Актуальність. В сучасних умовах в Україні крім наших співвітчизників мешкає багато народів інших національностей, які складають національну меншину нашої держави. Тому важливим і цікавим для вивчення є культура, звичаї, обряди, традиції інших народів, які мешкають поряд з нами, щоб краще спілкуватись, розуміти одне одного, жити у злагоді та створити уяву про їх походження та культуру існування. Описуючи культуру будь-якої країни, неможливо оминути увагою її матеріальну і духовну складові. Грузія має багаті танцювальні традиції, популярність яких безсумнівно має місце у мистецтві нашої країни.
Споконвіків традиції грузинського народу дійшли й до нашого часу: культура, побут, танці не лишилися осторонь. Грузинський мистецький скарб - національний танець. У ньому проявлена уся краса грузинської нації - народна музика, колорит чоловічого духу та жіночої величі. Народна грузинська хореографія сформувалася паралельно з історичним розвитком країни. Оскільки Грузія має багато регіонів, таких як кахетинський, карталинский, рачинський, сванський, мингрельський, імеретинський, гурійский, аджарський, мтиульский т.і. У кожному з них існує розмаїтість діалектів у танцювальній творчості.
Аналіз педагогічної та мистецтвознавчої літератури з проблем класифікації лексичних форм грузинського народно-сценічного танцю виявив низку суперечностей:
- між популярністю грузинських танців в Україні, які є складовою репертуару багатьох хореографічних колективів та нестачею відповідної науково-методичної літератури з класифікації форм грузинського народно-сценічного танцю;
- між високим рівнем розвитку і популяризацією народно-сценічного танцю та нестачею висококваліфікованих фахівців-хореографів в цій галузі.
Серед дослідників, які займалися вивченням грузинської культури слід назвати С. Джанашия та Н. Бердзенвилі. Танцювальна спадщина грузинської культури докладно розкрита в книзі Д. Джавришвілі «Грузинские народные танцы», в якій розглянута танцювальна лексика різних форм грузинського танцю з описом традиційних костюмів, але він не розглядає класифікацію форм грузинського народно-сценічного танцю.
Історичний аспект розвитку грузинських народних танців було розглянуто в працях І. Зурабишвілі, Гр. Робакідзе, А. Алексідзе, Л. Гварамадзе, А. Татарадзе, П. Хучуа, Р. Чанишвілі, Д. Джанелідзе, М. Пічхадзе, Б. Сванідзе, Р. Пайлодзе,
О. Эгадзе, Т. Ткаченко, О. Бердовський, Ю. Ястребов та багато інших, але вони не розглядали лексику форм грузинського народно-сценічного танцю.
Практичним матеріалом стала балетна діяльність грузинських хореографів
К. Манджгаладзе, Б. Сванідзе, Ф. Сулаберідзе, О. Мхеідзе, Т. Утмелідзе,
Р. Чанишвілі та інші, але вони не займались систематизацією форм грузинського народно-сценічного танцю.
Найбільш близько до систематизації форм грузинського народно-сценічного танцю та вивченню його лексичних особливостей підійшли Ш.Я. Аміранашвілі, Т. Ткаченко, Д. Джавришвілі та Е.Л. Гварамадзе.
Актуальність та недостатня розробленість проблеми в науковій літературі вимагає більш глибокого її дослідження, що зумовило вибір теми дипломної роботи «Лексичні особливості форм грузинського народно-сценічного танцю».
Зв’язок дипломної роботи з науковими програмами, темами, планами. Робота виконана згідно до теми науково - дослідницької роботи кафедри хореографії ХНПУ імені Г.С. Сковороди: «Актуальні проблеми хореографічного мистецтва: Історія. Методика. Педагогіка. Мистецтвознавство».
Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та уточнити лексичні особливості форм грузинського народно-сценічного танцю.
Об’єкт - танцювальна культура грузинського народу в контексті історичного розвитку.
Предмет - лексичні особливості форм грузинського народно-сценічного танцю.
Згідно з метою дослідження постають такі завдання:
1. проаналізувати та узагальнити літературу з теми наукового дослідження; уточнити зміст термінологічного апарату;
2. розглянути морфологію дослідження танцювальної лексики;
. виявити особливості розвитку танцювальної культури грузинського народу та уточнити форми грузинського народно-сценічного танцю та дослідити їх лексичні особливості;
. надати розгорнутий композиційний план постановки «Калто-сарокаті (горні ріки)».
Наукова новизна дослідження.
· вперше була зроблена спроба класифікації форм грузинського народно - сценічного танцю за тематичним принципом.
· з’ясована морфологія дослідження танцювальної лексики та характерні особливості виразних засобів грузинського народно - сценічного танцю.
· подальшого розвитку набули питання особливостей становлення балетного театру Грузії, сучасних колективів художньої самодіяльності грузинського народно-сценічного танцю, шляхи розвитку сучасної танцювальної культури Грузії та інші.
