У творчій активності можна виділити такі складові:
• загальні властивості, зумовлені фізіологічною природою людини (наприклад, темперамент);
• індивідуальні властивості психічних процесів (відчуття, сприйняття, уява, мислення, емоції, пам’ять, воля).
Виявлення цих властивостей у певних видах діяльності дає можливість визначити рівень розвитку природних здібностей і спрямованої творчої активності як цілісної якості особистості. Сутність творчої активності особи не можна визначити через її природні сили. Для перетворення творчої активності на особливу якість людини потрібні відповідні умови.
Творчий процес проходить поетапно. Він поділяється на три фази: пускову (спонукальну та підготовчу), пошукову та виконавчу. Кожна з них має свою специфіку щодо виникнення, тривалості продуктів і показників творчості. Перша фаза характеризується інтелектуальною ініціативою – умінням самостійно бачити та ставити проблеми. Під час неї виявляються індивідуальна готовність до творчості, розвиненість пізнавальних процесів, емоційна готовність, потреба в напруженій діяльності. Вимоги цієї фази становлять програму розвитку творчих здібностей, цільову матрицю творчого процесу. На побудову програми спонукають внутрішні та зовнішні фактори, залежно від яких проходить підготовчий процес, що породжує ідею, задум. Друга фаза починається з гострого бажання втілити задумане. Вона проходить у пошуку засобів для його реалізації та закінчується їх відшуканням, ухваленням рішення щодо конкретних способів утілення. На третій фазі відбувається реалізація задуманого, контроль над проміжними результатами та корекція способів виконання, критична оцінка продукту.
Унаслідок процесу творчості виникає оригінальний, об’єктивно цінний і самодостатній продукт. Продуктами творчості можуть бути відкриття, винаходи, художні образи. Відкриття – це процес і результат виявлення того, що існує в природі, суспільстві чи людині. Бувають відкриття для себе, близьких і для людства. Людина сприймає його як рідкісну удачу. Про деякі відкриття відразу дізнається весь світ, однак буває, що люди не помічають відкриття. Винахід – це створення нових предметів, технік і технологій (для себе, оточення та людства) з природних речовин. Художні образи допомагають пізнавати душу іншої людини та вдосконалювати свою. Одну з перших спроб розкрити етапи творчого процесу зробив російський інженер П. К. Енгельмейєр. Biн запропонував термін «еврилогія», який охоплює цілісний процес творчості – від першої іскри задуму до його реального втілення
Усвідомлене у творчості має власний особливий інструмент – логічні операції. Ці операції (аналізу, синтезу, абстракції й узагальнення), а також форми мислення (поняття, судження, висновки), спрямовані на пізнання реальності, зумовлюють не тільки відкриття нових закономірностей, але й винаходи, створення нових продуктів.
Поняття несвідомого містить у собі сукупність психічних утворень, процесів і механізмів, у функціонуванні та впливі яких суб’єкт не віддає собі звіту. Цим терміном характеризують індивідуальну та групову поведінку, дійсні цілі та наслідки якої не усвідомлені й за своєю функцією можуть бути прирівняні до інстинктів. Несвідоме психічне може бути зумовлене такими чинниками:
• філогенетичним досвідом людства, що базується на глибинних законах життя, етапах еволюційного процесу та генетичній пам’яті, у якій зберігається попередній досвід;
• індивідуальним несвідомим потягом до певних видів діяльності на основі природних навичок, зокрема здібностей до неї. Збереження такого глибинного досвіду лежить в основі формування багатьох навичок та виявлення потреб у різних видах діяльності. До індивідуального несвідомого належить досвід раннього дитинства, коли на рівні несвідомого закладаються основи емоційних, вольових та інтелектуальних якостей людини та відбувається активна адаптація до середовища. До структури індивідуального несвідомого входять нейрофізіологічні задатки й особливості темпераменту, які являють собою «найтвердіші» утворення та найменше піддаються змінам.
