Термін «творчість» позначає й діяльність особистості, і створені нею цінності, які з фактів її персональної долі стають фактами культури. Творчість як культурно-історичне явище має психологічний аспект: особистісний і процесуальний. Особистість має здібності, мотиви, знання й уміння, завдяки яким вона може створити новий, оригінальний і унікальний продукт.
Головна характеристика творчості – створення нового.
Творчу діяльність можна охарактеризувати за допомогою таких параметрів: суб’єкта творчості; продукту творчості; умов, у яких проходить творчий процес. Безперечно, що центр творчості, його основа – сама особистість, суб’єкт, без якого неможлива творча діяльність.
У загальній структурі творчої діяльності як системи можна виділити кілька основних підсистем:
• процес творчої діяльності;
• продукт творчої діяльності;
• особистість творця;
• середовище;
• умови, у яких проходить творчість.
Творчий процес людини – це послідовність творчих актів. Творчий акт можна вважати умовною одиницею творчого процесу, зручною для аналізу та вивчення механізмів творчості.
На творчий процес, роботу уяви загалом людину спонукає потреба створити щось нове. Нейрофізіологічний механізм творчості вмикає так звані детектори новизни, які виявляють щось нове в зовнішньому та внутрішньому світі. Це спеціальні нейрони, що відповідають лише на нові подразники та не реагують на повторення стимулів. Детекторам новизни властива висока чутливість, тому людина відчуває приємне хвилювання, позитивне емоційне переживання в процесі творчості. Нові враження стимулюють потяг до творчості та безпосередньо її процес.
Найважливіший творчий акт із часу формування земної поверхні – виникнення життя.
У добіологічній (хімічній) фазі розвитку серед численних інших виникли два незалежні класи молекулярних сполук: 1) протеїни, які завдяки слабкому енергетичному зв’язку мали потенційно велике комбінаторне різноманіття, 2) нуклеїнові кислоти, менш варіативні, консервативні щодо хімічної структури, але з інструктивною здатністю, зумовленою сильною спорідненістю еквівалентних хімічних компонентів.
Гомеостатичне регулювання виникає разом з обміном речовин між клітиною та живильним середовищем.
Утворення органів чуття для приймання інформації та нервових клітин для регулювання (в остаточному підсумку – координування) руху – це інший процес. Так само здатність протеїнів у нервових клітинах, подібно до всіх протеїнів, нагромаджувати інформацію – незалежна селективна властивість, породжена як біологічною активністю, так і біохімічними компонентами.
На вищому ступені існує аналогічна цілісність: лише після виникнення мотивованих, керованих потреб поведінки може утворитися пам’ять, що ґрунтується на навчанні. Будь-яка інша форма нагромадження інформації не мала б позитивного селективного значення. Тут важлива інформаційна ємність нервових клітин як компонентів системи. Відповідність потребам збереження інформації та зумовлена нею адаптивність поведінки становлять сутність елементарних (і, можливо, вищих) форм навчання. Виникнувши один раз, ця єдність стає нерозривною. Отже, мотивація та пізнання утворюють певну діалектичну єдність.
У процесі використання речей, у діяльнісно мотивованому, сенсомоторному поводженні з ними виникає класифікація об’єктів за їх призначенням і найперші поняття щодо діяльності. З іншого боку й незалежно від цього, відбувається диференціація звукових сигналів, використовуваних для встановлення взаєморозуміння. Комунікативні сигнали починають впливати на поведінку партнера. З виникненням поділу праці, обміну й розподілу продуктів виникає потреба в комунікації відносно речей.
Дуже широко властивості живої природи використовують для виявлення дефектів. Творчість – це суспільний, надіндивідуальний феномен, бо конкретні творчі акти завжди являють собою досягнення індивідів. Писемність, обчислення, числа – не винаходи окремих людей, а кінцеві продукти масової активності й пошуку, зумовлені соціальною потребою та – опосередковано – соціальною мотивацією. Це й не сума активностей окремих індивідів, так само як шум морського прибою – не сума звуків, вироблених окремими краплями води. Зі специфічних взаємодій різних, переважно спрямованих на досягнення певних цілей, конкретних дій може виникнути нова якість.
