Подолати зазначений розрив можна за допомогою системного підходу до вивчення творчого потенціалу особистості. Виходячи з того, що творчість – не тільки багатофакторний, але й цілісний об’єкт, то в ній, як у будь-якій складній системі, можна виділити системотвірний фактор, від якого залежить розвиток і подальші структурні рівні організації всієї системи в цілому. Адекватною одиницею системного аналізу творчості може бути така, що поєднує в собі як інтелектуальні, пізнавальні, так і особистісні, мотиваційні характеристики.
Найбільш цілісну концепцію творчості як психічного процесу запропонував Я. О. Пономарьов. Він розробив структурно-рівневу модель центральної ланки психологічного механізму творчості. Вивчаючи розумовий розвиток дітей і розв’язання задач дорослими, дослідник дійшов висновку, що результати досвідів дають змогу схематично подати центральну ланку психологічного інтелекту у вигляді двох взаємопроникних сфер.
Зовнішні грані цих сфер можна вважати абстрактними межами (асимптотами) мислення. Нижня межа являє собою інтуїтивне мислення (за нею розміщено сферу строго інтуїтивного мислення тварин), верхня – логічне (за нею розміщено сферу строго логічного мислення – сучасних електронних обчислювальних машин). Критерій творчого акту – це за Я. Пономарьовим рівневий перехід: потреба в новому знанні формується на найвищому структурному рівні організації творчої діяльності, а засоби її задоволення – на низьких структурних рівнях
Всі принципи діалектики є логічним аналогом дійсності. Всі об'єкти (предмети, речі, явища, процеси) і кожний окремо завжди перебувають у зв'язку, взаємодії і розвитку, мають історію і причини виникнення, становлення та функціонування, утворюють системну цілісність.
Принципи загального зв'язку і розвитку не єдині в діалектиці. Є й інші, наприклад, принцип історизму відображає в об'єкті зв'язок минулого, сучасного і майбутнього етапів його розвитку, актуалізує в сучасному його минуле і майбутнє. Без урахування вимог цього принципу неможливі ні свідома цілеспрямована суспільно-історична практика людей, ні їх науково-пізнавальна діяльність. В історії розвитку суспільства цей принцип стверджує постійне якісне оновлення соціальних систем і структур, прогресивну тенденцію суспільного руху, оптимізацію його рушійних сил.
Діалектичні принципи системності і цілісності відображають зв'язки і взаємодії між елементами об'єкта як системи і як цілого. Вони передбачають вивчення об'єктів у їх зв'язку із середовищем, зовнішнім оточенням і одночасно з виокремленням їх елементів, властивостей і функцій.
Принцип детермінізму відображає процеси розвитку об'єктів як результат дії комплексу причин, а отже, є основою раціонального з'ясування їх зв'язків, розумної орієнтації людей у сплетінні подій життєдіяльності.
Особистість реалізується у творчості. Тому кожній людині потрібні мужність, упертість, віра в себе та своє покликання, щоб якнайповніше виявити себе у творчості. Творча особистість – це людина, яка має високий рівень знань і вміє відкинути звичайне, шаблонне. Для творчої особистості потреба у творчості нагальна й неодмінна. Людина, яка займається творчою діяльністю, веде особливий стиль життя. Її зв’язки з навколишнім світом і людьми багаті й різноманітні, вона багатозначно сприймає всі явища дійсності. Психологи називають такий стиль життя творчим стилем діяльності, або творчою активністю. Так, Н. Посталюк розглядає творчий потенціал особистості як інтегративний прояв різноманітних якостей особистості та вважає, що творчу особистість характеризує не тільки високий творчий потенціал, а й ступінь її активності в його реалізації. Творчу активність особистості пов’язують з особливими креативогенними особистісними утвореннями, якостями когнітивних процесів і принципів мозкової саморегуляції. Це пошукова та перетворювальна активність особистості, не стимульована ззовні. Кінцева потреба людини як суб’єкта – саморозвиток, найпродуктивніший спосіб її реалізації, творча активність.
Цікаву типологію творчих особистостей запропонував О. Н. Цибуля. За ознакою засобу перекодування інформації він виділив шість типів творців:
Творча особистість усупереч опору середовища, нерозумінню та неприйняттю, наполягає на певних ідеях і зрештою «продає їх за високою ціною», а потім рухається далі, до наступної нової чи непопулярної ідеї. За Р. Стернбергом, процес творчості можливий за наявності трьох інтелектуальних здібностей:
а) синтетичної – бачити проблеми інакше й уникати звичного способу мислення;
б) аналітичної – виявляти ідеї, гідні подальшої розробки;
в) практичної – уміння переконувати людей у цінності ідеї (інакше кажучи, «продати» творчу ідею іншим). Якщо в індивіда занадто розвинена аналітична здібність на шкоду двом іншим, то він блискучий критик, але не творець. Синтетична здібність, не підкріплена аналітичною практикою, породжує безліч нових ідей, але часто не обґрунтованих дослідженнями та марних. Практична здібність без двох інших може призвести до «продажу» неякісних, але яскраво поданих публіці ідей. Загалом, теорія інвестування пояснює можливість творчих проявів наявністю шести специфічних, але взаємозалежних передумов:
1) інтелектуальних здібностей;
2) знань; 3) стилів мислення;
4) особистісних характеристик;
5) мотивації;
6) оточення (середовища).
