Материал: Регіональна економіка_НМЕТАУ

У концепції комплексного природокористування найважливішим методологічним принципом дослідження виступає єдність трьох складових – природи, населення і господарства. Комплексне природокористування розуміється як процес використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує раціональне застосування природних ресурсів з урахуванням різних факторів – екологічних, соціальних та економічних (рис. 9.4).

До основних концептуальних принципів комплексного характеру використання природних ресурсів можна віднести: територіальну інтегративність, системність, суб’єктивно-об’єктивну паритетність, соціальну паритетність, проблемно-ситуаційну спрямованість тощо. Механізм державного регулювання складається з регулятивних, нормативних і адміністративних інструментів. Головною умовою, необхідною для прийняття ефективних управлінських рішень, виступає наявність відповідного інформаційного забезпечення. Державне регулювання у цій сфері не може існувати без ефективної системи нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого моніторингу. За допомогою засобів інформатизації він забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища, життєдіяльності суспільства й умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень.

В основі регіональної стратегії сталого природокористування лежать пріоритетні напрями, які дають змогу перевести соціально-економічну систему конкретного регіону на ресурсно-екологічну модель розвитку із використанням усього різноманіття існуючих організаційно-економічних форм господарювання, а саме:

−впорядкування міжбюджетних відносин у природно-ресурсному секторі;

−вдосконалення бюджетно-податкового регулювання використання природних ресурсів;

−формування дієвої системи управління природокористуванням із відповідним інституційним забезпеченням;

−впровадження нових форм підприємницької діяльності у сфері природокористування;

−формування грошово-кредитного механізму стимулювань розвитку підприємницького сектора у сфері природокористування;

313

− структурна перебудова регіональної системи управління використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища.

Комплексне

природокористування

Рисунок 9.4 - Структура комплексного природокористування

Основними заходами, які дають змогу обмежити негативний вплив на довкілля, є:

−обґрунтування інструментарію диференційованого підходу до відшкодування збитків, заподіяних природі, виходячи із ступеня їхньої шкідливості, можливості попереднього запобігання цим збиткам та наявності потенційних аналогічних джерел забруднення, які не завдають навколишньому середовищу значної шкоди; формування механізму фінансової підтримки системи охорони навколишнього середовища шляхом створення регіональних фондів розвитку природоохоронної інфраструктури;

−розробка фінансово-економічних підойм здійснення екологічної експертизи та паспортизації діючих і нових підприємств, а також проектних

314

рішень; перехід до системи відшкодування збитків стимулюючого типу через використання знижок та пільг за кардинальні зміни матеріально-технічної бази в напрямку її екологізації, запровадження інноваційних проектів у систему відновлення первинних якостей ресурсів, які пройшли промислове використання;

−створення передумов для залучення інвестиційних потоків у природоохоронну інфраструктуру шляхом узаконення можливості застосування концесійних договорів.

Інформація регіональних кадастрів природних ресурсів і об’єктів слугує підставою для прийняття рішень державними і регіональними органами влади у сфері організації розміщення продуктивних сил; проведення еколого-ресурсних регламентацій використання території для встановлення екологічно обґрунтованих видів режимів її використання, лімітування і ліцензування природокористування; реалізації інвестиційних цільових програм розвитку територій; оцінки екологічних збитків від господарської діяльності; ресурсозбереження, раціонального природокористування й охорони навколишнього середовища; забезпечення санітарної й екологічної безпеки; приватизації природних об’єктів та ін.

Мета регіональної стратегії сталого природокористування (РССП) – збалансування та оптимізація використання природних ресурсів і вдосконалення регулювання забруднення навколишнього середовища.

Основне завдання – розробка організаційно-економічного механізму регулювання процесів природокористування, який включав би відповідні фінансові важелі стимулювання господарюючих суб’єктів до ведення таких видів діяльності, які послабили б негативний вплив на довкілля галузей, діяльність яких базується на використанні природних ресурсів. Основні важелі реалізації РССП:

−облік та соціально-економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу та екологічного стану регіону;

−фінансово-кредитний механізм природокористування;

−планування раціонального використання природних ресурсів;

−розробка інноваційних механізмів реалізації державних регіональних екологічних програм;

−економічне стимулювання;

315

−формування ринку екологічної техніки та послуг;

−екологічне страхування;

−вдосконалення організаційно-економічних методів природокористування.

