дані статистичних органів;
дані оперативного обліку підприємства;
додаткова інформація [46, с. 88].
Аудитор (аудиторська фірма) може самостійно вибирати найбільш придатні показники для аналізу фінансового стану підприємства. Результати аналізу повинні базуватися на інформації бухгалтерської звітності, достовірність якої підтверджена.
Виділяють такі основні групи показників фінансового стану підприємства:
показники ліквідності та платоспроможності;
фінансової стійкості;
ділової активності;
рентабельності та ін.
Набір економічних показників, що характеризують фінансовий стан і активність підприємства, передбачає розрахунок таких груп індикаторів: фінансової стійкості, платоспроможності, ділової активності, рентабельності.
Планування аудиту включає в себе становлення загальної стратегії аудиту для завдань та розробки плану аудиту. Планування допомагає у виконанні аудиту фінансової звітності, зокрема:
допомагає аудитору надати відповідну увагу важливим сферам аудиту;
допомагає своєчасно ідентифікувати й вирішити потенційні проблеми;
допомагає аудитору незалежно організовувати та управляти завданням з аудиту, з метою його ефективного й кваліфікаційного виконання;
допомагає вибрати членів аудиторської групи із завдання, котрі мають відповідний рівень підготовки й компетентності, аби діяти у відповідь на ризики, а також полегшує розподіл роботи між ними;
спрощує управління і нагляд за членами аудиторської групи із завданням, а також огляд їх роботи;
допомагає (де це застосовано) координувати роботу аудиторів та експертів [25, с. 66].
План перевірки складається так, щоб аудитор вчасно і якісно здійснив перевірку з урахуванням індивідуальних характеристик підприємства.
Планування аудиту фінансових результатів нормативним вимогам передбачає такі етапи:
установлення переліку форм фінансової звітності, котрі відповідно чинним вимогам повинні складатися підприємством. Аудитор встановлює, які саме форми звітності має надавати підприємство. Окрім того, досліджує повноту складу наданої звітності з урахуванням філій, представництв, інших відокремлених підрозділів;
контроль правильності встановлення звітного періоду, за який складена звітність. Згідно з чинним законодавством України звітним періодом для річної звітності є операційний рік. Для новоствореного суб’єкта господарювання звітний період може бути перевищений за календарний рік (але не більше 15-ти місяців), а для ліквідованого - бути меншим за один рік (з 1 січня до дати ліквідації);
контроль за правильністю формулювання статей бухгалтерської звітності. Аудитор встановлює правомірність відображення показників в статтях фінансової звітності, відповідність їх вимогам діючих положень (стандартів) бухгалтерського обліку [16, с. 174].
З позиції організації процес аудиту фінансового стану поділяють на такі наступні етапи: планування; вивчення; оцінювання; встановлення достовірності; звітування. Для більш точнішого розуміння змісту кожного з представлених етапів розглянемо аудиторські процедури, які складають основу під час здійснення контролю показників фінансової звітності.
На першому ж етапі розробляється стратегія і тактика аудиту фінансового стану і бухгалтерського обліку, визначаються обсяги і термін аудиторської перевірки. Оскільки зміст й форма загального плану контролю фінансової звітності має властивість змінюватися залежно від мети перевірки, виду підконтрольного об’єкта, сфери діяльності, то під час його формування доцільно врахувати такі аспекти, як особливості фінансово-господарської діяльності клієнта, залучення внутрішнього персоналу відносно проведення аудиту та вибір сфери діяльності аудитора.
На наступному етапі аудитор повинен здійснити попередню оцінку стану бухгалтерського, податкового обліку і фінансової звітності. Окрім того, на цьому етапі за допомогою опитування, вивчення, аналізу фінансової звітності та даних бухгалтерського обліку аудитор накопичує збір необхідної для перевірки інформації.
Одним із найголовніших етапів аудиту фінансового стану є етап оцінювання, на ньому аудитор має одержати якнайбільше даних щодо об’єкта дослідження з метою їх аналізу й оцінки для наступного формування власної обґрунтованої думки, на підставі котрої і ґрунтуватиметься висновок про достовірність фінансової звітності клієнта. Збір необхідної інформації для її аналізу проводиться з використанням аудиторських процедур таких, як перевірка, інспектування, спостереження, запити і підтвердження, інвентаризація, а також аналітичні процедури. У разі виявлення фактів фальсифікації фінансової звітності та помилок у ній, то аудитор досліджує потенційний вплив цих викривлень на звітні показники.
Четвертий етап підтвердження достовірності фінансової звітності базується на підтвердженні попередньо уже здійсненої оцінки та аналізу про реальність відображених у системі рахунків бухгалтерського обліку та звітності даних про активи, зобов’язання, та відповідно про доходи, витрати й фінансові результати господарюючого суб’єкта. Під час висловлення власної думки про реальність фінансової звітності аудитор повинен бути достатньо впевненим, що вона не містить викривлень та помилок. Але разом з тим, аудитору варто пам’ятати про те, що у зв’язку з застосуванням аудиторської вибірки також з’являється ризик того, що навіть істотні помилки можна не виявити [25, с. 73].
