Материал: Фінанси_Посібник

має односторонній характер встановлення. Оскільки податок сплачується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платника, то він є індивідуально безповоротний. Сплата податку не породжує зустрічного зобов’язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

не має цільового призначення;

є виключно атрибутом держави і базується на актах вищої юридичної

сили.

Отже, податки – це обов’язкові платежі, які законодавчо встановлюються державою, сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту й акумулюються в централізованих грошових фондах для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Прояв сутності податку в дії та спосіб вираження його властивостей виявляється через функції (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Функції податків

Класична теорія податків розглядала податкові платежі як один з видів державних доходів, що повинні покривати витрати на утримання апарату управління [8]. При цьому будь-яка інша роль податкам не відводилась. Податки були джерелом надходжень до бюджету і не використовувалися для активної економічної політики, тобто їхні функції обмежувалися фіскальною необхідністю. Головна ознака фіскальної функції – її стабільність, що дозволяє формувати надходження податків до бюджету на постійній, стабільній основі. Фіскальна функція реалізується у всіх податках, навіть якщо вони створювались, перш за все, як відповідні фінансові інструменти. В межах цієї функції виділяють дві підфункції – контрольну і розподільчу.

Контрольна підфункція податків як фінансової категорії полягає в тому,

91

що з’являється можливість кількісного відображення податкових надходжень і їх зіставлення з потребами держави в фінансових ресурсах. Завдяки цій підфункції оцінюється ефективність кожного податкового каналу і податкового «тиску» в цілому, виявляється необхідність внесення змін в податкову систему і бюджетну політику. Виконання контрольної підфункції податків, її повнота і глибина певною мірою залежать від податкової дисципліни, тобто своєчасності й сплати в повному обсязі встановлених законодавством податків.

Контрольна підфункція податково-фінансових відносин проявляється лише в умовах дії розподільчої підфункції. За допомогою податків здійснюється перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту між державою та її суб’єктами. Ця підфункція переплітається із регулюючою функцією, наприклад, через непрямі податки створюються умови для перерозподілу коштів одних платників іншим (як-то через акцизи).

Ринкові механізми у визначеній мірі потребують процесів державного впливу. Концепцію державного регулювання економіки науково обґрунтував англійський економіст Дж. Кейнс (1935 р.). Одне з основних положень кейнсіанської теорії полягає в тому, що податки є важливим інструментом регулювання економіки, безпосередньо впливають на попит і споживання. Фіскальна функція перестала бути єдиною в характеристиці податків.

В умовах хронічної інфляції й інших кризових явищ, а також з розвитком економічної інтеграції стало необхідним таке податкове регулювання, яке вплинуло б не на попит, а на пропозицію ресурсів. За теорією А. Лаффера, розвиток тіньової економіки має зворотний зв’язок з податковою системою, тобто підвищення податків збільшує розміри тіньової економіки, легального і нелегального відхилення від оподаткування, при якому велика частина доходів не декларується. І навпаки, зниження податкових ставок створює стимули до виробничої діяльності і розвитку економіки. Доходи бюджету збільшуються за рахунок розширення податкової бази, а не за рахунок підвищення податкової ставки до рівня податкового тиску. Завдяки податкам держава отримує можливість регулювати різні аспекти соціально-економічного життя на макрорівні, а на мікрорівні – впливати на конкретну поведінку платника податків [4]. Так, маніпулюючи пропорціями та режимами вилучення частки доходів, податок може відповідно змінювати напрями діяльності платників податків.

Регулююча функція податків одержала подальший розвиток і доповнена наступними положеннями:

антимонопольна спрямованість (податкова система не повинна сприяти концентрації виробничих факторів на ефективних ринках);

принцип вигоди (пропорційність податкових зобов’язань тій вигоді, що платники податків одержують від реалізації урядових програм);

принцип платоспроможності (залежність податків від економічного потенціалу, розмірів доходів і майна, тобто платоспроможності платників податків);

гнучкість, чіткість, прозорість, стабільність податків.

Регулююча функція проявляється в наданні пільг з оподаткування

92

окремим галузям та виробникам, враховуючи їх перспективи, діяльність, рівень прибутковості та інше; у встановленні та зміні системи оподаткування; у визначенні податкових ставок, їх диференціації.

Регулююча функція за певних умов може проявлятися, а може й ні. Вона об’єктивно притаманна податкам, проте її ідея не завжди очевидна, не завжди на практиці спрямована так, як передбачалось при введенні того чи іншого податку.

Всучасній фінансовій літературі все частіше використовується термін «розподільчо-регулююча функція» як такий, що найточніше розкриває механізм її прояву, підкреслює органічне поєднання розподільчого призначення

зрегулюючим впливом оподаткування.

