Поняття «психологічне здоров’я» відноситься до особистості в цілому, а не тільки до окремих психічних процесів і механізмів, знаходиться в тісному зв’язку з вищими проявами людини, проявом повноти й багатства особистості. Найбільш детальний портрет психологічно здорової особистості був розроблений класиками гуманістичної психології як портрет самоактуалізованої особистості, яка прагне актуалізувати свій творчій потенціал.
Внутрішнім змістом творчості можна вважати динамізм усіх якостей і властивостей людини в творчому акті. Такий динамізм становить основний зміст поняття, яке називають творчим потенціалом. Його пов’язують переважно з усвідомленням діяльнісних засад буття індивіда, під яким розуміють силу, здібності, потенційні можливості, енергію. Реальність, яку відображено в терміні “творчий потенціал”, поєднує в собі природне (об’єктивне) та соціальне (суб’єктивне), внутрішнє та зовнішнє, статичне та динамічне. Творчий потенціал фіксує суперечність як джерело можливого саморозвитку явища. Він характеризує потенційну енергію суб’єкта творчості, його силу й міць. Таким суб’єктом може бути людина, колектив, народ, суспільство тощо. Творчий потенціал як цілісна якість людини, соціальної за своєю сутністю, виникає в процесі соціалізації та проявляється у творчій активності людини.
Творча особистість усупереч опору середовища, нерозумінню та неприйняттю, наполягає на певних ідеях і зрештою «продає їх за високою ціною», а потім рухається далі, до наступної нової чи непопулярної ідеї.
За Р. Стернбергом, процес творчості можливий за наявності трьох інтелектуальних здібностей:
а) синтетичної – бачити проблеми інакше й уникати звичного способу мислення;
б) аналітичної – виявляти ідеї, гідні подальшої розробки;
в) практичної – уміння переконувати людей у цінності ідеї (інакше кажучи, “продати” творчу ідею іншим). Якщо в індивіда занадто розвинена аналітична здібність на шкоду двом іншим, то він блискучий критик, але не творець. Синтетична здібність, не підкріплена аналітичною практикою, породжує безліч нових ідей, але часто не обґрунтованих дослідженнями та марних. Практична здібність без двох інших може призвести до «продажу» неякісних, але яскраво поданих публіці ідей.
Фактори, що впливають на рівень творчих здібностей:
організація діяльності, в якій розвивається і формується особистість;
добір змісту навчання і виховання, що спрямовує розвиток і формування особистості у потрібному напрямі;
усунення впливів, які можуть негативно позначитися на розвитку і формуванні особистості;
ізолювання особистості від несприятливих для її розвитку та формування умов, які неможливо усунути.
Зіркість у пошуку проблем – це вміння осягати те, що не вкладається у звичні схеми. Пильність розуму потрібна для того, щоб вийти за межі теорії й побачити більше, ніж інші. Важливо також уміти виразити низку понять в одному. Це дає змогу адекватно реагувати на зростання обсягу наукової інформації. Раціональне символічне позначення понять і відношень між ними – найважливіша умова продуктивного мислення. Здатність до перенесення досвіду – це вміння застосовувати загальні розв’язки одних задач для інших, тобто вироблення загальної стратегії. Вона виявляється в умінні адекватно застосовувати метод аналогії. Щоб діяти, треба думати широко, тобто розв’язувати проблему за допомогою «бічного зору розуму», або побічної інформації, мати, за словами І. П. Павлова, “іррадійоване мислення”. Таке мислення допомагає людині вирішити проблему, яка стала для неї домінантою (першим цю думку висловив О. Ухтомський). Здатність до цільного сприйняття – це спроможність сприймати інформацію, яка надходить із навколишнього світу, не фрагментарно, а комплексно.
Готовність пам’яті – це здатність відтворювати інформацію в потрібний час. Вона залежить від форми зберігання інформації в пам’яті, обсягу інформації, мотивації особистості та системи пошуку. Гнучкість мислення – це здатність швидко й легко переходити від одного класу явищ до іншого, від одних теорій (концепцій) до інших, далеких за змістом від перших. Негнучкість – це функціональна фіксованість людини на певних об’єктах (їхніх властивостях, зв’язках і відношеннях), а також психічних феноменах, які їх відбивають. Проблема гнучкості розуму виявляється в тих пізнавальних ситуаціях, коли потрібно вчасно відмовитися від якоїсь гіпотези; особливо це важко зробити тоді, коли суб’єкт сам придумав цю гіпотезу. Здатність до “зчеплення” й “антизчеплення” важлива тому, що між різними етапами розвитку наук або окремих теорій існує як “позитивний”, так і “негативний” спадкоємний зв’язок. Індивід, який засвоює зміст цих наук і теорій, має враховувати це, свідомо формуючи в собі здатність до “зчеплення” стосовно “позитивної” наступності та до “антизчеплення” щодо “негативної”. Має перевагу той, кому “зчеплення” властиве менше, ніж “антизчеплення”. Згодом це сприяє генеруванню ідей. Легкість генерування ідей, не обов’язково правильних, – украй важлива здібність, бо чим їх більше, тим імовірніше, що серед них є корисні. Найкращі ідеї можна генерувати поступово.
