· композиційна деталь;
· композиційний елемент;
· пантоміма;
· образ;
· пластична виразність;
· гармонія руху й т.д.
У Грузії є декілька основних не мало важливих виразних засобів танцю.
По-перше виконання й техніка: техніка танцю - це демонстрація спритності, відваги, фізичної досконалості молодих людей. Жінки виконуючи окремі рухи, повороти корпусу, переведення рук з одного положення в інше незвично плавні. Корпус злегка нахилений уперед, а руки трохи відведені назад. Завдяки цьому створюється образ ковзних рухів лебедя по гладі вод. Що не можна сказати про чоловічий. Чоловіча партія різко контрастує з жіночою. Несподівані повороти, підскіки, стрибки, рухи на пальцях, на колінах - відмінні риси чоловічого танцю [6, с. 12].
Останнім часом значно ускладнилися елементи жіночих танців, що дозволяє виконувати технічно складні елементи на рівні із чоловіками, але це поширено тільки в горянських танцях [31].
Обережні кроки жінок у танці, невеликі й різкі, ковзні кроки чоловіків, велика кількість рухів на місці з підскіками й поворотами - все це в основі зв'язано зі специфікою місцевості. Невеликі площадки для танців, камені під ногами створили надзвичайно цікаву техніку грузинських танців, техніку неповторну, складну й тому дивовижно привабливу.
По-друге у рухах: у жінок і чоловіків у грузинському танці рухи дуже рідко бувають однаковими, як це часто прийнято в танцях багатьох народів світу. Це не порушує гармонії в парних танцях, а, навпаки, допомагає зосередити увагу на стосунках до партнера [16, с. 23].
По-третє костюм: на техніку танцю впливає й костюм танцюючих. Довге плаття дівчини як би обмежує рухання ніг, а чоловічий одяг дає можливість демонструвати будь-яку техніку стрибків і обертань [1, с. 45-46].
По-четверте музичний супровід: музика в Грузії нерозривно пов'язана із загальною культурою народу. Темп танцю чітко визначають плескання в лодоні - різкі й дзвінкі, які визначають не тільки темп, але й сам характер танцю, його ліричні й героїчні сторони.
Ритмічний малюнок танцю визначають ударні інструменти, на яких часто грають і самі танцюючі. Танцюристи-чоловіки виконання ритмів на долі доводять до віртуозності. Вони виконують повороти на колінах, стрибають у повітрі, обертаються на пальцях, перестрибують із ноги на ногу. І всі ці складні рухи супроводжують ударами на барабані, чітко дотримуючи ритмічну й темпову основи танцю [8, с. 3-4].
Ну і в-п'ятих най головний виразний засіб грузинського танцю «пальцева техніка»: дослідники грузинської народної хореографії Е. Гварамадзе й Д. Джавришвілі сходяться на думці, що «пальцева» танцювальна техніка прийшла від необхідності жителів Грузії в минулому ходити на високих пів пальцях серед каміння, де не могла поміститися стопа людини. Прагнення вгору дозволило піднятися й на пальці. Щоб їх не поранити, видумували різні вправи, котрі укріплювали пальці. Маленькі хлопці зміцнюють свої пальці в мулі ріки або де в'язкий бруд, щоб потім, маючи сильну стопу, робити необхідні рухи. Причому обмотувати пальці не можна. Про тих, хто користується бинтуванням пальців, говорять: «У такого сильного юнака дуже слабкі ноги». А слабкі ноги - це поганий помічник у горах, де потрібно швидко пересуватись, перестрибуючи із каменю на камінь при переході через бурні ріки. От чому на ногах щільне еластичне взуття, легке в пересуванні [6, с. 14-15].
Національні грузинські танці у сучасності
являються обов’язковим предметом у школах[30].
«Танцювальна форма» - це правильно знайдені виразні засоби й певна композиційна будова. Форма завжди залежить від змісту [2, с. 161].
У хореографічному мистецтві існує не так і мало форм. Наприклад у російському танці є свої специфічні форми:
1. Хоровод, перепляс, кадриль [15, с. 27].
А ось в Іспанському танці свої форми:
1. Болеро, Пасадобль, Хота, Сегідилья [19, с. 325] й т. п.
На сьогоднішній час існує наступна класифікація жанрів грузинського народно-сценічного танцю за тематичним принципом:
I. Безсюжетні. До них відносяться:
1. «Нарнарі» - жіночий плавний танець. Виконується на пів пальцях, дівчата сковзають по поверхні як лебеді по воді.
