г) виконання місцевих екологічних програм та проектів.
11.До природно-екологічних обмежень соціально-економічного розвитку людського суспільства не належить:
а) домінування великого промислового капіталу у розвитку світової економіки, що обумовлює екстенсивний характер використання природних ресурсів;
б) зменшення рівня можливостей з боку держави щодо підтримки роботи вітчизняного промислового комплексу та скорочення обсяги державного фінансування програм розвитку галузей виробництва;
в) виснаження природно-ресурсних потенціалів внаслідок багаторічного екстенсивного використання природних ресурсів;
г) відсутність інфраструктурного забезпечення реалізації світових екологічних програм.
12.Головний напрям впровадження комплексного природокористування полягає у:
а) впорядкуванні міжбюджетних відносин у природно-ресурсному секторі;
б) структурній перебудові регіональної системи управління використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища;
в) впровадженні нових форм підприємницької діяльності у сфері природокористування;
г) досягненні найбільших результатів природокористування за оптимальних витрат і сталому підтриманні екологічної безпеки.
13.До групи нормативів якості навколишнього середовища не входять:
а) екологічні нормативи; б) гранично допустимі норми навантаження на природне середовище; в) допоміжні нормативи;
г) санітарно-гігієнічні нормативи.
338
10 ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Головні питання економіки природокористування пов’язані з вибором раціонального співвідношення природоохоронних витрат й прийнятного економічного збитку та визначення ефективності цих витрат. Іншими словами, це пошук суспільного компромісу між економічним розвитком та природоохоронною діяльністю. Макроекономічний аналіз співвідношення природоохоронних витрат та еколого-економічних збитків свідчить про наявність певного оптимуму, де суспільні витрати, пов’язані з забезпеченням належної якості довкілля, є мінімальними відповідно до розвитку продуктивних сил. Це так званий економічний оптимум забруднення навколишнього середовища. Таким чином, економічний оптимум забруднення навколишнього середовища являє собою усталений баланс (відповідність) між природоохоронними витратами та природоохоронними збитками, тобто, граничні природоохоронні витрати дорівнюють граничним збиткам. Граничні збитки характеризують той додатковий збиток, який формується додатковим обсягом забруднення.
Суспільство обирає той чи інший рівень природоохоронних витрат відносно певних принципових позицій щодо стратегії підтримки якості навколишнього середовища. Основними стратегіями рахуються три наступні: екстенсивна, економічна та глобальна.
Послідовники екстенсивної стратегії вважають практику техногенної експансії неминучою, а природоохоронні зусилля – малоефективними, майже недоцільними, бо вони, фактично, уповільнюють економічне зростання. Такий підхід (його ще називають технократичним) мінімізує оцінки екологічних збитків та всіляко обмежує природоохоронні витрати.
Економічна стратегія передбачає співставлення поточних природоохоронних витрат з нормативними вимогами щодо охорони навколишнього середовища. Ця стратегія обґрунтовує визначення реалістичних для господарства екологічних витрат і, як правило, не враховує довгострокових витрат від заподіяної шкоди реципієнтам навколишнього середовища. Економічна стратегія є методологічною основою сучасної екологічної політики багатьох розвинутих держав. В рамках цієї стратегії розробляються ринкові механізми природокористування і охорони
339
навколишнього середовища та створюється методичне забезпечення оцінки збитків від забруднення середовища та нераціонального використання природних ресурсів, нормативних та наднормативних ресурсних платежів.
Глобальна стратегія спирається на ідею глобального екологічного балансу (баланс економічних та екологічних пріоритетів з акцентуванням на досягненні довгострокових екологічних цілей). Прихильники цієї стратегії наголошують на необхідності всебічного врахування довгострокових та каскадних ефектів від втручання у природне середовище та забезпечення права прийдешніх поколінь на здорове, благополучне й безпечне довкілля. Показником врахування таких довгострокових екологічних пріоритетів є частка ВВП, що виділяється на здійснення природоохоронних проектів і програм, так званих сукупних природоохоронних витрат, що не мають бути меншими за 8-10% ВВП, а для країн з напруженою екологічною ситуацією (до яких, до речі, відноситься й Україна) – навіть вище, до 12-15%. Нині природоохоронні витрати в Україні не перевищують 3% зведеного бюджету й сягають близько 0,6% ВВП.
Одним з основних критеріїв результативності екологічної політики за будь-якою стратегією є досягнення високої ефективності природоохоронних заходів. Ефективність природоохоронних заходів визначається через аналіз витрат і вигод від реалізації проекту.
До природоохоронних заходів належать усі види господарської діяльності, спрямовані на зниження й ліквідацію негативного антропогенного впливу на навколишнє середовище, збереження, поліпшення і раціональне використання природно-ресурсного потенціалу країни, регіонів, а саме: 1) будівництво та експлуатація очисних, знешкоджувальних споруд та обладнання; 2) розвиток мало- і безвідходних технологічних процесів та виробництв; 3) розміщення підприємств і систем транспортних потоків з урахуванням екологічних вимог; 4) рекультивація земель; 5) заходи боротьби з ерозією ґрунтів; 6) заходи з охорони й відтворення флори і фауни; 7) охорона надр і раціональне використання мінеральних ресурсів.