Здатність до передбачення, фантазія, уява – неодмінна риса творчої особистості. Розрізняють три види уяви:
• логічна уява виводить майбутнє із сьогодення за допомогою ло-гічних перетворень;
• критична уява шукає, що саме потрібно змінити в об’єкті;
• творча уява народжує принципово нові ідеї, а також уявлення, які поки що не мають прообразів у реальному світі, хоча й спираються на елементи реальної дійсності; творчій уяві належить вирішальна роль у розвитку матеріальної та духовної культури. Людина подумки моделює в мозку ланцюг подій, об’єднаних причинно-наслідковим зв’язком. Вона використовує минулий досвід, тому що закономірності розвитку можна виявити лише в повторюваних явищах.
Так можна передбачити заключну ланку ланцюга подій. Швидкість мовлення потрібна, щоб оформити думку в слова, адже мовленнєвий код найуніверсальніший. Вона не прямо пов’язана з легкістю генерування ідей, бо мовлення як уточнює ідею, так і приховує брак ідей.
Здатність до доробки — це не просто наполегливість, зібраність і вольовий настрій на завершення початого, а саме спроможність до доробки деталей, болісного та кропіткого доведення, удосконалювання первісного задуму.
Наукова творчість пов’язана з діяльністю людини в певній галузі науки, наприклад у математиці, фізиці, хімії. Специфіка наукової творчості полягає в домінуванні теоретичного мислення, хоча останнім часом, коли виникло безліч нових наукових напрямів, найчастіше переважає комбіноване мислення – теоретико-практичне. Більше того, можна виділити типове мислення фізика, математика, біолога, історика тощо. Однак ця закономірність властива не тільки науковій творчості. Технічна творчість спрямована на створення нових машин, пристроїв, деталей і змінення їх функцій. До технічної творчості належать винахідництво, конструювання, архітектура, художнє конструювання пристроїв і раціоналізація процесів, пов’язаних із технікою. Художню творчість розглядають насамперед не в аспекті створення чогось нового в певній галузі культури, а щодо самореалізації людини-творця. Здатність до творчості пов’язана з якимось видом діяльності чи навіть культурою загалом. Без цього вона не може актуалізуватися, реалізуватися на практиці.
Наукова творчість – це процес продукування когнітивних інновацій в науці (законів, теорій, принципів, методів, моделей, приладів, зразків техніки, технологій).
Під технічною творчістю розуміють цілеспрямовану діяльність людини, яка завершується створенням чогось нового з метою удосконалення знарядь праці, технологічних процесів, планування праці, конструкції виробів, тощо – нового, яке має суспільну цінність
Художня творчість людини – лише один зі способів зустрітися з творчим Я та реалізувати його в загальнокультурному плані. Єдиним неспецифічним стрижнем різних видів творчості має бути зусилля людини наблизитися до свого справжнього Я, максимально реалізувати його в емпіричній дійсності. Літературна, образотворча та музична творчість пов’язані з новими здобутками в кожній із цих галузей (наприклад, зі створенням скульптури, написанням роману, вірша, опери). Ігрова творчість спрямована на участь суб’єкта в грі, де потрібні зміни, нововведення, відгадка, пошук результату. Це може бути й гра маленького дошкільника, який імпровізує з лялькою, і гра професійного актора в п’єсі чи в кіно. Деякі дослідники відносять до ігрової творчості значну частину поведінки людини.
До навчальної творчості можна віднести всі види навчальної діяльності із засвоєння нових знань і виконання нових завдань. Така діяльність організована (у дитсадку, школі, інституті, на курсах і т. ін.). Навчальна творчість багато в чому асимілює інші види творчості, особливо в середній школі, бо школярам доводиться імітувати різні види діяльності: наукову, технічну, ігрову, військову тощо.
