Ведення бухгалтерського обліку виконання місцевих бюджетів та порядок закриття рахунків місцевих бюджетів після закінчення бюджетного періоду здійснюються з урахуванням положень.
До ведення бухгалтерського обліку виконання Державного бюджету України відносяться такі положення:
Єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов'язань держави визначаються Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України.
Бухгалтерський облік усіх операцій щодо виконання Державного бюджету України здійснюють органи Державного казначейства України. Цей облік повинен відображати всі активи та зобов'язання держави.
Розпорядники бюджетних коштів ведуть бухгалтерський облік відповідно до правил, встановлених Державним казначейством України.
Усі надходження до бюджету та витрати бюджету обліковуються у валових показниках незалежно від того, передбачається чи не передбачається у бюджетних призначеннях взаємозарахування цих показників.
Усі надходження до бюджету та витрати бюджету повинні заноситися на рахунки в хронологічному порядку відповідно до встановленої законодавством процедури. Всі бухгалтерські записи повинні підтверджуватися документально.
Порядок закриття рахунків після закінчення бюджетного періоду передбачає наступні положення:
Не пізніше 31 грудня або на останній день іншого бюджетного періоду Державне казначейство України закриває всі рахунки, відкриті у поточному бюджетному періоді. За виняткових обставин Міністр фінансів України може визначити інший термін закриття рахунків, який повинен настати не пізніш як через п'ять робочих днів після закінчення бюджетного періоду.
На кінець бюджетного періоду Державне казначейство України зберігає залишки коштів на рахунках спеціального фонду Державного бюджету України для покриття відповідних витрат у наступному бюджетному періоді з урахуванням їх цільового призначення. Рахунки спеціального фонду Державного бюджету України відкриваються в наступному бюджетному періоді із записом про всі не витрачені в попередньому бюджетному періоді кошти, які були одержані на виконання відповідних завдань.
Усі надходження і витрати записуються в тому бюджетному періоді, в якому вони були здійснені.
Після введення в дію закону про Державний бюджет України
органам державної влади та їх посадовим особам забороняється приймати рішення,
що призводять до виникнення нових бюджетних зобов'язань місцевих бюджетів, які
не забезпечені бюджетними асигнуваннями, без визначення джерел коштів, виділених
державою для виконання цих зобов'язань [3].
Кризовий стан економіки, дефіцит державних ресурсів зумовив функціонування бюджетних установ в Україні за принципом обмеженості бюджетного фінансування. У результаті недоотримання фінансових ресурсів, що виділяються державою, недосконалістю нормативно-правового забезпечення та механізмів залучення і використання позабюджетних коштів, бюджетні установи не отримають достатньо коштів для необхідного функціонування.
Головна сутність бюджетного фінансування полягає в тому, що за допомогою такого механізму здійснюються грошові відносини, що виникають між державою, з одного боку, та підприємствами, організаціями державної форми власності - з іншого, з метою спрямування грошових коштів на підвищення рівня життя, задоволення суспільних потреб і забезпечення виконання інших державних заходів. Як правило, видатки окремої бюджетної установи фінансуються, з бюджету залежно від підпорядкованості установи, її територіального розміщення, народногосподарського значення та доцільності віднесення видатків на даний бюджет відповідно до економічних та соціальних завдань держави [9].
Кошторисне фінансування, як форма фінансування, не передбачає достатньо стимулів до ефективного та найбільш раціонального використання бюджетних коштів. Також дана форма фінансування не передбачає тісного взаємозв’язку між обсягами фінансування бюджетної установи та результатами її діяльності. Таким чином необхідно проводити значні зміни у сам процес надання коштів із бюджету, запроваджувати нові методи та принципи фінансування. Існуюча форма фінансування бюджетних установ, а саме кошторисна,породжує таке явище, як залишковий метод фінансування. Тобто, спочатку обираються основні напрямки розподілу бюджетних коштів, а саме на економіку, оборону, державне управління, а залишки коштів вже спрямовуються на інші сфери діяльності. Доволі часто складається ситуація, коли певна галузь, і як результат бюджетні установи даної галузі, на постійній основі не отримують повного фінансування і повинні здійснювати свою діяльність, виходячи із наявних коштів. Як результат, відсутнє таке явище, як зростання заробітної плати робітників, покращення інформаційної бази, комп’ютерного забезпечення тощо.
