Материал: Kriminalne_pravo_praktikum

Кримінальне право України. Практикум

(аудиторiї) з необхiдними для цього атрибутами, символiкою та обладнанням.

За тиждень до заняття має бути оголошено (реклама) про день, час i мiсце проведення iмiтованого судового процесу. Перед його вiдкриттям керiвник заняття має пояснити присутнiм на «процесi» студентам, що вони мусять уважно слухати учасникiв «судового процесу», анотувати позитив i негатив їхньої поведiнки та взяти участь в обговореннi проведеного заняття.

Вiдкриває i веде iмiтований судовий процес суддя вiдповiдно до заздалегiдь виписаного ним регламенту судового засiдання.

За ходом iгрового заняття стежить керiвник (керiвники) такого заняття – вчений у галузi кримiнального процесу, а також у галузi кримiнального права. Керiвник (керiвники) заняття, про яке йдеться, не повинен втручатися у ведення «судового процесу». Якщо пiд час «судового» засiдання у головуючого виникне складна ситуацiя, щось несподiване або труднощi у вирiшеннi певного питання, вiн має оголосити перерву i отримати пораду керiвника заняття, пiсля чого продовжити «судове» засiдання.

4.Пiсля оголошення «вироку» у справi i закриття «судового» засiдання має вiдбутися обговорення проведеного заняття, в якому беруть участь як слухачi «процесу», так i безпосереднi його учасники.

5.Керiвник (керiвники) заняття пiдсумовує результати обговорення заняття i дає свою оцiнку дiям кожного учасника навчального судового процесу.

Монографiчнi праці та науковi статтi до певного роздiлу заняття має назвати керiвник, який проводить практичнi та семiнарськi заняття з кримiнального права.

Нормативні акти, постанови Пленуму Верховного Суду України щодо судової практики з окремої категорії справ, а також літературні джерела до кожного розділу кримінального права як навчальної дисципліни дано у відповідних програмах, які містяться на початку цього навчального посібника.

Глава 4. Методичні рекомендації щодо розв’язання задач

ГЛАВА 4

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОЗВ’ЯЗАННЯ ЗАДАЧ

Основні цiлi розв’язання задач. Розв’язання задач (казусiв) є окремою формою вивчення кримiнального права. Вона спрямована переважно на оволодiння навичками щодо практики застосування норм цiєї галузi права. Така практика, в свою чергу, становить невiд’ємну частину предмета кримiнального права як навчальної дисциплiни у юридичному вищому навчальному закладі.

Отже, основними цiлями розв’язання задач з кримiнального права є:

1.Набуття та закріплення навичок самостійної роботи з нормативним матеріалом кримінально-правового характеру переважно в

правозастосовнiй (практичнiй) площинi.

2.Вироблення вмiння давати власну кримiнально-правову оцiнку

конкретних життєвих ситуацiй (фактичних обставин).

3.Досягнення належного рiвня обґрунтування власної кримi- нально-правової оцiнки фактичних обставин.

4 Наближення навчальних форм засвоєння кримiнального права дозмiстуконкретних«кримiнально-правовихелементiв»вiдповiдних процесуальних документiв реальних кримiнальних справ.

Загальнiметодичнiрекомендацiї.Будь-яказадачазкримiнального права передбачає: а) умови задачi; б) основне питання задачi. Умовами задачi є iнформацiя про поєднання певних фактичних обставин (юридичних фактiв); iнодi в умови задачi вводяться оцiнки та доводи конкретних суб’єктiв кримiнального судочинства, якi також мають бути «предметом дослiдження» при розв’язаннi задачi.

Значна кiлькiсть задач, крiм основного варiанта умов, включає один чи кiлька альтернативних варiантiв. У цьому разi умови альтернативного варiанта задачi передбачають поєднання вiдповiдних фактичних обставин, наведених в умовах основного варiанта, та фактичних обставин, безпосередньо вказаних в умовах даного альтернативного варiанта. Останнi можуть доповнювати, уточнювати або змiнювати умови основного варiанта. Тому дуже важливо чiтко i конкретно визначити, у чому саме полягає новий змiст альтернативного варiанта умов задачi.