Військова й управлінська творчість мають багато спільного, тому що вони спрямовані на керівництво колективами людей і їх діяльністю, прийняття рішень у гострих ситуаціях бою, міжособистісних конфліктів і т. ін. Однак ці два види творчості не можна звести до одного типу, бо між ними є й принципова розбіжність: управлінська творчість зазвичай спрямована на створення чогось і виконання колективом корисної роботи, а військова пов’язана з руйнуванням, знищенням.
Побутова (“домашня”) творчість відіграє надзвичайно важливу роль у нашому житті. Вона пов’язана з вихованням дітей, розподілом бюджету, готуванням їжі, організацією відпочинку тощо. Розв’язання такої домашньої проблеми, як наприклад, розміщення меблів, якщо до цього поставитися серйозно, також може бути творчим завданням: одна справа просто поставити меблі в кімнаті й зовсім інша – раціонально розмістити їх на невеликій площі, щоб ними користувалася вся родина.
Ситуаційна (“життєва”) творчість пов’язана з виконанням завдань, які постають перед людиною поза роботою та домом, наприклад розв’язання задач переходу вулиці з інтенсивним транспортним рухом або пошуку дороги. Згадаємо типове завдання, описане в народних казках, коли витязю на роздоріжжі доводиться вирішувати, куди піти: праворуч, ліворуч або прямо. Такі задачі можуть бути надзвичайно складними, бо час на їх розв’язання може бути обмеженим.
Комунікативна творчість може проявлятись у різних видах спілкування людей. Є багато її різновидів. Це й творчість оратора, якому зненацька поставили складне запитання, і творчість закоханого, який, імпровізуючи освідчення, відчуває надмірне хвилювання, і творчість у бесіді, творчість учителя тощо. До цього виду творчості належать не тільки її мовленнєві прояви; артист-мім спілкується з публікою зовсім без слів, але якщо він талановитий, то його вплив на публіку не менший, аніж після виголошення натхненного монологу.
Гносеологічна функція забезпечує пізнання світу, людей, самого себе. Творчість може в деяких випадках замінювати реальність, з існуванням чого-небудь (наприклад, самотності, підлості, смерті) можна познайомитися через творчість.
Гносеологічну функцію також називають кассандрівською (пророчою) – митці узагальнюють інформацію про навколишній світ, комплексно передають її й можуть виступати «пророками» – передбачати ті чи інші події. Арістотель, порівнюючи історика й поета, надавав перевагу останньому: історик описує події, які сталися, а поет говорить про те, що могло б статися (для цього має знати закономірності світу).
Аксіологічна (ціннісна) функція – кожна культура створює свої ідеали, що базуються на цінностях суспільства. Цінність – явище, матеріальний чи духовний предмет, що усвідомлюється окремою людиною, суспільством або людством як надзвичайно важливий. В основі культури лежить традиція, у першу чергу іншим поколінням передається найважливіша інформація, що й фіксується в ідеалах.
Евристико-конструктивна функція виявляється у її здатності служити орієнтиром для подальших задумів та розробок та на оволодіння новими знаннями.
Найважливішою є репрезентативна функція, яка полягає в тому, що при сприйманні певних систем людина усвідомлює предметний характер їх і одержує наочну, картинну інформацію про оригінал. Репрезентація, – зауважує Е. Я. Басін, – як правило, не є кінцевою функцією зображення. Це швидше його властивість, без якої воно як таке не існує. Кінцева мета репрезентації може бути різною. Різною є і ступінь репрезентації в конкретному зображенні cукупності оптичних, доступних зоровому сприйманню, властивостей і якостей об’єкта.
Врахування досвіду життєвих вражень у творчості передбачає одночасну активованість системи характеристик:
ставлення до творчої проблеми як до виклику;
установка на творчість;
креативність як риси особистості;
система предметних знань і навичок у межах творчої проблеми;
емоційний стан радості та піднесення;
пульсування уваги на зовні (на об’єктивне) і в середину (на суб’єктивне);
загальмованість рис особистості, які блокують творчість;
чітке уявлення про мету творчої діяльності;
загальна енергетизованість;
тимчасове припинення дії стереотипів;
швидка зміна погляду на проблему;
інтенсивне бажання вирішити творчу задачу;
не втомлене, тонізоване тіло;
стан тимчасового розслаблення;
достатньо довга концентрація на проблемі;
коливання емоційного стану;
переформулювання творчої проблеми мовою образів, слів, почуттів, рухів;
уважність і чутливість до будь-яких асоціацій;
розвинутий інтелект;
вміння спрямовувати та утримувати увагу на окремих компонентах проблеми;
вербальна гнучкість;
використання випадкових подій та ін.