Материал: Склад та системна організація сучасних китайських технічних термінів

За іменниками іншомовного походження зі суфіксом -цій(а)/-ацій(а), -ій(а) пропонують закріпити лише одну функцію - найменування явищ, бо для найменування процесів та наслідків дії українська мова має інші словотворчі засоби. У російській мові для номінації і явища, і процесу вживають один термін на -цій(а)/- ацій(а), -ій(а), що, очевидно й спричинило вживання того самого іменника для наймену вання різних науково-технічних понять.

М. Гінзбург розмежовує поняття явища та процесу. На його думку, «явище - це зовнішній вияв сутності предметів, процесів. Тоді як процес - це послідовне змінювання станів, яке відбувається закономірним порядком» [16, c. 90], тому «для назв фізико-хімічних процесів використовують віддієслівні іменники на -нн΄(а), утворені від дієслів недоконаного виду, а називати явища варто іменниками, які не конкретизують час їх протікання (віддієслівні іменники зі суфіксами -цій(а)/-ацій(а), -ій(а), віддієслівні іменники з нульовим суфіксом або із суфіксом -енн´(а))» [цит за 41; 90 ].

Застосовуючи це правило, можемо частково уникнути синонімії у термінології. Поряд із термінами іншомовного походження на -цій(а)/- ацій(а), -ій(а) не вживатимуть автохтонні іменники зі суфіксом -нн’(а), мотивовані дієсловами недоконаного виду зі суфіксами -а-, -ва-, -ува- (абсорбція - вбирання, іригація - обводнювання тощо). Віддієслівні іменники зісуфіксом -енн´(а), які походять від дієслів доконаного виду не варто вживати поряд із цими іменниками (деклінація - відхилення, коагуляція - вурдження), бо вони позначають завершену або одноразову дію, а не явище.

Нелегко уникнути паралельного функціонування українських віддієслівних іменників із нульовим суфіксом поряд із запозиченими термінами зі суфіксами -цій(а)/-ацій(а), -ій(а), адже іменники обох типів можна вживати в українській науково-технічній термінології для найменування явищ (індикація - показ, інструкція - настанова). Вживання автохтонних термінів більш виправдане, адже вони мають прозору семантику і більш доступні для широкого загалу. Щодо запозичених термінів цього типу, то їх можна уникати, окрім тих випадків, коли вони не мають українських аналогів.

Можна паралельно вживати запозичений термін зі суфіксом -цій(а)/-ацій(а) та автохтон- ний віддієслівний відповідник зі суфіксом -к(а) для найменування наслідку дії (об’єкта, місця або стану, що виникає внаслідок події, назва величини, що характеризує цей об’єкт чи стан [16; 15]). Українські відповідники можуть витіснити запозичені терміни з тим самим значенням. Іноді український відприкметниковий іменник зі суфіксом -іст´- вважають синонімом запозиченого іменника на -цій(а) (варіація - мінливість). Але термін варіація позначає явище «видозміна», а мінливість називає ознаку, здатність об’єкта до видозміни. Тому в цьому разі варто вживати іншомовний термін варіація або підібрати якийсь інший український відповідник (можливо, видозміна).

У 60-х рр. в українській науково-технічній термінології поряд із латинським терміном корозія пропонувала вживати іменник щербинка, який має первісне демінутативне значення. У цьому випадку краще вживати термін іншо- мовного походження корозія для позначення цього явища. Бо термін щербинка має більш загальне значення «зазублина, заглибина, в чомусь», яка може виникнути не лише під впливом дії природного середовища, але й внаслідок механічного пошкодження будь-якої поверхні. Термін корозія називає такий тип пошкодження металу, який виник внаслідок хімічної взаємодії зі зовнішнім середовищем. Паралельно зі запозиченим терміном дистанція можна вживати як нормативні власне українські відповідники відстань і віддаль, які давно функціонують в українській науково-технічній термінології і мають таке саме значення, що й іншомовне слово.

Запозичені іменники зі суфіксами -цій(а)/- ацій(а), -ій(а) в українській науково-технічній термінології під впливом російської мови тривалий час вживали одночасно для найменування кількох понять (процесу, наслідку дії, об’єкта дії). Про це свідчить розмаїття українських відповідників для одного терміна (дисперсія - розрідження, розсіяння, розсію- вання, розщеплення, розщеплювання, розріда, корекція - виправлення, виправляння, корозія - ржавіння, роз’їдання, щербинка). Синонімних термінів цього типу можна частково уникнути, закріпивши за іншомовними термінами лише одне значення (явище, наслідок дії). Таким чином поряд із ними припинять вживати українські віддієслівні терміни на -нн΄(а), що називають процес, але уникнути паралельного вживання українських іменників на позначення явищ і наслідків дії з нульовим суфіксом набагато важче, адже вони мають тотожне значення.