Кримінальне право України. Практикум

Убiльшостi задач iз Загальної частини кримiнального права основне питання прямо i конкретно сформульовано у їх текстi. У бiльшостi задач з Особливої частини кримiнального права основного питання

втекстi немає . В цьому разi воно «виводиться» контекстуально i в найбiльш загальнiй формi звучить так: «Яка кримiнально-правова оцiнка (квалiфiкацiя) дiй, зазначених у задачi суб’єктiв?».

Деякi задачi переважно з Загальної частини кримiнального права, крiм основного питання, мiстять одне чи кiлька додаткових (промiжних) питань. Як правило, такi питання спрямованi на полегшення вирiшення основного питання задачi i тому вiдповiдь на них має передувати остаточнiй вiдповiдi на основне питання.

В деяких задачах iз Загальної частини кримiнального права можуть бути сформульованi конкретнi завдання (рекомендацiї) типу: «Ознайомтесь iз ст. 257 КК та коментарем до неї» чи «Ознайомтесь з п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливi злочини проти приватної власностi» вiд 25 грудня 1992 р. № 12. Такi завдання спрямованi на полегшення засвоєння тих положень Особливої частини кримiнального права, без яких неможливо дати вiдповiдь на основне питання задачi з Загальної частини кримiнального права. Якщо подiбних завдань (рекомендацiй) у текстi задач даного типу немає, їх повинен сформулювати викладач, задаючи таку задачу студентам для самостiйного розв’язання.

Удеяких задачах iз Загальної частини кримiнального права замiсть питань можуть бути сформульованi завдання, наприклад: «Дайте оцiнку рiшенню суду» чи «Напишiть резолютивну частину вироку суду, в якому Носкову буде призначено остаточне покарання». У цьому разi виконання таких завдань вiдбувається у контекстi загального розв’язання задачi i, як правило, є його завершальним елементом.

Незалежно вiд того, чи сформульовано в задачi конкретне питання або завдання (кiлька питань чи завдань), її розв’язання у найбiльш загальнiй формi включає:

1. Встановлення кримiнально-правового змiсту наведених в умовах задачi фактичних обставин.

2.Формулювання власної кримiнально-правової оцiнки у вiдповiднiй формi (кiлькох формах).

3.Обґрунтування здiйсненої кримiнально-правової оцiнки.

4.Конкретну вiдповiдь на поставленi в задачi питання чи завдання, якщо таку вiдповiдь не було сформульовано у пунктах 2 i 3 рiшення задачi.

Глава 4. Методичні рекомендації щодо розв’язання задач

1. Встановлення кримінально-правового змісту наведених в умовах задачі фактичних обставинах – досить складний поетапний процес. Його основними етапами є: 1) уточнення, попередня оцiнка та систематизацiя фактичних обставин; 2) визначення тих норм (положень) кримiнального права, якi виступають правовими пiдставами (орiєнтирами) для вiдповiдних висновкiв щодо фактичних обставин; 3) встановлення тих положень правозастосовної практики i теорiї кримiнального права, якi уточнюють, доповнюють чи конкретизують названi вище правовi пiдстави (орiєнтири); 4) зiставлення уточнених i систематизованих фактичних обставин з вiдповiдними нормами кримiнального права та положеннями правозастосовної практики i кримiнально-правової теорiї; 5) формулювання промiжних i остаточних висновкiв щодо кримiнально-правового змiсту наведених в умовах задачi фактичних обставин.

1) Уточнення, попередня оцiнка та систематизацiя фактичних обставин здiйснюєтьсяздотриманнямпевнихправил.Середнихперш за все можна видiлити так званi загальноприйнятi презумпцiї, якi в основному стосуються загальних умов кримiнальної вiдповiдальностi особи. Основнi з цих презумпцiй передбачають:

а) якщо в умовах задачi конкретно не вказано дату (час) вчинення суб’єктом вiдповiдних дiй (бездiяльностi), а також не зазначено дату (час) настання iнших юридичних фактiв, необхiдно виходити з того, що всі юридичні факти мали місце в межах чинності у часі останньої редакції відповідного закону про кримінальну відповідальність та (чи) інших джерел кримінального права України;

