- якщо мовленнєвий досвід як складник мовної компетентності є джерелом формування суб’єктивних знань про мову, правил користування нею в усній і писемній формі (наприклад, особисто набутих учнем), то як складник мовленнєвої компетентності він дає можливість зреалізувати ці знання й правила в процесі найрізноманітніших видів мовленнєвої діяльності;
- якщо знання про мову у складі мовної компетентності, отримані в процесі навчання, покликані скоригувати й збагатити індивідуальні правила, вироблені самою дитиною впродовж самостійного набуття індивідуального мовленнєвого досвіду, то відносно мовленнєвої компетентності вони повинні допомогти мовцю бути адекватним у спілкуванні, тобто висловлюватися точно, ясно, коректно, виявити свою індивідуальність тощо [10, с. 4 - 5].
Чуття мови - похідна від розглянутих двох компонентів - відзначається універсальністю й у складі обох типів компетентностей має однаковий зміст і виконує однакові функції. А саме: забезпечує безпосереднє симультанне розпізнавання якісних (ідіоматичних, лексичних, стилістичних тощо) особливостей висловлювання; контролює мовленнєві процеси, даючи можливість швидко, «на ходу» оцінювати правильність або неправильність, звичність або незвичність, витонченість або громіздкість висловлювання, яке сприймається або продукується; сприяє розумінню його підтексту; викликає особливого роду почуття - інтелектуальні емоції [3, с. 111].
Таким чином, ми уточнили й
обґрунтували зміст понять «мовна…», «мовленнєва компетентність». Виходячи з положення
про мову як універсальну знаково-інформаційну систему, у підсумку стверджуємо,
що нехтування її окремими складовими призводить до порушення цілісності
компетентностей / компетенцій щодо мовних і культурних феноменів, а через це процес
формування мовних, мовленнєвих компетентностей, як і інших, повинен бути
наскрізним, тривати впродовж усього терміну вивчення мови в освітньому закладі,
а також унаслідок самоосвіти.
1.2 Формування мовленнєвої компетентності дошкільника
Мовленнєвий розвиток дошкільника - складний психологічний процес, що не зводиться до простого відтворення дитиною почутої мови. Він визначається мірою сформованості знань, умінь та навичок дитини й виявляється в соціальній та інтелектуальній активності в колі дорослих та однолітків. Мовлення - особлива форма діяльності дитини, особливий результат її зусиль в освоєнні життєвого простору. Належний рівень життєвої компетентності дитини неможливий без оволодіння мовленням. Оволодіваючи мовленням, вивчаючи мову, дитина засвоює систему знань, суспільно прийняті норми поведінки. Мовленнєва компетентність - це вміння адекватно й доречно користуватися мовою в конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності. Дитина повинна бути здатною користуватися рідною мовою як засобом мовленнєвої взаємодії в товаристві людей, знаходити своє місце серед них, розуміти їх і бути зрозумілою, узгоджувати власні бажання з намірами інших учасників. Становлення мовленнєвої особистості відбувається в комплексному розвитку всіх компонентів мовлення [6, с. 3].
Виокремлюють такі види мовленнєвої компетентності дошкільника: лексична (наявність певного запасу слів), фонетична (правильна вимова всіх звуків рідної мови), граматична (правильне вживання граматичних форм рідної мови), діалогічна (розуміння зв’язного тексту, уміння вести діалог, складати розповіді) [8, с. 27].
У формуванні мовленнєвої компетентності лежить триєдина мета: розвиток мовлення, навчання мови та мовленнєве виховання. Взаємодія компонентів процесу формування мовлення дошкільнят є основою для сформованості мовленнєвої компетентності, що показано на рисинку 1.1 (Додаток А).
Зміст комунікативної компетентності передбачає такі складові:
обізнаність дитини старшого дошкільного віку зі способами та засобами
мовленнєвої взаємодії;
адекватність вибору наявних навичок та вмінь, застосування їх у мовленнєвій діяльності;
орієнтація в ситуації спілкування;
комплексне, варіативне, творче застосування мовленнєвих і немовленнєвих засобів відповідно до поставленої мети [28, с. 16 - 25].
