39. Особливості дитячої творчості

У ранньому віці помітно виявляються здібності до творчості лише в окремих її видах, наприклад музичній, математичній і словесній. Зрозуміло, що в певному розумінні поведінку дитини в багатьох аспектах можна розглядатись як творчість, тому що дитина робить відкриття на кожнім кроці, досліджує невідомий їй світ, свідомо пізнає незнайомі речі. Досягнення дитини в названих видах творчості можуть стати найвищими творами мистецтва та науки, тобто практично ні в чому не поступатися проявам дорослого генія. Дитяча творчість має переважно неусвідомлений характер. Вона найчастіше виявляється спонтанно в невимушеній (наприклад, ігровій) обстановці, досягаючи дуже високого рівня оперування найабстрактнішими символами (звуками, математичними знаками, словами). Дітям такого віку властива імпровізація як один зі специфічних параметрів творчості, який найчастіше виявляється саме в дитячому віці. Незаданість, мимовільність, зовні випадковий характер дитячої творчості з часом зазвичай зазнає змін, пов’язаних із потребою створити щось, певною зовнішньою детермінованістю. Здатність створювати щось нове, незвичайне виникає в дитинстві завдяки розвитку психічних функцій, таких як мислення й уява. Саме розвитку слід приділяти найбільшу увагу у вихованні дитини від п’яти до дванадцяти років. Цей період учені називають сензитивним, тобто найсприятливішим для розвитку образного мислення й уяви.

У психології виділяють декілька факторів, що впливають на дитячу творчість.

Оригінальність – це здатність створювати окремі ситуації, приймати незвичайні рішення. Вона виявляється в дитячому віці в різних видах діяльності дітей і в їхніх іграх. Семантичною гнучкістю називають здатність визначати функції об’єкта й пропонувати нове його використання. Це нестандартне бачення об’єкта, використання його функцій у нових ситуаціях. Образна адаптивна гнучкість – це здатність визначати функції об’єкта й уміння змінювати його для створення нових можливостей. На ній ґрунтується більшість нових оригінальних розробок. Образна адаптивна гнучкість спонукає творчу особистість на пошук рішення та його втілення у вигляді спочатку конструкторського задуму, а потім – і реального продукту. У дитячому віці образна гнучкість – це мабуть, найтиповіша форма прояву творчості внаслідок образності мислення дитини та її сензитивності до чуттєвого сприйняття. Дитина на кожному кроці перевтілює об’єкти в нові образи, помічає в предметі те, чого не можуть побачити дорослі, навіть «бачить» те, чого немає взагалі. Семантична стихійна гнучкість виявляється в дитячому віці як підвищена чутливість до мови. Дитина сприймає мовні форми – слова, фрази, що є в тексті, – як живий об’єкт. Діти, на відміну від дорослих, «бачать» образи. Образне сприйняття мовного матеріалу – основа творчості дітей. Діти дуже жваво реагують на рими, тому їм подобаються вірші, примовки, пісні. Багато дітей самі люблять писати вірші. Отже, словотворчість і віршування – це варіант творчої семантичної гнучкості.

40.Сензитивні періоди в розвитку творчості у різних галузях людської культури

Розглянемо деякі аспекти зв’язку проблеми творчості з проблемою періодизації розвитку психіки. У вітчизняній психології їм присвячені оригінальні дослідження Л. С. Виготського, Б. М. Теплова, А. Н. Леонтьєва, В. В. Давидова, Д. Б. Ельконіна, Г. С. Костюка й ін. У психології виділяють такі вікові періоди творчих проявів.

Надзвичайно цікаве питання про ранні прояви творчості, їх характер і форми, а також про подальшу трансформацію творчої діяльності, що виявилася в ранньому віці (дошкільному та молодшому шкільному). Брак фронтальних і систематичних досліджень ускладнює побудову гіпотези про специфіку та психологічні особливості ранньої творчої діяльності, однак деякі аспекти досліджено та визначено

У старшому дошкільному та молодшому шкільному віці активізується функція уяви, спочатку твірної (яка дає змогу в більш ранньому віці уявляти казкові образи), а потім і творчої (завдяки якій можна створювати принципово нові образи). Це сензитивний період для формування фантазії. Велику частину своєї активної діяльність молодші школярі виконують за допомогою уяви. Їхні ігри – плід буйної фантазії. Вони із захопленням займаються творчістю, психологічна основа якої – також уява. Коли в процесі навчання дітям потрібно усвідомити абстрактний матеріал за допомогою аналогій, уява компенсує брак життєвого досвіду.

Зв’язок інтелекту й особистості підлітків та юнаків виявляється в мотивації розумової діяльності, що залежить від установок, потреб, інтересів та ідеалів особистості цього вікового періоду, рівня її домагань, які дуже впливають на активність інтелекту. Багато досліджень свідчать про те, що показник продуктивної здатності сягає максимуму в 30–34 роки, а потім плавно та рівномірно зменшується. Аналогічні результати отримано щодо видатних діячів науки та творчості, наприклад літератури, мистецтва й музики. Специфіка діяльності впливає на вік максимальної продуктивності. Наприклад, поети досягають свого піку в період від 20 до 30 років, а новелісти – у віці трохи більше за 40 років. Однак загалом вік від 30 до 40 років – “золота декада” творчих досягнень.