б) якщо в умовах задачi конкретно не вказано мiсце вчинення суб’єктом вiдповiдних дiй (бездiяльностi), а також не зазначено мiсце настання iнших юридичних фактiв, слiд виходити з того, що всi юридичнi факти мали мiсце в Українi;

в) якщо в умовах задачi конкретно не вказано вiк суб’єкта (потерпiлого) чи не зазначено, що вiн (вона) неповнолiтнiй (неповнолiтня) або малолiтнiй (малолiтня), належить виходити з того, що такий суб’єкт (потерпiлий) досяг 18 рокiв; при цьому термiн «неповнолiтнiй», вжитий в умовах задачi, означає, що особа досягла 14 (16) рокiв, але не досягла 18 рокiв, а термiн «малолiтнiй» – що особа не досягла 14 рокiв;

г) якщо в умовах задачi прямо не зазначено конкретний прояв медичного критерiю неосудностi суб’єкта або прямо не вказано на

Кримінальне право України. Практикум

стан неосудностi щодо вчиненого ним дiяння, належить виходити з того, що суб’єкт вчинив дiяння будучи осудною особою; ґ) якщо в умовах задачi не вказано термiн (час), який пройшов мiж окремими дiяннями суб’єкта, слiд виходити з того, що строк давностi притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi за по-

переднє дiяння на момент вчинення наступного не минув;

д) якщо в умовах задачi вказано на судимiсть суб’єкта, необхiдно вважати, що на момент вчинення ним відповідного дiяння судимiсть не знято i не погашено.

Названими презумпцiями слiд керуватись при розв’язаннi будьякої задачi. При цьому саме тому, що вони мають загальноприйнятий i практично неспростовний характер, спецiально наводити їх у рiшеннi не потрiбно.

Друга група правил стосується уточнення специфiчних фактичних обставин окремої задачi, якi можна тлумачити неоднозначно. На вiдмiну вiд сформульованих вище загальноприйнятих презумпцiй тут у бiльшостi випадкiв має дiяти iнша презумпцiя – «всi сумнiви на користь суб’єкта». Щодо окремих найтиповiших ситуацiй ця презумпцiя набуває вигляду таких правил:

а) якщо в умовах задачi прямо не вказано, що суб’єкт вчинив певне дiяння чи мали мiсце окремi юридично значущi його ознаки (спосiб, мотив, мета тощо), таке дiяння чи вiдповiднi ознаки не повиннi iнкримiнуватись суб’єкту;

б) якщо в умовах задачi описано лише вiдповiдне дiяння суб’єкта (побив, нанiс кiлька ударiв, вiдштовхнув тощо) i прямо не зазначено наслiдки такого дiяння (втрата свiдомостi, тiлесне ушкодження того чи iншого ступеня тяжкостi тощо), належить виходити з того, що наслiдки як такi не мали мiсця;

в) якщо в умовах задачi вчинене суб’єктом дiяння чи iнший юридичнийфактописанонедостатньоконкретно(пригрозивпобити, спричинив ножове поранення тощо) i вiдповiдна кримiнальноправова оцiнка неможлива без подальшої конкретизацiї, таку конкретизацiю має бути здiйснено за найсприятливiшим для суб’єкта варiантом;

г) якщо фактичнi обставини викладено в умовах задачi таким чином, що виникають сумнiви в можливостi їх iнкримiнування суб’єктовi (певнi юридичнi факти чи їх юридично значущi ознаки могли не усвiдомлюватись спiвучасником злочину чи особою, яка його приховує, тощо), такi фактичнi обставини не повиннi iнкримiнуватись вiдповiдному суб’єктовi;

Глава 4. Методичні рекомендації щодо розв’язання задач

ґ) якщо фактичнi обставини викладено в умовах задачi так, що неможливо однозначно визначити, в межах якого виду вини їх можна iнкримiнувати суб’єктовi (бажав настання певних наслiдкiв, свiдомо припускав їх настання чи легковажно розраховував на їх вiдвернення), i це впливає на змiст вiдповiдної кримiнально-правової оцiнки, такi обставини мають iнкримiнуватись суб’єктовi в межах «бiльш м’якого» виду вини.