Різні види мовленнєвої компетентності формуємо з раннього віку. Для успішного мовленнєвого розвитку важливе значення має вся життєдіяльність дітей, що дає змогу вправляти їх у спілкуванні [18, с. 12 - 13]. Оптимальний рівень мовленнєвої компетентності дошкільників досягається створенням розвивального мовленнєвого середовища, у якому діти перебувають. Пріоритетами для розвивального середовища мають бути спілкування, обговорення, мовленнєво-творча діяльність, роздуми вголос без остраху помилитися чи мати іншу думку, ніж дорослий [12, с. 13].
Мовленням дитина оволодіває в процесі спілкування під час різних видів діяльності. Проте, повсякденного спілкування для становлення мовленнєвої компетентності недостатньо [25, с. 53]. Саме на міні-заняттях, в яких домінують гра і спілкування, вихователь систематично та послідовно формує у дітей мовленнєві вміння та навички, які закріплюються при спілкуванні дітей під час різних видів діяльності в повсякденному житті. На таких заняттях з мовленнєвого спілкування діти не стільки засвоюють матеріал про навколишній світ, скільки вправляються в мовленнєвій діяльності. Міні-заняття з мовленнєвого спілкування проводяться в усіх вікових групах з підгрупами дітей та індивідуально. Основною метою міні-занять з мовленнєвого спілкування є розвиток мовлення кожної конкретної дитини, тому важливо стимулювати максимальну мовленнєву активність кожного вихованця [24, с. 14]
Своєчасно сформована мовленнєва компетентність у дошкільному віці є головною умовою подальшого успішного навчання у школі. Для формування мовленнєвої компетенції також доцільними будуть як організовані так і самостійні форми діяльності. Організовані форми діяльності з дітьми, заняття, спостереження, бесіди й розмови, ігри з правилами, трудові доручення, чергування, колективна праця, проведення експериментальних дослідів, індивідуальна робота, свята й розваги, екскурсії, побутові процеси: одягання, умивання, приймання їжі, вкладання на сон, чергування. Для виконання завдання, організації гри, спостереження чи чергування педагог використовує методики розвитку різних сторін мовлення. Вчить слухати, аналізувати, запитувати та давати відповіді на запитання, звертатися з проханням чи для організації спільної діяльності, засвоює мовленєвий етикет. Однак саме самостійні форми діяльності дають змогу реалізувати набуті знання. Самостійні форми діяльності: ранкові та вечірні години; прогулянки; самостійна ігрова діяльність; образотворча діяльність; театральна діяльність; рухова; пізнавальна. Часто різні види самостійної діяльності діти поєднують із мовленнєвою: малюють і ведуть діалог про улюблені мультфільми, поливають квіти та наспівують улюблену пісеньку чи декламують вірш, грають в м’яча та оговорюють свої спортивні вподобання [7, с. 8 - 14]. Під час гри дошкільник може домовитися з іншими дітьми лише за допомогою мовлення. Спонукаючи дитину до розмови, гра сприяє її мовленнєвому розвитку. Завдання вихователя не лише навчити дітей правильно грати, спілкуватися в ігровій діяльності, організовувати свій вільний час із користю, але й спостерігати за дітьми, аналізувати їх поведінку, мовлення, тактовно виправляти помилки чи заохочувати до активності [28, с. 16 - 25].
Особливого значення в дитячому садку набуває сюжетно-рольова гра. Саме завдяки їй відбувається найбільш інтенсивне формування всіх компонентів мовленнєвої системи, зокрема фонетики, лексики і, що дуже важливо для дітей з мовленнєвими вадами, граматики та зв’язного мовлення. У молодшому дошкільному віці тільки фрагментарно, а у середньому та старшому - вже повною мірою в дітей з’являється потреба діяти так, як дорослі, робити все самотужки. Суперечності між прагненням усе зробити самій і реальними можливостями спонукають дитину реалізовувати свої інтереси в сюжетно-рольовій грі. Сюжетно-рольова гра - ефективний засіб не лише мовленнєвого, а й усебічного розвитку дитини, це чудова можливість психологічного розвантаження [30, с. 8 - 10].
Мовленнєву компетентність дошкільника потрібно розширювати й за допомогою використання театралізованої діяльності. На основі казок проводити цікаві ігри-драматизації, лялькові вистави. Значну роль у цьому процесі відіграє музичний керівник, який допомагає в організації, проведенні та музичному супроводі певного заходу [26, с. 10 - 11].