Щоб творча людина могла розвивати галузь, у якій працює, її знання про своє поле діяльності мають бути достатніми. Не можна вийти за межі поля можливостей і виявити креативність, не знаючи цих меж. Проте вплив знань може бути як позитивним, так і негативним: усталені знання можуть обмежувати кругозір дослідника, позбавляти його можливості по-новому розглянути проблему. Проблеми розвитку творчої особистості вивчали Б. Теплов і його однодумці, зокрема Н. Лейтес. Вони досліджували здібності й обдарованість.
Б. Теплов сформулював науково обґрунтоване означення здібностей особистості, від яких, на його думку, залежить обдарованість. Б. Теплов виділив три головні ознаки поняття «здібність»:
1) під здібностями розуміють індивідуально-психологічні особливості, які відрізняють одну людину від іншої;
2) здібностями називають не всі індивідуальні особливості, а лише ті, що стосуються успішності певної діяльності;
3) поняття «здібність» не зводиться до тих знань, умінь і навичок, які вже має людина; воно пов’язане з легкістю та швидкістю їх набуття.
Творчі здібності є сукупністю властивостей і особистісних якостей особистості; такі здібності відзначаються відповідністю до вимог певного виду творчої діяльності, що зумовлюють їхню результативність; для розвитку творчих здібностей особистість повинна мати внутрішню мотивацію; по-четверте, творчі здібності розвиваються у процесі креативної діяльності.
Найважливіші здібності, на основі яких виникає більшість якостей творчої особистості.
Зіркість у пошуку проблем – це вміння осягати те, що не вкладається у звичні схеми. Пильність розуму потрібна для того, щоб вийти за межі теорії й побачити більше, ніж інші. Важливо також уміти виразити низку понять в одному. Це дає змогу адекватно реагувати на зростання обсягу наукової інформації. Раціональне символічне позначення понять і відношень між ними – найважливіша умова продуктивного мислення.
Здатність до перенесення досвіду у професійній діяльності – це вміння застосовувати загальні розв’язки одних задач для інших, тобто вироблення загальної стратегії. Вона виявляється в умінні адекватно застосовувати метод аналогії. Щоб діяти, треба думати широко, тобто розв’язувати проблему за допомогою «бічного зору розуму», або побічної інформації, мати, за словами І. П. Павлова, “іррадійоване мислення”. Таке мислення допомагає людині вирішити проблему, яка стала для неї домінантою (першим цю думку висловив О. Ухтомський). Здатність до цільного сприйняття – це спроможність сприймати інформацію, яка надходить із навколишнього світу, не фрагментарно, а комплексно.
• художники та скульптори (просторово-зорова інформація);
• письменники та журналісти (словесно-образна);
• математики та кібернетики (абстрактно-цифрова);
• музиканти (образно-звукова);
• інженери та винахідники (конструктивно-технічна);
• педагоги й організатори підприємства (соціально-комунікативна)
А. Пуанкаре виділив два типи творчих особистостей: “аналітиків” і “геометрів”. Першим притаманний логічний тип мислення; вони будують свої міркування на чистій логіці. Другі мають образне мислення, яке ґрунтується на інтуїції (у їхніх працях багато креслень, графіків тощо). Провідну роль А. Пуанкаре відводив таким особливостям творчої особистості, як терплячість і працездатність. Він писав, наприклад, що несвідома робота можлива чи, принаймні, плідна лише тоді, коли їй передує та за нею починається свідома робота. Великого значення він надавав і естетичному відчуттю, яке являє собою своєрідний фільтр у доборі несвідомих ідей.
Виділив такі типи творчих особистостей:
• теоретик-логік, здатний до широких узагальнень, класифікації та систематизації інформації, широко обізнаний і наділений інтуїцією, умінням чітко планувати свою творчу працю;
• теоретик-інтуїтивіст, якому притаманна фантазія, творча уява, здібність генерувати нові, оригінальні ідеї;
• практик, який прагне до експериментальної перевірки своїх нових гіпотез;
• організатор, здатний до організації колективу, розробки та виконання нових завдань; він керує створенням наукових шкіл і творчих груп;
• ініціатор, якому властиві ініціатива й натхнення, особливо на початкових етапах розв’язання нових творчих завдань.
