Курсовая работа (т): Суспільно-географічна характеристика населення Вільшанського району

Суспільно-географічна характеристика населення Вільшанського району

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Передумови розвитку населення в Вільшанському районі

.1      Загальна характеристика району

.2      Геологічна будова і рельєф

.3      Клімат, поверхневі води

.4      Грунти, флора і фауна

Розділ 2. Історія заселення та господарського освоєння території Вільшанського району

Розділ 3. Загальна характеристика населення

.1 Динаміка чисельності населення

.2 Природний рух населення

.3 Статево-вікова структура населення Вільшанського району

.4 Міграційні процеси

.5 Структура зайнятості населення

.6 Національний склад населення

.7 Розселення населення по території Вільшанського району

.8 Основні проблеми і перспективи розвитку населення Вільшанського району

Висновки

Література

кліматичний вільшанський населення національний

ВСТУП

В наш час, в умовах складної демографічної ситуації в Україні, гостро постає питання визначення кількості населення та перспектив розвитку населення по більш дрібних адміністративних одиницях, для більш чіткого бачення демографічної ситуації по регіонах та прийняття відповідних заходів щодо поліпшення демографічної ситуації в Україні.

Актуальність роботи визначається необхідністю проведення аналізу перспектив та проблем розвитку району в цілому, та для прогнозування подальшого становища населення території, що досліджується. В даній роботі проводиться суспільно-географічна характеристика території Вільшанського району Кіровоградської області, для визначення особливостей розвитку району в цілому, та характеристики населення зокрема. Дана робота є важливою з огляду на те, що в наш час немає детальної характеристики районів України, а є лише дослідження великих міст чи областей.

Метою дослідження ми визначили суспільно-географічну характеристику території Вільшанського району Кіровоградської області.  Об’єктом дослідження є населення Вільшанського району.

Предметом дослідження є суспільно-географічна характеристика населення Вільшанського району.

Виходячи з поставленої мети, об'єкту і предмета дослідження, для досягнення мети і цілей дослідження необхідно вирішити наступні завдання:

) Дати загальну характеристику території Вільшанського району;

) Провести суспільно-географічну характеристику Вільшанського району; кліматичний вільшанський населення національний

3) Розкрити проблеми та перспективи розвитку населення району;

) Розглянути демографічну ситуацію в районі та зробити відповідні висновки.

Методологічною основою дослідження є сучасні методи пізнання як загальнонаукові, так і спеціальні: системний, історичний, порівняльний, спостережень, системного аналізу. У ході дослідження проведена суспільно-географічна характеристика Вільшанського району. Застосування цих методів дослідження дало можливість всебічно розглянути дану тему.

Структура роботи роботи складається зі вступу, трьох розділів та списку використаної літератури. В першому розділі йдеться про основні передумови утворення та розвитку населення на території Вільшанського району. Розглядаються природні умови та ресурси, тобто природні чинники розвитку населення на території району.

В другому розділі розглядається історія заселення території Вільшанського району, її подальшого господарського освоєння та подальшого розвитку населення.

В третьому розділі дається загальна характеристика населення Вільшанського району, його кількість, динаміка, статево-вікова структура, розкриваються міграційні процеси та розглядаються основні проблеми та перспективи розвитку населення в районі.

РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ НАСЕЛЕННЯ В ВІЛЬШАНСЬКОМУ РАЙОНІ

.1      Загальна характеристика району

Площа району становить 0,645 тис.

Вільшанський район розташований на лівому та правому берегах р. Синюхи в західній частині Кіровоградської області. Він межує з Новоархангельським районом Кіровоградської області на півночі, з Голованівським районом Кіровоградської області на заході, з Первомайським районом Миколаївської області на півдні, Новоукраїнським районом Кіровоградської області на сході. Крайні точки району: північна - на північний захід від с. Плоско-Забузького, південна - біля с. Калмазового, західна - західніше с. Дорожинки, східна - на північ від с. Оброчного [11].

Рис. 1.1. Карта Вільшанського району [10]

У районі налічується 15 рад, з них одна - селищна, 14 - сільських, яким підпорядковані 25 населених пунктів:

Таблиця 1.1

Адміністративний поділ Вільшанського району [11]

Район за структурою економіки - аграрний. Тут налічується 18 приватних сільськогосподарських підприємств і 52 селянсько-фермерських господарства. Рослинництво зерново-кормово-буряківничого напряму. Площа сільськогосподарських угідь - 57,9 тис. га, з них орних земель - 51,7 тис. га. Основні культури: озима пшениця, кукурудза, ячмінь, цукрові буряки, багаторічні трави. Тваринництво - м'ясо-молочного напрямку.