Отже, необхідно пам’ятати, що жоден вид діяльності малюка не може бути відокремленим один від одного, що мовленнєві завдання можна реалізувати навіть у самостійній діяльності, вихователь зможе досягти удосконалення мовленнєвих умінь вихованців, без яких неможливий гармонійний розвиток дитини та її подальше навчання у школі.
.3 Мовленнєвий
розвиток дитини в контексті нової редакції Базового компонента
Прийняття нової редакції Базового компонента як стратегічного документа, що окреслює державні стандарти дошкільної освіти, вимагає аналізу й об’єктивної оцінки готовності педагогів до розв'язання визначених завдань, зокрема перегляду й оновлення засобів і способів їх реалізації.
У новій редакції Базового компонента дошкільної освіти (БКДО) розвиток мовлення виокремлено в самостійну обов’язкову освітню лінію «Мовлення дитини», на відміну від попередньої версії документа, де завдання мовленнєвого розвитку дітей як самостійного напряму цілісно не були представлені, а розглядалися в структурі змісту різних сфер життєдіяльності дітей. Так, у сфері «Люди», субсфері «Я-соціальне» йшлося передусім про формування комунікативних здібностей дітей, а також таких складників мовленнєвої компетенції, як фонетична, лексична, граматична, діамонологічна тощо. Водночас ці ж самі завдання передбачалося розв’язувати в контексті сфери «Культура» під час ознайомлення дітей з літературними творами й театралізованою діяльностю. Реалізація завдань мовленнєвого розвитку передбачалася у сфері «Природа», адже засвоїти системні знання про природу живого й неживого, природу Всесвіту неможливо без названих вище складників мовлення [29, с. 33 - 38].
За такого підходу на перший план виходили загальні пізнавальні й соціальні завдання, а власне мовленнєві розпорошувалися, певною мірою губилися за ними. Малося на увазі, що педагоги самі розуміють особливе значення мови та мовлення в житті людини, і виокремлювати цю проблему за відсутності в дошкільній освіті академічного навчання мови немає потреби [21, с. 55 - 60].
Зміст роботи за освітньою лінією «Мовлення дитини» представлено такими неодмінними складниками: звукова культура мовлення, словникова робота, граматична правильність мовлення, зв’язне діалогічне й монологічне мовлення. У Базовому компоненті акцент зроблено не на розв’язанні окремих завдань мовленнєвого розвитку дітей, а на цілісному підході до формування мовно-мовленнєвої компетенції (в єдності її складників) як одного з ключових критеріїв і водночас вагомої умови становлення й розвитку мовленнєвої особистості дошкільника [20, с. 7 - 9].
Провідною формою навчання дітей рідної мови та розвитку мовлення були й лишаються заняття різних видів і типів. В основу мовленнєвих занять доцільно покласти роботу з літературними текстами, які забезпечують особливий емоційно-естетичний настрій заняття, сприяють набуттю дітьми життєвої компетентності [11, с. 2 - 5]. Активності дітей сприяють також творчі завдання, звертання до їхнього особистого досвіду, оскільки, чим більше розмовляють діти на занятті, тим воно ефективніше. Кожне мовленнєве заняття має давати дітям почуття задоволення. Досягається це завдяки використанню доступних і цікавих прийомів навчання. На мовленнєвих заняттях слід відводити належне місце гумору, жартам, прислів’ям, приказкам, загадкам, забавлянкам тощо. Одна з умов успішності мовленнєвої роботи на занятті - використання ігрових прийомів навчання. Серед них - дидактичні, народні, рухливі ігри з текстом та діалогом, ігрові вправи, сюрпризи, забавки, ігрові життєві ситуації спілкування, у яких дитина виконує роль активного мовця. Важливо тільки помірно й доцільно застосовувати їх у ході заняття, не допускаючи підміни ігрової суті навчальною вправою, як це нерідко буває. Гра має лишатися грою, тільки тоді вона реалізує, зокрема й щодо мовленнєвого розвитку, свій розвивально-виховний потенціал [14, с. 19 - 23].
