Доступ до інформації, безумовно, зараз може здійснюватися без допомоги ЗМІ, але доступ до суспільної сфери (за визначенням Ю. Хабермаса public sphere - суспільне середовище та суспільна сфера [3, c. 30-33] без ЗМІ, мабуть, неможливо. Вони залишаються важливим, якщо не головним інструментом вираження громадської думки, розвитку її, вони встановлюють порядок денний - соціальний, суспільний, культурний, є дуже важливим чинником публічності, що зберігається. Слід зазначити, що спостерігається дуже цікаве явище: чим більше в країні користуються системою Інтернет, тим більше там існує газет.
Інформаційне суспільство можна визначати по-різному, але воно найбільш ефективне та реальне в умовах відкритого та громадянського суспільства, найважливішим елементом якого є вільне функціонування системи ЗМІ, що спрямоване на узгодження інтересів держави і громадян. Деякі дослідники висувають тезис про те, що в умовах інформаційного суспільства гинуть держави, нації [51]. Проте, на нашу думку, розвиток інформаційної сфери відбувається у рамках передусім національних. Навіть, якщо інформаційне суспільство має транснаціональні елементи, то воно має передусім національний зміст. Але воно переходить національні кордони у діях фінансових та корпоративних еліт. Приклади найбільш успішного розвитку інформаційного суспільства існують в рамках держав (націй): Фінляндії, Швеції, інших скандинавських країн, кожна з яких має добре збалансовану систему ЗМІ і достатньо успішно зберігає свою самобутність. Вважаємо за необхідне підкреслити, що якісна трансформація національної інформаційної сфери можлива лише за умови саме плідної співпраці суспільства і держави, що еволюціонують до інформаційних. Безумовно, свій еволюційний шлях проходять і ЗМІ, відбувається коригування їх ролі та місця у системі державного управління НІС (національної інноваційної системи). Будучи специфічною структурною одиницею єдиного інформаційного простору, ЗМІ постають також діючим інформаційним каналом, завдяки якому реалізується значна частина інформаційних зв'язків між об'єктом та суб'єктом державного управління НІС.
На нашу думку, є відома зацікавленість і, можливо, навіть залежність Інтернету в розвитку змісту від газет і журналів, які мають унікальні інформаційно-аналітичні запаси і потенціал. Крім цього, традиційні ЗМІ виступають як путівник за інформаційними адресами Інтернету. Вважаємо, що взаємодія Інтернету і традиційних ЗМІ потребує серйозного аналізу. Слід нагадати, що з появою радіо почалися розмови про близьку кончину газет, народження телебачення принесло прогнози про майбутній занепад і газет, і радіо. Але прогнози ці не виправдалися: традиційні ЗМІ збереглися, взаємодіють і розвиваються в умовах інформаційного плюралізму. Вважаємо, що Інтернет не згубить, а буде сприяти їх перетворенню та еволюції. На нашу думку, чим більше вибір, тим більше можливостей для отримання інформації. Важливого значення набуває проблема захисту доступу до інформації громадян, у тому числі (і особливо) до Інтернету, оскільки в цьому випадку потребується достатньо дороге обладнання. ЄС і Рада Європи у зв'язку з цим розробляють нові концепції доступу. В інформаційному суспільстві Інтернет найбільш активно взаємодіє саме із ЗМІ і як канал доставки, і як споживач їх змісту. В умовах, що існують в Україні, розвиток доступу до Інтернету особливо важливий і актуальний як з точки зору зберігання і розвитку єдиного інформаційного простору, так і найбільш економічного вирішення цієї важливої національної проблеми.
Перспективи реалізації державної інформаційної політики України в галузі ЗМІ як складової єдиного інформаційного простору, насамперед, повинні бути пов'язані з розвитком міжнародної інформаційної діяльності, формуванням міжнародного інформаційного простору. Відповідно до законів України "Про інформацію" (ст.ст. 50, 51), "Про Концепцію Національної програми інформатизації" здійснюється загальна інформаційна політика держави. У зв'язку з тенденцією до міжнародної інтеграції, зокрема, до європейського співтовариства і з політикою України, що спрямована на побудову демократичної правової держави, становить значний інтерес співвідношення права ЄС і національного права, механізми реалізації рішень ЄС. З огляду на прямування України до ЄС, вважаємо за необхідне зупинитися на окремих питаннях комунікаційного права і комунікаційного політики ЄС. Крім корінних інституціональних змін, серед головних законодавчих подій у ЄС за останній час слід зазначити початок перегляду структури регулювання електронних комунікацій, прийняття Директиви щодо прав власності на кабельні комунікації й опублікування нового проекту Директиви про електронну комерцію. До деяких справ стосовно ЗМІ були вироблені правила про конкуренцію, що істотно вплинуло на розвиток ЗМІ і регулювання комунікаційного "ландшафту", особливо в галузі фінансування громадських служб і зливань компаній. На рівні Ради Європи Комітет Міністрів прийняв дві найважливіші рекомендації, у яких підкреслюються принципи висвітлення в ЗМІ виборчих компаній і заходи щодо забезпечення універсальної громадської послуги [44, 45].