За рахунок коштів державного бюджету інвестуються переважно, значні програми та проекти природоохоронного загально-цільового призначення, а саме, державні програми ліквідації наслідків промислових аварій та стихійних лих, державні територіальні й галузеві перспективні та поточні плани з охорони й відтворення природних ресурсів, державні плани й
340
кошторис на ведення заповідного господарства та організацію заповідної справи в цілому у заповідниках, природних парках, пам'ятках природи, заказниках тощо.
Еколого-економічний ефект розкривається найбільш повно з позиції задоволення еколого-ресурсних потреб суспільства, росту суспільної споживчої вартості природи. У цьому контексті еколого-економічний ефект має як соціальний, так і економічний аспект.
Задоволення екологоресурсних потреб здійснюється як “через” матеріальне виробництво, так і “через” екологічну сферу, а єдиною утворюючою субстанцією еколого-економічного ефекту виступає суспільна праця.
Природні умови і ресурси тією чи іншою мірою впливають на економічний розвиток, що знаходить конкретне вираження в реальному рівні ефективності суспільного виробництва. Природні умови розвитку суспільства є незамінними, тому мають високу соціальну значимість і економічну оцінку. Але це зовсім не говорить про те, що природні сили природи не зв'язані з працею. Саме завдяки праці вони залучені у виробництво, знаходяться під контролем людини і служать йому. До того ж тільки в результаті праці можна вирішити різні екологоресурсні проблеми сучасного суспільства. Отже, еколого-економічний ефект є результатом розвитку виробництва, тому за своєю природою він виступає як різновид економічного ефекту. Однак він має іншу, відмінну від традиційного економічного результату виробництва соціальну спрямованість.
Таким чином, можна казати про еколого-економічну ефективність як про термінологічний різновид ефективності, що враховує екологічні наслідки виробництва. Її критерієм служить максимізація екологічного ефекту при мінімальних витратах на природокористування.
Екологізація виробництва дозволяє зберегти і поліпшити навколишнє природне середовище. Кінцевим результатом абсолютно екологізованого виробництва, як було відзначено, є продукція “безвідхідного” виробництва, а узагальнюючим показником екологічної оцінки виступає вартісне вираження продукції “безвідхідного” виробництва.
Забруднюючи природу будь-якими відходами виробництва, ми тим самим збільшуємо людські витрати на виробництво, знецінюємо виробництво, погіршуємо умови існування суспільства. Звідси матеріальне
341
виробництво як би суперечить самому собі, оскільки, у кінцевому рахунку, зменшується суспільне благо. Якщо виробниче матеріальне благо зменшує величину існуючого природного блага (чистого повітря, води і т.п.) у таких розмірах, що загальна кількість благ зменшується, то це процес не розширеного, а звуженого виробництва. У такій ситуації працю, витрачену на виробництво продукції, варто розглядати як непродуктивну, а продукцію, випущену з порушенням екологічних норм, як соціальний збиток.
Відтворення природних ресурсів на сучасному етапі розвитку продуктивних сил неможливо без споживання матеріальних благ (будівництво очисних споруд, впровадження безвідхідного виробництва, природоохоронного устаткування, лісовідновлення і підвищення продуктивності лісів тощо). Інакше кажучи, сьогодні відтворення природи - це також процес споживання матеріальних благ. Відносини по відтворенню природних ресурсів є одночасно і відносинами з приводу споживання матеріальних благ, раніше накопичених суспільством. У зв'язку з цим досягнення визначеної величини еколого-економічного ефекту пов'язано з витратами на природокористування. Для сучасного періоду розвитку суспільного виробництва характерна тенденція зростання суспільно необхідних витрат на відтворення природних ресурсів.
До основних витрат природокористування, насамперед, відносяться:
-прямі витрати на охорону природи, очищення повітряного і водного басейнів;
-витрати, пов'язані з необхідністю резервування з метою охорони природи тих її об'єктів, що могли б експлуатуватися і приносити сьогодні реальний економічний ефект;
-додаткові витрати - пов'язані з освоєнням природних ресурсів в погіршуючихся умовах і більш віддалених від центрів безпосереднього споживання;
-підвищення витрат на переробку вторинних і низькоякісних сировинних ресурсів (відходів) з метою економії кондиційної сировини;
-витрати на своєчасне доброякісне розширене відтворення поновлюваних природних ресурсів і витрати на створення чи пошук замінників непоновлюваних ресурсів;
-загальні витрати на фундаментальні і прикладні наукові дослідження та дослідно-конструкторські роботи, пов'язані з охороною, раціональним
342