Є можливості залучення інвесторів для видобування корисних копалин:

Таблиця 1.2

Запаси корисних копалин Вільшанського району [10]

1.2    Геологічна будова і рельєф

В основі геологічної будови Вільшанського району лежать докембрійські магматично-метаморфічні породи Українського кристалічного щита. Район лежить на південних відрогах Придніпровської височини. Поверхня території - пологохвиляста, розчленована долинами річок, балками, ярами. Загальний похил поверхні на південь. Найвища точка району розташована між Бузникуватим, Дорожинкою і Вівсяниками і сягає 195 м. В тектонічному відношені Вільшанський район лежить на Українському кристалічному щиті,що є складовою Східно-Європейськї платформи, утвореної 4,5 млрд років тому в архейський період докембрійської епохи .Це є фундамент основа яка утворена магматичними породами гранітами і лабрадоритами,що зверху перекриті осадовими більш молодим чохлом утворені піском(в Осичках) ,материнською породою лесом, в народі глина, утворені в четвертичний період .Так дійсно вважають,що розлом фундаменту проходить через Вільшанку з півночі на півден,по руслу Синюхи,через те річка має різні глибини,і даний розлом є однією із причин перерозподілом опадів у літній період над нашою територією. Із корисних копалин найпоширенішими є граніт, пісок, глина. Основна частина району розташована в Дністровсько-Дніпровській лісостеповій фізико-географічній провінції, південно-східна - у Дністровсько-Дніпровській північностеповій фізико-географічній провінції [8].

Рельєф: район лежить на південних відрогах Придніпровської  височини. Поверхня території - пологохвиляста, розчлено-  вана долинами річок, балками, ярами. Загальний похил по-  верхні на південь .

1.3 Клімат і поверхневі води

Середня температура січня -6,0 °С, липня +20,6 °С. Період  з температурою понад +10 °С становить 165 днів. Середньо-  річна температура повітря +7,4…+7,6 °С. Опадів випадає  близько 460 мм на рік (в основному в теплий період року).   Район знаходиться в недостатньо вологій теплій агрокліма-  тичній зоні. Спостерігаються часті засухи та суховії. Посуш-  ливі періоди до 30 днів бувають навесні та в другій половині  літа.

Поверхневі води: найбільші річки - Синюха (притока Південного Бугу, що перетинає район з півночі на південь), Сухий Ташлик та Чор-  ний Ташлик (протікає південною межею району). На території знаходяться 37 ставків з площею водного дзеркала 137 га, одне водосховище з площею водного дзеркала 363 га. Прогнозні запаси підземних вод становлять 1,4 млн м3 на рік. Довжина Синюхи 111 км, з них 37 км припадає на Вільшанський район. Площа водозбору 16725 км2, річний стік - 28,5 м/с. Територією району протікає 12 основних невеликих за своїми розмірами приток Синюхи. Це Чорний та Сухий Ташлики, річка Березова, Вовча, Осичанка, Вівсянка, Костикова, Критянка, Площана, Репетуха, Вільшана, Добра. Всі ці річки  створюють досить розгалужену гідрологічну систему, що призводить до розвитку ерозії в регіоні [8].

1.4    Грунти, флора і фауна

Найбільш поширені чорноземи типові на лесових породах, чорноземи типові мало-гумусні та середньо-гумусні, чорноземи типові середньо-гумусні.

Флора і фауна: основна частина району розташована в Дністровсько-Дніпровській лісо-степовій фізико-географічній провінції, південно-східна -у Дністровсько-Дніпровській північностеповій фізико-географічній провінції.  Природний рослинний покрив (ковила, деревій, полин, пирій) зберігся  тільки на схилах долин річок і балок. На території району поширені дуб (95%  площі лісів), ясен, граб, клен, липа. Лісистість району складає лише 1,5 %.

Ліси належать до двох типів: свіжих гаїв з переважанням дуба, ясеня, в’яза та сухих гаїв з переважанням дуба, клена та липи. У лісах (які ще називаються урочищами) добре розвинутий підлісок з ліщини, бересклета, калини, терену, крушини. Найбільші ліси - урочища "Дорожинське", "Осичківське", "Добрівське".. У лісах водяться козуля європейська, борсук, тхір звичайний, ласка, білка, вовчок, миша лісова, кріт, їжак, сліпень. Із птахів поширені крук, ворона сіра, сойка звичайна, іволга, шишкар, зяблик, синиця, мухоловка сіра, дрізд, омелюх, зозуля, голуби, горлиці. Із амфібій та рептилій зустрічаються жаба трав’яниста, лісова гадюка, ящірки. У безлісих частинах району багато ссавців, переважно гризунів: заєць-русак, тхір степовий, куниця степова. У степу водяться хом’як, хом’ячок сірий, миша польова, миші, пацюки, кажани, ящірка звичайна, ящірка зелена, вуж звичайний Природний рослинний покрив (ковила, деревій, полин, пирій) зберігся тільки на схилах долин річок і балок [8].

РОЗДІЛ 2. ІСТОРІЯ ЗАСЕЛЕННЯ ТА ГОСПОДАРСЬКОГО ОСВОЄННЯ ТЕРИТОРІЇ ВІЛЬШАНСЬКОГО РАЙОНУ

Перші вихідці з Балкан поселились на території сучасного Вільшанського району на початку 50-х рр. XVIII ст. біля військового укріплення - шанцу. Пізніше до них підселяли інших переселенців із-за Дунаю.

Нинішня територія району була заселена в дуже далекі часи, про що свідчать виявлені археологами поселення доби неоліту та житла землеробських племен трипільської культури. Залишили свій слід скіфи, які в V ст. до н. е. вели жваву торгівлю з грецькими північно-чорноморськими колоніями.

У битвах на Синіх Водах в 1362 році, біля сучасних сіл Добрянка і Тишківка (одна з версій), були вщент розгромлені татаро-монгольські полчища.

Інтенсивне ж заселення цих земель припадає на XVII і XVIII століття. Це були селяни, вихідці із Поділля та Київщини, які тікали від нестерпного гніту польської шляхти. Правобережна частина нинішнього району в 1795 році ввійшла у Богопільський повіт Кам'янець-Подільської губернії. Царський уряд, вогнем і мечем утверджуючи експансіоністську політику, прагнув якомога швидше освоїти цю територію, аби хутчій включити її родючі землі в сільськогосподарський обіг і створити тим самим на кордоні надійні опорні пункти [1].

Ось тому з такою заповзятливістю заохочувалося поселення в Прибужжі селян-втікачів і навіть розкольників з центру Росії. На той час на півдні були спірними землі між Запорожжям і Єлисаветградською провінцією: від Тернівки на північ і аж до Єлисаветградського шанця (Ольвіополь та Орлик - нині частини м. Первомайська Миколаївської області). Не дивно, що згодом тут розселили козаків зі створеного в 1769 році вихідцями з Туреччини Бузького козацтва.

Першими поселенцями лівобережжя Синюхи були запорозькі козаки, які мали тут зимівники і хутори. До 1750 року згадані землі входили до складу Низового Запорозького війська - Бугогардівської паланки; в 1750-1764 рр. - до складу Нової Сербії; з 1764 р. - в Слисаветградську провінцію. Тож на Генеральних картах Новоросійської губернії і польських картах 1770-1795 років уже подаються назви річок та населених пунктів на правобережжі річки Синюхи в межах нинішнього Вільшанського району. З-поміж них - села Вовча Балка і Плоска; на притоці Синюхи Бузникувата - села Казимирівка і Бузникувате; на притоці Вербовець - с. Коритня, а трохи південніше притока мала назву Карлівка із селом Вівсяники.

За легендами і переказами, що дійшли до нас, села Коритня та Плоске названі забузькими тому, що вони засновані селянами, які переселилися в згадану місцевість із однойменних сіл із-за Бугу. Через села Бузникувате, Дорожинка, Березова Балка, Людвінка та Куца Балка пролягав шлях із Торговиці (нині Новоархангельський район) на Богопілля (нині частина м. Первомайська Миколаївської області).

У 1774 році біля слободи Маслово знайшли політичний притулок понад 100 сімей з с. Алфатар (Флатарь) Силістрійської округи Болгарії, які брали найактивнішу участь на боці російських військ у російсько-турецькій війні 1768-1774 років під командуванням генерал-фельдмаршала графа П. А. Румянцева. Відтоді урочище дістало назву "Вільшанка". Це був один з опорних пунктів на кордоні з Польщею і Туреччиною. У 80-х роках XVIII ст. болгар включено до складу Бузького козацького війська.

З 1 січня 1858 року населення округу переведено в стан південних поселенців і село разом з Добрянкою та Синюшиним Бродом увійшло в 13-ту волость Херсонського округу.