Материал: Фінанси_Посібник

Економічна сутність бюджету полягає у розподілі та перерозподілі ВВП між сферами економіки (матеріальною і нематеріальною), рівнями управління (державним і місцевим), галузями економіки, територіями країни і верствами населення з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян.

Державний бюджет відіграє й правову роль – виступає як закон України, який щороку затверджується вищим органом влади – Верховною Радою України та є обов’язковим до виконання.

Бюджет об'єднує основні фінансові категорії (доходи бюджету, надходження бюджету, видатки та витрати бюджету, кредитування бюджету, державний борг, фінансування бюджету та ін.) у їх взаємодії, через нього здійснюється постійна мобілізація ресурсів та їх витрачання. Виділення частини ВВП на загальнодержавні потреби через бюджетний механізм дає можливість дотримуватися певної пропорційності у розвитку суспільства.

Бюджет має форму балансу, а отже складається з двох частин – дохідної і видаткової. Дохідна частина включає податкові, неподаткові та інші надходження коштів. Видаткова частина – напрями витрачання бюджетних коштів, які визначаються бюджетною політикою, а також діючим порядком розмежування видатків між окремими бюджетами.

Таким чином, бюджет як основний фінансовий план країни повинен

забезпечувати мобілізацію грошових коштів держави, здійснювати їхній розподіл згідно основних напрямків соціально-економічної політики держави.

З моменту прийняття Бюджетного кодексу у 2001 р. Державний бюджет України може включати дві складові (рис. 6.2):

загальний фонд бюджету, за рахунок коштів якого забезпечується фінансування основних функцій та завдань держави і територіальних громад;

спеціальний фонд, призначений для фінансування певних заходів, визначених законодавством.

Такий розподіл бюджетів на дві частини має за мету забезпечення прозорості усіх джерел доходів і визначення пріоритетів у фінансуванні витрат.

З правової точки зору розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається Бюджетним Кодексом України [1], а кількісний розподіл – законом про Державний бюджет України [3].

Доходи загального фонду бюджету призначені для забезпечення фінансовими ресурсами загальних видатків і не спрямовуються на конкретну мету, а доходи спеціального фонду – лише для забезпечення фінансовими ресурсами конкретних заходів (цілей).

Підставою для створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету також є виключно Бюджетний кодекс та закон про Державний бюджет України.

Видаткову частину бюджету теж розподілено на дві складові:

- видатки загального фонду;

- видатки спеціального фонду.

Видатки загальною фонду фінансуються за рахунок доходів загального фонду бюджету і не мають конкретних (закріплених) джерел фінансування.

Видатки спеціального фонду фінансуються за рахунок цільових доходів,

136

визначених в бюджеті на відповідний рік під конкретну мету і в межах коштів, що фактично надійшли до цього фонду.

СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ БЮДЖЕТУ

2)всі видатки бюджету за рахунок надходжень загального фонду бюджету;

3)кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без визначення цільового спрямування та надання кредитів з бюджету за рахунок надходжень загального фонду бюджету);

4)фінансування загального фонду бюджету

1)доходи бюджету (включаючи власні

Власні надходження бюджетних установ – кошти, отримані в установленому порядку бюджетними установами як плата за надання послуг, виконання робіт, гранти, дарунки та благодійні внески, а також кошти від реалізації в установленому порядку продукції чи майна та іншої діяльності [1].

137

Передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України, прийняття рішення про місцевий бюджет або внесення змін до нього. У разі відсутності відповідних бюджетних призначень на наступний бюджетний період залишки коштів спеціального фонду перераховуються до загального фонду державного бюджету.

Сутність державного бюджету як економічної категорії реалізується через його основні функції.

Векономічній літературі немає єдиної думки щодо кількості функцій бюджету. Найбільш наявними та структурованими є дві функції розподільча та контрольна, але бюджет безумовно оказує й регулюючий вплив на економіку країни, а також не можна не помітити його соціального впливу. Тому, на нашу думку, бюджет виконує наступні функції:

– розподільчу;

– контрольну;

– забезпечення існування держави;

– регулювання економіки;

– соціальну.

Розподільча функція бюджету, завдяки якій здійснюється розподіл та перерозподіл ВВП та національного доходу, полягає в тому, що держава концентрує у своїх руках усі джерела бюджетних надходжень, щоб використати їх потім якомога найбільш ефективно з метою задоволення загальнодержавних потреб. У відношення з бюджетом вступають всі учасники суспільного виробництва.

За допомогою розподільчої функції бюджету досягається планомірний розподіл фінансових ресурсів держави, а також рівномірність у тенденціях розвитку усіх регіонів та економічних районів країни.

Врозподільчому процесі важливе значення має частка ВВП, що перерозподіляється державою через бюджет. У різних країнах і в різні часи вона змінюється залежно від характеру і спрямованості пануючої економічної доктрини.

