Материал: Регіональна економіка_НМЕТАУ

Таблиця 4.8 - Валовий регіональний продукт*

* Статистичні щорічники України.

4.3 НАПРЯМКИ СТРУКТУРНОЇ ПЕРЕБУДОВИ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Розвиток науково-технічного прогресу, мінливість зовнішнього середовища, зміна потреб споживачів продукції та інші важливі фактори обумовлюють необхідність зміни структури народного господарства, її структурної перебудови.

Структурні зрушення в народному господарстві – зміна співвідношення між частинами суспільного виробництва і всім суспільним виробництвом у часі і просторі. Структурні зрушення мають на меті підвищення ефективності виробництва, здійснення випереджаючого розвитку прогресивних галузей – галузей, що визначають науково-технічний прогрес.

Загальною характерною рисою всіх розвинутих країн світу є зростання питомої ваги зайнятих в невиробничій сфері. Ці тенденції мають місце і в Україні. Якщо в 1940 році у невиробничій сфері СРСР було зайнято 11,7% ,

то в 1960 р. – 16,8% , в 1987 р. – 27,2%, в Україні – 31,4% (в 1990 р.), у 2010

р. – 53%.

Слід зазначити, що в цьому сенсі Україна ще в значній мірі відстає від розвинутих країн. Так В Японії вже в 2005 р. на сферу послуг припадало 69,5% валового внутрішнього продукту, що майже вдвічі більше, ніж на сферу матеріального виробництва. Питома вага сфери послуг у структурі робочої сили Японії зросла до 55,1%. При цьому за питомою вагою сфери послуг у структурі ВВП та робочої сили Японія займала четверте місце у світі після США, Великобританії і Франції.

Загальна тенденція свідчить про те, що чим вища в країні продуктивність праці, тим більше розвинута в ній сфера послуг.

Структурна перебудова господарчого комплексу повинна визначатись збалансованою структурною політикою. Під структурною політикою держави розуміють обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень в економіці, визначення її пріоритетних ланок та оптимального співвідношення між ними. Її призначення полягає в сприянні досягнення такої структури національної економіки, за якої на даному історичному етапі забезпечуються економічне зростання та вирішення актуальних проблем

сьогодення.

124

До концептуальних орієнтирів структурної перебудови економіки України, що створюють умови її здійснення, слід віднести: подолання технічної відсталості та оновлення виробничого апарату; збільшення конкурентних переваг національних виробників відносно іноземних конкурентів; зменшення залежності від імпорту ресурсів; згортання трудомістких, енергомістких та матеріаломістких галузей і товарних груп; зростання ресурсозберігаючих виробництв і галузей з науково-технічною перебудовою виробництва на всіх рівнях і в усіх галузях економіки; рівномірний територіальний розподіл виробничих ресурсів; створення розвинутого споживчого сектора; зниження негативних наслідків структурних перетворень для ринку праці (так званого структурного безробіття); підвищення соціальної орієнтації економіки; переорієнтації засобів виробництва галузей машинобудування, металургійної та хімічної промисловості на більш повне задоволення потреб міжгалузевої кооперації; спеціалізації в міжнародному розподілі праці, прискорений розвиток виробництв, які здатні поліпшити експортний потенціал України.

Основним завданням структурної перебудови є становлення раціональної структури економіки з метою досягнення стабільного й ефективного функціонування всіх життєво важливих систем економіки України та створення умов для забезпечення високої якості життя населення, активної мотивації до трудової й підприємницької діяльності та рівноправного партнерства України у світовому економічному просторі.

Для забезпечення макроекономічних пропорцій економіки необхідно виконати такі умови:

•стабілізувати економіку, вийти з кризового стану та поступово підвищувати темпи і збільшувати обсяги виробництва валового національного продукту;

•забезпечувати більш ефективне використання національного доходу шляхом підвищення в ньому частки фонду нагромадження;

•поліпшувати структуру валового національного продукту в напрямі соціальної орієнтації за рахунок збільшення в ньому питомої ваги предметів народного споживання; прискорювати розвиток невиробничої сфери з підвищенням її частки в структурі ВНП;

125

•поліпшувати структуру особистого споживання матеріальних благ за рахунок збільшення в них питомої ваги непродовольчих товарів;

•удосконалювати структуру ВНП за рахунок збільшення в ньому частки фінансових та загальнодержавних секторів.