Внутрішнім змістом творчості можна вважати динамізм усіх якостей і властивостей людини в творчому акті. Такий динамізм становить основний зміст поняття, яке називають творчим потенціалом. Його пов’язують переважно з усвідомленням діяльнісних засад буття індивіда, під яким розуміють силу, здібності, потенційні можливості, енергію. Реальність, яку відображено в терміні «творчий потенціал», поєднує в собі природне (об’єктивне) та соціальне (суб’єктивне), внутрішнє та зовнішнє, статичне та динамічне. Творчий потенціал фіксує суперечність як джерело можливого саморозвитку явища. Він характеризує потенційну енергію суб’єкта творчості, його силу й міць. Таким суб’єктом може бути людина, колектив, народ, суспільство тощо. Творчий потенціал як цілісна якість людини, соціальною за своєю сутністю, виникає в процесі соціалізації та проявляється у творчій активності людини
Як об’єкт (предмет) творчої діяльності може виступати наука, техніка, природа, мистецтво, людина, суспільство, економіка тощо. Міра креативності об’єкту творчості обумовлена соціально-історичними чинниками: розвитком науки, техніки, виробництва, потребами виробництва. Об’єкт творчості може мати різний ступінь креативності через свої об’єктивні особливості – зміст, структуру, технологічні властивості, стосунків і тому подібне.
Суб’єктом творчості може бути індивід, колектив, етнічна, професійна, соціальна групи, людство, інтегральний інтелект тощо. Серед творців можна виділити, за класифікацією М. Бунге, такі типи: а) критики-руйнівники, тобто дослідники, що знаходять недоліки у чужих розробках, але самі нічого нового створити не можуть; б) практики (appliers), тобто дослідники, що використовують існуючі теорії й методи для розв’язання будь-яких проблем; в) розробники, тобто критики-творці, що можуть вдосконалювати відомі знаряддя, поширювати галузь їх використання; г) творці нових ідей, гіпотез, теорій, напрямів, підходів і методів їх конструювання.
Синтез творчості за сферами діяльності відбувається: по-перше, в окремих сферах – літературній, театральній, кінематографічній, економічній і т.п.); по-друге, у комплексних сферах науки, техніки, культури; по-третє, у міжгалузевих формах науково-технічної, соціальної, художньої творчості.
Існує також певна класифікація різновидів творчості за предметом (об’єктом) діяльності. По-перше, це наукова творчість. Вона пов’язана зі створенням законів, що мають синтетичний і динамічний характер. Наукова діяльність як творчість здійснюється у двох напрямах: відкритті нових емпіричних фактів і висуненні нових ідей, гіпотез, теорій. По-друге, це технічна творчість. Вона пов’язана з задоволенням практичних потреб людства, цілеспрямованою трансформацією матеріального середовища за допомогою нових технічних засобів. У техніці винахідники творчо синтезують досягнення повсякденного досвіду, ремісництва, науки.
Творчість як процес проходить на різних рівнях:
несвідомому,
рівні підсвідомості,
свідомості та надсвідомості.
Кожний із цих рівнів має свою специфіку творення, механізмів творчості та характеру її продуктів. Найвищий рівень розвитку творчості – взаємодія між зазначеними її рівнями, коли «креативне поле» захоплює всі ділянки мозку. Поняття несвідомого містить у собі сукупність психічних утворень, процесів і механізмів, у функціонуванні та впливі яких суб’єкт не віддає собі звіту. Цим терміном характеризують індивідуальну та групову поведінку, дійсні цілі та наслідки якої не усвідомлені й за своєю функцією можуть бути прирівняні до інстинктів.
Творчість на рівні підсвідомості виникає на основі індивідуального досвіду та сформованих у мозку психічних конструктів, які інтегрують у собі неусвідомлений досвід раннього дитинства, вироблені навички й уміння, зумовлені природними задатками, життєвими соціальними нормами та характером взаємодії із середовищем, що пройшли через свідомість.