Стимулювання найбільш ефективного використання природних ресурсів буде дієвим каталізатором регіонального розвитку та запорукою ресурсно-екологічної безпеки природокористування у тому випадку, коли регіональна система управління природними ресурсами в інституційному та організаційному аспектах забезпечуватиме належний регулюючий і контролюючий вплив на темпи, способи та пропорції використання природно-ресурсного потенціалу.

9.3 ПРИНЦИПИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Дотримання екологічних принципів стає об’єктивною необхідністю суспільного виробництва і самого існування суспільства, оскільки тенденції техногенних змін природних умов приймають все більш небезпечний для людей характер. Глобальні процеси, що спричинюються діяльністю людей, повинні відповідати організованості біосфери. Люди цілком здатні пізнати об’єктивні закони організованості біосфери і свідомо враховувати їх в своїй діяльності у відповідності принципам раціонального природокористування. Принципи раціонального природокористування – це фундамент міжнародного екологічного правопорядку. Принципи історично обумовлені. Разом з тим їх існування і реалізація можливі лише в даних історичних умовах. Принципи відображають корінні інтереси держав і світової спільноти в цілому.

Принципи показують напрями і межі поведінки суб’єкта тільки як рекомендації, а не обов’язок. Проте, відносно принципів природокористування такий підхід був би не зовсім вірним. Насамперед тому, що світовий екологічний порядок передбачає втілення в життя всіх ідей, метою яких є його забезпечення. При цьому будь-який принцип, логічно виведений на міжнародних конференціях, з міжнародних документів

316

зпитань навколишнього середовища безсумнівно можна назвати принципом природокористування.

Виділяють три категорії принципів, які лежать в основі правового регулювання охорони навколишнього середовища: загальновизнані принципи сучасного міжнародного права; принципи міжнародного права, що мають природоохоронне значення, і спеціальні (галузеві) принципи міжнародного права навколишнього середовища.

Із загостренням проблем екологічної кризи в світі важливого значення набуває дотримання таких принципів, як рівність держав, співробітництво, мирне вирішення міжнародних суперечок, міжнародно-правова відповідальність. На сучасному етапі багато учених вже відносять до основних принципів міжнародного права і принцип захисту навколишнього середовища. Даний принцип перебуває у стадії становлення, але вже сьогодні

зуспіхом реалізується у формі звичаю. При класифікації принципів міжнародного права за ступенем значущості відносин, що захищаються принципами, в розділ системи принципів ставлять принцип поваги прав і основних свобод людини і принцип співробітництва держав з охорони довкілля, тому що дані принципи забезпечують загальнолюдські цінності, можуть бути названі системоутворюючими чинниками нашої цивілізації.

Серед спеціальних принципів природокористування перш за все слід зазначити узагальнюючий принцип – захисту навколишнього середовища на благо нинішнього і майбутнього поколінь. Даний принцип передбачає обов’язок держави робити всі необхідні дії по збереженню і підтримці якості навколишнього середовища, по раціональному природокористуванню на благо нинішнього і майбутніх поколінь.

Принцип екологічно обґрунтованого раціонального використання природних ресурсів був проголошений як політична вимога в Стокгольмській Декларації Конференції ООН з проблем навколишнього середовища людини (1972 р). Даний принцип потребує конкретизації, тому що на даному етапі має лише загальний зміст. Основою даного принципу є раціональне управління поновлюваними і непоновлюваними ресурсами Землі на благо нинішнього і майбутнього поколінь.

Принцип неприпустимості нанесення трансграничного збитку передбачає заборону таких дій держав в межах своєї юрисдикції і контролю, які завдавали б збитку іноземним системам навколишнього середовища,

317