ВСТУП
Актуальність теми. Планування є важливою частиною господарської практики. Багаторічний досвід закордонних та українських підприємств довів, недооцінка планування в ринкових умовах, зведення його до мінімуму частіше за все призводить до значних економічних втрат.
Успішно працюючі підприємства здійснюють не тільки довгострокове планування, але і детальну розробку оперативних поточних планів по кожному підрозділу, кожному робочому місці. Календарні плани ( декадні, місячні, квартальні, піврічні) конкретизують цілі і завдання підприємства, включають відомості про замовлення, про забезпеченість їх матеріальними ресурсами, про ступінь завантаження виробничих потужностей та їх використання з урахуванням терміну виконання кожного завдання. В них передбачаються витрати на реконструкцію потужностей, заміну обладнання, оновлення продукції, навчання працівників тощо.
План потрібний не тільки великим та середнім, але і малим підприємствам. Використання трудових та матеріальних ресурсів регламентуються нормами і нормативами. Нормативність встановлює вимоги до ефективності використання ресурсів та результатів господарювання.
Найважливішими розділом плану будь-якого підприємства є його виробнича програма, тобто конкретна сукупність завдань щодо обсягу виробництва продукції визначеної номенклатури та асортименту, а також належної якості, на певний календарний період.
Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції у плановий період, який відповідає номенклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану продажу. Вона обумовлює завдання по введенню в дію нових виробничих потужностей, потребу в матеріально-сировинних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті тощо.
Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність даної теми.
Об`єктом роботи є економічна діяльність підприємства.
Предмет дослідження - розкриття особливостей та завдань виробничої програми підприємства.
Мета роботи - охарактеризувати виробничу програму підприємства та її зміст, визначити доцільність виробничої програми підприємства, а також вади та переваги використаних показників.
Завдання роботи полягають:
надати загальну характеристику виробничій програмі підприємства;
визначити поняття виробничої програми;
з’ясувати структуру виробничої програми;
обчислити основні економічні показники виробничої програми підприємства;
проаналізувати ефективність використання основних засобів згідно до діючої виробничої програми підприємства.
При вирішенні поставлених завдань для досягнення мети дослідження використовувалися такі методи: метод системного аналізу, комплексного дослідження.
Питання дослідження виробничої
програми підприємства розглядались у наукових працях таких вчених як: О. Орлов,
Л.І. Шваб, А.В. Кучер, Н.В. Тарасенко, Г.М. Тарасюк, В.В. Іванова, Б.В. Гринів,
М.С. Білик та інші.
1. ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА ПІДПРИЄМСТВА:
ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ
Важливим розділом поточного плану підприємства є виробнича програма або план виробництва та реалізації продукції.
Виробнича програма - це система адресних завдань з виробництва й доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості та в установлені терміни згідно з договорами поставки.
Виробнича програма підприємств визначає склад, кількість і обсяг продукції, яка повинна бути виготовлена в плановому періоді і поставлена споживачам. Відображаючи головне завдання господарської діяльності, вона є головним розділом планів підприємства. Всі інші розділи планів розробляються у відповідності з виробничою програмою і спрямовані на забезпечення її виконання [5, 61].
Формування виробничої програми в ринкових умовах має певні особливості, які полягають в тому, що:
плани виробництва і реалізації продукції орієнтуються на ринкові потреби конкретних споживачів, на своєчасне і якісне виконання договірних зобов'язань; - в основі виробничої програми лежить договір на поставку певної продукції, при цьому підприємство самостійно вибирає постачальників, споживачів, встановлює ціни і т.д.;
планування виробничої програми повинне бути гнучким, в поточних і оперативних планах повинні коректуватися показники плану виробництва і реалізації продукції з урахуванням змін в поставках сировини, фінансових можливостях покупців [4, 125].
Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їхніх ресурсів та отриманні максимального прибутку.
З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватися наступних вимог:
) правильне визначення потреби в продукції, що випускається, і обґрунтування обсягу її виробництва попитом споживачів;
) повне ув'язування натуральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції;
) обґрунтування плану виробництва продукції ресурсами, і в першу чергу, виробничою потужністю.