2. «Зєкарі» - новий танець із елементами в стилі модерн, створений на основі грузинського традиційного мистецтва[31].
. «Калта - Сарокао» (в перекл. «жіночий хоровод») - хоровод, що виконується тільки жінками [23, с. 45].
. «Хонга» - це танець родом з Осетії. Костюми для цього танцю відрізняються довгими рукавами, а також високими головними уборами як у жінок, так і в чоловіків. Чоловіки танцюють навшпиньках, що вкрай складно, але виявляє собою приголомшливе видовище. Цей танець виконується невеликою кількістю танцюристів і відрізняється граціозністю й м'якістю рухів [31].
II. Сюжетні, до яких відносяться наступні форми грузинського народно-сценічного танцю:
1. Військові, до яких відносяться такі види танцювального мистецтва, як героїчний, трагедійний, драматичний та епічний танець. До них відносяться:
· «Земкрело» - хороводний танець воїнів. Танцюючі стають у коло обличчям і руки кладуть один одному на плечі. Інші виконавці стають на плечі першому ярусу й утворюють другий. Іноді в такий же спосіб будується й третій ярус. Виконавці першого ярусу різними танцювальними рухами йдуть по колу то в однин бік, то в інший під музичний супровід [21, с. 217-218].
· «Хорумі» - це військовий танець походить із Аджарії - регіону, розташованого на південно-заході Грузії. Спочатку танець виконувався тільки декількома чоловіками. Однак згодом їх кількість виросла. У сучасній версії в «хорумі» можуть брати участь 30-40 танцюристів. Незважаючи на те, що число учасників змінилося, зміст танцю залишився тодішнім. Цей танець переносить нас у життя грузинської армії минулих сторіч. Трохи чоловіків виконують «прелюдію» до танцю, як би відшукуючи місце для розбивки табору й ворожі табори. Потім вони «викликають» армію на «бойовище». Вихід армії - досить захоплююче видовище. Його інтенсивність, прості, але виразні рухи й чіткість ліній створюють на сцені атмосферу страху. Танець поєднує у собі теми вистежування, війни й святкування перемоги, а також відваги й слави грузинських воїнів. Оскільки історія Грузії вирувала війнами, «хорумі» - це заклик минулого, він нагадує нам, що для того, щоб був мир, ми повинні воювати.
В «хорумі» є танцювальні рухи, що мають вікову історію. Цей танець виражає безмежну силу характеру грузинів. Традиційно він складається з 4-х частин. У першій частині танцю зображуються пошуки зручного місця для розташування воїнів неподалік від супротивника; друга - розвідка убік ворога; третя - процес бою й четверта, остання частина - перемога над ворогом і щасливе повернення (див. додаток В).
Традиційні правила танцю «хорумі»:
§ Танець виконується тільки чоловіками.
§ Група виконавців танцю повинна складатися з непарної кількості (3,5,7,9,11 і т.д.).
§ У четвертій частині танцю допускається сольне виконання танцю у середині кола.
§ Безпосередньо за танцем «хорумі» може випливати інший танець; будучи його продовженням, він повинен виражати радість і веселощі з нагоди переможного повернення воїнів з поля бою.
§ У випадках, коли ватажок хоче ввести виконавців у ритм танцю, він використовує вигук «чабук - чак - чабун» [21, с. 242].
Основна лексика танцю «хорумі»:
§ Шесасвлели - Підготовчий.
§ Сасвено - Хід відпочинку.
§ Чдомсасвено - Хід відпочинку зі схрещенням ніг.
§ Парула - Хід, ховаючись.
§ Чокмалула - Хід з дотиком коліна до підлоги.
§ Сапртхило - Хід обережності.
§ Чокит Мухлмокневи - Колінообертання.
§ Гасмура дабали - Низький рух.
§ Хтом - гасмура - Рух зі стрибком.
§ Гасмура терпмокневит - Рух із кругообертанням стопи.
§ Букнура - Присідання.
§ Букнбруни - Обертання у присіданні.
§ Хлартула - Рух з переплетенням ніг.
§ Цихлура - Стрілометанння [21, с. 243].