Синонімами іншомовних іменників зі суфік- сом -атор виступають українські відповідники різних типів:

·        віддієслівні іменники зі суфіксом -ач: декантатор - згущувач, дуплікатор - подвоювач, комутатор - перемикач, перфоратор - діркувач, пульверизатор - розпилювач;

·        віддієслівні іменники зі суфіксом -ник: амортизатор - гамівник, дистилятор - перегінник, ексикатор - висушник, декантатор - відстійник, модифікатор - перетвірник;

·        віддієслівні іменники зі суфіксом -чик(-щик): індикатор - покажчик; 4) віддієслівні іменники зі суфіксом -к(а): пульверизатор - прискавка;

·        складні іменники: амальгаматор - живосрібник, вентилятор - вітрогон, деклінатор - відхиломір, екскаватор - землекопниця, інклінатор - нахиломір, респіратор - саморятівник;

·        термінне словосполучення: калоризатор - запальна куля, розжарювальна куля/головка. Терміни зі суфіксом -атор виявляють чітко виражену тенденцію до зменшення кількості слів зі значенням особи і збільшенням кількості утворень із предметним значенням: прилад, механізм, пристрій, речовина, матеріал, вмісти- лище [26].

Трапляються випадки, коли одному запозиченому терміну відповідає два автохтонні: декантатор (апарат (відстійник, згущувач) для декантації - спосіб розділення розшарованих есенцій та емульсій, що полягає в обмеженому зливанні верхнього рідинного шару) - згущувач (апарат для згущування чого-небудь через видалення вологи), відстійник (басейн резервуар або спеціальна посудина для очищення рідини відстоюванням [6; 15, 37, 19]). Українські відповідники позначають подібні, але не тотожні технічні об’єкти, вони немовби конкретизують значення запозиченого слова з доволі затемненою внутрішньою формою, який важко однозначно замінити тим чи іншим словом.

Незважаючи на прозору семантику українського слова, ним не завжди легко замінити запозичений термін, особливо багатозначний. Наприклад термін перфоратор називає кілька об’єктів:

·        машину для буріння гірських порід;

·        інструмент для свердління отворів у бетонних, кам’яних стінах тощо;

·        апарат для пробивання отворів у стрічці, картці, кінострічці за певноюсистемою;

·        пристрій для запису перев. цифро- вої інформації на перфокартах і перфострічках [8, c. 93].

Український відповідник діркувач, мабуть, можна застосувати лише для номінації третього апарата, яким дійсно пробивають дірки, невеличкі отвори. Зрідка вживання терміна іншомовного поход- ження на місці питомого слова з тотожним значенням допомагає уникнути омонімії.

Тер-міни пульверизатор і розпилювач називають той самий прилад для розпилювання рідини або порошку струменем повітря. Крім того, існує омонімний термін розпилювач, який називає особу, фахівця з розпилювання (роз- різувати пилкою або напилком на частини дерево, метал тощо). Тому ці слова можемо вважати назвами різних понять. А щодо відповідника прискавка, що він більш характерний для розмовного стилю мовлення, тому його варто відкинути.

Зрідка пропонують поряд із запозиченими термінами використовувати складні іменники. В деяких випадках доцільно надати перевагу автохтонним термінам. Терміни відхиломір і нахиломір (прилад для вимірювання) мають більш точну семантику порівняно із запозиченими термінами деклінатор і інклінатор. Тому варто вживати українські терміни. Так само складний термін саморятівник не варто використовувати для найменування пристрою, бо останнім часом слово рятівник активно вживають для номінації осіб певної професії.

Отже, уникнути запозичень у науково-технічній термінології, як і в літературній мові загалом, неможливо, бо частина з них традиційно функціонує у різних терміносистемах і зрозумілі для більшості користувачів. Зва- жаючи на велику кількість українських відповідників, які пропонували у різні часи українські термінознавці, не варто їх одразу відкидати, бо вже існує термін іншомовного походження для номінації науково-технічного поняття. У тому разі, коли питомий термін має те саме значення, що й запозичений, його варто закріпити як єдиний нормативний варіант або як синонім поряд із терміном іншомовного походження. Якщо запропоновані паралельні назви, насправді, мають значні відмінності у значенні, їх варто вважати різними термінами. Національна технічна термінологія повинна увібрати в себе і світові надбання певної науки (терміносистему), залишаючись національно самобутньою.