Таким чином, розрив єдиного інформаційного простору виникає тоді, коли ні газета, ні радіо, ні телеканал, незалежно від форми власності, не дають і не намагаються давати максимальний спектр думок і поглядів, що існують у суспільстві, та й не вважають себе зобов'язаними це робити. Другий розрив єдиного інформаційного простору - це коли на відведених територіях України практично встановлюється монополія на місцеву, регіональну істину. Замість того, щоб стимулювати саморегулювання преси, держава в особі законодавчої і виконавчої влади як у центрі, так і на місцях намагається необґрунтовано вводити нові механізми її регулювання і розширювати сфери їх застосування. Обвинувачувати ЗМІ в утраті взаємної довіри між громадянами і владою в умовах відсутності ясних державних пріоритетів, при наявності незліченних обіцянок, які не виконані владою, що не спроможна визнати свої помилки, називати і карати винних у них посадових осіб, - це неправильна позиція.
Вважаємо, що реалізація державної інформаційної політики, тобто державне управління НІС (національною інноваційною системою), насамперед, повинно бути спрямоване на збалансованість дій всіх суб'єктів інформаційних відносин.
Удосконалювання єдиного інформаційного простору може бути забезпечено, у першу чергу, шляхом обов'язкового дотримання законодавства України, у тому числі інформаційного, усіма суб'єктами інформаційних відносин. При цьому особливу увагу варто приділити гарантованому забезпеченню механізмів реалізації державного управління НІС (національно інноваційної системи).
.3 Перспективи розвитку законодавства щодо засобів масової інформації в Україні
Сучасний етап розвитку України характеризується зростаючою роллю інформаційної сфери, яка є одним з визначальних факторів успішного розвитку державотворчого процесу в нашій державі. Правові відносини в інформаційній сфері регулюються національною системою законів і підзаконних актів. Чинне інформаційне законодавство України створює можливості вибору інформації, вираження та поширення думок і поглядів, створює умови для підвищення інформаційної безпеки держави.
Слід зазначити, що законодавство в цій сфері в цілому відповідає європейським та світовим стандартам і спроможне забезпечити свободу слова [7].
Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Ці гарантії закріплені у відповідних Законах України, Указах Президента України та постановах Кабінету Міністрів України.
Законом України "Про інформацію" встановлені загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплені права осіб на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України [29].
Цим Законом також передбачається, що інформація не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини [29].
Згідно з Законом України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до цього Закону означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації [25].
Друковані засоби масової інформації є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації [25].
Держава гарантує економічну самостійність та забезпечує економічну підтримку діяльності друкованих засобів масової інформації, запобігає зловживанню монопольним становищем на ринку з боку видавців і розповсюджувачів друкованої продукції. Заходи, спрямовані на забезпечення економічної підтримки діяльності друкованих засобів масової інформації, та органи державної виконавчої влади, які здійснюють цю підтримку, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до цього Закону випуск друкованого засобу масової інформації може бути припинено за рішенням засновника (співзасновника) або суду.
Здійснюючи свою діяльність на засадах професійної самостійності, журналіст використовує права та виконує обов'язки, передбачені Законом України "Про інформацію" та цим Законом.
Професійний журналіст редакції при виконанні службових обов'язків перебуває під правовим і соціальним захистом. Честь, гідність, недоторканність журналіста охороняються законом.
Журналіст несе відповідальність в межах чинного законодавства за перевищення своїх прав і невиконання обов'язків.
Редакції, засновники, видавці, розповсюджувачі, державні органи, організації та об'єднання громадян несуть відповідальність за порушення законодавства про друковані засоби масової інформації.