Також зазначається, що метод фінансування на основі кошторису не передбачає цілі отримання ефекту від здійснення видатків за рахунок бюджетних коштів. Сам процес виділення коштів із бюджету зовсім не означає одержання ефекту. Кошти просто виділяються на основі затверджених кошторисів, а результат використання даних коштів є зовсім неважливим. Головною метою наразі є цільове використання виділених коштів. Дійсно, можна використати надані кошти на певні визначені цілі, але це ще не означає, що буде отримано суспільний ефект. Адже бюджетні установи мають на меті задоволення потреб суспільства в соціальному захисті, охороні здоров’я, освіті, обороні тощо.
Нині склалась ситуація, за якої кошти виділяються із бюджету, не враховуючи реальну потребу бюджетних установ у грошових ресурсах. Адже доволі важко в процесі затвердження кошторису передбачити усі можливі зміни, що можуть статись у процесі діяльності бюджетної установи. Планування надходжень по кошторису проводиться на основі показників попередніх періодів. Таким чином, виділяються кошти понад реальні потреби установ. Складається ситуація, за якої керівництвом бюджетної установи приймається рішення яким чином максимально використати виділені кошти. Негайне повернення виділених коштів не обговорюється, так як це означатиме, що в наступних бюджетних періодах буде зменшено фінансування установи. Якщо ж не вирішується питання, як використати виділені кошти, в кінці року вони перераховуються до державного бюджету, як залишок невикористаних коштів [16].
Кошторисно-бюджетне фінансування бюджетних установ головним чином полягає в тому, що вони всі свої видатки на поточне утримання і розширення діяльності покривають за рахунок Державного бюджету на основі кошторисно-бюджетного фінансування. Кошторис як індивідуальний фінансово-правовий акт має велике правове значення. Кошторис бюджетної установи подається до головного розпорядника бюджетних коштів. Згодом розпорядник складає зведений кошторис та подає Міністерству фінансів України бюджетний запит для врахування його в Державному бюджеті України. Після затвердження Державного бюджету Мінфін доводить головному розпоряднику бюджетних коштів лімітні довідки про бюджетні асигнування, у яких указується обсяги бюджетного фінансування. Головний розпорядник бюджетних коштів надсилає бюджетним установам через органи Державної казначейської служби України витяги із лімітної довідки, у яких вказується конкретний обсяг фінансування.
Тоді бюджетні установи уточнюють проекти своїх кошторисів, складають проекти планів використання бюджетних коштів для уточнення показників зведених кошторисів, зведених планів використання бюджетних коштів. Уточнені проекти кошторисів та проекти планів використання бюджетних коштів мають відповідати доведеним лімітним довідкам. Уточнені кошториси та відповідні плани використання бюджетних коштів подаються до головного розпорядника бюджетних коштів. Далі він подає Міністерству фінансів України проекти зведених кошторисів та проекти планів використання бюджетних коштів для складання та затвердження бюджетного розпису.
У свою чергу, Міністерство фінансів України надсилає органам Державної казначейської служби України для реєстрації, обліку та виконання затверджений розпис Державного бюджету. Державна казначейська служба після затвердженого бюджетного розпису доводить до головного розпорядника бюджетних коштів витяги з його складових частин, які є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів, планів використання бюджетних коштів і помісячних планів використання бюджетних коштів усіма бюджетними установами.
Кошторис, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, плани використання бюджетних коштів, помісячні плани використання бюджетних коштів бюджетних установ та їх штатні розписи затверджуються керівником бюджетної установи. Чинним законодавством передбачено те, що бюджетним установам можна проводити діяльність комерційного характеру, зокрема здавати приміщення в оренду, надавати різні послуги. Проте потрібно зазначити, що всі надходження за виконані роботи, надані послуги, одержані за оренду, є спеціальними (позабюджетними) коштами бюджетних установ. Спеціальні кошти та кошти з інших джерел не підлягають вилученню і повністю залишаються в розпорядженні бюджетної установи, яка їх заробила.
Водночас правовому режиму використання бюджетних коштів бюджетними установами притаманні жорсткі обмеження, обумовлені нестачею бюджетних коштів, суворою економією їхнього витрачання, запобігання збільшенню інфляції і недопущення подальшого спаду життєвого рівня населення. Бюджетне фінансування будується на наступних принципах: безповоротності наданих коштів, їх цільового призначення, систематичного суворого контролю за використанням наданих коштів, зв’язку між обсягом фінансування та виконанням плану бюджетною установою [17].
Також, особливої уваги заслуговує чинна система місцевих податків і зборів. У країнах з ринковою економікою на їх частку припадає понад 50 % доходів місцевих бюджетів, в той час як в Україні питома вага цих податків і зборів у доходах місцевого бюджету коливається від 2 до 6%. Така ситуація пов'язана з одного боку в обмеженому переліку об'єктів оподаткування, а з іншого боку - в недостатній кількості місцевих податків і зборів. Тому, необхідно раціонально здійснити аналіз усіх можливих пропозицій на місцевому рівні і законодавчо закріпити розширений перелік місцевих податків і зборів, який забезпечить найкращі варіанти їх вибору для конкретних територій. При вирішенні питання щодо переліку місцевих податків і зборів, то тут необхідний зважений, науково обґрунтований підхід на основі економічного аналізу, який потребує певного часу.