Як уже зазначалося, наведенi вище правила уточнення специфiчнихфактичнихобставинокремоїзадачiпоширюютьсянабiльшiсть випадкiв. Проте можливi й винятки з цих правил. Так, якщо в умовах задачi вказано, що суб’єкт викрав пiстолет у працiвника мiлiцiї у жiночому гуртожитку, а потiм зберiгав його у себе вдома, можна практично беззаперечно вважати, що з боку суб’єкта мало мiсце не лише зберiгання, а й носiння пiстолета – принаймнi вiд мiсця його викрадення до мiсця зберiгання.

Важливо пiдкреслити, що і при застосуваннi наведених вище правил, i при здiйсненнi окремих вiдступiв вiд них вiдбувається формулювання юридично значущих попереднiх висновкiв, якi безпосередньо впливають на змiст остаточної кримiнально-правової оцiнки. Тому такi висновки, якщо вони потрiбнi, обов’язково мають бути викладенi у письмовій формі як окремий елемент розв’язання задачi. Саме вони – як необхідні доповнення до умов задачі – мають забезпечити створення так званої інформаційно-оціночної моделі фактичних обставин, яка і буде предметом остаточної кримінально-правової оцінки.

Третя група правил стосується попередньої кримiнально-право- вої оцiнки фактичних обставин. Проблема попередньої оцiнки найчастiше виникає тодi, коли вiдповiднi фактичнi обставини кореспондують з так званими кількісними та оцiночними поняттями кримiнального права, перш за все з кількісними та оцiночними ознаками юридичного складу злочину. Наприклад, в умовах задачi може бути вказано конкретну вартiсть викраденого майна – 62400 грн. або зазначено, що, реалiзуючи умисел на позбавлення життя потерпiлого, суб’єкт нанiс йому в груди i голову 28 ударiв сокирою. У цих та подiбних випадках постає питання про можливiсть iнкримiнувати суб’єктовi (суб’єктам) вiдповiднi ознаки (у наведених прикладах – квалiфiкуючi ознаки «в особливо великих розмірах» та «особлива жорстокiсть»).

Кримінальне право України. Практикум

В теорії кримінального права вироблено спеціальні правила конкретизації кількісних та оціночних ознак, які вивчаються у межах його Особливої частини. Зазначені правила повинні застосовуватися при формулюванні відповідних попередніх висновків, і це також має бути відображено як окремий елемент розв’язання задачі (див., наприклад, п. 1. 1 зразка рішення задачі у справі Будана, Панька, Скорика та Шумського).

Що стосується систематизацiї фактичних обставин, то вона, по-перше, передбачає їх певне узагальнення, а по-друге, створення в разi необхiдностi певних «блокiв» (частин) вiдповiдно до загального змiсту тих iнститутiв, юридичних конструкцiй чи окремих нормативних приписiв, якi можуть виступати конкретними правовими орiєнтирами у визначеннi кримiнально-правового змiсту вiдповiдних фактичних обставин (див., наприклад, п. 2 зразка рiшення задачi у справi Качалiної). Конкретнi правила такої систематизацiї передбачають перш за все додержання законiв формальної логiки, а конкретнi форми її вiдтворення у рiшеннi залежать вiд типу (рiзновиду) задачi. В переважнiй бiльшостi випадкiв вiдтворення у рiшеннi певної форми систематизацiї фактичних обставин як його окремий елемент може взагалi не мати мiсця.

2) Наступним етапом встановлення кримiнально-правового змiсту наведених в умовах задачi фактичних обставин є визначення тих норм (нормативних приписiв) кримiнального права, якi виступають правовими орiєнтирами вiдповiдних висновкiв щодо такого змiсту. Цей етап має здiйснюватись з урахуванням загальних вимог i додержанням конкретних правил, що визначаються певним типом (рiзновидом) задачi.