Висновки до розділу І

В Розділі І дослідження було розглянуто термінознавство як науку про терміни, його появу, історичне становлення, сучасний стан і актуальні проблеми, зазначили провідних науковців, що зробили значний внесок у справу дослідження терміну, займалися і займаються актуальними теоретичними і прикладними проблемами термінознавства.

Термінознавство було визначено як розділ лінгвістики, що вивчає спеціальну лексику з точки зору її типології, походження, форми, змісту і функціонування, а також вживання, впорядкування і створення. Таокж були розглянуті головні сучасні напрямки досліджень в межах термінознавства (теоретичне, прикладне, загальне, галузеве, типологічне, порівняльне, семасіологічне, ономасіологічне, історичне, функціональне та когнітивне) та визначені ключові поняття термінознавства, як то термінополе, терміносистема та термін.

Вивчивши різні точки зору провідних термінознавців на питання визначення терміну «термін», ми прийшли до висновку, що найбільш слушним вдається визначення І.С.Квитка: «Термін - це слово чи словесний комплекс, що співвідноситься з поняттям певної організованої галузі пізнання (науки, техніки), що вступає у системні відносини з іншими словами та словесними комплексами і утворює разом з ними в кожному окремому випадку та в певний час замкнену систему, що характеризується високою інформативністю, однозначністю, точністю та експресивною нейтральністю» [цит за 41; 72]. Також були проаналізовані функції науково-технічного терміну, особливості значення термінів, що відрізняють їх від загальновживаної лексики, вимоги до ідеального терміну та проблематика вивчення та систематизування термінів.

В Розділі були розглянуті теоретичні питання утворення нових термінів, проаналізовані головні прийоми термінотвору (термінологічного словотвору), а також їх інтерпретації в різних дослідників та визначено, що . головними прийомами термінотвору є терміностворення (тобто утворення нових слів-термінів), термінологізація (семантична конверсія слів власної мови з їх переходом до розряду термінів) та термінозапозичення (запозичення готових термінів із різних лексичних баз чужої мови). Окремим явищем термінозапозичення можна вважати калькування, оскільки певні його ознаки дозволяють віднестись до нього як до окремого прийому термінотвору, інші ж ознаки незаперечно співвідносять калькування із прийомом запозичення.

Данні дослідження щодо прийомів термінотворення представлені в узагальнюючій схемі [цит за 7; 53]:

Схема 2

Класифікація термінотворчих прийомів

Загальні теоретичні питання термінознавства, розглянуті в Розділі І дослідження, створюють базу та підводять підґрунтя до подальшого багатостороннього аналізу терміносистеми технічної лексики в сучасній китайській мові.

РОЗДІЛ ІІ. ЗАСОБИ НОМІНАЦІЇ В СИСТЕМІ ТЕХНІЧНИХ ТЕРМІНІВ СУЧАСНОЇ КИТАЙСЬКОЇ МОВИ

2.1 Розробка питань технічної термінології в сучасній китайській лінгвістиці

Розвиток науки та техніки, появлення нових галузей знань завжди супроводжуються численним появленням нових термінів. Тому термінологія - одна з самих рухливих, швидкорослих та багатозмінних сфер мови.

Створена в ХІХ столітті потрійна типологічна класифікація мов багато в чому слугувала свого роду моделлю мовного розвитку. Три типологічні схеми - ізоляція, аглютинація, флективність, з одного боку, характеризували існуючі різновиди мов, з іншого боку, вони як би символізували свого роду сходи, етапи розвитку мов: найдревніший та найпростіший тип - ізоляція, наступний за ним - аглютинативний, а далі - тип флективний.

Сьогодні відомо, що ізоляція (та атрибути ізоляції - аморфність, кореневий характер та моносилабізм) не протистоїть аглютинації та флексії. За нашими сучасними уявленнями, ізоляція є спосіб зв’язку слів в реченнях та словосполученнях в умовах невиразності в словах власними ресурсами їх відношень до інших слів. У рамках ізоляції може існувати аглютинація (частіше), та флексія (нечасто). [15; 35]

Отже, сучасна китайська мова - ізолююча (не аморфна, не коренева, не моно силабічна), яка володіє аглютинативною морфологією, а в ряді південних та центральних діалектів - за свідченням китайських вчених - флективною та флективноподібною морфологією.