Зміст і прийоми роботи з дошкільнятами значною мірою залежать від їхніх вікових особливостей. Так, для розвитку мовлення малят третього року життя сприятливі різні режимно-побутові процеси. У невимушеному спілкуванні вихователь вправляє малюків у називанні предметів (одягу, взуття, спальних і туалетних речей), їхніх якостей, дій з ними («Принеси свій гребінець»). При формуванні навичок самообслуговування, зокрема навчанні дітей супроводжувати свої дії мовленням, потрібна послідовність. У дитини формується вміння розрізняти й позначати словом дії, протилежні за значенням («застібнути - розстібнути»). Великі можливості для розвитку мовлення дітей закладені у грі, на прогулянці, спостереженнях за трудовими діями, дидактичних іграх [22, с. 10 - 13].
З дітьми четвертого року життя слід проводити спостереження за працею няні, медсестри, кухаря. Сюжетно-рольові ігри допомагають закріплювати лексику, активно використовувати засвоєні раніше слова. На прогулянці варто організовувати спостереження за транспортом, доступними дітям суспільними явищами (підготовкою до свята). Такі спостереження збагачують і активізують словниковий запас дошкільників. Педагог вправляє дітей у вживанні іменників у знахідному й родовому відмінках множини («У парку було багато беріз»), учить правильно узгоджувати слова в реченні, вправляє вихованців у правильній вимові звуків (як індивідуально, так і підгрупами). Для цього можна використати предметні картинки, іграшки, невеликі вірші [15, с. 12 - 15].
На п’ятому році життя розширюється уявлення дитини про діяльність людей, довкілля. З’являються нові теми для спілкування з товаришами й дорослими, виникає потреба домовитися про гру, узгодити трудові дії. На основі цього розвивається діалогічне й монологічне мовлення, з’являються його нові форми: вказівка, пояснення, оцінювання. З метою розвитку мовлення використовують словесні доручення (віднести книжку вихователеві іншої групи, запросити медсестру та ін.). При цьому пояснюють правила мовленнєвої поведінки (привітатися, подякувати, розповісти, попрощатися) [22, с. 10 - 13].
На шостому році життя ускладнюються дидактичні ігри. Вони спрямовані на активізацію маловживаних дітьми слів, дій, ознак («Впізнай предмет за описом», «Відгадай, що заховали», «Подивися - запам’ятай», «Відгадай, що додали»), на розвиток зв’язного мовлення («Збираємося на прогулянку», «Що ми бачили на спортивному святі», «Подорож», «Ми - листоноші», «У кого такий предмет?» тощо), на розвиток фонематичного сприймання («Радіо», «Закінчи слово», «Поклич цуценя» та ін [8, с. 115].
Особистісно-орієнтований підхід до розвитку мовлення дає змогу максимально врахувати рівень мовленнєвого розвитку та мовні здібності, наміри, індивідуальні особливості кожної дитини й стимулювати ці творчі прояви з орієнтацією на її індивідуальність. Програма є орієнтиром щодо базового рівня мовленнєвого розвитку дитини на кожному віковому етапі [13, с. 12 - 15].
Отже, мовленнєвий розвиток дошкільника - складний психологічний процес,
що не зводиться до простого відтворення дитиною почутої мови. Він визначається
мірою сформованості знань, умінь та навичок дитини й виявляється в соціальній та
інтелектуальній активності в колі дорослих та однолітків. Мовлення - особлива форма діяльності
дитини, особливий результат її зусиль в освоєнні життєвого простору. Належний
рівень життєвої компетентності дитини неможливий без оволодіння мовленням.
Оволодіваючи мовленням, вивчаючи мову, дитина засвоює систему знань, суспільно
прийняті норми поведінки. Мовленнєва компетентність - це вміння адекватно й
доречно користуватися мовою в конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки,
бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як мовні, так і
позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності. Дитина
повинна бути здатною користуватися рідною мовою як засобом мовленнєвої
взаємодії в товаристві людей, знаходити своє місце серед них, розуміти їх і
бути зрозумілою, узгоджувати власні бажання з намірами інших учасників. Своєчасно сформована мовленнєва компетентність у дошкільному віці
є головною умомою подальшого успішного навчання у школі. Розумне поєднання
традицій та інновацій у сучасній організації мовленнєвої роботи з дошкільниками
забезпечить її ефективність, реалізацію завдань, визначених у новій редакції
Базового компонента дошкільної освіти.
2. Практичні засади розвитку мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку