Дипломная (вкр): Теоретичні та практичні підходи до обліку, аудиту і аналізу прибутку на підприємстві

По-друге, прибуток володіє стимулюючою функцією. Її зміст полягає в тому, що вона одночасно є фінансовим результатом і основним елементом фінансових ресурсів підприємства. Реальне забезпечення принципу самофінансування визначається отриманим прибутком. Частка чистого прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства після сплати податків і інших обов'язкових платежів, повинна бути достатньою для фінансування розширення виробничої діяльності, науково-технічного і соціального розвитку підприємства, матеріального заохочення працівників.

По-третє, прибуток є одним з джерел формування бюджетів різних рівнів. Він поступає до бюджетів у вигляді податків і разом з іншими прибутковими надходженнями використовується для фінансування задоволення сумісних суспільних потреб, забезпечення виконання державою своїх функцій, державних інвестиційних, виробничих, науково-технічних і соціальних програм.

У практичному плані прибуток є узагальнюючий показник результатів господарської діяльності підприємств будь-якої форми власності.

1.2 Формування та розподіл прибутку підприємства

Залежно від формування та розподілу відокремлюють кілька видів прибутку. Насамперед розрізняють загальний прибуток і прибуток після оподаткування. Загальний прибуток - це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Такий прибуток інакше називають балансовим. Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства, має поширену у вітчизняній літературі та практиці назву - чистий прибуток.

Ще на практиці використовують такі прибутки як, валовий прибуток - це різниця між виручкою та виробничими витратами (собівартістю продукції, визначеною калькулюванням за неповними витратами). Це поняття включає власне прибуток і так звані невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати.

Операційний прибуток, ще його часто називають чистим прибутком, дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат. [38]

Маржинальний прибуток характеризує обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Він включає власне прибуток і постійні витрати. Отже, такий прибуток за величиною збігатиметься з валовим прибутком, коли калькулювання здійснюватиметься лише за змінними витратами.

Систематизація основних видів прибутку зображена на рисунку 1.1

Рисунок 1.1 - Класифікація прибутку

Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку. [50]

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою відвантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг) - за датою фактичного виконання (надання) таких, або за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника.

Рисунок 1.2 - Структурно-логічна модель факторного аналізу формування чистого прибутку

Чистий прибуток є одним із найважливіших економічних показників, що характеризують кінцеві результати діяльності підприємства. Кількісно він становить різницю між сумою прибутку до оподаткування і сумою внесених у бюджет податків з прибутку, економічних санкцій та інших обов'язкових платежів підприємства, які покривають за рахунок прибутку. Структурно-логічна модель факторного аналізу формування чистого прибутку представлено на рисунку 1.2.

Уся інформація складає єдину інформаційну базу. Передача необхідних даних до відповідних підрозділів здійснюється в автоматизованому режимі. У загальному виді рух інформаційних потоків представлено на рисунку 1.3. Звідки витікає, що цикл руху інформації триває з моменту її виникнення до формування аналітичної інформації та прийняття управлінського рішення.

Рисунок 1.3 - Схема інформаційних потоків у системі управління прибутком підприємства

У системі управління прибутком задіяні майже всі структурні підрозділи підприємства. Це недивно, бо без позитивного фінансового результату робота підприємства стає неможливою. На кожному етапі управління прибутком формується відповідний інформаційний потік, завдяки якому користувачі здійснюють свої функції та приймають своєчасні управлінські рішення, адаптовані до зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства. Отже від об'єктивного і достовірного інформаційного забезпечення багато в чому залежить успіх прийнятих рішень, що ґрунтуються на сукупності висновків щодо результатів комплексного аналізу й обробки різного роду інформації. [25]

Таким чином, систематизація даних зовнішньої та внутрішньої інформації дозволяє створити на підприємстві цілісну систему інформаційного забезпечення, орієнтовану на ефективне управління прибутком. Подальші дослідження будуть спрямовані на виявлення сучасних технологій обробки інформації в системі управління прибутком підприємства.

Ефективність функціонування підприємства залежить не лише від обсягу одержуваного прибутку, а й від характеру його розподілу. Порядок його розподілу показано на рис. 1.3.

