В 7-8 класах положення змінюється, зникає безпосередність, взаємна прив’язаність проявляється дуже емоційно і може займати достатньо велике місце в житті (побачення, прогулянки, походи в кіно і т.д.). Романтичні відношення можуть розвиватися по типу дружніх, товариських при наявності основи у вигляді спільних захоплень. Інтерес до однолітків протилежної статі оказує відповідну увагу на розвиток особистості: проявляється увага до іншої людини, його станам, як до своїх власних, складаються умови для мобілізації можливостей особистості стати краще, уважнішим. Також, в 7-8 класах з`являються змішані компанії, а спілкування в цілому виходить за рамки школи та виділяється в окрему, дуже важливу для підлітка сферу життя, іноді ставлячи на другий план навчання та інші справи. При цьому дуже чітко проявляються дві тенденції: до спілкування та спільної з однолітками діяльності та бажанням бути прийнятим, поважним. У цей період виникають дворові компанії. Більша частина цих груп являє собою стійке утворення, якими керують старші хлопці - 17-20 років. Неблагополуччя у відносинах, розпад дружби підлітки переживають як тяжку драму. Неприємною для підлітка ситуацією є відверте осудження колективу, товаришів, а саме тяжке покарання - це об`ява байкоту, небажання спілкуватися. Підлітки, яких не прийняли в їх шкільному чи іншому колективі, нерідко шукають визнання в інших, в тому числі і асоціальних угрупуваннях [7].
Отже, на основі цієї класифікації, можна визначити, що пред’явлення вимог до підлітків у колективі та через колектив - один із шляхів формування його особистості.
Досліджуючи старших підлітків, російський психолог Давид Фельштейн, визначив, що їх властива індивідуалістична акцентуація особистості - спрямованість активності на задоволення насамперед власних потреб, на особисте самоствердження. Суспільство, інші люди цікавлять їх опосередковано, через призму своїх інтересів [6].
Психолог Крутецький В.А., до якого ми вже зверталися, також виділяє, що однією з важливих особливостей підліткового віку є розвиток моральної свідомості: моральних уявлень, понять, переконань, системи оціночних суджень, якими підліток починає керуватися в поведінці. Якщо, будучи молодшим школярем, він діяв частіше за все чи по вказівкам дорослих (батьків, вчителів), чи під впливом випадкових та імпульсивних спонукань, то тепер для нього основне значення набувають власні принципи поведінки, власні погляди та переконання. В залежності від того, який моральний досвід отримує підліток, яку моральну діяльність він виконує, буде формуватися його особистість. В тісному зв’язку з формуванням переконань будуються і моральні ідеали. Вони слугують специфічним моральним еталоном, на який підліток рівняє свою поведінку. В мріях підліток проектує своє майбутнє життя та діяльність, у мріях втілюється ідеал, до якого вони прямують [8; 9].
Важливо відмітити, що у підлітковому віці виникає багато інтересів, і не тільки до протилежної статі. Більшість інтересів не пов’язані з учбовою діяльністю, вони не є стабільними та переростають у захоплення. Відомий російський психіатр Андрій Личко розробив класифікацію інтересів чи захоплень підлітків:
· інтелектуально - естетичні (захоплення історією, радіотехнікою, музикою, малюванням тощо);
· егоцентричні (захоплення модними сферами діяльності, зокрема малопоширеним видом спорту, іноземною мовою тощо, заради демонстрації своїх успіхів);
· тілесно - мануальні ( заняття спортом, керування автомобілем, мотоциклом-заради отримання задоволення від процесу діяльності);
· накопичувальні ( колекціонування );
· інформаційно-комунікативні (захоплення новою, але не дуже змістовною інформацією, яка не потребує глибокого осмислення та засвоєння; спілкування з однолітками, яке дає змогу обмінюватися такою інформацією) [12].