Загальнi вимоги передбачають:

а) попереднє визначення «блокiв» тих норм кримiнального права, якi можуть виступати конкретними правовими орiєнтирами (iнститути та субiнститути Загальної частини кримiнального права, групи норм Особливої частини кримiнального права тощо);

б) встановлення тих джерел кримiнального права, якi можуть мiстити кримiнально-правовi норми вiдповiдних «блокiв»; у переважнiй бiльшостi випадкiв таким джерелом є КК України 2001 р., але в деяких випадках, крiм нього, джерелами кримiнального права можуть бути, зокрема, Конституцiя

Глава 4. Методичні рекомендації щодо розв’язання задач

України, КК України 1960 р., мiжнароднi договори, рiшення Конституцiйного Суду України;

в) вирiшення питання про чиннiсть вiдповiдних положень названих вище джерел кримiнального права щодо наведених в умовах задачi фактичних обставин: зокрема, в деяких випадках треба уточнити останню i попередню редакцiю певних положень i вирiшити, яка з них має застосовуватись в даному разi; якщо має мiсце колiзiя мiж положеннями окремих джерел, необхiдно визначити, яке з них має прiоритет щодо застосування.

Конкретнi правила визначення норм кримiнального права як певних орiєнтирiв щодо кримiнально-правового змiсту фактичних обставин зумовленi специфiкою вiдповiдних «блокiв» – iнститутiв, субiнститутiв,типовихюридичнихконструкцiйтощо.Так,«свої»правила має, зокрема, визначення правових орiєнтирiв при встановленнi специфiчної конструкцiї та конкретного змiсту юридичних складiв злочинiв, при призначеннi остаточного покарання за сукупнiстю злочинiв та за сукупністю вироків, при звільненні від відбування покарання з випробуванням (див. окремi зразки розв’язання задач).

3) Важливу роль у встановленнi кримiнально-правового змiсту фактичних обставин задачi вiдiграють вiдповiднi положення правозастосовної практики i теорiї кримiнального права. Такi положення, як уже зазначалося, уточнюють, доповнюють чи конкретизують певнi правовi орiєнтири. Крiм того, цiлий ряд зазначених положень впливає й на iншi елементи розв’язання задачi, перш за все на обґрунтування здiйсненої кримiнально-правової оцiнки. Тому їх визначення при розв’язаннi переважної бiльшостi задач є обов’язковим.

Найбiльш значущими серед положень правозастосовної практики є вiдповiднi положення постанов Пленуму Верховного Суду України, в яких даються роз’яснення з приводу застосування чинного законодавства України. Як вiдомо, такi роз’яснення є основними правозастосовними орієнтирами для всіх судiв загальної юрисдикції. Iншими джерелами положень правозастосовної практики можуть бути роз’яснення Пленуму відповідного вищого спеціалізованого суду України з питань застосування законодавства, рiзнi узагальнення такої практики (слiдчої, прокурорської, судової), а також деякi процесуальнi документи (зокрема, вироки, ухвали, постанови судiв рiзних рiвнiв), винесенi в окремих кримiнальних справах.

Положення правозастосовної практики не мають обов’язкового характеру, але вони тiєю чи iншою мiрою вiдображають iснуючi в певний перiод реальні тенденцiї такої практики. Тому ці положення

Кримінальне право України. Практикум

– особливо відповідні положення постанов Пленуму Верховного Суду України – мають враховуватись у рiшеннi задачi, в тому числi й тодi, коли вони, на думку «автора» рiшення, є помилковими. В останньому випадку рішення задачі має здійснюватись за двома варіантами: а) з урахуванням відповідного положення постанови Пленуму Верховного Суду України; б) з урахуванням власної позиції « автора» рішення, яка має бути спеціально обґрунтована.

Як i положення правозастосовної практики, нiякi положення теорiї кримiнального права не можна розглядати як обов’язковi. При розв’язаннi задачi можна скористатись вiдповiдними положеннями пiдручника, монографiї, статтi чи будь-якої iншої наукової публiкацiї або сформулювати власне теоретичне розумiння певного кримiнально-правового явища.