Інтуїція вважається одним із основних психологічних феноменів несвідомого в творчому процесі.
Інтуїція – це спосіб, який виходить із нашого розуміння світу, з нашого сприйняття навколишньої дійсності. Вважається, що люди, які володіють активною інтуїцією, належать до авангарду культури. Вони прагнуть до компетентності, ефективності у всьому, і при цьому сприймають будь-яку роботу як гру.
Ф. Вауган вважає, що інтуїція проявляється на чотирьох рівнях:
1) фізичному, йому відповідають усвідомлені тілесні відчуття, які зустрічаються в ситуації, в якій, здавалось, нема причини думати про щось незвичайне;
2) емоційному; інтуїція досягає свідомості засобами почуттів, наприклад кохання з першого погляду або нелюбов до чого-небудь без видимої причини;
3) ментальному; проявляється через образи, за допомогою яких людина здатна зробити точні висновки на основі несуттєвої інформації;
4) спіритуальному, на якому досягається цілісне розуміння дійсності, яке не залежить від відчуттів, почуттів і думок.
Ознаками інтуїтивних процесів є довільність, непередбачуваність, моментальність, неусвідомленість, ірраціональність, автономність, синергічність. Інтуїція є компонентом творчого мислення і проявляється головним чином у стані натхнення. Натхнення – це творчий підйом, приплив творчих сил, стан напруги, творчого хвилювання. Воно характеризується підвищеною загальною активністю людини, усвідомленням легкості творчості, переживанням «одержимості», емоційного підйому. Натхнення сприяє творчій уяві, фантазії, тому що в свідомості легко виникають численні яскраві образи, думки, асоціації.
Головна характеристика творчості – створення нового. Серед сучасних позицій науковців стосовно природи творчості виділяють два підходи. У межах першого з них творчість розглядають як діяльність, спрямовану на створення нових суспільно значущих цінностей; основну увагу приділяють критеріям об’єктивної новизни й оригінальності продуктів творчої діяльності. Другий підхід пов’язує творчість із самореалізацією людини, з розвитком мотивації її творчої діяльності. Критерій творчості в такому розумінні, її цінність – особистість самої людини, а не тільки продукти творчої діяльності. Отже, творчу діяльність можна охарактеризувати за допомогою таких параметрів: суб’єкта творчості; продукту творчості; умов, у яких проходить творчий процес. Безперечно, що центр творчості, його основа – сама особистість, суб’єкт, без якого неможлива творча діяльність.
Творчий процес людини – це послідовність творчих актів. Творчий акт можна вважати умовною одиницею творчого процесу, зручною для аналізу та вивчення механізмів творчості. На сучасному етапі розвитку наука не дає поки що вичерпної відповіді на те, як система механізмів мозку діє у творчому акті, проте за допомогою досліджень нейрофізіології, психології та психотерапії можна охарактеризувати решту психофізіологічних механізмів творчого процесу людини. На творчий процес, роботу уяви загалом людину спонукає потреба створити щось нове. Нейрофізіологічний механізм творчості вмикає так звані детектори новизни, які виявляють щось нове в зовнішньому та внутрішньому світі. Це спеціальні нейрони, що відповідають лише на нові подразники та не реагують на повторення стимулів. Детекторам новизни властива висока чутливість, тому людина відчуває приємне хвилювання, позитивне емоційні переживання в процесі творчості. Нові враження стимулюють потяг до творчості та безпосередньо її процес.
Фази творчого процесу відображають структурно-рівневу природу механізму творчості. Доцільно говорити про спектр творчих завдань. Диференціація всередині спектру здійснюється в залежності від рівня (ступеня) містяться в цьому завданні протиріч між творцем і проблемною ситуацією.
Творчі завдання можна розділити на два класи:
ТЗ1 – завдання, які можуть бути вирішені за допомогою планомірного використання усвідомлюваних способів, прийомів.