Дуже важливим є те, що в підлітковому віці виникає таке поняття як «підліткова криза». Ця криза замикає низку криз в розвитку дитини. Вона є самою довгою, а також і найважчою для батьків. Підліткова криза може починатися у різному віці, бо рамки є індивідуальними для кожної дитини. Психологічний зміст кризи пов'язаний, на думку Л. Виготського з виникненням почуття дорослості, розвитком самосвідомості, ставленням до себе як до дорослої особистості, до своїх нових можливостей і здібностей. Життєву кризу умовно поділяють на три ступені: поверхневу, середню та глибоку. Поверхнева криза у підлітків характеризується тривогою, роздратуванням, негативним настроєм, нестійкістю в прийнятті рішень, розгубленістю. Це приблизно припадає на 11-12 років, тобто початок підліткової кризи. Криза середньої ваги проявляється в певних порушеннях роботи організму підлітка. Він швидко втомлюється, в нього песимістичні погляди. Глибинна криза підлітків супроводжується певним роздратуванням, заглибленням у себе та великим переживанням щодо власного зовнішнього вигляду. На цьому етапі вирішальну роль відіграє статевий потяг, адже перше розчарування в коханні призводить до глибинного депресивного стану. Це припадає приблизно на період кінця підліткового віку (14-15 років). Також важливо відмітити класифікацію М. Кле, який зазначає, що в психологічній літературі можна знайти два розуміння підліткової кризи. З однієї сторони, акцент ставиться на ідеї перелому, раптових змін у ході розвитку, що несуть за собою значні зміни у поведінці, образах мислення та уявленнях; з іншої сторони - переважає розуміння криз як психологічних порушень, що супроводжуються стражданнями, тривогами, пригніченим станом, коротше кажучи - цілим рядом труднощів невротичного характеру, що обумовлює дизадаптацію у повсякденному житті.
Психологи виділяють, що важливою
особливістю підліткового віку є формування центрального новоутворення, так би
мовити почуття дорослості, коли підліток починає вважати, що він вже не дитина,
а стає дорослим, коли він розуміє свою готовність жити в колективі дорослих як
повноцінний і рівноправний учасник цього життя. На основі цього у підлітка
виникають складні відносини з дорослими (батьками, вчителями). Свої нові права
підліток поширює перш за все на сферу відношень з ними. Він починає виражати
опір до категоричних вимог дорослих, протестує проти обмеження його
самостійності, опіки, контролю, ставлення до нього, як до малої дитини. Він
вимагає враховувати його інтереси, відношення, думки, хоча вони не завжди є
розумними. Розширюючи свої права на самостійність, повагу особистості, підліток
у більшості випадків не має можливості взяти на себе нові забов`язання. Виникає
протиріччя між потребою проявити самостійність та реальними можливостями її
здійснення виступає у якості фактора, що утворює конфлікти. Український педагог
В.Сухомлинський вдало відобразив через монолог підлітка основні суперечності
його стосунків з дорослими: «Не опікуйте мене, не ходіть за мною, не зважуйте
кожен мій крок, не повивайте мене пелюшками нагляду і недовіри, не нагадуйте й
слова про мою колиску. Я самостійна людина. Я не хочу, щоб мене вели за руку.
Переді мною висока гора, це мета мого життя. Я бачу її, думаю про неї, хочу
досягти її, але зійти на цю вершину хочу самостійно. Я вже підіймаюсь, роблю
перші кроки, і чим вище ступає моя нога, тим ширший горизонт відкривається
мені, тим більше я бачу людей, тим більше пізнаю їх, тим більше людей бачить
мене. Від величі до безмежності того, що мені відкривається, робиться страшно. Мені
необхідна підтримка старшого друга. Я досягну своєї вершини, якщо буду
спиратися на плече сильного і мудрого друга. Та мені соромно і боязко сказати
про це. Я хочу, щоб всі вважали, наче я самостійно, своїми силами доберуся до
вершини».
1.3 Особливості самооцінки підлітка
та її значення
Проблема виникнення та розвитку самооцінки є однією з центральних у розвитку особистості. Самооцінка є необхідним компонентом свідомості, тобто усвідомлення людиною самої себе, своїх фізичних сил, розумових здібностей, вчинків, мотивів та цілей своєї поведінки, відношення до оточуючих, інших людей, самого себе [13].
Крутецький В.А. у своїх працях зазначає, що підлітки, як правило, починають раніше оцінювати інших людей, ніж самих себе. Потрібно додати, що оцінювати інших вони вміють краще та правильніше: судження підлітків про інших відрізняються більшою змістовністю, розважливістю, конкретністю та глибиною у порівнянні з судженнями про себе. У однокласника молодший підліток помічає та оцінює, наприклад, недисциплінованість, але потім цю ж якість у себе та оцінка неї - більш важка задача. Це є зрозумілим оскільки підліток пізнає себе тільки у порівнянні з іншими [8; 9].