Таким чином, збільшення податкових джерел доходів місцевих бюджетів, і як наслідок - зміцнення фінансової самостійності органів місцевого самоврядування, безпосередньо залежить від внесення змін до проекту Податкового кодексу України та його затвердження. Неприйняття в найближчій перспективі Податкового кодексу, загрожує загостренням ситуації з місцевими бюджетами, а саме - подальшою дестабілізацією і так нестійкого положення місцевих бюджетів, неможливістю здійснювати довгострокове стратегічне планування розвитку територій, створення перешкод до здійснення програмно-цільового фінансування видатків місцевих бюджетів, неможливістю органів місцевої влади фінансувати адміністративні та соціальні послуги на більш високому рівні і посиленням диспропорцій в розвиток різних територій.
З метою зміцнення фінансової бази органів місцевого самоврядування доцільно передбачити прийняття таких законодавчих заходів:
прийняти Податковий кодекс з чітким визначенням системи місцевих податків і зборів;
введення податок на нерухомість на наднормативні обсяги житлової площі, елітне житло і комерційну нерухомість;
залишати частину загальнодержавних податкових надходжень до місцевих бюджетах, зокрема частина податку на прибуток підприємств, частина ресурсних платежів, збір за забруднення навколишнього природного середовища; ввести автоматичну систему індексації розміру податків з жорсткими ставками;
дотримуватися цільового та ефективного витрачання коштів місцевих бюджетів, особливо бюджету розвитку;
переглянути для кожного рівня місцевого бюджету власні та закріплені доходи;
визнати органи місцевого самоврядування суб'єктами регіональної податкової політики, надавши їм право використовувати інструменти податкового регулювання.
В цілому зміцнення і подальший розвиток інституту місцевого
самоврядування в Україні значною мірою залежить від того, чи будуть створені
умови для фінансової незалежності органів місцевого самоврядування основу, якої
представляють місцеві бюджети. Епізодичні старання удосконалити
нормативно-правову базу щодо збільшення фінансових ресурсів місцевих бюджетів
можуть дати лише тимчасовий ефект, тому для поліпшення ситуації у сфері
наповнення місцевих бюджетів та вирішення не тільки поточних завдань розвитку,
але й проблем, які виникли у зв'язку з кризовими явищами в економіці необхідно
прийняття Податкового кодексу України [18].
Висновки до розділу 1
Бюджет - це невід'ємний атрибут кожної країни та важливий інструмент реалізації економічної та соціальної політики.
Структура місцевих бюджетів складається відповідно до чинного Бюджетного кодексу України, де до місцевих бюджетів віднесено: республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Місцеві бюджети складаються із загального та спеціального фондів. Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет на відповідний рік. Виконання відповідних місцевих бюджетів забезпечують Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад або міські, селищні чи сільські голови (в разі, якщо відповідні виконавчі органи не створені). Місцеві фінансові органи здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету. Кошторисне фінансування, як форма фінансування, не передбачає достатньо стимулів до ефективного та найбільш раціонального використання бюджетних коштів. Також дана форма фінансування не передбачає тісного взаємозв’язку між обсягами фінансування бюджетної установи та результатами її діяльності. Кошторисно-бюджетне фінансування бюджетних установ головним чином полягає в тому, що вони всі свої видатки на поточне утримання і розширення діяльності покривають за рахунок Державного бюджету на основі кошторисно-бюджетного фінансування. Водночас правовому режиму використання бюджетних коштів бюджетними установами притаманні жорсткі обмеження, обумовлені нестачею бюджетних коштів, суворою економією їхнього витрачання, запобігання збільшенню інфляції і недопущення подальшого спаду життєвого рівня населення. Бюджетне фінансування будується на наступних принципах: безповоротності наданих коштів, їх цільового призначення, систематичного суворого контролю за використанням наданих коштів, зв’язку між обсягом фінансування та виконанням плану бюджетною установою.
Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст [6].
Регламент Єлизаветівської сільської ради (далі сільська рада) конкретизує порядок скликання і проведення сесії сільської ради (підготовку і розгляд питань), формування і функціонування постійних і тимчасових комісій, депутатських груп, окремих депутатів а також діяльність посадових осіб, яка визначена Регламентом.