Усупереч несприятливим подіям, недостатнім природним даним, зниженій життєздатності певні якості особистості людини похилого віку можуть сприяти не тільки хорошій працездатності, але і її значному розвитку в разі досягнення порівняно високого соціального статусу. Недостатня зрілість особистості людини, виражена в обмеженості її соціальної активності переважно межами сім’ї, пов’язана з недостатньою працездатністю, попри непогані природні задатки. У ході дослідження було виявлено регулювальну роль рефлексивних властивостей особистості, їх тісний зв’язок із цілями життя та діяльності, ціннісними орієнтаціями, установками.

Важлива риса творчих людей – цілеспрямованість, націленість на реалізацію своїх творчих планів і нових ідей, бажання досягти поставленої мети, часом на шкоду здоров’ю. Їхня цілеспрямованість щодо втілення своїх оригінальних задумів – величезна спонукальна сила, здатна долучити цілі колективи до реалізації цих задумів. Тому нерідко великі вчені та діячі мистецтва стають засновниками цілих шкіл і нових напрямів у своїй галузі.

Високорозвинена самоорганізація також властива творчій людині. Вона підсилюється в пізній період її життя. У розумовій діяльності саморегуляція виявляється у великій критичності до результатів своєї роботи, в адекватній самооцінці й водночас у гнучкості розуму, передовому мисленні.

41. Неусвідомлений характер дитячої творчості

Дитяча творчість має переважно неусвідомлений характер. Вона найчастіше виявляється спонтанно в невимушеній (наприклад, ігровій) обстановці, досягаючи дуже високого рівня оперування найабстрактнішими символами (звуками, математичними знаками, словами). Дітям такого віку властива імпровізація як один зі специфічних параметрів творчості, який найчастіше виявляється саме в дитячому віці. Незаданість, мимовільність, зовні випадковий характер дитячої творчості з часом зазвичай зазнає змін, пов’язаних із потребою створити щось, певною зовнішньою детермінованістю. Здатність створювати щось нове, незвичайне виникає в дитинстві завдяки розвитку психічних функцій, таких як мислення й уява.

Саме розвитку слід приділяти найбільшу увагу у вихованні дитини від п’яти до дванадцяти років. Цей період учені називають сензитивним, тобто найсприятливішим для розвитку образного мислення й уяви. У старшому дошкільному та молодшому шкільному віці активізується функція уяви, спочатку твірної (яка дає змогу в більш ранньому віці уявляти казкові образи), а потім і творчої (завдяки якій можна створювати принципово нові образи). Це сензитивний період для формування фантазії. Велику частину своєї активної діяльність молодші школярі виконують за допомогою уяви. Їхні ігри – плід буйної фантазії. Вони із захопленням займаються творчістю, психологічна основа якої – також уява. Коли в процесі навчання дітям потрібно усвідомити абстрактний матеріал за допомогою аналогій, уява компенсує брак життєвого досвіду.

42.Ігрова діяльність як сприятлива умова для дитячої творчості

Творчий розвиток дитини – це рух до глибшого проникнення в дійсність і звільнення від раніше відомої примітивнішої форми її пізнання. При цьому для глибшого осягнення дійсності потрібне вільніше ставлення свідомості до її елементів, безпосередньо даних у первинному сприйнятті. За допомогою дедалі складніших процесів пізнання дійсності ускладнюється та збагачується.

Досліджуючи уяву дитини на ранніх ступенях онтогенезу, Л. С. Виготський довів, що ця функція розвивається поступово із набуттям дитиною певного досвіду. Дитячі фантазії можуть бути далекі від дійс­ності, бо дитина не знає основних закономірностей об’єктивної реальності, тому легко порушує їх. Позірне багатство дитячої фантазії – це в дійсності прояв скоріше слабкості критичної думки дитини, ніж сили її уяви. Уява як процес створення нових образів та ідей за допомогою пере­осмислення сформованих уявлень і понять складається поступово з використанням мови, сприйняття, пам’яті й деяких операцій мислення. Л. С. Виготський (1896–1934) Продукти уяви можна спостерігати в дитячій грі, коли дитина заміщає реальні предмети уявлюваними. Уява підкріплює формування знаково-символічної функції свідомості; вона складається з елементів, узятих із дійсності, тому прямо залежить від багатства та розмаїтості досвіду. У зв’язку з цим один зі способів розвитку уяви – розширення дитячого досвіду та понятійного мислення. Однак уява добирає та комбінує елементи дійсності під впливом емоцій. Уява безпосередньо пов’язана з творчим мисленням і творчою діяльністю. Для розвитку уяви потрібне не тільки впізнавання й усвідомлення образу, але і його самостійна побудова та втілення. Розвитку уяви та творчості в ігрових діях сприяє варіювання побутових ситуацій і створення уявних, деталізація сюжету образотворчими діями та мімікою, керування своєю поведінкою згідно з роллю, орієнтація в рольовій грі на правила та схему відносин. У словесному спілкуванні уява розвивається завдяки варіюванню слів і словесних характеристик образів, розумінню позиції співрозмовника, словесній грі образів