Самою недосконало є, на погляд психологів, самооцінка саме молодшого підлітка (12-13 років). Намагаючись самостійно розібратися у своїй поведінці, у своїх думках чи почуттях, оцінити себе з цієї точки зору, підліток не рідко робить помилки, робить випадкові та суперечливі висновки, коливається у самооцінці. Іноді така самооцінка може змінюватися протягом дня [1].
Сказане вище не виключає і того, що в окремих випадках молодші підлітки досить гостро та безпощадно, та з правильних позицій оцінюють себе.
Самооцінка старших підлітків є досить різноманітною, різнобічною, узагальненою за змістом. Кількість якостей, які вони усвідомлюють, приблизно удвічі більша, ніж у молодшій підлітковій групі. Старші підлітки оцінюють не тільки окремі риси характеру, а й свою особистість загалом. Вони виявляють певну соціальну зрілість, усвідомлюють себе готовими до життя особистостями. Це виражається в самооцінці якостей, що характеризують їх як діяльних суб'єктів (рішучість, витримка, сміливість, почуття власної гідності, вміння обстоювати свої інтереси). У процесі самооцінки підліток виявляє свої можливості для прийняття важливого для нього рішення, бере на себе певні обов'язки. Саме самооцінка є передумовою його свободи вибору [7; 21].
Далеко не рідкісною є неадекватна самооцінка підлітків, яка проявляється в переоцінці або недооцінці своїх можливостей, що шкодить розвитку відповідальності та інших важливих якостей. Наприклад, завищена самооцінка блокує почуття невдоволеності собою, провини за негідний вчинок, докори сумління за безвідповідальну поведінку. Не самокритичість заважає замислитись над своїми вчинками, самостійно пред'явити собі вимоги і виконати їх. Свідченням заниженої самооцінки є незадоволення собою, нездатність поставити перед собою більш високі вимоги, оскільки бракує впевненості у своїх можливостях. Це гальмує розвиток відповідальності, бо такі діти не виявляють активності, ухиляються від виконання завдань, обов'язків, доручень [7; 15].
Формування особистості підлітка в більшій мірі залежить від того, як складуться в процесі його життя та виховання відношення між його домаганнями, самооцінкою та реальними можливостями задовольнити свої домагання, свою самооцінку.
Австрійський психолог Фрідріх Хоппе започаткував бачення, згідно з яким рівень домагань зумовлений такими двома протилежними тенденціями:
) Підтримання свого «Я», своєї самооцінки на максимально високому рівні та прагнення досягти успіху;
) Зниження своїх домагань, бажання уникнути невдачі, щоб не зашкодити самооцінці [6].
Деякі дослідники вважають, що для підліткового віку характерне прагнення різними шляхами реалізувати лише першу тенденцію.
На рівень домагань підлітка впливає визнання його можливостей як значущими іншими, так і собою. Як відомо, в розвитку самосвідомості важливе значення має адекватність рівня домагань можливостям дитини. За результатами експериментальних досліджень, міра адекватності домагань щодо навчального статусу підлітка залежить від його успішності у навчанні. Чим краще він вчиться, тим адекватнішими є його домагання щодо місця в класі за успішністю. Адекватна самооцінка і рівень домагань, що ґрунтується на ній, дають підліткові змогу ставити перед собою завдання, брати на себе обов'язки, які за складністю відповідають його особистісним можливостям [9; 14].
У психології вважається загальновизнаною значимість позитивної самооцінки для здорового розвитку особистості. Вчинки і діяльність людини багато в чому визначаються тим, якою вона себе сприймає. Позитивна самооцінка пов’язується з упевненістю в собі, самокритичністю, наполегливістю, суспільною активністю, успішністю, високим соціальним статусом. Підлітки з позитивною самооцінкою виявляють більш різнопланові інтереси, захоплюються різними сферами діяльності, їх міжособистісні стосунки базуються на бажанні пізнавати себе й інших [12]. Як показали численні дослідження (І.С. Кон, Ю.М. Орлов), позитивна самооцінка, на жаль, властива меншій частині сучасних підлітків, частіше зустрічається суперечлива самооцінка.
Суперечлива самооцінка проявляється в неадекватно високих або неадекватно низьких очікуваннях від себе. Підлітки з такою самооцінкою часто уникають нових видів діяльності, намагаються обмежувати своє спілкування, або спілкуються тільки на формальному поверхневому рівні. Для таких дітей характерна підвищена тривожність, страх перед широкими соціальними контактами, егоцентризм, невміння знаходити вихід із складної ситуації. Їм частіше притаманна агресивна, або пасивно-захисна поведінка.
