Всмоктування спирту етилового відбувається як у шлунку, так і в кишечнику. Причому розчини з концентрацією 10-20% всмоктуються швидко, а от абсорбція концентрованих розчинів повільна і триває до 2-6 годин. Іноді концентровані розчини спирту етилового спричиняють пілороспазм. Спирт етиловий легко проникає через гематоенцефалічний і плацентарний бар`єри. Діти, які народжуються від матерів, що зловживають алкоголем, часто відстають у психічному розвитку.
Близько 90% прийнятої дози алкоголю окиснюється в печінці за участі ферменту алкогольдегідрогенази. У результаті утворюється ацетальдегід, подальше перетворення якого відбувається дуже повільно. Саме накопичення ацетальдегіду зумовлює розвиток вираженої інтоксикації (похмілля): головний біль, порушення роботи серця та ін. При захворюваннях печінки метаболізм спирту етилового упо-вільнюється.
Тривале застосування спирту етилового призводить до розвитку виражених психічних порушень (біла гарячка).
Спирт етиловий має високу енергетичну цінність: при згоранні 1 г спирту виділяється 7 ккал. Ця властивість іноді використовується для лікування хворих з лихоманкою, при якій відбувається розпад білків організму. Спирт може призначатися виснаженим хворим як енергетичний засіб (після операцій на шлунково-кишковому тракті, тривалому блюванні та ін.). У таких випадках невелику кількість спирту етилового (50-70 г) додають до розчинів для внутрішньовенних крапельних введень.
Спирт етиловий значно впливає на теплорегуляцію. Під його впливом значно зростає теплопродукція й одночасно підвищується тепловіддача. У зв`язку з розширенням шкірних судин створюється відчуття тепла, однак алкоголь не можна рекомендувати для зігрівання під час перебування на холоді, оскільки висока тепловіддача створює небезпеку переохолодження.
Сечогінна дія спирту зумовлена зниженням продукції антидіуретичного гормону задньою часткою гіпофіза.
Спирт етиловий чинить в основному пригнічувальну дію на центральну нервову систему. В дії спирту можна виділити чотири стадії: аналгезія, збудження, наркоз, агональна стадія. Найчастіше алкогольне сп`яніння проявляється збудженням, яке не є результатом посилення збуджувальних процесів у ЦНС і розвивається внаслідок пригнічення гальмівних процесів. Це супроводжується порушенням диференціювання, втратою критичного ставлення до своїх вчинків і оточуючих. Великі дози спирту етилового чинять пряму пригнічувальну дію на кору.
Вузька наркотична широта, а також виражена стадія збудження не дозволяють використовувати спирт як наркозний засіб. Однак завдяки вираженим аналгетичним властивостям спирт іноді застосовується як протишоковий засіб при тяжких травмах.
Приймання алкогольних напоїв може стати причиною гострого отруєння. Ступінь отруєння спиртом етиловим залежить від його концентрації у крові: концентрація 1-2 г/л викликає сп`яніння, 3-4 г/л – інтоксикацію, 5-8 г/л – смерть. У токсичних дозах спирт етиловий пригнічує життєво важливі центри довгастого мозку. Розвивається втрата свідомості, шкіра бліда, температура тіла знижена. Спостерігаються також м`язове розслаблення, пригнічення дихання і серцевої діяльності. Смерть може настати в результаті паралічу дихального центру. При лікуванні алкогольної коми перш за все необхідно налагодити адекватне дихання. Проводять очищення ротової порожнини, очищають верхні дихальні шляхи. Для зменшення секреції слинних і бронхіальних залоз вводять атропін. Призначають інгаляції кисню. За необхідності проводять штучну вентиляцію легенів. Доцільно вводити аналептики (кордіамін, кофеїн та ін.). При гемодинамічних порушеннях проводять симптоматичну терапію. Пацієнту роблять промивання шлунка. Для корекції кислотно-лужної рівноваги внутрішньовенно вводять гідрокарбонат натрію. При нудоті і блюванні вводять протиблювотні засоби (церукал та ін.). Пацієнт повинен знаходитися у теплому приміщенні у зв`язку з порушенням терморегуляції. У тяжких випадках проводять гемодіаліз.
Хронічне отруєння алкоголем (алкоголізм) характеризується різнобічною симптоматикою. Ознакою алкоголізму є хвороблива потреба похмелитися. Значних змін зазнає вища нервова діяльність. Хворі роздратовані, мають нестійкий настрій, порушення сну та травлення. Контроль над своїми вчинками втрачається, зникають відчуття обов`язку та сорому. Знижуються увага, розумова і фізична працездатність. У подальшому у хворого можуть розвиватися алкогольні психози, порушення з боку периферичної нервової системи (неврити, поліневрити та ін). Алкоголізм супроводжується тяжкими враженням внутрішніх органів (хронічний гастрит, ожиріння серця, цироз печінки, дистрофія нирок).
