Материал: Регіональна економіка_НМЕТАУ

Продовження табл. 9.1

В сучасних умовах соціально-економічного та техногенного розвитку необхідно правильно представляти причинно-наслідкові зв’язки взаємодії основних чинників економічного розвитку суспільства: трудових ресурсів, засобів виробництва і природних ресурсів, які перебувають не тільки у діалектичній єдності, а й у стані постійних суперечностей. Також існують певні природно-екологічні обмеження соціально-економічного розвитку (рис.

9.1).

Ураховуючи те, що ринок демонструє власні неспроможності передусім у сфері неприбуткової (зокрема екологічної) діяльності, держава відповідає за створення саме такої ефективної ринкової інфраструктури, яка становить собою «правила і норми, що визначають такий характер економічних відносин, який забезпечує функціонування ринкової системи». Такі правила і норми повинні гарантувати дотримання довгострокових суспільних, екологічних пріоритетів, які об’єктивно залишаються «за скобками».

Формування та реалізація екологічної політики у країнах характеризується підвищенням ролі держав у сфері організації та контролю за дотриманням стандартів і норм, за відпрацюванням екологічних і адміністративних важелів регулювання. Частково це введення і дія відповідного економічного механізму, що накладає плату за ресурси природи, забруднення навколишнього середовища, підтримку інших

308

природоохоронних заходів. Правильне і масштабне вирішення проблеми охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів значною мірою визначає покращення умов життя людей, поступовий та економічно нешкідливий розвиток усіх галузей економіки.

Природно-екологічні обмеження соціально-економічного розвитку

людського суспільства

виснаження природно-ресурсних потенціалів внаслідок багаторічного

екстенсивного використання природних ресурсів

посилення парникового ефекту через антропогенне збільшення

концентрації парникових газів

домінування великого промислового капіталу у розвитку світової

економіки, що обумовлює екстенсивний характер використання природних ресурсів

відсутність інфраструктурного забезпечення реалізації світових

екологічних програм

збереження сировинної орієнтації експорту у країнах „третього світу”

Рисунок 9.1 - Природно-екологічні обмеження соціально-економічного розвитку людського суспільства

Нестача ресурсів не повинна означати, що потрібно зменшувати інвестиції в охорону навколишнього середовища. Навпаки, необхідно використовувати розумне поєднання різноманітних технологічних, адміністративних, організаційних і політичних підходів. Потрібно удосконалювати економічну і екологічну політику, прив’язувати витрати до економічно високоефективних проектів, розвитку організаційної інфраструктури і створення потенціалу, включаючи освіту та програми обміну. Відмінність підходів та характерних рис регулювання системи природокористування в різних країнах наведено на рис. 9.2.

309

-суворий контроль за дотриманням еколого-економічних

нормативів

-відмова від прямого державного втручання у процес Розвинуті природокористування

-запровадження глобального податку на емісії парникових газів і використання частини цих коштів для реалізації програм екологічної допомоги країнам, що розвиваються

-передача нових природозберігаючих технологій з розвинутих країн

Рисунок 9.2 - Характерні риси регулювання системи природокористування в різних країнах світу

Застосування економічних інструментів, таких як штрафи і податки, удосконалення існуючих систем платежів за забруднення навколишнього

310

середовища дають змогу досягти найбільш ефективного використання ресурсів. Прості ринкові підходи, повністю реалістичні, можуть дати значну економію засобів та ресурсів при вирішенні екологічних завдань. Екологічна і фіскальна політика можуть взаємно доповнювати одна одну. Однак перспективи покращення соціально-економічного становища, а разом з тим і екологічного, не можна пов’язувати тільки з розвитком ринкових відносин. Неконтрольований розвиток цих відносин різко збільшує небезпеку руйнування навколишнього середовища.

9.2 СТРУКТУРА МЕХАНІЗМУ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Сталий розвиток регіонів повинен базуватись на принципах, що забезпечують успішність переходу до політики самостійного розвитку, а саме: пріоритету забезпечення розвитку і соціальних гарантій людини, тобто метою розвитку має бути задоволення її потреб та створення сприятливих умов її існування; гармонійній взаємодії людини і довкілля; раціональному використанні природно-ресурсного потенціалу та потенціалу географічного положення; збереженні та відтворенні природних ресурсів як найголовнішого чинника забезпечення ресурсно-екологічної безпеки життєдіяльності нинішнього та майбутнього поколінь; підтриманні екологічної рівноваги, забезпеченні належної якості довкілля з точки зору інтересів здоров’я людини; диверсифікації функціональної структури господарства регіону, пов’язаної з розвитком нових форм господарювання та видів рекреаційної діяльності; зменшенні частки природоексплуатуючих галузей матеріального виробництва і прискореному розвитку сфери послуг та об’єктів інфраструктури; ефективному і екологічно безпечному функціонуванні економіки; раціональному поєднанні ринкових і державних економічних та адміністративних інструментів і важелів регулювання екологічних відносин, тобто відносин між суспільством і природою; ефективному виконанні регіоном своєї ролі в соціально-економічному розвитку країни та узгодженості обраних напрямків розвитку регіону з інтересами прилеглих територій та держави в цілому. Виконання цих принципів забезпечується раціональною структурою механізму природокористування (рис. 9.3).

311