Маркетинг підприємства починається з досліджень ринку. У процесі досліджень вивчають:
. Місткість ринку та параметри попиту.
. Потреби споживача.
. Конкурентне середовище підприємства.
Цей аналіз допомагає зрозуміти споживача та його потреби, дати оцінку ринковій можливості підприємства та визначити цілі маркетингової політики. Специфічним видом маркетингових досліджень є ринкова сегментація, тобто розподіл споживачів на однорідні групи. Цег маркетинговий прийом дає змогу знайти потенційних покупців. Дослідженю позицій власного товару відносно товарів конкурентів - це ще один елемен' маркетингу. Як тільки визначені параметри, за якими туристичний продук підприємства відрізняється від турів конкурентів, - починається розробк маркетингового комплексу. До маркетингового комплексу входить цілий набір засобів, які використовує підприємство для впливу на ринок, це заходи відносно туристичного продукту фірми, ціни, організації збуту та ін.
Туристичний маркетинг має ряд особливостей, зумовлених специфікою і ринку та туристичним продуктом, що на ньому пропонується:
· у зв’язку із зростанням попиту на туристичні послуги найважливішим Завданням маркетингової діяльності в туризмі є не стимулювання попиту, а можливість управління ним та розподіл його як за сезонами року так і за географічними напрямами;
· також маркетинг туризму координує дії виробників окремих турпослуг - транспортних компаній, готелів, ресторанів, сфери розваг;
· орієнтація на споживача, що лежить в основі маркетингової концепції, змушує підприємства виробляти так звані стандарти обслуговування туристів;
· маркетинг суб’єктів туристичного ринку завжди інтегрований у маркетинг галузі, регіон і не може бути ефективним без координації зусиль усіх рівнів управління галуззю.
У туризмі існує декілька маркетингових функцій - аналітичні, виробничі, збутові та контрольні, які реалізують кілька груп ринкових суб’єктів :
. Державні некомерційні органи з туризму.
2. Недержавні некомерційні туристичні організації.
. Виробники туристичних послуг.
. Туристичні посередники.
Державні некомерційні органи з туризму (федеральні, національні, місцеві) беруть на себе створення єдиної маркетингової концепції розвитку галузі.
Недержавні некомерційні туристичні організації можна кваліфікувати за кількома критеріями:
· територіальне охоплення - міжнародні федерації туристичних агенцій; регіональні організації туризму та національні.
· форма управління - урядова та громадська туристична асоціація.
· спеціалізація - деякі з них виражають інтереси певного ринкового сегменту (студентська асоціація або міжнародна організація туристичних. Виробники туристичних послуг - це той сектор галузі туризму, де зосереджено основні кошти галузі, тобто є можливість ефективної організації маркетингових послуг. Організація виробництва основних і додаткових послуг, розробка нових технологій обслуговування, проведення гарної цінової політики, товароруху становить сутність виробничої та збутової функції маркетингу туризму. Так, у деяких наукових джерелах, виданих в Європі та США, поняття “маркетинг у туризмі" розглядається як сукупність маркетингової індустрії гостинності, транспортних послуг, ресторанного бізнесу, сфери розваг. Туристичні посередники - це туристичні оператори та туристичні агенти.
Маркетинг туристичних операторів - явище молоде, однак ще недавно фахівці розглядали ці суб’єкти ринку лише як ланки в збутовій мережі виробників послуг. Посилення конкуренції між туристичними операторами призвело до активізації та перехоплення функцій туристичних операторів виробниками туристичних послуг. Отже, туристичні оператори перетворилися з оптових покупців послуг на виробників специфічного туристичного продукту - пакетних турів, тобто взяли на себе виробничу функцію маркетингу. Таким чином, туристичний оператор - це туристична організація, що займається створенням власного туристичного продукту та просуванням його на ринку. За видом діяльності туроператори поділяються на:
1. Операторів масового ринку.
2. Операторів, що спеціалізуються на певних видах туризму чи на ринках.
Ще прийнято поділяти туроператорів на ініціативних та рецептивних, ріціативними називають тих, що відправляють туристів за кордон або до інших регіонів країни за домовленістю з рецептивними туроператорами чи з виробниками послуг.
Діяльність ініціативного оператора інколи дуже нагадує діяльність звичайного туристичного агента, а провести між ними чітку лінію дуже складно. Компанією UMG Inernational було складено рейтинг найкращих ініціативних туристичних операторів України. Респондентами виступили понад 600 туристичних агентств з усіх регіонів України. За напрямами Хорватія, Чорногорія, Греція, Кіпр, Болгарія і Туніс лідерами є компанії NEWS Travel, що увійшла в ТОП-3 абсолютно за всіма напрямами, при цьому за мртирма з них на першому місці, і ТUI, яка потрапила в ТОП-3 за трьома напрямами.