2. Весільні. До них відносяться:
· «Сімді» - весільний танець. У своїй архітектоніці він містить елементи тотемного культу релігійно-соціальної системи. По народних мотивах жінка персоніфікує голубку, а чоловік яструба. «Сімді» виконується великою кількістю пар. Його принадність полягає в строгій графічній побудові лінії танцю, контрасті білих і чорних одіянь танцюристів, добірності рухів - все це народжує почуття гармонії в глядача. Без перебільшення можна сказати, що «сімді» виявляє собою свято класичної простоти й гармонії.
· «Картулі» - найцікавіша й популярна форма грузинського танцю. Парний танець який має ліричний характер, у народі його називають танець - роман. Відрізняється плавністю й поетичністю (див. додаток Б).
Танець надзвичайно нагадує глядачам весілля. Він виконується танцювальною парою й поєднує м'якість і граціозність жінки й гордість і любов чоловіка. Він показує, що навіть будучи закоханим, чоловік зберігає повагу й гарні манери, не доторкаючись до жінки й тримаючись від неї на певній дистанції. Погляд чоловіка завжди звернений на жінку-партнерку, начебто вона - єдина істота в цілому світі. Більше того, торс чоловіка постійно залишається нерухливим. З іншого боку, погляд жінки увесь час потуплений і вона сковзає по нерівній підлозі як лебідь по гладкій поверхні озера. Найвище мистецтво, необхідне, щоб танцювати «картулі», створило цьому танцю репутацію одного з найбільш складних. Було всього лише кілька великих виконавців, таких як Ніно Рамішвілі й Іліко Сухішвіли, Іамзе Долаберідзе й Прідон Сулаберідзе.
Це один з тих танців, які не були створені для сцени, але танцюються відповідно до дуже чітких правил послідовності й взаємин між чоловіком і жінкою. Він складається з 5 частин: чоловік запрошує жінку приєднатися до нього, вони танцюють разом, потім - сольний танець чоловіка, сольний танець жінки й на закінчення вони танцюють разом. Танець виражає лицарське відношення грузинського чоловіка до жінки, що проявляє до неї вищий ступінь поваги.
Традиційні правила танцю «картулі»:
§ Чоловік шанобливий і уважний до жінки.
§ Чоловік у танці не повинен навіть краєм одягу торкатися жінки.
§ Якщо чоловік і жінка йдуть поруч, рухаючись уперед ходом по колу, чоловік зобов'язаний не відставати від жінки.
§ При русі по колу поруч чоловік повинен бути завжди у внутрішнім колі, тобто ближче до центру.
§ Після вступу жінки в танець, ініціатива належить їй. Партнер повинен угадувати її «задум».
§ Доти, поки жінка не закінчить танцю, чоловік не повинен виходити з нього.
§ Чоловік не повинен стояти віч-на-віч проти жінки, а ледве праворуч або ліворуч її плеча.
§ Чоловік повинен танцювати без головного убору, будь то в приміщенні або на відкритому повітрі (головний убір він може тримати в руці).
§ Чоловік у танці «картулі» на пальцях не танцює.
§ Не прийнято рухатися ходом уперед по напрямку руху годинникової стрілки при виконанні соло як для жінки, так і для чоловіка. Ходи назад допускаються в усіх напрямках.
Основні рухи танцю «картулі»:
§ Положення й рухи рук.
§ Адгілзе свла - Хід на місці.
§ Цінсвла - Хід уперед (три різновидності).
§ Укусвла - Хід назад [22, с. 196].
3. Любовні, до яких входить такий вид танцювального мистецтва, як ліричний танець. До них відносяться:
· «Давлур - Мтіулурі» - ліричний танець, що складається із двох частин. Перша - повільна (давлурі), а друга швидка (мтіулур) [22, с. 205].
· «Ачарулі» - походить із Аджарії, якій і зобов'язаний своєю назвою. «ачарулі» відрізняється від інших танців своїми яскравими, барвистими костюмами й грайливим настроєм, що створюють прості але точні рухи танцюристів на сцені. Танець характеризується витонченим, легким, пустотливим фліртом між чоловіками й жінками. На відміну від «картулі», відносини між чоловіком і жінкою в «ачарулі» більше невимушені й безтурботні. Цей танець наповнює відчуттям щастя як самих танцюючих, так і глядацьку аудиторію (див. додаток Г) [21, с. 106].