У своєму підручнику Кон І.С. наводить дуже вдалий приклад, що підтверджує думку про наслідки заниженої самооцінки :
У дитинстві хлопчик Вітя був дуже гарненьким, оточуючі люди особливо захоплювались його гарними кучерями. У 14 років він став по його самооцінці помітно дурнішати, втратив свою привабливість та в нього стало рідшати волосся. Це співпало ще з однією драматичною подією. У 13 років Вітя дуже подобався одній дівчинці, але вона його не цікавила. У 14 років ці ролі помінялися: він захопився дівчиною, а вона не помічала його. Ці дві події поєдналися у свідомості підлітка у єдиний комплекс, породив твердження, що він дуже непривабливий. Якби хлопчик розділив свої тривоги з кимось із дорослих, його легко можна було б заспокоїти. Але Віктор тримав ці хворобливі переживання у глибокій таємниці до 24 років. Результат: тривожність, знижений рівень домагань, важкість в спілкуванні, сором`язливість та інші психологічні проблеми, що не зникли повністю навіть після того, як втратила своє значення причина, що породила їх [10].
Отже, у підлітковому віці дитина
робить значний поступ в усвідомленні своєї особистості. Процес самопізнання є
складним і досить суперечливим, самооцінка та рівень домагань є часто
неадекватними та нестійкими. У підлітків ще не виникає цілісний «Я - образ».
Розділ 2. Емпіричне дослідження
особливостей самооцінки підлітків
.1 Методика визначення рівня
самооцінки за Дембо-Рубінштейн у модифікації А.М. Прихожан та методика
загальної самооцінки Г.Н. Казанцевої
Методика, що описана нижче являє собою варіант відомої методики Дембо-Рубінштейн, що відрізняється від загально прийнятих, перш за все, введенням додаткового параметру - рівня домагань. А.М.Прихожан в своїй модифікації методу пропонує наступні шкали: здоров`я, розум/ нахили, характер, авторитет у однолітків,вміння багато робити своїми руками/ вмілі руки, зовнішність, впевненість у собі. Введено також ряд додаткових параметрів для обробітки результатів. Відмічається,що розрізнень між учнями різних паралелей, а також між дівчатами та хлопцями у цій методиці не знайдено.
Тамара Дембо (1902-1993) народилася в Баку,Росії; працювала в Германії та США. Вона є співробітницею Курта Левіна та запропонувала використовувати цю методику для дослідження уявлення про щастя. Сусанна Рубінштейн (1911-1990) - вітчизняний психолог, модифікувала методику Дембо для дослідження самооцінки.
Мета даної методики : вивчення особливостей самооцінки.
Дана методика основана на безпосередньому оцінюванні (шкалуванні) учнями ряду особистісних якостей, таких як здоров’я, якості, характер і т.д. Досліджуваному видається бланк, на якому зображено сім ліній, висота кожної лінії - 100 мм, з позначенням верхньої, нижньої точок, та середини шкали. При цьому верхня та нижня точка позначаються помітними рисками, а середина - ледь помітною крапкою. Шкала - це те, що пізніше Дж. Келлі назвав «індивідуальним конструктором», або «особистісним конструктором». Кожна людина має масу таких конструкторів, так чи інакше пов’язаних між собою. С.Я. Рубінштейн пропонує чотири обов’язкові шкали: «здоров`я», «розум», «характер», та «щастя». Судячи з цього, вони відображають чотири основні сегменти людської реальності («Я-концепції», самооцінки), які є у кожної людини [17].
Учням пропонується сім шкал: здоров’я, розум чи здібності, характер, авторитет у однолітків, вміння багато чого робити своїми руками чи вмілі руки, зовнішність, впевненість у собі [17].
На кожній лінії рискою (-) учні позначають, як вони оцінюють себе по кожній із семи шкал, як розвинена в них ця якість на даний момент. Після цього хрестиком (х) треба помітити, при якому рівні розвитку цих якостей, сторін вони були б задоволені собою, або б почували гордість за себе [17].
Методика може проводитися як фронтально - з цілим класом, або групою, так і індивідуально. При фронтальній робот необхідно перевірити,як кожен учень заповнив першу шкалу. Треба впевнитися, чи правильно застосовують позначки, відповісти на питання. Після цього досліджуваний працює самостійно. Час, що відводиться на заповнення шкали разом з інструкцією складає 10-12 хвилин [17].