Співвідношення між обсягом ресурсів бюджету і ВВП – важлива економічна проблема, яка обумовлена особливостями функціонування моделі економіки кожної конкретної держави.

Історично склалися чотири моделі централізації фінансових ресурсів країни у бюджеті:

– американська;

– західноєвропейська;

– скандинавська;

– японська.

Американська модель характеризується незначним рівнем бюджетної централізації національного продукту (25–30 % ВВП).

ВСША на виконання економічної та соціальної функцій кошти централізуються за принципом мінімальності. Соціальні програми спрямовані на соціальне забезпечення лише тих верств населення, які не можуть обійтися

138

без державної фінансової допомоги (інваліди, особи похилого віку, безробітні). Американська модель централізації фінансових ресурсів є досить жорсткою, що спирається на стимулювання заохочення власного заробітку та фінансує ті сфери економіки, які не регулюються ринковими методами.

Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті (35–45 % ВВП).

Така модель передбачає досить високий рівень соціальної захищеності громадян на основі залучення коштів держави та підприємців (має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та приватним сектором). Характерною особливістю є пасивна державна політика на ринку праці. Відзначаючи переваги західноєвропейської моделі, слід пам'ятати, що побудова такої моделі можлива за умов високорозвиненої ринкової економіки.

Скандинавська модель має найбільший рівень централізації ВВП у бюджеті (50–60 % ВВП).

Такий підхід забезпечує найвищі показники соціалізації економіки, особливо стосовно розвитку державного сектора соціальних послуг та рівня надання державних трансфертів населенню, загальною зайнятістю та мінімальною кількістю осіб, які знаходяться за межею бідності, з одночасним існуванням приватних підприємств соціальної спрямованості. Ця модель характеризується як високим рівнем доходів населення, так і високим рівнем їх оподаткування, вона не така жорстка, як американська, створює у суспільстві клімат соціальної захищеності.

Слід зазначити, що побудова такої моделі можлива лише за умов існування належного виховання, культури та свідомості народу, відповідного ставлення до праці, поваги до держави. Наприклад, не зважаючи на відсутність «лікарняних», ніхто не буде симулювати важку хворобу, щоб не з’являтися на роботу.

Без існування відповідних передумов модель, що заснована на подібному рівні централізації й відповідній побудові соціальної сфери, не може бути ефективною й веде до розвалу економіки.

Японська модель за рівнем централізації ВВП у бюджеті наближена до американської моделі (30–35 % ВВП), але має відмінну від західних країн соціальну політику, яка враховує національні традиції (домінування психології колективізму, солідарності, підпорядкування особистих інтересів колективним і державним, досягнення взаємопорозуміння між різними суб'єктами у вирішенні соціально-економічних проблем, виділення питання підвищення життєвого рівня населення у ранг національних пріоритетів) і особливу політику використання робочої сили (тривалий час застосовувався принцип довічного найму з певними сучасними модифікаціями).

Вибір моделі фінансових відносин і функціонування бюджету держави залежить від багатьох чинників:

історичних традицій;

природних умов;

багатства країни;

139

етапу розвитку економіки;

завдань, що стосуються соціальної та економічної сфер;

менталітету нації.

Частка ВВП, яка перерозподіляється через бюджет в різних країнах

Таким чином, у більшості розвинених країн світу через бюджет перерозподіляється від 30 до 50 % ВВП. Динаміка частки ВВП країн із розвиненою ринковою економікою, що перерозподіляється через державний бюджет, мала загальну тенденцію її зростання до кінця 70-х років. Від початку 80-х років в світі обмежується державне втручання в економіку і, як наслідок, скорочується частка ВВП, яка перерозподіляється державою.

В Україні на початку 90-х за допомогою бюджету розподілявся та перерозподілявся 31 % валового внутрішнього продукту. У 2006–2008 рр. цей показник дещо знизився й становив приблизно чверть ВВП. Останнім часом частка ВВП, що перерозподіляється через бюджет, знов почала зростати, про що свідчать дані табл. 6.1.

Таблиця 6.1

Динаміка частки державного бюджету у ВВП України

Світовий досвід переконує, що з розвитком ринкових відносин роль держави в розподільчих процесах має зростати. Україні необхідно знайти виважені форми і методи цього перерозподілу, що в сучасних умовах є одним із найважливіших завдань.

Сутність контрольної функції полягає в тому, що суспільство в особі специфічних державних або недержавних фінансових структур:

–розкриває своєчасність і повноту надходження у розпорядження держави фінансових ресурсів від різних суб'єктів;

–визначає відповідність розміру ресурсів держави обсягу його потреб;

–контролює та вирівнює бюджетний розподіл;

–дозволяє визначити пропорції розподілу бюджетних коштів, наскільки ефективно вони використовуються.

Основу контрольної функції становить оптимальний рух бюджетних ресурсів як у частині їх збирання, так і розподілу, що відображається у

140