· «Хевсурулі» - це танець горців, що, мабуть, щонайкраще передає дух Грузії. Він увібрав у себе любов, кураж, відвагу, повагу до жінки, стійкість, майстерність, красу й неповторний колорит. Танець починається із флірту пари. Несподівано з'являється ще один чоловік, що також домагається розташування дами. Спалахує конфлікт, що стрімко розвивається й розростається в змагання між джигітами і їхніми прихильниками. На час сварка вщухає, зупинена жіночою вуаллю: традиційно, коли жінка кидала покривало з голови між двома чоловіками, всі непорозуміння й сварки повинні були припинитися. Але як тільки жінка залишає сцену, битва розпалюється ще з більшим розжаренням пристрастей. Молоді люди, озброєні мечами й щитами нападають один на одного. Іноді чоловікові доводиться відбиватися відразу від трьох супротивників. І знову на сцені з'являється жінка або жінки й за допомогою вуалі припиняє бійку. Фінал танцю залишається «відкритим» - глядач так і не довідається, хто вийшов переможцем зі змагання за жіноче серце[30].
· Для «хевсурулі», як і для інших грузинських танців, характерна технічність, що досягається завдяки численним вправам і дозволяє майстерно виконувати танець, нікого при цьому не поранивши.
4. Розважальні, до яких відносяться такі види танцювального мистецтва, як комічний та сатиричний танець. До них відносяться:
· «Кінтоурі» - комічний танець Тбілісі, виконавцем якого був «кінто», надзвичайно характерна фігура для старого міського побуту. Це дрібний торговець - рознощик, що відрізнявся звичайно дотепністю й виконував обов'язок коміка-витівника на різних святах і весіллях, де він звеселяв гостей пісеньками, жартами, примовками й танцем. Його комічні танці-пантоміми мали майже цирковий характер. «Кінто» вводив у танець елементи акробатики й жонглювання; іноді, поставивши на голову пляшку або «табахи» (дерев'яне блюдо), він приймався жонглювати (див. додаток Ж) [18, с. 92].
· «Карачокелі» - танець про карачокел. Це були міські ремісники й здебільшого носили чорні чохи (традиційний чоловічий одяг). Вони славилися своєю працьовитістю, тим, що не боялися важкої роботи. І в той же час відрізнялися безтурботністю. Їх любов до життя, вина, яким традиційно славиться Грузія й до гарних жінок, відбиті в цьому танці [30].
· «Парца» - танець походить із Гурії (регіону на південно-заході Грузії, біля границі з Туреччиною). Для цього енергійного танцю характерні швидкий темп, ритм, святковий настрій і барвистість. «Парца» несе веселощі й у місто, і в село, і на сцену. Цей танець створює настрій і наповнює бажанням веселитися.
Під час виконання «парца» танцюючий почуває себе як птах у небі, парячи від краю до краю сцени, тільки-но торкаючись підлоги. «Парца» зачаровує глядачів не тільки стрімкістю й добірністю, але й «живими баштами». «Парца» - груповий танець, що зафіксував історію Грузії й грузинський дух. Це дуже старий танець, популярний на сільських святах (див. додаток Д) [26, с. 32].
5. Спортивно - змагальні, які включають у себе змішайний вид танцювального мистецтва. До них відносяться:
· «Ханджлурі» - танець із кинджалами. У деяких моментах танцю виконавець із розмаху встромляє кинджали в землю на невеликій відстані один від одного, а сам, становлячись між кинджалами або обходячи їх то з однієї, то з іншого боку робить швидкі, ковзні рухи - «гасма» - так спритно, що не зачіпає кинджалів [5, с. 43].
· «Багдадурі» - танець, побудований на обіграванні ситцевої хустки - «багдаді», виконавець його підкидає й ловить, а також піднімає хустку з підлоги устами, не згинаючи коліна [20, с. 219-220].
· «Перхулі» - хоровод який супроводжувався піснями й мав назву тих героїв або подій про які співається в пісні, а також до нашого часу дійшли «перхулі» які мають войовничий характер і потребуючий від виконавців особливої спритності, сили та майстерності [4, с. 198].
· «Казбегурі» - танець переносить нас у гори на півночі Грузії, регіон, що відрізняється розмаїтістю культур і традицій. Відносно холодний і суворий клімат гір відбивається в енергійних і суворих рухах. Танець виконується винятково чоловіками й демонструє витривалість і непохитний характер горців. Це яскравий й сповненої енергії танець, де кожен учасник прагне показати себе із кращого боку [25, с. 40].