайському регіоні.
ВИСНОВКИ
Дослідивши дану проблему можна зробити наступні висновки:
Іще спочатку Визвольної війни гетьман підшуковував державу-протектора для України. Одним із напрямків в цій політиці було визнання зверхності Османської імперії. Оскільки Кримське ханство було васалом турецького султана, це впливало і на стосунки Хмельницького з Туреччиною. Про початок відносин Хмельницького з Портою подав сенсаційні відомості польський мемуарист М. Голінський. За його словами, Хмельницький просив допомоги і у султана Ібрагіма, і у султана Магомеда. Те, що Порта ввійшла у зносини з «бунтівливими козаками» і наказала кримському ханові їм допомагати, було значним успіхом політики Хмельницького. Тому окрему роль у дипломатії Богдана Хмельницького відводилось Молдавському князівству, яке було одним із прикордонних сусідів козаків. Водночас перші роки Визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої показали необхідність правильного вибору союзників.
Невелика за розмірами держава Молдавія мала великий потенціал у сфері впливу, адже її господар Васілє Лупу був васалом Османської імперії, тестем литовського князя Януша Радзивілла, прихильником політики Речі Посполитої та Московської держави. Саме на території Молдавії перетиналися інтереси таких могутніх сусідів.
Варто зазначити, що унікальність відносин з Молдовою гетьмана Богдана Хмельницького полягає в тому, що на відміну від інших державами, з якими гетьман підтримував зносини шляхом відправлення посольств чи листування, питання пов’язані з Молдовським князівством вірішувалися військовими методами. Можна казати про існування масштабного молдовського проекту Богдана Хмельницького.
Можна виділити декілька основних цілей, які становили основу даного проекту. Першопланової задачею безумовно було схилення молдовського господаря Василя Лупула до військово-політичного союзу з козаками і відмову князівства від підтримки Польщі. У разі виконання першого пункту відкривалися хороші перспективи. Серед них - породичання з монаршими родинами Європи (що б підвищило авторитет козацької держави та дало можливість на претензії на монархічну владу - чи в Молдові, чи навіть Україні); зближення у відносинах з іншими придунайськими державами (Семигородом, Волощиною); можливість схилення на свій бік Януша Радзивіла <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%BD%D1%83%D1%88_%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B7%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%BB%D0%BB> (фактичного володаря Великого Князівства Литовського) тощо.
Б. Хмельницький, проаналізувавши становище України, прийшов до висновку про необхідність дружніх дипломатичних стосунків з господарем. В молдавських землях була досить сильна пропольська група бояр, які мали в Польщі і маєтки, і родичів, крім того боялася за долю своїх станових привілеїв, тому пропозицію підтримати сторону козаків у цій війні відхилила.
Молдавська кампанія мала резонанс на всі дипломатичні стосунки сусідніх країн, занепокоїлись Польща, Австрія, Угорщина, Венеція. Отримання згоди від Лупу на одруження Тимоша і Розанди розглядалося сучасниками як комбінація не тільки династична, а й політична. Доля Розанди і це вінчання тривожило всіх. Більшість володарів країн не знали, на яку сторону стати, і зайняли політику вичікування.
Як справедливо відмітив літописець Г. Грабянка, гетьман «для того з волохами пожелали сватовство, аби для намеренной з ляхами дальшой війни від Дуная убезпечити» [15]. Разом з тим Б. Хмельницький «у турского царя снискал себе протекцию поскольку и султан опасался растущего влияния Польши на свого вассала Лупула», - пише Самовидець [16].