Лікування хворих на алкоголізм проводять у спеціальних закладах. Поряд із медикаментозною терапією широко застосовують психотерапію і гіпноз. Одним із препаратів для лікування алкоголізму є тетурам. Призначають його у поєднанні з невеликими порціями алкоголю. Тетурам пригнічує альдегіддегідрогеназу і сприяє накопиченню ацетальдегіду в організмі, що супроводжується токсичними ефектами (болі в ділянці серця, відчуття страху, головний біль, гіпотензія, значне потовиділення, нудота, блювання, відчуття задухи). Лікування тетурамом сприяє виробленню у пацієнтів умовного негативного рефлексу на спирт етиловий. Лікування проводять обережно, в умовах стаціонару під контролем лікаря. Пацієнта попереджають про те, що навіть незначне перевищення дози спирту на фоні тетураму може призвести до смерті. Препарат не рекомендують пацієнтам старше 50 років, при захворюваннях серцево-судинної системи, печінки, нирок і порушенні обміну речовин. Препарат тетураму пролонгованої дії має назву еспераль (радотер). Таблетки еспералю імплантують під шкіру.
Наркотичні аналгетики - це лікарські засоби природного, синтетичного і напівсинтетичного походження, які пригнічують ЦНС і проявляють виражену болезаспокійливу активність. Препарати цієї групи викликають розвиток психічної і фізичної залежності. Всі ефекти цих препаратів зумовлені взаємодією з опіоїдними рецепторами. Препарати цієї групи класифікують на основі взаємодії з цими рецепторами.
Класифікація препаратів
І Агоністи опіатних рецепторів
1 Препарати рослинного походження:
- морфін;
- кодеїн;
- омнопон;
- порошок і екстракт опію.
2 Препарати тваринного походження:
похідні енкефалінів і ендорфінів.
3 Синтетичні і напівсинтетичні засоби:
- етилморфін;
- меперидин;
- промедол;
- фентаніл;
- трамадол;
- піритрамід.
ІІ Синергоантагоністи:
- пентазоцин;
- налорфін;
- бупренорфін;
- буторфанол.
ІІІ Антагоністи:
- налоксон;
- налтрексон.
Опій - це молочний сік незрілих головок снодійного маку, який застиг на повітрі. До його складу належить близько 20 алкалоїдів, із них близько 10-20% морфіну. Приблизно стільки ж становлять інші алкалоїди (кодеїн, папаверин, наркотин та ін.). Морфін уперше був виділений у кристалічному вигляді в 1806 році фармацевтом Сертюрнером. Промисловий синтез цього алкалоїду виявився нерентабельним і тому й зараз його отримують із опію. Крім того, фармацевтична промисловість випускає очищений від баластних речовин препарат опію - омнопон, який містить близько 50% морфіну.
Усі алкалоїди опію за хімічною будовою поділяють на дві групи: похідні фенантрену (морфін, кодеїн, тебаїн) і похідні ізохіноліну (папаверин, наркотин, носкапін). Похідні фенантрену характеризуються вираженою нейротропністю, знеболювальним і протикашльовим ефектами, розвитком наркоманії. Для похідних ізохіноліну характерна спазмолітична дія на гладенькі м`язи.
Біль сприймається спеціальними ноцицептивними (больовими) рецепторами - ноцицепторами, які утворені закінченнями аферентних нервових волокон, що розміщені в шкірі, м`язах, суглобових капсулах, внутрішніх органах і т.п. Спричинені больовими подразненнями імпульси надходять по мієлінізованих волокнах групи А (поверхневий біль) і по безмієлінових волокнах групи С (глибокий біль) до задніх рогів спинного мозку, де передаються на “вставні” нейрони. Звідси у складі спинномозково-таламічного шляху протилежного боку імпульси досягають таламуса, де формується відчуття болю. Подальший шлях проведення больових імпульсів - довгастий мозок, середній мозок, ретикулярна формація, гіпоталамус, таламус, лімбічна система, кора головного мозку. Кінцеве формування больової реакції відбувається у вищих центрах кори головного мозку. Активація лімбічної системи надає негативного емоційного забарвлення болю. Формування больової реакції в організмі людини контролює так звана антиноцицептивна система. Ця система дозволяє «відстрочити» переживання, пов`язані з болем, і дозволяє виграти деякий час для врятування організму (продовжити боротьбу, втечу та ін.). Доведено, що активація центральної речовини середнього мозку, ядер шва, гігантоклітинного ядра ретикулярної формації і соматосенсорної зони кори великого мозку призводить до зниження больової чутливості. Ці структури здійснюють гальмівний вплив на рівні вставних нейронів спинного мозку за участі серотонінергічних і пептидергічних (енкефалінергічних та ін.) нейронів.