Виробнича програма складається із 2-х розділів: плану виробництва продукції в натуральному (умовно-натуральному) виразі та плану виробництва у вартісному виразі [5, 63].
В основу розробки виробничої програми повинна бути покладена реальна потреба в конкретній продукції. На рівні промислового підприємства конкретизація потреби в продукції забезпечується за допомогою попиту споживачів і господарських договорів по розгорнутій номенклатурі виробів.
Для того, щоб вірно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані повинна бути представлена така важлива інформація, як характеристика пропонованої продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу.
При плануванні виробничої програми необхідно використовувати наступні матеріали:
перспективний план виробництва продукції і послуг;
прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, цін, кількості конкурентів тощо;
державний контракт та державне замовлення на продукцію підприємства якщо таке існує;
результати вивчення поточного попиту на продукцію;
договори на виробництво та поставку продукції, які укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках;
заходи щодо спеціалізації і кооперування виробництва;
заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства;
дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді.
Підставою для визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель замовлень і господарські договори.
Обсяг випуску по окремих виробах обґрунтовується виробничою потужністю. У процесі такого обґрунтування на підприємствах виявляються внутрішньовиробничі диспропорції в завантаженні устаткування, намічаються шляхи їхнього усунення, а також заходи щодо розширення спеціалізації і кооперування виробництва.
Виходячи з натуральних обсягів постачань і виробництва, розраховується загальний обсяг продукції у вартісному виразі: обсяг товарної продукції, валової продукції, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції.
Розробка завдань по випуску виробів у натуральному виразі є найважливішою частиною роботи при складанні виробничої програми. Важливість її визначається тим, що споживачам потрібна продукція визначених видів, здатних задовольнити наявні потреби. На основі виявлення цих потреб формується програма виготовлення конкретних виробів [5, 64].
Планування виробничої програми в натуральному виразі передбачає: визначення номенклатури й асортименту продукції, яка випускається; розрахунок потреби в продукції, обсягу виробництва по календарних періодах року (у головному плані) і обґрунтування планованих обсягів виготовлення продукції виробничою потужністю, матеріальними і трудовими ресурсами.
В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні та вартісні показники.
Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях по номенклатурі і асортименту.
Номенклатура - це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент - це різновидність виробів в межах даної номенклатури. Натуральні показники представленні у фізичних одиницях виміру (штуки, тонни, метри).
Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою та децентралізованою.
Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів і державних замовлень.
Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання договорів поставок.
Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів в певних товарах із врахуванням якісної характеристики товарів.
Одним з найважливіших етапів розробки виробничої програми є визначення потреби в ресурсах.
Основним методом визначення цієї потреби є метод прямого розрахунку відповідно до питомих норм її витрат. Так, потреба підприємств у предметах праці розраховується шляхом множення питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові обсяги виробництва. Потреба в знаряддях праці (машини, устаткування) визначається, виходячи із передбачених обсягів робіт, виконуваних з їхньою допомогою, і прогресивних норм продуктивності.
Поряд з цим враховується потреба на капітальне будівництво, експорт, створення резервів та т.п.
Потреба в продукції погоджується з можливостями її виробництва. При цьому методи такого ув'язування мають свої особливості в залежності від рівня планування. Головним засобом ув'язування потреби і ресурсів є розробка матеріальних балансів [5, 63].
На підставі плану випуску продукції підприємством розробляються річні, квартальні і місячні виробничі програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання по номенклатурі і в загальному обсязі продукції. У завданні по номенклатурі вказується кількість найменувань виготовлених окремих видів продукції в натуральному виразі. Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), у яких встановлюється завдання цехам по номенклатурі, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Для випускаючих (складальних) цехів програма складається по найменуванню та кількості готових виробів відповідно до плану виробництва підприємства. В одиничному і серійному виробництві для заготівельних та обробних цехів номенклатурне завдання встановлюється, зазвичай, в комплектах деталей на замовлення, вироби, вузли. В умовах масового виробництва цим цехам планується випуск заготівок і деталей по окремих найменуваннях.