За Р. Стернбергом, у творчої особистості мають бути такі риси:
• здатність іти на розумний ризик;
• готовність переборювати перешкоди;
• толерантність до невизначеності;
готовність протистояти думці оточення. А. Олах зазначає, що творчим людям властиві такі риси:
• незалежність (особистісні стандарти важливіші, ніж стандарти групи), неконформність оцінок і суджень;
• відкритість розуму – готовність повірити своїм і чужим фантазіям, сприйнятливість до нового та незвичайного;
• висока толерантність до невизначених і нерозв’язних ситуацій, конструктивна активність у цих ситуаціях;
• розвинене естетичне чуття, прагнення до краси.
Задатки людини вроджені й зумовлені лише анатомо-фізіологічними особливостями організму; вони лежати в основі розвитку здібностей. Здібності ж – наслідок розвитку в ході якоїсь практичної чи теоретичної діяльності.
Найширшим є визначення творчого потенціалу як фонду, сукупності можливостей реалізації нових напрямів діяльності суб’єкта творчості. Стосовно окремого індивіда творчий потенціал визначають як інтегруючу якість особистості, що характеризує міру її можливостей ставити і вирішувати нові завдання у сфері її діяльності, яка має суспільне значення. Як динамічна структура особистості творчий потенціал, містить у собі комплекс творчих задатків, які виявляються та розвиваються у творчій діяльності, а також комплекс психічних новоутворень особистості. Його основою є фантазії та уявлення, асоціативні зв’язки, інтуїція, багатство емоцій та емпатійних почуттів, що розкриваються у процесі творчої діяльності людини.
Для розуміння самої постановки питання про творчий потенціал особистості виокремлюють низку факторів:
задатки (як вроджена якість),
соціальне середовище (зовнішні умови впливу)
особистісна активність (життєва позиція особистості).
Саме останній фактор визначає особистість як унікальну цілісну систему, яка виступає “відкритою можливістю” самоактуалізації, володіє потенціалом безперервного саморозвитку та самореалізації. Як і творча активність, творчий потенціал має тенденцію до самовираження та здобуття досягнень відповідно до їх можливостей. Мотивацією ж творчої особистості є пошук та ризик, що базуються на досягненні та перевірці своїх творчих можливостей.
Мислення – продуктивний, творчий процес, тому в багатьох підручниках і словниках із психології немає означення поняття “творче мислення”. Але Г. С. Костюк, Д. М. Завалішина, Я. О. Пономарьов, В. Н. Пушкін, В. О. Моляко та інші вважають доцільним виділяти такий вид мислення. Аналізуючи праці цих учених, можна дійти висновку, що поняття “творче”, “продуктивне”, “евристичне”, “дивергентне” мислення означають різні аспекти одного й того самого процесу. За Дж. Гілфордом, творче мислення має такі ознаки:
• оригінальність, незвичність висловлюваних ідей;
• семантична гнучкість – здатність до виділення нових змістовних аспектів об’єкта для нового його застосування;
• адаптивна гнучкість – здатність виділяти приховані від спостереження аспекти об’єкта;
• спонтанна гнучкість – здатність до знаходження нових рішень в умовах невизначеності, до оцінювання альтернатив. Отже, творче мислення – це процес створення чогось нового на різних етапах (постановка нової проблеми, відшукання нових способів її розв’язання, отримання нового результату).
Ознака продуктивного мислення – наявність результату процесу мислення. Це може бути й інакше поставлена проблема, і новий спосіб розв’язання, і новий результат. Поняття евристичного мислення відбиває специфіку розумового пошуку, його способів. Дивергентне мислення – це здатність мислення генерувати багато різних ідей з одного джерела інформації.
Готовність пам’яті – це здатність відтворювати інформацію в потрібний час. Вона залежить від форми зберігання інформації в пам’яті, обсягу інформації, мотивації особистості та системи пошуку. Гнучкість мислення – це здатність швидко й легко переходити від одного класу явищ до іншого, від одних теорій (концепцій) до інших, далеких за змістом від перших. Негнучкість – це функціональна фіксованість людини на певних об’єктах (їхніх властивостях, зв’язках і відношеннях), а також психічних феноменах, які їх відбивають.
Проблема гнучкості розуму в професійній діяльності виявляється в тих пізнавальних ситуаціях, коли потрібно вчасно відмовитися від якоїсь гіпотези; особливо це важко зробити тоді, коли суб’єкт сам придумав цю гіпотезу. Здатність до «зчеплення» й «анти зчеплення» важлива тому, що між різними етапами розвитку наук або окремих теорій існує як «позитивний», так і «негативний» спадкоємний зв’язок.
Індивід, який засвоює зміст цих наук і теорій, має враховувати це, свідомо формуючи в собі здатність до «зчеплення» стосовно «позитивної» наступності та до «анти зчеплення» щодо «негативної». Має перевагу той, кому «зчеплення» властиве менше, ніж «антизчеплення». Згодом це сприяє генеруванню ідей. Легкість генерування ідей, не обов’язково правильних, – украй важлива здібність, бо чим їх більше, тим імовірніше, що серед них є корисні.