На практиці структурна політика виступає як сукупність усіх державних заходів, що цілеспрямовано стимулюють структурні зміни в економіці відповідно до основних напрямів структурної перебудови. З точки зору об’єкту структурних перетворень розрізняють галузеву та регіональну структурну політику. У першому випадку об’єктом державної політики виступають підприємства певних галузей чи виробництв, у другому - увага зосереджується на економічно відсталих районах з метою підтягування їх до середнього по країні рівня розвитку. Крім того, самостійною ланкою економічної політики стала технологічна структурна політика, спрямована на підтримку НТП, як фундаментальної основи структурних перетворень.

При формуванні структурної політики величезну роль відіграє вибір пріоритетних напрямів у розвитку окремих галузей, видів виробництв економічних районів. Так, наприклад, залежно від стадії індустріального розвитку країни ставка робиться на пріоритетний розвиток трудомістких, капіталомістких або наукомістких галузей. При виборі пріоритетної галузі враховуються: перспективи попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку; досягнення вищої індустріальної стадії розвитку; мінімізація залежності від імпорту сировини, енергії та зниження ресурсомісткості промислового виробництва в цілому; мінімізація дефіциту у торговому балансі країни; розв’язання проблем зайнятості; вирішення екологічних проблем та ін. Зрозуміло, що зміни, які постійно відбуваються в умовах економічного розвитку, вносять зміни і в пріоритетність окремих галузей.

Умежах структурної політики поряд із визначенням пріоритетних напрямів розвитку економіки розробляється та реалізується система заходів державного впливу, яка включає: по-перше, заходи щодо стимулювання переливу праці та капіталу із одних галузей в інші (наприклад, із традиційних

усучасні); по-друге, заходи щодо згортання частини виробничого апарату депресивних галузей та виробництв; по-третє, на державному рівні можуть розроблятися довгострокові плани, цільові програми, національні проекти для вирішення актуальних проблем структурної перебудови, а також

126

програми підготовки та перепідготовки робочої сили, створення робочих місць та ін.; по-четверте, держава також розв’язує завдання, пов’язані з концентрацією капіталу в капіталомістких напрямах структурної перебудови національної економіки.

Вгалузевій структурній політиці доцільною є державна підтримка галузей, яка має два основні напрями. Перший напрям полягає в спрямованості економічної політики держави на захист та надання фінансової допомоги галузям, які перебувають у стані занепаду і потребують докорінної реконструкції виробничого апарату шляхом надання субсидій, високих імпортних тарифів, податкових та кредитних пільг, тощо. При другому напрямі економічна політика спрямована на стимулювання розвитку галузей, які або відповідають передовим напрямам, або мають велике експортне значення.

Востанні роки більшість країн зосереджують свою увагу на прогресивних галузях, оскільки структурний ефект від розвитку наукомістких галузей полягає не тільки у формуванні та розвитку їх самих, а

йу широкому освоєнні технологій та продуктів високої технологічної складності традиційними галузями.

Державний вплив на структурну перебудову може здійснюватися за допомогою методів прямого регулювання (шляхом фінансової допомоги у вигляді інвестиційних надбавок, субсидій, дотацій, позичок на розвиток окремих галузей, виробництв, регіонів, а також систему державних замовлень та закупок) і непрямого регулювання (через систему правових та економічних регуляторів з метою орієнтації суб'єктів господарювання на досягнення цілей та пріоритетів структурної політики, зокрема податкових пільг). Використовуючи методи індикативного планування, бюджетноподаткової, кредитно-грошової, цінової експортно-імпортної політики, держава намагається закріпити позитивний та нейтралізувати негативний вплив ринку на процес структурної перебудови.

Важелі державного стимулювання структурних зрушень можуть бути різноманітними: система податків з їх диференціацією за відповідними суб'єктами та об'єктами оподаткування і застосування податкових ставок та пільг; надання різноманітних кредитних пільг, проведення політики прискореної амортизації; надання фінансової допомоги у вигляді

інвестиційних надбавок, субсидій дотацій, бюджетних позичок на розвиток

127