Свідомий рівень творчості має власний особливий інструмент – логічні операції. Ці операції (аналізу, синтезу, абстракції й узагальнення), а також форми мислення (поняття, судження, висновки), спрямовані на пізнання реальності, зумовлюють не тільки відкриття нових закономірностей, але й винаходи, створення нових продуктів. В основі вищих проявів творчості лежить надсвідоме. Це неусвідомлювані первісні етапи будь-якого виду творчості, народження геніальних здогадів, раптових осяянь. Надсвідоме зводить усі рівні роботи мозку до рівня інтуїції – одномоментного пізнання цілого.
У процесі творчості потрібно вміти перетворювати енергію з однієї форми на іншу. Це основа механізму творчості. Під механізмом у психології розуміють сукупність засобів та інструментів мислення, почуттів, уяви та психомоторики для збирання чи обробки інформації та виконання роботи. За допомогою механізмів творчості людина здатна сприймати, відтворювати, перетворювати й засвоювати матеріал, користуватися ним як інструментом дій. Людина здатна на творчу роботу
Істинно творчою особистістю може бути захоплена, одержима якоюсь ідеєю людина – учений і музикант, робітник і лікар, двірник і художник, – але їй завжди притаманний високий рівень творчої активності. Важлива умова творчості – сприйняття нових ідей, здатність знаходити й порушувати проблеми, незалежність поведінки та суджень і водночас уміння поступатись і відмовлятися від своїх попередніх думок, критичність, сміливість, терпимість. Істотною суб’єктивною передумовою творчості зазвичай уважають завзятість, наполегливість, уміння забезпечити регулярність і ритмічність розумової праці. Результативність творчої думки залежить не лише від свідомості, а й від неусвідомлених ідей, імпульсивних здогадок, які виконують функцію поштовху щодо ціннісних асоціацій. Ці й інші чинники творчості породжують розмаїтість теоретичних уявлень про творчий процес.
Сучасний американський учений Д. Клозен вирізняє чотири основні закономірності на шляху до творчої діяльності людини:
її особисті ресурси, тобто розум, темперамент, сила тощо;
«джерела підтримки та керівництва» (різні норми, інструкції, рекомендації), які надають їй можливості орієнтуватись у світі;
можливості (чи перешкоди) для виконання особистих цілей залежно від соціальної приналежності, раси, віку, статі, а також ситуації у світі (війни, депресії, значні соціальні зміни та ін.);
власні зусилля особистості, її діяльність.
Фактори, що впливають на рівень внутрішньої мотивації до творчості:
• інтеріоризовані особистістю ціннісно-орієнтовані установки;
• самооцінка;
• стабільність емоційного стану.
Стимулювання прояву креативності можливе в разі зовнішнього впливу на зазначені фактори, однак такий вплив не гарантує повного розкриття творчого потенціалу. М. Глейтман, А. Фрідлунд, Д. Райсберг виділяють інші психічні блоки та фіксації, що можуть перешкодити виконанню завдання:
1) емоційні бар’єри: заборони та страх бути смішним або помилитися, нетерпимість до двозначності, надмірна самокритика (архітектор боїться спробувати новий незвичний дизайн, бо побоюється, що колеги вважатимуть його легковажним);
2) культурні бар’єри: думка про те, що фантазія – це гаяння часу; що грайливість властива тільки дітям; що розум, логіка й числа сприяють, а почуття, інтуїція, задоволення й гумор перешкоджають розв’язанню проблем (корпоративний менеджер хоче вирішити проблему, пов’язану з бізнесом, але лютує, коли працівники його маркетингової групи жартують щодо можливих рішень);
3) засвоєні бар’єри: норми застосування (функціонального використання) значень, можливостей і табу (у кухаря немає напохваті чистої миски, і він не хоче скористатися для готування суміші сковорідкою);
4) бар’єри сприйняття: звички заважають визначити важливі елементи завдання (художник-початківець зосереджено малює вазу з квітами й не бачить «порожнього» простору навколо вази як частину композиції.