ТЗ2 – вирішуються в результаті «розв’язування» протиріч неусвідомлюваних на початку рішення. Обов’язковою ознакою завдань ТЗ2 є наявність їх компонентів в області несвідомого.
Сукупність усіх етапів, в результаті реалізації яких виходить творчий результат, визначається як цикл творчого процесу і може розглядатися як технологія живої творчості. Повна циклічність всіх фаз творчого циклу, притаманна науковій творчості, винахідництву.
В ході вирішення завдань важливе місце займає процес їх розуміння. Розуміння є першим і основним етапом процесу рішення.
Проблема розуміння привернула увагу психологів порівняно недавно. Початок досліджень проблеми було покладено філософами. Але зі збільшенням кількості інформації і її ролі в житті суспільства, з виникненням проблеми оптимізації процесу навчання і пізнання в цілому і психологи змушені були звернутися до проблеми розуміння, так як саме вона є необхідною істотним ланкою ефективного регулювання діяльності людини.
Як об’єкт дослідження різними авторами висуваються різні суб’єктивні фактори розуміння. Серед психологів не завжди існує єдність в питанні про те, які психологічні процеси слід пов’язувати з ним. Так, розуміння іноді ототожнюють з будь-яким одним психічним процесом, найчастіше з мисленням (Г. С. Костюк, Н. Д. Левітов), представляють розуміння як одну з форм (К. К. Платонов) або як один з випадків мислення (Ю. К. Корнілов). Деякі автори вважають, що це не так, що мислення є компонентом розуміння, причому не єдиним (А. Н. Соколов). Останнім часом ряд психологів вказують на те, що розуміння не зводиться тільки до одного мислення, а включає ще й інші психічні процеси, такі, як пам’ять, уявлення, уява та ін. (А. В. Антонов, В. А. Моляко).
Аналіз психологічної літератури по проблемі розуміння в цілому і по проблемі розуміння умов завдань показує, що різноманітність підходів до інтерпретації проблеми, а також різноманіття і неоднорідність проявів розуміння, що утрудняють його вивчення, призводять до неузгодженості у виробленні єдиної теорії розуміння. І все ж під час аналізу основних досліджень вітчизняних і зарубіжних психологів можна зробити деякі висновки щодо загальних закономірностей і механізмів процесу розуміння. У більшості випадків розуміння трактується як пізнавальний розумовий процес, спрямований на розкриття істотних зв’язків і відносин об’єктів. Зрозуміти яке-небудь явище означає віднести його до певного класу явищ, з’ясувати причини його виникнення і розвитку. Розуміння є опосередкованим процесом, у яких в своїй основі актуалізацію раніше вироблених зв’язків, воно спирається на результати попередньої пізнавальної діяльності людини, в його основі лежать знання і попередній досвід суб’єкта
Розуміння – активний процес, так як щоб зрозуміти що-небудь, треба діяти подумки, а часто і практично аналізувати об’єкти, що підлягають розумінню, виділяти їх суть. Необхідні для розуміння операції набувають розгорнутий характер при ускладненні завдання розуміння, при вирішенні більш-менш складною пізнавальної завдання. При цьому розуміння спирається на попередні знання, але не зводиться до процесу еталонування. В цьому якраз і проявляється продуктивний характер процесу розуміння.
Специфічні об’єктивні особливості процесу розуміння, обумовлені, по-перше, змістом того, що стає предметом розуміння; по-друге, психологічними характеристиками суб’єкта розуміння, його особистісним і мотивованим ставленням до предмету розуміння; по-третє, актуальними психічними потребами і станом суб’єкта, що сприймає інформацію. Такий підхід дозволяє представити процес розуміння як єдність взаємодії багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів, в числі яких особливу роль відіграють, з одного боку, властивості самої інформації про об’єкт; з іншого – особисті риси і психічні стани суб’єкта розуміння.