За умови рівної ціни агентства воліли б працювати з такими «аераторами, вважаючи їх найбільш комфортними (ТОП-5):, Turtess, Pegas, NEWS Travel, Coral Travel. He менш важлива думка респондентів про фінансову стабільність операторів. Не є таємницою, що після гучних банкрутств KaryaTour і ZETA в кінці минулого року цей фактор найчастіше стає визначальним при виборі ініціативного оператора. Список найбільш стабільних компаній виглядає таким чином (ТОП-5): TEZ Tour, Turtess, Pegas, TUI, NEWSTravel [18].
Рецептивні туристичні оператори - це ті, що комплектують тури та програми перебування на місці обслуговування туристів на основі прямих угод із постачальниками послуг. Туристичні підприємства можуть виступати відносно одних турів як ініціативний туристичний оператор, відносно інших як рецептивний, а відносно третіх - як туристичний агент. Чистих туристичних операторів на туристичному ринку України небагато.
Туристичний оператор виконує такі маркетингові функції:
· організація і проведення маркетингових досліджень за різними напрямами (вивчення ринку, аналіз купівельної спроможності, напрямів нового товару, цінової та збутової політики);
· створення перспективного туристичного продукту;
· формування асортименту турів;
· проведення цінової політики;
· організація збуту туристичного продукту;
· контроль за маркетингову політику.
Туристичний агент - це роздрібний продавець, який реалізує окремі пуристичні послуги споживачу. Діяльністю туристичного агента є надання інформаційних та консультаційних послуг туристам. Світовий ринок пуристичних агентств дуже динамічний. Щодня тут з’являються нові суб’єкти та зникають інші.
Туристичні агенти не виробляють ані турів, ані окремих туристичних послуг - вони їх збувають. Туристичні агенти знаходяться до споживача значно ближче, краще обізнані в різних ситуаціях на ринку послуг та ма-ють більшу змогу реагувати на коливання попиту. Виробнича функція туристичного агента зводиться до формування асортиментної політики і розробки нових технологій обслуговування. Дрібні туристичні посередники не мають суттєвого впливу на ціну, присутню на ринку, а прибуток отримують за рахунок посередницького відсотка, розмір якого регламентується виробником туристичного продукту.
Одна з найважливіших функцій
туристичного агента - збут туристичних послуг, включає здійснення
посередницьких послуг. Туристичний агент продає квитки на всі види транспорту,
бронює місця в готелях, замовляє екскурсії, оформлює туристичні документи,
здійснює страхування туристів і реалізує комплексні пакети послуг і тури.
3.3
Використання світового досвіду підвищення ефективності управління
Жодна організація, жодне підприємство не може домогтися успіху без управління. Однак управління як вид діяльності і як наука в такому виді, у якому ми маємо його в даний час, з’явилося не відразу.
Як тільки доісторичні люди стали жити організованими групами, у них з’явилася необхідність управління.
На першому етапі, коли групи людей були невеликі, управління у всіх сферах здійснювалося однією людиною і вождем цієї групи. Надалі, у міру розростання груп і ускладнення виконуваних ними функцій, з'явилася необхідність поділу праці і диференціації функцій. Але на це потрібні були століття.
Єгипетські піраміди, побудовані в 3000-2000 р. до н.е. , є яскравим свідченням не тільки культури древніх єгиптян, але і їхнього управлінського мистецтва. Будівництво величезних пірамід вимагало, насамперед , чіткого планування .
Древні греки приділяли особливу увагу питанням організації і управління виробничими процесами, піклувалися про чітку спеціалізацію робітників.
У Сократа дається розуміння управління як особливої сфери людської діяльності. Він говорив про те, що головним в управлінні є поставити потрібну людину на потрібне місце і домогтися виконання поставлених перед ним задач.
Лінійна структура управління державою одержала вираження в системі управління Римською імперією. Її основною проблемою був збір податків із усіх її частин, значно віддалених одна від одної. Пряме правління з Рима здійснити було украй важко. Зміна структури управління дозволило зміцнити могутність Римської імперії.
У практиці управління існують приклади організацій, що виникли в далекій Давнині й успішно функціонуючих і в теперішній час завдяки створенню Раціональної структури управління. До їхнього числа відноситься римська католицька церква, що має найбільш просту структуру управління: папа, кардинал, архієпископ, єпископ і парафіяльний священик.
І промисловою революцією пов’язане виділення трьох рівнів управління: верхнього, середнього і нижнього. На виробництві з’явився майстер, що 3абаром став ненависний для робітників.
На цьому етапі розвитку управління тільки намітилася тенденція переходу принципу нагляду за працівниками до принципу організації праці на наукових основах.
Промислова революція дала поштовх розвитку теоретичних досліджень і практики управління. Великий внесок у формування науки управління внесли делійські політ економи Вільям Петті, Адам Сміт і Давид Рікардо.