Вскладі регулюючої функції податків виділяють стимулюючу і стримуючу (дестимулюючу) підфункції. «Регулювання» поєднує в собі і стимулювання, заохочення, прискорення, посилення, спонукання до дії чи певних змін процесів, явищ, і реверсний вплив – стримування, сповільнення, послаблення, обмеження. Так, стримуюча підфункція податків, наприклад, може проявлятися через введення акцизів на тютюнові та алкогольні вироби, збільшуючи ціну їх продажу та покликана стримувати ріст споживання цих виробів. Стимулююча підфункція реалізується через систему пільг, преференцій. Вона проявляється в зміні об’єкту оподаткування, зменшенні бази оподаткування, зниженні ставки податку. У цьому разі здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту через фінансову систему від одних суб’єктів оподаткування на користь інших.

Отже, розглянувши функції податків в економічній системі, випливає висновок про те, що специфічне суспільне призначення податків знаходить своє вираження не в існуванні кожної функції окремо, а лише в їх єдності.

5.2. Елементи податку, їх характеристика

Для пізнання природи податку необхідно чітко визначити основні елементи [1], які зумовлюють внутрішній зміст даного податку.

Основні елементи податку наведені на рис. 5.2.

Суб’єкт податку – це фізична або юридична особа, на яку покладені обов’язки справляння податку.

Об’єкт податку – явище, предмет чи процес, внаслідок наявності яких сплачується податок. Об’єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку. Часто назва податку витікає з назви об’єкта.

Джерело сплати – це фонд, явище чи предмет, з якого сплачується податок. Джерелом можуть виступати:

93

доходи платника податку, отримані в різних формах (заробітна плата, прибуток, рента, проценти);

частина майна, коли для покриття податку не вистачає доходу;

позика як джерело сплати.

По деяких податках (наприклад, податок на прибуток підприємства) об’єкт і джерело співпадають.

База оподаткування – це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання. Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об’єкта оподаткування. У випадках, передбачених Кодексом, один об’єкт оподаткування може утворювати декілька баз оподаткування для різних податків та конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об’єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.

ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ПОДАТКУ

Рис. 5.2. Елементи податку

Масштаб вимірювання (одиниця обкладання) – це та одиниця, яка береться в основу виміру об’єкта оподаткування (наприклад, грошова одиниця для вимірювання податку на доходи фізичних осіб, одиниця вимірювання площі для земельного податку, кількість витрачених паливно-мастильних матеріалів для збору за забруднення навколишнього середовища тощо). Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку. Одиниця виміру бази оподаткування є єдиною для розрахунку і обліку податку. Одній базі оподаткування повинна відповідати одна одиниця виміру бази оподаткування.

Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування. Можна виділити різні ознаки класифікації податкових ставок.

94

Система ставок, що враховує вид діяльності платника податку,

включає: базову ставку, граничну ставку, абсолютну та відносну ставку. Базовою (основною) ставкою визначається ставка, що визначена такою

для окремого податку відповідним розділом Податкового кодексу. В Україні прийняті базові ставки з податку на прибуток – 23 %, з податку на додану вартість – 20 %. У випадках, передбачених Податковим кодексом, під час обчислення одного і того самого податку можуть використовуватися декілька базових (основних) ставок, тому по деяким податковим платежам про поняття базової ставки можна говорити лише умовно, так як по даному податку існує безліч ставок в цілому (наприклад, акцизний збір, мито).

Граничною ставкою визнається максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений цим Кодексом.

Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.

Відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування.

Взалежності від побудови існує два види ставок:

натуральні (тверді) – встановлюються в грошовому виразі на одиницю об’єкта оподаткування в натуральному обчисленні;

процентні ставки – встановлюються у певних процентних відношеннях до об’єкта оподаткування.

Процентні ставки бувають таких видів:

пропорційні – процентні ставки, яка забезпечують пропорцію нарахування податку. Використовується, наприклад, при нарахуванні податку на додану вартість;

прогресивні – при збільшенні об’єкту оподаткування збільшується ставка податку. Якщо темпи росту ставки податку відповідають темпу росту об’єкта оподаткування – це проста прогресія, застосовується за звичай до податків на спадщину. Якщо темпи росту ставок податку випереджують темпи росту об’єкта оподаткування – це складна прогресія, може застосовуватись при оподаткуванні доходів громадян;

регресивні ставки – при збільшенні об’єкта оподаткування зменшується ставка податку.

Наочно класифікація податкових ставок наведена на рис. 5.3.

Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів. Специфічні ставки, фіксовані ставки та показники, встановлені Податковим кодексом у вартісному вимірі, підлягають індексації у визначеному кодексом порядку.

95