Основнi вимоги до будь-яких положень теорiї кримiнального права, що використовуються у рiшеннi задачi, – їх наукова обґрунтованiсть, значущiсть щодо вирiшення конкретних питань кримiнально-правового характеру, переконливiсть. З цiєї точки зору особливе мiсце серед джерел, що мiстять теоретичнi положення, посі- даютьнауково-практичнi коментарi Кримiнального кодексу України.

Теоретичнi положення таких коментарiв, як правило, вiдображають усталенi позицiї в науцi кримiнального права на даний перiод, максимально враховують тенденцiї правозастосовної практики, орієнтують на єднiсть пiдходу до однотипних кримiнально-правових ситуацiй. Це, звичайно, не означає, що при розв’язаннi задачi теоретичнi положення науково-практичних коментарiв Кримiнального кодексу України мають наперед визначений прiоритет перед вiдповiдними положеннями iнших теоретичних джерел або перед власним теоретичним розумiнням певних питань «автором» рiшення.

Водночас зазначене вище особливе мiсце науково-практичних коментарiв Кримiнального кодексу України серед iнших теоретичних джерел передбачає, що їх положення при розв’язаннi задач не можуть бути просто проiгнорованi. Якщо має місце суперечність між положеннями окремих науково-практичних коментарів Кримінального кодексу України або їх положення суперечать положенням iнших теоретичних джерел, якi використовуються при розв’язаннi задачi, чи власнiй позицiї «автора» рiшення, то: а) така суперечнiсть повинна бути обов’язково зазначена в рiшеннi, б) в рiшеннi мають бути наведенi конкретнi аргументи, якi, на думку «автора», обумовлюють iнший пiдхiд до вирiшення конкретних питань нiж той,

Глава 4. Методичні рекомендації щодо розв’язання задач

який запропоновано у відповідному науково-практичному коментарi Кримiнального кодексу України.

У будь-якому разi повноцiнне розв’язання задачi, якщо воно супроводжується безпосереднiм використанням певних положень правозастосовної практики i (чи) теорiї кримiнального права, вимагає наведення таких положень, як правило, в межах обґрунтування здiйсненої кримiнально-правової оцiнки.

4)Коли наведенi в умовах задачi фактичнi обставини уточнено, систематизовано i попередньо оцiнено, а вiдповiднi правовi орiєнтири, положення правозастосовної практики та теорiї кримiнального права визначено, вiдбувається процес їх зiставлення. За своїм загальним змiстом вiн являє собою кiлька взаємопов’язаних логiчних операцiй, спрямованих на одержання «нової» iнформацiї: яке кримiнальноправове значення мають тi чи iншi фактичнi обставини. Конкретний змiст кожної з таких операцiй залежить вiд того завдання, яке стоїть перед «автором» рiшення задачi, i може бути рiзним: в одному випадку, наприклад, йдеться про вiдповiднiсть окремих фактичних обставин ознакам юридичного складу злочину, а в iншому – про можливiсть їх визнання як обставин, що обтяжують покарання при його призначеннi.

Сам процес зiставлення безпосередньо в письмовому рiшеннi задачiневiдображається,алезанеобхiдностi,зокрема,приобговореннi обрунтованостi промiжних чи остаточних висновкiв на практичному заняттi, може бути вiдтворений в уснiй формi.

5)Завершальним етапом встановлення кримiнально-правового змiсту наведених в умовах задачi фактичних обставин є формулювання промiжних i остаточних висновкiв щодо такого змiсту.

Промiжнi висновки стосуються створених ранiше окремих «блокiв» фактичних обставин i формулюються у межах вiдповiдних кримiнально-правових iнститутiв (субiнститутiв), типових юридичних конструкцiй, складових частин юридичних складiв злочинiв тощо.

Остаточнi висновки стосуються усiх наведених в умовах задачi фактичних обставин i являють собою iнтегрований результат промiжних висновкiв. Здебiльшого змiст остаточних висновкiв збiгається принаймнi з однiєю з тих форм кримiнально-правової оцiнки, які використовуються у реальних процесуальних документах i якi, вiдповiдно, є основними елементами рiшення задачi. Такий збiг, зокрема, характерний при розв’язаннi більшості задач з Особливої частини кримiнального права, в якому остаточнi висновки безпо-