Кінцевим етапом процесу аудиту фінансового стану є етап звітування, на якому аудитор формує думку про фінансово-майновий стан підприємства. Зокрема, аудитор оцінює з огляду на вимоги застосованої концептуальної основи фінансової звітності:
чи забезпечує фінансова звітність адекватне розкриття суттєвих облікових політик, які були застосовані на підприємстві;
чи є обґрунтованими усі облікові оцінки здійсненні управлінським персоналом;
чи є інформація, подана у фінансовій звітності, доречною, реальною, порівнюваною та зрозумілою;
чи забезпечує звітність адекватне розкриття інформації у такий спосіб, аби визначенні користувачі змогли зрозуміти вплив операцій та подій на інформацію, подану у фінансовій звітності; та
чи є належною термінологія, яка використовується у фінансовій звітності, включаючи в себе назву кожного фінансового звіту.
Відповіді на поставлені питання дозволяють аудитору формувати загальний аудиторський висновок щодо достовірності показників звітності.
Під час вивчення діяльності підприємства аудитором звертається увага на суть бізнесу клієнта, організацію обліку та систему внутрішнього контролю (СВК). Аудитор має знати організаційну форму, розмір, а також вид діяльності підприємства. Зазначені питання висвітлені в МСА 310 «Розуміння суб’єкта господарювання та його середовища та оцінка ризиків суттєвих викривлень». Знання про діяльність підприємства дозволяють визначити і зафіксувати факти, процеси, операції, які суттєво вплинули на реальність та достовірність фінансового стану [45, с. 75].
В теоретичній літературі підкреслюється, що перевіряючи фінансову звітність замовника, аудитор повинен підтверджувати показники відображені у ній фактичною наявністю матеріальних об’єктів. В іншому випадку його думка щодо достовірності звітних даних не буде повною та об’єктивною і не відповідатиме реальному становищу суб’єкта господарювання.
Загальний план аудиту розробляється настільки детально, щоб аудитор мав можливість, керуючись ним, підготувати програму аудиту, в свою чергу, програма аудиту і її зміст та розмір значно залежать від розміру, виду і специфіки підприємства, яке перевіряється, умов договору на проведення аудиту, а також особливостей методики та техніки, яку використовує аудитор під час перевірки. Під час розробки загального плану аудиту аудитор аналізує наступні питання, тобто розуміння аудитором стану справ на підприємстві:
головних факторів, які мають вплив на діяльність підприємства;
найважливіших характеристик підприємства, процесу діяльності, фінансового стану а також порядку його звітування, включаючи зміни, які, можливо, мали місце після дати попереднього аудиту;
розподілу зобов'язань між керівництвом підприємства.
Таким чином, планування аудиту
фактично розпочинається на етапі вибору замовника чи вирішенні питання щодо
продовження співпраці. Його часто ще називають попереднім плануванням.
2.3 Оцінка системи внутрішнього
контролю
Ефективна система внутрішнього контролю суттєво знижує аудиторський ризик і зменшує обсяг незалежної аудиторської перевірки. Оцінка внутрішнього контролю − одне з першочергових завдань аудитора.
Аудитор повинен сформувати попередню думку про стан внутрішнього контролю, ступінь дотримання інструкцій, розпоряджень менеджера підприємства та облікової політики. Ефективність системи внутрішнього контролю в значній мірі залежить від розміру підприємства. На малих підприємствах ризик неефективності системи внутрішнього контролю значно вищий, ніж на великих. Вивчення системи внутрішнього контролю під час перевірок великих підприємств обов'язкове, тому що можливості тестування операцій з боку аудитора обмежуються значним їх обсягом, а це потребує багато часу. Менший контрольний ризик аудитора на великих підприємствах забезпечується достатньо розвинутою тут системою внутрішнього контролю.
Перевіряючи систему внутрішнього контролю, аудитор повинен встановити:
реальність операцій (відображення у бухгалтерських записах операцій, які дійсно мали місце);
санкціонування (наявність дозволу на проведення господарських операцій уповноваженою на це особою);
повноту записів у бухгалтерських документах (всі проведені господарські операції необхідно відображати в обліку);
правильність визначення вартісної оцінки майна;
правильність класифікації господарських операцій;
дотримання періодичності господарських операцій (вони повинні бути віднесені до періоду, в якому були проведені);
- правильність підсумків та перенесення їх у регістри бухгалтерського обліку даних [4, с. 166].
Вивчаючи організацію системи внутрішнього контролю клієнта, аудитор накопичує інформацію про недоліки з метою їх усунення, а також для визначення методики та обсягу зовнішнього аудиту. Система внутрішнього контролю вважається ефективною, якщо, по-перше, вона дає можливість вчасно попередити виникнення недостовірної інформації, а по-друге, своєчасно виправити виявлену недостовірну інформацію.