Народження особистості маленької людини виявляється як у становленні її здібностей (насамперед пізнавальних), так і в моральному розвитку. У зв’язку з цим у віковому періоді від 5 до 7 років слід зазначити дві найважливіші функції та лінії розвитку уяви. Перша пов’язана з освоєнням знаково-символічної діяльності та роллю механізмів уяви в оволодінні дитиною довільною увагою, пам’яттю, логічним мисленням. Друга функція уяви пов’язана з орієнтовно-дослідницькою пізнавальною діяльністю, яка дає дитині змогу відчути зміст людської діяльності, вчинків оточення та власних дій для себе й для інших, подумки програти різні варіанти дій і пережити зміст їх наслідків. Ця лінія розвитку уяви безпосередньо пов’язана з моральним вихованням дитини, якщо розуміти під ним не тільки опанування правил поведінки, але й формування певного осмисленого емоційного ставлення до оточення.

Розвиток механізмів уяви створює передумови для формування знаково-символічної функції:

• варіювання (прагнення змінити наявне в досвіді);

• моделювання (загального механізму ігрової дії та способу відтворення подій на новому матеріалі);

• схематизації (скорочення й розчленування реальності з подальшим перенесенням дії та функцій предмета на інші об’єкти);

• деталізації (механізму, що підсилює яскравість уяви та забезпечує доробку, зміну образів відповідно до розуміння дії).

43. Методи традиційної психології творчості: самоспостереження творців за процесом власної творчості; вивчення бібліографічних даних творців; анкетування; інтерв’ю; експериментальні методи традиційної психології

У психології творчості застосовують різні методи дослідження творчої діяльності, найпоширеніші з яких – спостереження, анкетування, бесіда й експеримент. Одним із перших методів у психології творчості, якщо розглядати її розвиток у хронологічній послідовності, було самоспостереження. Пізніше дослідники стали використовувути біографічний метод, спостереження, метод вивчення результатів діяльності, тестування, анкетування. Лише останнім часом у психології творчості почали поширюватися експериментальні методи, хоча застосовувати їх, як і раніше, складно, тому що будь-який творчий процес оригінальний, єдиний у своєму роді, і його важко точно відтворити під час повторного спостереження.

Методи самопізнання власних особистісних якостей за допомогою самоспостереження застосовують для формування психологічної характеристики власних особистісних якостей, від яких залежить успішність творчої поведінки й діяльності та які доцільно вивчати для подальшого самовиховання. Самоспостереження проходить у формі виявлення, фіксації (у щоденнику) й аналізу фактів власної поведінки та діяльності, зумовлених відповідними якостями особистості. Самоспостереження виконують за такими правилами: а) попередньо визначають і запам’ятовують актуальні щодо самовиховання якості особистості (їх має бути не більше 5–7), щоб потім вибірково сприймати й оцінювати свої вчинки, дії та якості; б) дані самоспостереження заносять до щоденника впродовж досить тривалого часу (наприклад, тижня чи місяця) наприкінці кожного дня, увечері, відтворюючи в пам’яті минулі події дня, вчинки та дії; в) факти власної поведінки та діяльності фіксують у першій частині щоденника в об’єктивній, змістовній формі, зазначаючи час і ситуації, у яких їх було виявлено; г) у другій частині щоденника дають проміжну оцінку поведінки й узагальнюють факти, що характеризують прояв кожної з виявлених раніше особистісних якостей. Оцінка може бути якісною (наприклад, добрий-поганий, цінний-малоцінний тощо) та кількісною (наприклад, від –5 до +5); д) у третій частині щоденника узагальнюють факти спостереження за всіма виділеними параметрами, визначають їх пріоритет, дають порівняльну характеристику. Власні якості оцінюють як найцінніші, досить розвинені, що утворюють “ядро” особистості, та як такі, котрі потрібно цілеспрямовано розвивати в процесі самовиховання.

Метод анкетування, на відміну від методу бесіди, пов’язаний лише з опосередкованим контактом із досліджуваним, який відповідає на питання анкети письмово. Цей метод має певні переваги й вади.

Вивчення результатів діяльності, проведене паралельно з методом спостереження, має бути орієнтоване на дослідження не тільки кінцевих, але й проміжних продуктів. Так, можна успішно спостерігати за створенням малюнка, креслення, якоїсь технічної конструкції. Фіксація послідовності дій і застосування певних методів дає певне уявлення про процес творчості й розвитку продукту в цьому процесі. У психології творчості дуже популярний біографічний метод, який ґрунтується на вивченні матеріалів біографій: спогадів людей, котрі знали досліджуваного; автобіографічних матеріалів; листів; щоденників; відповідей на питання бесід і анкет; документів. Використовують і белетризовані біографії, що містять великий психологічний матеріал, наприклад із серії “Життя видатних людей”. Дуже вдалий приклад дослідницького біографічного жанру — роман-дослідження. Психолого-педагогічний досвід показує, що біографічний метод (у модифікованих варіантах) досить ефективний у разі вивчення творчості дітей.