Не можна не відзначити величезного внеску англійського соціаліста- уіопіста Роберта Оуена в розвиток управлінської думки і практики управління, раніше інших він помітив і оцінив роль людського фактора на виробництві, до необхідності врахування якого інші дослідники прийшли тільки через 100 років. На формування теорії управління в соціалістичному суспільстві великий вплив зробили праці К. Маркса і Ф. Енгельса. Не займаючись дослідженнями природи і сутності управління, вони внесли свій вклад у формування цієї науки за допомогою створених ними методів дослідження. К. Маркс виводить необхідність поділу праці з розвитку кооперації: капіталіст часто не в змозі самостійно управляти своєю фабрикою. Крім того, у цьому немає необхідності, тому що праця по нагляду, зовсім відділена від власності на капітал, завжди пропонувалася в надлишку. Тому зробилося необов’язковим, щоб ця праця по нагляду виконувалася капіталістом. Таким чином, результатом поділу праці з’явилося відокремлення управління, що стало розглядатися ж особлива функцію будь-якої спільної праці.
У цей же період часу Ф. Енгельс указав на те, що варто розрізняти Управління речами і управління людьми. Від цієї тези надалі будуть підштовхуватися багато вчених у своїх дослідженнях.
Однак до епохи імперіалізму функція управління здійснювалася самим капіталістом і невеликою групою наближених до нього осіб. Роль спеціально підготовлених керуючих особливо підсилюється в епоху розвитку монополістичного капіталізму. Зіштовхнувшись з конкуренцією, мінливим
Зіштовхнувшись з конкуренцією, мінливим зовнішнім середовищем, керуючі розвивали систему знань про те, як краще використовувати ресурси.
Таким чином, передумовами і джерелами формування менеджменту як правління особливого роду є:
· індустріальний спосіб організації виробництва;
· розвиток ринкових відносин, основними елементами яких є попит, пропозиція і ціна.
Для систематизації етапів розвитку науки управління спочатку використовувався історичний підхід із застосуванням хронологічного принципу.
Американські вчені Г. Кунц і С. О’Доннел розробили більш докладну класифікацію підходів. Однак ця робота не дала бажаних результатів. Протягом всієї історії розвитку менеджменту вчені і дослідники управлінських проблем починали спроби розробити універсальну класифікацію шкіл менеджменту. Запропоновані ними класифікації носять умовний характер. Це порозумівається тим, шо практично неможливо відбити усі відтінки різних поглядів і позицій, важко знайти один універсальний принцип, який варто покласти в основу класифікації.
Потреба розробки нових методологічних підходів безпосередньо пов'язана з бурхливим розвитком бізнесу, прискоренням науково-технічного прогресу.
Виникнення сучасної науки управління відноситься до початку XX в. і пов’язано з іменами Ф.У. Тейлора, Френка і Лілії Гілбрет та Генрі Гантта. Важливою заслугою цієї школи було положення про те, що управляти можна “науково”, спираючи на економічний, технічний і соціальний експеримент, а також на науковий аналіз явиш і фактів управлінського процесу і їхнє узагальнення.
Цей метод дослідження вперше був застосований до окремо узятого підприємства американським інженером Ф.У. Тейлором, якого варто вважаті основоположником наукового управління виробництвом.
Термін “наукове управління” уперше був запропонований у 1910 р. Л. Брайдейсом. Після смерті Тейлора ця назва одержала загальне визнання ст0совно до його концепції.
Метод дослідження Тейлора полягав у розділенні процесу фізичної праці і його організації на складові частини (праця виконавська і праця розпорядча) і наступному аналізі цих частин. Метою Тейлора було створення системи наукової організації праці, що базується на основі експериментальних даних і аналізі процесів фізичної праці і його організації.
Створюючи свою систему, Тейлор не обмежувався тільки питаннями раціоналізації праці робітників. Значну увагу Тейлор приділяв кращому використанню виробничих фондів підприємства. Вимога раціоналізації поширювалася також і на планування підприємства і цехів.
Функції здійснення взаємодії елементів виробництва були покладені на планове чи розподільне бюро підприємства, якому в системі Тейлора приділялося центральне місце.
Важливим внеском Тейлора було визнання того, що робота з управління І це визначена спеціальність. Основною задачею запропонованою їм системи Тейлор вважав зближення інтересів усього персоналу підприємства.
Філософську основу системи Тейлора склала концепція так називаної економічної людини, що одержала в той період широке поширення. В основі цієї концепції лежало твердження про те, що єдиним рушійним стимулом людей є їхні потреби. Тейлор вважав, що за допомогою відповідної системи оплати праці можна домогтися максимальної продуктивності праці. Інший помилковий принцип системи Тейлора полягав у проголошенні єдності економічних інтересів робітників і менеджерів. Цілі не були досягнуті.
Ідеї Ф.Тейлора були розвиті його послідовниками, серед яких у першу чергу варто назвати Генрі Гантта, найбільш близького його учня. Гантт вніс значний вклад у розробку теорії лідерства.
Френк Гілбрет і його дружина Ліліан Гілбрет займалися нитаинямн раціоналізації праці робітників і дослідженням можливостей збільшеним випуск} продукції за рахунок росту продуктивності праці.
Значний внесок у розвиток системи Тейлора вніс І Ьмерсон. І мерсон досліджував принципи трудової діяльності стосовно до будь-якого виробництва незалежно від роду його діяльності.