Рисунок 1.4 - Загальна схема розподілу прибутку

Із рисунку 1.4 видно, що одна частина прибутку у вигляді податків і зборів надходить до бюджету держави й використовується на потреби суспільства, а інша частина залишається в розпорядженні підприємства і використовується на виплату дивідендів акціонерам підприємства, на розширення виробництва, створення резервних фондів і т. ін.

Акціонери і працівники зацікавлені у збільшенні їхньої частки у використанні прибутку.

Проте якщо держава обкладає підприємства дуже високими податками, то це не стимулює розвитку виробництва, у зв'язку з чим скорочується обсяг випуску і реалізації продукції і зменшується надходження коштів до бюджету.

Те саме може статися, якщо всю суму прибутку використати на виплату дивідендів акціонерам підприємства. У цьому разі в перспективі зменшиться виробництво продукції, оскільки не оновлюватимуться основні виробничі фонди, скоротиться власний виробничий капітал, що в кінцевому підсумку може стати причиною банкрутства підприємства. Якщо ж зменшується частка дивідендних виплат у використанні прибутку, то це, у свою чергу, призведе до зниження інвестиційної привабливості підприємства. Тому на кожному підприємстві має бути знайдено оптимальний варіант розподілу прибутку. Велику роль у цьому має відіграти аналіз господарської діяльності. [47]

Чистий прибуток використовують відповідно до статуту підприємства. За його рахунок інвестують виробничий розвиток, виплачують дивіденди акціонерам підприємства, створюють резервні і страхові фонди тощо. Розподіляючи чистий прибуток, необхідно домагатися оптимізації пропорцій між капіталізованою і споживаною сумами його з метою забезпечення:

необхідного обсягу інвестицій для виробничого розвитку;

необхідної норми дохідності на інвестований капітал власникам підприємства.

Фактори, що впливають на пропорції розподілу прибутку, поділяють на зовнішні і внутрішні.

До зовнішніх факторів належать:

правові обмеження (ставки податків на прибуток, процентні відрахування в резервні фонди і т. ін.);

система податкових пільг при реінвестуванні прибутку;

ринкова норма прибутку на інвестований капітал, зростання якого супроводжується тенденцією підвищення частки капіталізованої частини прибутку, і навпаки, його зниження зумовлює збільшення частки споживаного прибутку;

вартість зовнішніх джерел формування інвестиційних ресурсів (за високого їхнього рівня вигідніше використовувати прибуток, і навпаки).

До внутрішніх факторів, що справляють вплив на пропорції в розподілі прибутку, належать такі:

рівень рентабельності підприємства, за низького значення якого і відповідно невеликої суми прибутку, що розподіляється, більша частина її йде на створення обов'язкових фондів і резервів, на виплату дивідендів за привілейованими акціями і т. ін.;

наявність у портфелі підприємства високодохідних інвестиційних проектів, здатних забезпечити акціонерам високі доходи в перспективі;

необхідність прискореного завершення розпочатих інвестиційних проектів;

рівень коефіцієнта фінансового левериджу (співвідношення позичкового і власного капіталу), який є одним із індикаторів фінансового ризику і факторів, що сприяють збільшенню власного капіталу при низькій ціні позичкових ресурсів. Залежно від співвідношення між дохідністю бізнесу і ціною позичкових ресурсів підприємство може регулювати його рівень, збільшуючи або зменшуючи частку капіталізованого прибутку;

наявність альтернативних внутрішніх джерел інвестиційних ресурсів (амортизаційного фонду, виручки від реалізації основних засобів і фінансових активів тощо);

поточна платоспроможність підприємства, за низького рівня якої підприємство має скорочувати споживану частину прибутку.

1.3 Чинники забезпечення підвищення рентабельності підприємства

Рентабельність підприємства формується під впливом великої кількості взаємопов'язаних факторів, які впливають на результати діяльності підприємства різноспрямовано: одні - позитивно, інші - негативно. Більш того, негативний вплив одних факторів здатен знизити або навіть звести нанівець позитивний вплив інших. Різноманіття факторів не дозволяє їх чітко обмежити, а тому потрібно виділити основні групи таких факторів, зокрема факторів підвищення рентабельності підприємства. [32]

Виходячи з того, що будь-який господарюючий суб'єкт є одночасно і суб'єктом, і об'єктом економічних відносин, то в першу чергу необхідно розглянути розподіл на фактори зовнішнього середовища (незаплановані) і фактори внутрішнього середовища (плановані). Вплив зовнішніх факторів не може бути значно зміненим, проте підприємства можуть розробити заходи адаптації для максимально ефективного використання сформованої ситуації. На противагу їм вплив внутрішніх факторів піддається корегуванню і може бути зміненим управлінськими рішеннями. Тому важливо розуміти, які наявні інструменти та які шляхи досягнення підвищення рентабельності підприємства.