Методи дослідження: історичний метод (вивчення танцювальної культури грузинського народу в історичній ретроспективі); метод порівняння (дослідження відмітних особливостей виразних засобів грузинського та російського народно-сценічного танцю); метод абстрагування (виділення суттєвих, найістотніших рис лексичних особливостей форм грузинського народно-сценічного танцю); метод аналізу і синтезу (дослідження класифікації форм грузинського народно-сценічного танцю за різними критеріями); метод індукції та дедукції (вивчення морфології танцювальної лексики грузинського народно-сценічного танцю).
Теоретичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використанні при складанні спецкурсів, методичних рекомендацій, навчальних програм, лекційних та семінарських занять на кафедрі хореографії з дисциплін «Історія хореографічного мистецтва», «Методика викладання хореографічних дисциплін (народно - сценічний танець» та «Основи композиції та постановки танцю», а також можуть бути застосовані як теоретичні засади для складання занять з хореографії в ліцеях мистецтв, гімназіях та ансамблів народного танцю.
Практичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використанні у практичній діяльності викладачів кафедри хореографії з таких навчальних дисциплін, як «Методика викладання хореографічних дисциплін (народно - сценічний танець)», «Основи композиції та постановки танцю» та «Практикум з хореографічного ансамблю (народно - сценічний танець», а також у ліцеях мистецтв або гімназіях на уроках з народно - сценічного танцю та в самодіяльних колективах.
Згідно з метою, об’єктом, предметом, завданнями дослідження склалась така структура роботи: вступ, два розділи, висновки, список літератури та додатки. Загальний обсяг роботи складає 69 сторінок. Список літератури містить 31 найменування.
У вступі обґрунтовано актуальність обраного дослідження, сформульовано мету, визначено об’єкт, предмет, основні завдання, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, охарактеризовано структуру дипломної роботи.
У першому розділі розкрита морфологія дослідження танцювальної лексики, а також особливості формування та розвитку танцювальної культури Грузії. Було виявлено характерні особливості виразних засобів грузинського народно-сценічного танцю та його лексичні особливості. Уточнено та проаналізовано зміст понять «народно-сценічний танець», «танцювальна лексика», «танцювальна форма», «морфологія положення або руху тіла».
У другому розділі наданий повний розгорнутий композиційний план постановки танцювального номеру «Калто - сарокаті (горні ріки)».
У висновках сформульовано результати дипломної роботи.
У додатках надано схему форм грузинскього народно-сценічного танцю та схему лексичних особливостей форм грузинського народно-сценічного танцю, а також фотоматеріали.
танець хореографія драматургія грузинський
Для уточнення поняття «танцювальна лексика», необхідно дати визначення поняттю «танець».
«Танець» - вид мистецтва, в якому художній образ створюється за допомогою ритмічних пластичних рухів і зміни виразних положень людського тіла. Танець нерозривно пов'язаний з музикою, емоційно-образний зміст якої знаходить своє втілення в його рухах, фігурах, композиції.
Визначення того, що таке танець, залежить від історичного та культурного контекстів [2, c. 226].
Американський хореограф Марта Грехем визначала танець як справжній вияв найглибших душевних почуттів, вивільняється через рух тіла. Антрополог Джоан Кеаліінохомоку дає наступне визначення: «танець - це минущий, швидкоплинний спосіб експресії, яка відбувається у заданій формі і стилі за допомогою рухів тіла» [29].
Жюлі Шарлотта ван Кемп (Julie Charlotte Van Camp) у своїй дисертації [28] зібрала основні положення, з яких складаються визначення танцю:
Танець - це людський рух, який формалізований, тобто виконується в певному стилі чи з певним шаблонам, має такі якості, як граціозність, елегантність, краса, супроводжується музикою або іншими ритмічними звуками, має на меті розповідь сюжету і має на меті комунікацію чи вираження почуттів, тем, ідей яким можуть сприяти пантоміма, костюм, декорації, сценічне світло т.і.
Також вона зазначає, що різні визначення поняття «танець» одностайні тільки в першому пункті - те, що танець - це людський рух.
Танець існував та існує в культурних традиціях всіх людських суспільств.
За довгу історію людства він постійно змінювався, відображаючи культурний розвиток. Існує величезна безліч видів, стилів і форм танцю.
За допомогою танцю ми можемо бачити і відчувати музику. На сьогоднішній час існує багато видів хореографії: класичний танець, сучасний танець, сучасний бальний танець, історико-побутовий танец, народний та народно-сценічний танець.
«Народно-сценічний танець» - це художній твір, який опрацював балетмейстер, побудований за сценічними та драматургічними законами на танцювальній лексиці різних народів світу [2, c. 230].
Велике значення у народно-сценічному танцю має танцювальна лексика, яка є виразним засобом танцю. Отже, «Танцювальна лексика» - це окремі рухи, пози, з яких складається танець.