Виробнича програма кожного цеху обґрунтовується виробничою потужністю окремих груп устаткування, зіставленням їх сумарного корисного фонду роботи та завантаження в машино-годинах. Такі розрахунки дозволяють виявити “вузькі місця” в цеху і вжити заходів щодо усунення диспропорцій у завантаженні устаткування.
На основі виробничих програм основних цехів складаються плани виробництва для допоміжних, обслуговуючих підрозділів підприємства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів, транспортного господарства. Виробничі програми допоміжних цехів розробляються відповідно до встановленої потреби в їхній продукції та послугах.
Виходячи з планів цехів, розробляються виробничі завдання для ділянок. Заключним етапом планування виробництва є доведення завдань по виконанню окремих виробничих процесів та виготовленню продукції безпосередньо до бригад і робочих місць [1, 214].
Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, крім державного контракту та державного замовлення, розмір яких встановлюється відповідно до виробничих можливостей підприємства і за згодою дирекції.
Державний контракт і державне замовлення формується на основі пропозицій міністерств і відомств - державних замовників. Фінансування державного контракту проводиться за рахунок коштів Державного бюджету, а державного замовлення - за рахунок власних коштів підприємства та організацій і наявних кредитних ресурсів. Відповідальність замовників (споживачів) та виконавців за виконання державного контракту і державного замовлення визначається укладеними договорами (контрактами) та законодавством України.
Виробнича програма є важливим
розділом, на основі якого проводиться планування потреби матеріально-технічних,
трудових, енергетичних ресурсів, розраховується собівартість, прибуток та інші
фінансові показники [5, 65].
2. ОПТИМІЗАЦІЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ
ПІДПРИЄМСТВА
Виробнича програма повинна формуватися з урахуванням ресурсів підприємства й одержання найкращих результатів, тобто бути оптимальною.
Оптимальна виробнича програма - це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.
Оптимізація виробничої програми проводиться з метою:
) планування оптимальної структури номенклатури продукції;
Оптимізаційна задача про визначення виробничої програми містить, як правило, дві основні складові:
цільову функцію, яка є формалізацією мети пошуку розв'язку;
систему обмежень, яка визначає множину допустимих варіантів виробничої програми [6, 356].
За цільову функцію виробничої програми у ринковій економіці найчастіше обирається вимога максимізації прибутку, очікуваного від реалізації усієї виготовленої (товарної, кінцевої) продукції. Але в якості цільової функції можуть виступати й інші показники: дохід, собівартість та рентабельність виробництва, а також показники, які не мають вартісного виміру: якість виготовленої продукції, частка сегменту ринку, якою володіє виробник, та інші [6, 357].
Обмеження задачі відображають можливості підприємства щодо використання ним факторів виробництва: використання виробничих потужностей, матеріальних та трудових ресурсів, а також межі обсягів виробництва згідно з існуючим регламентом його діяльності, або укладених угод чи прийнятих ним зобов'язань, особливості технологічного процесу, попит на продукцію, інші обмеження, які є актуальними при визначені та обґрунтуванні виробничої програми підприємства на конкретний період часу.
Задача про оптимізацію виробничої програми найчастіше може бути поданою в одній з трьох таких постановок:
задача про оптимальний розподіл виробничих ресурсів;
задача визначення оптимальних інтенсивностей використання технологічних способів;
задача, в якій враховується внутрішнє виробниче споживання частини власноруч виготовленої продукції [4, 254].
Перша проблема може бути вирішена за допомогою економіко-математичних методів:
симплекс методу лінійного програмування, при якому вибирається критерій оптимізації та його математична форма - цільова функція, якою можуть бути: максимальний прибуток, максимальний обсяг виробництва, рівномірне завантаження устаткування та приймаються наступні обмеження: повне завантаження кожної групи устаткування, витрати матеріальних ресурсів;
метод “гілок і обмежень”, що являє собою спрямований перебір із відсіюванням неефективних розробок плану;
більш простий та доступний метод оптимального формування виробничої програми за допомогою інтегральних показників, при якому формування плану продовжується до виконання встановленого критерію оптимальності [5, ].