Загалом виділяють такі групи чинників, що впливають на формування стратегії підвищення рентабельності суб'єкта господарювання. Чинники вибору стратегії забезпечення підвищення рентабельності підприємства представлено в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2 - Чинники вибору стратегії забезпечення підвищення рентабельності підприємства

Плановані (внутрішні) чинники залежать від внутрішнього середовища підприємства і визначаються роботою колективу. Не плановані фактори формуються в результаті взаємодії організації із зовнішнім середовищем і також чинять значний вплив на основні показники рентабельності підприємства. Зовнішніми факторами підвищення рентабельності можуть бути наявність сприятливої зовнішньої кон'юнктури, банкрутство конкурентів, підвищення потенційного попиту на продукцію підприємства серед споживачів тощо. Усе це призводить до зростання рівня доходу, що в свою чергу забезпечує вищий рівень прибутковості.

Підприємства не можуть працювати ізольовано. Вони постійно перебувають у взаєминах із зовнішнім середовищем: споживачами, посередниками, громадськими організаціями та державними установами. Сукупність цих відносин безпосереднім чином впливає на рентабельність діяльності. У підсумку висока ділова репутація дозволяє підприємству підвищувати рентабельність.

Фактори внутрішнього середовища можна розділити на виробничі, безпосередньо пов'язані з основною діяльністю підприємства, і позавиробничі, фактори, які безпосередньо не пов'язані з виробництвом продукції і з основною діяльністю підприємства.

Зупинимося на окремих внутрішніх чинниках рентабельності господарюючих суб'єктів. Почнемо з обсягу виробництва (реалізації). Цей фактор має найбільший вплив на рентабельність через витрати виробництва підприємства, так як змінні їх види прямо пов'язані зі зміною цього показника. Зростання обсягу виробництва призводять до збільшення загальної суми витрат виробництва, однак, рівень витратоємкості при цьому знижується, так як сума постійних витрат виробництва залишається незмінною. Із зростанням виробництва до певної межі сума змінних, а відповідно і загальних витрат виробництва підприємства зростає зазвичай меншими темпами, тому що у складі змінних переважають види витрат виробництва, що мають регресивний характер (це пов'язано з реалізацією резервів більш ефективного використання ресурсного потенціалу підприємства). Однак, починаючи з певного моменту, зростання обсягу виробництва викликає ще більше зростання суми змінних витрат, окрім цього частково і постійних витрат виробництва, в результаті чого темпи зростання загальної суми витрат можуть перевищити темпи зростання обсягу виробництва. Тобто норма прибутку спочатку росте, а потім знижується. Така ситуація пов'язана з необхідністю залучення додаткового обсягу ресурсів усіх видів на забезпечення приросту виробництва і реалізації продукції, в результаті чого різко зростають постійні витрати, а в складі змінних в цьому періоді починають переважати види витрат виробництва, що мають прогресивний характер. Отже, обсяг прибутку і рівень рентабельності знаходяться в зворотній залежності від величини та рівня витрат виробництва. Збільшення обсягу збуту, як було виявлено вище, не завжди позитивно впливає на рентабельність, проте для більшості випадків таке твердження вірне. Серед внутрішніх факторів підвищення рентабельності організації можна виділити також склад і структуру асортименту виробленої і реалізованої продукції. Різні види продукції мають різний рівень витратоємності. Але в кожному разі, розширення асортименту сприяє зростанню виручки. Підвищення частки товарів більш високої якості, які є престижними, дозволяє підвищити частку прибутку в ціні продукції, адже споживачі частіше купують дані товари саме через їх престижності і в розрахунку на додаткові блага при експлуатації. Тому оптимізація асортименту може сприяти підвищенню рентабельності. [29]