Танцювальна лексика виникає на основі узагальнення й специфічного танцювального перетворення виразних рухів людини. Протягом багатьох століть вона накопичувалася, удосконалювалася й шліфувалася. Хореографічна лексика вивчається в балетних школах, складаючи основу формування професії танцівника й розвитку його здібностей. Самі по собі елементи хореографічної лексики не є носіями певного образного змісту, але володіють колом виразних можливостей, які реалізуються в конкретному контексті танцю як цілого. З послідовності й взаємозв'язку елементів хореографічної лексики складається хореографічний текст, що втілює змістовний образ. Хореографічна лексика різна в народному, класичному і ін. видах танцю.
Розвиток лексики залежить від:
1. культурно-історичних та соціально-економічних умов життя народу;
2. від зв’язку танцювальної лексики з конкретно-уявною дією, тобто сюжетом твору;
. від поєднання лексичного матеріалу з іншими формотворчими компонентами (малюнком, композицією) [7, с. 56-57].
«Хореографічне па» - органічна послідовність взаємозв’язаних, взаємообумовлених пластичних елементів [7, с. 38].
«Лексичні новотворення» - це рухи, яких не було в традиційній хореографії,
а виникли вони внаслідок з’єднання, ускладнення існуючих форм руху або конструкцій окремих його часток, а також па, створені балетмейстерами заново з ресурсів народно-сценічного танцю [7, с. 39].
Нові рухи створюються переважно тими балетмейстерами, які досконало знають національну танцювальну лексику і вміють своєчасно і з великим художнім смаком скористатися тими чи іншими структурними частками руху для відтворення потрібного стилю, жанру. Копітка робота дає позитивні наслідки - рух міцно входить до скарбниці хореографічного лексичного фонду.
Слід відрізняти конструктивні лексичні новотворення, побудовані на основі традиційної структури руху, моделі того чи іншого па, які в процесі розвитку хореографічного мистецтва зайняли своє постійне місце в національній танцювальній лексиці, від рухів, що використовуються лише в тому чи іншому творі, і роль їх зумовлюється певною конкретністю образно-тематичного задуму постановника [7, с. 58-59].
Конструктивні лексичні новотворення приживаються у численних танцювальних композиціях і разом з іншими рухами сприймаються як традиційні.
Зовсім інше - стилістичні новотворення, які потрібні для певного хореографічного тексту і без яких постановник не зміг би відтворити ту чи іншу типову рису характеру людини, розкрити ідейно-тематичну спрямованість твору, звернути увагу глядачів на суттєву деталь і таким чином примусити їх зафіксувати всю постановку у своїй пам’яті. І хоч такі рухи не набувають великої популярності і мало дають для збагачення лексики в цілому, їх роль незаперечна, вони допомагають вирішити надзвичайно важливе завдання - розкрити ідейно-художній задум творця мистецького твору [7, с. 60].
Слід зауважити, що, незважаючи на ускладнену трансформацію елементів рухів, їх видозміну, все ж структурне ядро руху-прародича в новому лексико утворенні залишається незмінним.
Значна частина нових рухів витримує іспит часом. Вони стають загальновживаними й міцно входять у словник хореографічної мови [7, с. 63-64].
«Морфологія танцювальних рухів» - це дослідження структури і видів танцювальної лексики певної національності [7, с. 68].
Тому необхідно звернутися до класифікації морфології танцювальних рухів Кима Василенко, який виділяє «професіоналізми», «жаргон» та «архаїчні рухи», які є видами морфології танцювальних рухів.
Отже, «професіоналізми» - це рухи, які імітують специфічні рухи людей певної професії, спеціальності під час їхньої роботи. Професіоналізми - чи не найдавніші ілюстративні рухи в хореографічному мистецтві. Вони з’явилися ще в первісних примітивних імітаціях трудового процесу, а у подальшому посіли чільне місце в загальновідомих хороводних іграх [7, с. 60].
Пошуки нового - надзвичайно складна річ. Введення нового професіоналізму в танець має обов’язково сприяти вирішенню поставленого балетмейстером художнього завдання, пов’язуватись їх образно-тематичним розвитком хореографічного твору.
«Жаргон» - своєрідні рухи, які використовує постановник для конкретизації певної соціальної групи, кола осіб. Ці па не властиві народній лексиці й сприймаються тільки в конкретному контексті. Рідко, але зустрічаються в хореографії і вульгаризми. Це брутальні жести, пози, які допомагають змалювати той чи інший негативний образ [7, с. 66].
В сучасному хореографічному лексичному фонді зустрічають і інтернаціоналізми - рухи, які у багатьох народів виконуються без особливих змін.
«Архаїзми» - це відродженні з минулого конструкції рухів та їх манера виконання. Досить простежити це явище на прикладі виробничих танців, які в процесі розвитку засобів виробництва видозмінюються в міру удосконалення техніки. Ці танці дуже красиві й можуть навіть викликати зацікавлення у глядача, але недовго, бо мають чисто ілюстративний характер і не містять глибоких ідей і, так би мовити, загальнолюдських, вічних тем, відтворюючи лише технічні прийоми та професійні навички того чи іншого ремесла [7, с. 66-67].