Для оцінки ефективності системи внутрішнього контролю може використовуватися так званий кумулятивний ефект його позитивних та негативних сторін. Проте навіть при оцінці системи внутрішнього контролю в цілому як ефективної, аудитори встановлюють можливості ризику зловживань на конкретній ділянці: перевірка за допомогою процедур контролю.
У міжнародній практиці аудиту використовуються два рівні оцінки системи внутрішнього контролю:
узагальнюючий рівень, де оцінка ключових моментів внутрішнього контролю проводиться без обстеження (оцінка файлового, операційного контролю, використання опитувань і діагностики);
рівень розширеної оцінки, що досягається на основі детального вивчення доказовості системи внутрішнього аудиту.
У першому випадку ставиться завдання вивчення внутрішнього аудиту за допомогою тестів, підтвердження через недовіру до системи внутрішнього контролю, в другому − проводиться тестування ефективності процедур внутрішнього контролю і обмежується обсяг тестів підтвердження.
Найпростішою формою результатів досліджень системи внутрішнього контролю є описи, що застосовуються для перевірки малих підприємств, а за ними - анкети. Анкети передбачають перелік традиційних питань про суб'єкти і прийоми контролю з відповіддю «так» чи «ні». Анкети розробляються за трьома напрямками: анкета вивчення середовища контролю; анкета вивчення системи бухгалтерського обліку; анкета процедур внутрішнього контролю.
Внутрішній контроль на ПП «ДЕ ЛЮКС» за функціонуванням системи показників фінансового стану повинен забезпечувати:
) наявність дозволу на проведення облікових операцій, які мають здійснюватися відповідно до розпорядження керівництва;
) відображення всіх облікових операцій у вигляді точних підсумкових показників на відповідних рахунках обліку і у відповідний час, що дає можливість спеціалістам підготувати фінансову звітність згідно зі встановленими вимогами щодо її подання;
) доступ до облікових записів по активах підприємства тільки після дозволу керівництва;
) систему обліку, що
передбачає порядок порівняння відображених в обліку активів з активами, які є у
наявності, через певні інтервали часу, і по всіх існуючих розбіжностях вживати
необхідних та своєчасних заходів щодо їх усунення.
2.4 Методика аудиту фінансового
стану
Оцінка фінансового стану − це розгляд кожного показника, отриманого в результаті фінансового аналізу, з точки зору відповідності його фактичного рівня нормальному для даного підприємства рівню, ідентифікація чинників, що вплинули на величину показника і визначення необхідної величини показника на перспективу та способів її досягнення.
Оцінка фінансового стану підприємств здійснюється на основі аналізу фінансових звітів. Основним джерелом інформації при аналізі фінансового стану є типові форми річної бухгалтерської звітності підприємства, зокрема: Баланс підприємства (ф. № 1), Звіт про фінансові результати (ф. № 2), Звіт про рух грошових коштів (ф. № 3), Звіт про власний капітал (ф. № 4), Примітки до річної фінансової звітності (ф. № 5), іноді (наприклад, при обчисленні показників ринкової активності підприємства, для уточнення деяких показників ліквідності) залучаються також дані статистичної звітності, оперативна бухгалтерська інформація, Головна книга, оборотно-сальдові відомості, журнали-ордери, податкові накладні та матеріали інвентаризації.
Це можливо досягти завдяки застосуванню під час перевірки відповідних методів, способів та процедур аудиту, які дають можливість провести перевірку системно, в найбільш доцільній послідовності.
Методи аудиту - це органічні поєднання специфічних прийомів, шляхів, способів, які використовуються аудиторами для оцінки достовірності і реальності звітних даних. Методи аудиторської діяльності сформувалися не окремо, а в системі прикладних економічних наук. Окрім цього, вони використовують також загальнонаукові методи дослідження, котрі ґрунтуються на філософських принципах [12, с. 107].
В аудиті фінансової звітності застосовують такі загальнонаукові методи дослідження: аналіз та синтез, конкретизація, індукція та дедукція, аналогія, спостереження й експеримент, системний аналіз, ідеалізація та формалізація, гіпотеза та аналогія, вимірювання і обчислення, функціонально-вартісний аналіз, опитування і порівняння тощо.
До спеціальних методів аудиту фінансової звітності відносять: органолептичні (методи фактичного контролю), розрахунково-аналітичні, документальні та узагальнення та реалізація результатів аудиту. Органолептичні методи − інвентаризація, контрольні заміри, вибіркові та суцільні спостереження, технологічний й хіміко-технологічний контроль, експертизи, службові розслідування, експерименти і т.п.. Крім того, також застосовують розрахунково-аналітичні методи − статистичні розрахунки, економіко-математичні методи, економічний аналіз тощо.
Прийоми документального контролю містять в собі формальну, логічну перевірку документів і перевірку за змістом, зустрічну перевірку, перевірку первинних документів у взаємозв’язку з реєстрами синтетичного та аналітичного обліку, перевірку звітності. Натомість джерелами інформації виступають: первинні документи, в їх числі технічні носії інформації, реєстри синтетичного, аналітичного обліку, фінансова, податкова, статистична й оперативна звітність і тому подібне [11, с. 50].