Порушеннями законодавства України про друковані засоби масової інформації є, зокрема, порушення прав журналіста, встановлених цим Законом, зловживання правами журналіста. За ці порушення винні особи притягаються до дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності згідно з чинним законодавством України.
Закон України "Про телебачення і радіомовлення" регулює діяльність телерадіоорганізацій на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань [41].
З метою реалізації та додержання законодавства в галузі телебачення і радіомовлення та інших нормативних актів створюється Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.
Втручання державних органів, органів місцевого, регіонального самоврядування, їх посадових осіб, об'єднань громадян, окремих громадян у творчу діяльність телерадіоорганізацій, а також цензура, як контроль за ідеологічним змістом передач, забороняються; контролюється лише зміст інформації, яка охороняється законом [41].
Цим Законом визначені також права та обов'язки телерадіоорганізацій та творчих працівників телерадіоорганізацій.
Творчий працівник, в нашому випадку - журналіст, телерадіоорганізації має право, зокрема, збирати і отримувати без перешкод інформацію, яка необхідна для підготовки передач; за завданням телерадіоорганізації відвідувати органи влади, підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами; при пред'явленні посвідчення працівника телерадіоорганізації перебувати в районах стихійного лиха і катастроф, в місцях аварій, масових безпорядків, на мітингах, зборах, демонстраціях та інших масових заходах, на територіях, де оголошено надзвичайний стан. Порядок використання та фінансування державних та недержавних засобів масової інформації по висвітленню діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначено Законом України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" [34].
Порушення законодавства про інформацію, друковані засоби масової інформації, телебачення і радіомовлення тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність.
Спеціальні норми державної підтримки засобів масової інформації та соціального захисту журналістів містить Закон України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", які застосовуються до всіх засобів масової інформації незалежно від їх ідеологічного і політичного спрямування.
Основними формами державної підтримки ЗМІ є фінансово-економічна, податкова, митна, валютна.
Соціальний захист журналістів включає норми про охорону праці, пенсійне забезпечення, житло, заробітну плату, тощо.
Журналістам гарантуються права на охорону праці, пільги та компенсації за роботу із важкими та шкідливими умовами праці, на медичні огляди, соціальне страхування, на всебічне розслідування нещасних випадків, смерті і шкоди, завданої здоров'ю при виконанні службових обов'язків, та права на відповідні відшкодування на підставі і за нормами Закону України "Про охорону праці" при обов'язковому врахуванні в колективних договорах особливих і специфічних рис журналістської діяльності та запровадженні відповідних заходів
Відповідальність за скоєння злочину проти журналіста у зв'язку з виконанням ним професійних обов'язків або перешкоджання його службовій діяльності прирівнюється до відповідальності за скоєння таких же дій проти працівника правоохоронного органу.
Службова діяльність журналіста не може бути підставою для його арешту, затримання, а також вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених ним матеріалів та технічних засобів, якими він користується в своїй роботі.
Законом встановлено, що невиконання посадовими особами та іншими працівниками державної влади і органів місцевого самоврядування норм цього Закону, інших законодавчих актів, зазначених у ньому, тягне за собою кримінальну, адміністративну, дисциплінарну або іншу відповідальність відповідно до законодавства України.
Підставами відповідальності посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування є також їх втручання в професійну організаційно-творчу діяльність засобів масової інформації та в індивідуальну професійну творчу діяльність журналістів, інші посягання на свободу інформаційної діяльності, однобічні рішення щодо засобів масової інформації та їх працівників за наявності інших співзасновників.
На реалізацію цих Законів прийняті Укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України.
Зокрема, Указом Президента України від 16.04.97 р. №332/97 "Про державну економічну підтримку вітчизняних друкованих засобів масової інформації" надається державна економічна підтримка вітчизняних друкованих засобів масової інформації шляхом регулювання тарифів на поліграфічні послуги щодо друкування, транспортних перевезень та розповсюдження газет і журналів [19].
Основними завданнями Ради, зокрема, є аналіз ситуації, що склалася в інформаційному просторі України; попередній розгляд проектів нормативно-правових актів, що стосуються інформаційної сфери; аналіз стану додержання законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України з питань інформаційної політики; розроблення пропозицій та рекомендацій для органів державної влади з питань їх діяльності, спрямованої на забезпечення права громадян на інформацію та свободи діяльності засобів масової інформації, а також вдосконалення взаємовідносин органів державної влади та засобів масової інформації.