Існує велика кількість ендогенних речовин, що проявляють знеболювальну дію. До них відносять ендорфіни, енкефаліни, динорфіни, ендоморфіни. Ці сполуки взаємодіють зі специфічними так званими «опіатними» рецепторами, збуджуючи їх. Локалізовані ці рецептори в ділянках мозку, які беруть участь у проведенні і сприйнятті болю (спинний мозок, стовбур мозку, таламус, гіпоталамус, лімбічна система, гіпокамп, кора головного мозку). Опіатні рецептори локалізуються переважно на пресинаптичних мембранах. Установлена така їхня локалізація на постсинаптичних мембранах поза синапсами. Виділяють 4 основні типи опіатних рецепторів: - (мю), - (дельта), - (капа) і - (сигма). Активаторами цих рецепторів відповідно є: мет-енкефалін, лей-енкефалін, динорфіни і невстановлені сполуки. Посилений викид ендогенних антиноцицептивних пептидів спостерігається тільки при виникненні сильних больових відчуттів.
Функціональне значення опіатних рецепторів:
- 1-рецептори гальмують проведення болю на супраспінальному рівні, підвищують тонус гладеньких м`язів, викликають міоз, седацію, ейфорію і психічну залежність;
- 2-рецептори пригнічують дихання, спричиняють розвиток фізичної залежності;
- -рецептори регулюють проведення больових імпульсів, емоційну поведінку, активність судинорухового центру;
- -рецептори гальмують проведення болю на рівні спинного мозку, спричиняють седацію, слабкий міоз, а також беруть участь у розвитку лікарської залежності;
- -рецептори спричиняють розвиток дисфорії, галюцинацій, стимулюють дихання, серцево-судинну систему і гладенькі м`язи шлунково-кишкового тракту.
Таким чином, в організмі існує складна антиноцицептивна система. Однак при надмірно виражених больових відчуттях доводиться застосовувати знеболювальні засоби.
Механізм дії наркотичних аналгетиків пов`язаний із пригніченням ноцицептивної інформації та посиленням ролі антиноцицептивної системи. При цьому підвищується функціональна активність коркових утворень, що обумовлює підвищення контролю, гальмування ноци-цептивних рецепторів. Крім того, посилюються різні види чутливості, що також сприяє пригніченню больового відчуття.
Наркотичні аналгетики взаємодіють з опіатними рецепторами.
Встановлено, що агоністи опіатних рецепторів активують усі типи рецепторів. Агоністи-антагоністи, як правило, активують - і -рецептори і блокують - і -рецептори. Антагоністи блокують усі типи опіатних рецепторів.
-Рецептори функціонально зв`язані з аденілатциклазою. Під впливом наркотичних аналгетиків активність цього ферменту зменшується. В результаті гальмуються вхід кальцію до клітин і взаємодія його з синаптичною мембраною. Одночасно активується функція калієвих каналів, що спричиняє розвиток гіперполяризації мембрани. Крім того, зменшується викид “медіаторів болю” в синаптичну щілину. Як “медіатори болю” виступають ендогенні пептиди (речовина Р, холецистокінін, соматостатин). Результатом цього є порушення передачі больових імпульсів і розвиток аналгетичної дії наркотичних анал-гетиків.
Основним місцем, де реалізується аналгетична дія наркотичних аналгетиків, є сіра речовина середнього мозку та проміжного мозку. Крім того, препарати пригнічують передачу больового сигналу на рівні желатинозної субстанції задніх рогів спинного мозку і частково - в підкіркових структурах (таламусі, гіпоталамусі, гіпокампі, мозковому мигдалику) і корі головного мозку. Таким чином, аналгетичний ефект зумовлений пригніченням міжнейронної передачі больових імпульсів у ЦНС і порушенням емоційного сприйняття і оцінки болю.
Для наркотичних аналгетиків типові такі фармакологічні ефекти, на прикладі морфіну.
Знеболювальна дія. Розвиток ейфорії, притуплення емоцій, страху, тривоги, напруження, психічного дискомфорту. Підвищення настрою, радісне сприйняття навколишнього середовища й особистих перспектив у відриві від дійсності. У хворих, які вперше отримують наркотичні аналгетики, ейфорія спостерігається досить рідко. Бажання відновити ці відчуття є причиною розвитку психічної і фізичної залежності людини від препарату. Механізм цього ефекту зумовлений взаємодією морфіну з μ-рецепторами і меншою мірою з κ- і δ-рецеп-торами.
Седативна і слабка снодійна дії. Поверхневий сон супроводжується яскравими, приємними, іноді фантастичними сновидіннями. Морфіновий сон поверхневий, людина швидко просинається при будь-якому подразненні.
Морфінова абстиненція відсутня у ненаркоманів і, як правило, дуже тяжко проходить у наркоманів. Вона проявляється загостренням больової чутливості, тривожністю, страхом, негативними емоціями, вегетативними розладами (порушення серцевого ритму, тахікардія, нудота та ін.). Ейфорія слабо виражена під час приймання таких препаратів, як трамадол і піритрамід. Група агоністів-антагоністів (пентазоцин, буторфанол та ін.) має інший характер психотропної дії. Ці препарати практично не викликають ейфорії, але мають седативний ефект і сприяють розвитку сну. Залежність до цих препаратів розвивається повільно порівняно з групою агоністів. Фаза абстиненції згладжена.
Пригнічення центру дихання. У людей під час неспання зменшення легеневої вентиляції незначне. Небезпека збільшується при засинанні хворого. Повне відновлення активності дихального центру і хвилинного об`єму вентиляції відбувається через 4-6 годин. При введенні великих доз препарату частота та глибина дихальних рухів зменшуються, розвивається патологічне дихання Чейн-Стокса. Смертельні дози морфіну викликають параліч дихального центру і смерть хворого.
Пригнічення кашльового центру. Цей ефект досить сильно виражений у морфіну. В результаті затруднюється відходження мокротиння із дихальних шляхів.
Вплив на блювотний центр. У 85-90% хворих морфін пригнічує блювотний центр, але в 10-15% пацієнтів, навпаки, є причиною нудоти та блювання.
Морфін незначною мірою пригнічує судинно-руховий центр. У результаті виникає незначне і швидкоплинне зниження артеріального тиску.
Препарат пригнічує центр терморегуляції у гіпоталамусі.
Морфін підвищує тонус блукаючого нерва. В результаті розвиваються брадикардія, підвищення тонусу гладенької мускулатури внутрішніх органів (шлунково-кишкового тракту, матки, бронхів, жовчо- та сечовивідних шляхів). Крім того, морфін проявляє також пряму спазмогенну дію на гладенькі м`язи кишечника, меншою мірою - жовчо- та сечовивідних шляхів. Евакуація вмісту шлунка затримується на 8-12 годин (замість 2-4 годин). Тонус тонкого кишечника зростає, перистальтика зменшується. Стінки товстого кишечника і сфінктери скорочуються. Це спричиняє затримку харчових мас у кишечнику та посилене всмоктування води. Останній ефект певною мірою зумовлений посиленням секреції вазопресину. Результатом цього також є зменшення діурезу. Розвивається запор. Морфін викликає підвищення тонусу бронхів та може провокувати напад бронхіальної астми за рахунок посилення виділення гістаміну та підвищення тонусу парасимпатичної нервової системи.
Морфін підвищує тонус сечовивідних шляхів і сфінктера сечового міхура.
Збуджуючи центр окорухового нерва, морфін викликає міоз, що має діагностичне значення при отруєннях.
Морфін покращує коронарний кровотік і розширює судини головного мозку. В організмі збільшується тиск цереброспінальної рідини. Тому застосування морфіну при травмах голови не рекомендується.
При застосуванні морфіну зменшується виділення кортикотропіну і гонадотропних гормонів із передньої частки гіпофіза.
Під впливом морфіну збільшується вміст глюкози в крові (гіперглікемія).
У терапевтичних дозах спинномозкові рефлекси не пригнічуються. Їх пригнічення спостерігається у високих дозах.
При внутрішньовенному введенні морфіну ефект розвивається відразу, тривалість дії - до 2 годин. При введенні під шкіру ефект розвивається через 15-20 хвилин і продовжується 4-5 годин. У крові морфін зв`язується з білками плазми. Біотрансформація відбувається в печінці. Метаболіти виводяться через нирки. Незначна кількість морфіну виділяється шлунково-кишковим трактом, потовими та молочними залозами. Важливо зазначити, що морфін може виділятися залозами шлунка із крові. Тому при отруєнні ним необхідно промивати шлунок незалежно від шляху введення препарату в організм і часу, що минув з моменту введення.
Морфін застосовується у медичній практиці за такими показаннями.
1 Інтенсивний біль, пов`язаний з тяжкими травмами, хірургічними втручаннями, неоперабельними злоякісними пухлинами.
2 Для премедикації перед введенням у наркоз, особливо в кардіальній хірургії.
3 Як протикашльовий засіб при станах, коли кашель загрожує життю хворого (при пораненнях грудної клітки і т.п.).
4 Інфаркт міокарда. Частіше за інші використовують морфін або фентаніл.
5 Напади ниркової коліки, жовчнокам`яної хвороби, гострий панкреатит. При нирковій коліці препаратом вибору є промедол, при печінковій коліці – пентазоцин. Комбінація наркотичних аналгетиків зі спазмолітиками є обов`язковою при купіруванні даних патологічних станів.
Усі препарати з групи наркотичних аналгетиків протипоказані дітям до двох років.