Курсовая работа (т): Удосконалення стратегії підвищення ефективності управління конкурентоспроможністю підприємства

В будь-якому випадку процес стратегічного менеджменту включає в себе як найменше п`ять складових:

1.     Розробку стратегічного бачення та місії компанії;

2.      Визначення цілей розвитку;

.        Розробку самої стратегії;

.        Впровадження та реалізація стратегії;

.        Оцінку діяльності, аналіз нових напрямків, внесення коректив.

Ефективна розробка стратегії починається зі створення стратегічного бачення, тобто визначення видів діяльності організації. Добро обґрунтоване стратегічне бачення - обов`язкова умова для забезпечення впорядкованої та цілеспрямованої розробки стратегії. Неможливо виробити ефективну стратегію без визначення ясної концепції свого бізнесу: яким видом діяльності займатися, на що витрачати ресурси та яку довгострокову конкурентну позицію обрати. Місія підприємства визначає його призначення, тобто дає відповідь на запитання: для чого власне було створено підприємство?

Друге завдання стратегічного менеджменту - встановлення цілей , - виходячи зі стратегічного бачення та напрямку розвитку компанії, формує конкретні завдання, пов`язані з виробництвом та результатами діяльності підприємства. Цілі становлять собою зобов’язання управлінського апарату організації досягти певних результатів в певний час. Для досягнення ефективної роботи стратегічного менеджменту необхідно постійно проводити аналіз змін зовнішніх обставин та вносити зміни в існуючу стратегію. Довгостроковий напрямок розвитку організації може бути змінений, її діяльність пере орієнтована, а завдання управління переглянуті з врахуванням майбутнього підприємства. В залежності від минулого досвіду та майбутніх перспектив цілі діяльності підприємства можуть бути змінені.[54]. Зміни прогнозу компанії, нові цілі, коливання на ринку тягнуть за собою зміну стратегії. Пошук шляхів більш успішного здійснення стратегії відбувається постійно. В зв`язку з цим можна виділити типові дії менеджерів, що дозволяють покращити стратегічну роботу; переглядання бюджету, зміна політики, реорганізація, покращення корпоративної культури, переглядання систем заробітної плати, зміна технології та виробничого процесу та багато іншого. Інакше кажучи, розробка стратегії організації - це складний процес, що складається з дій та підходів управлінського персоналу до досягнення заданих показників діяльності. Під час роботи над стратегією менеджер повинен враховувати події, що відбуваються за межами фірми: зміна смаків покупців, останні дії конкурентів, можливості та небезпеки ринку та інш.[38].

Сучасні стратегії організацій повинні базуватися не на вивченні зовнішніх можливостей та небезпек, розвитку сильних сторін як основи конкурентних переваг, а на вивченні та розвитку внутрішнього потенціалу організації та прагненні так змінити своє становище, щоб внутрішній потенціал отримав максимальне вираження та зажадання. Ті організації, котрі підуть іншим шляхом (шляхом реалізації пасивних стратегій або еволюційного розвитку), ризикують невдовзі опинитися в організаційному вакуумі. Інакше кажучи, може виявитися, що в зовнішньому оточені не знайдеться відповідної їм ніші.

Для якнайкращого стратегічного розвитку підприємства важливе значення має стан зовнішнього середовища, в якому здійснює свою діяльність підприємство. Важливішим фактором оцінки зовнішнього оточення є стан політичних реформ, що проводить уряд країни. Стан реформи аграрного сектору України характеризується наступними чинниками. Передача землі у приватну власність, реорганізація органів державного управління поки що не призвели до суттєвого покращення управління цією важливою складовою господарського комплексу та підвищення її ефективності. В зв`язку з цим потрібні більш глибокі перетворення АПК на основі удосконалення методологічних підходів до розвитку та організації управління. До середини 2005 року в Україні була сформована система організаційно-правових форм господарювання у сільському господарстві (рис 1.1).

Рис 1.1. Система організаційно-правових форм господарювання на селі

Подальший розвиток набули господарства, збудовані на приватній власності на землю, індивідуальні сільські господарства, відновлена форма господарювання - фермерство. Якщо у 1999 році питома вага сільськогосподарських угідь, які використовували сільськогосподарські підприємства, складала 81,6%, то у 2004 році-53,9%; фермери-відповідно 3 та 9%, індивідуальні сільські господарства 15,4 та 37,0%.

Індивідуальні сільські господарства у 2004 році виробляли 60,3% валової продукції, в тому числі: рослинництва - 54,5%, тваринництва - 70,7%. Сільськогосподарські підприємства отримали відповідно 36,1; 40,3 та 28,5% продукції, фермерами отримано 3,6; 5,2; та 0,8% продукції. Система стратегічного менеджменту підприємства повинна формуватися в рамках створення соціально-орієнтованої ринкової економічної системи з обмеженим державним регулюванням. Тому процес розробки системи стратегічного управління на підприємствах АПК повинен передбачати поступове делегування повноважень по керівництву суспільними об`єднаннями по мірі їх саморозвитку, як зверху вниз, так і знизу догори, по наступній схемі: органи державного управління - змішані державно-суспільні госпрозрахункові агентства - суспільні об`єднання - кооперативні та інтеграційні об`єднання підприємств - підприємства.

Управління організаціями в умовах ринкової економіки значно складніше, ніж при централізованій командно-адміністративній системі. Це пов`язано як з розширенням їх прав та відповідальності, так і з необхідністю більш глибокої адаптації до змін у зовнішньому оточені. Найбільш ефективним інструментом формування ефективної системи управління організацією є створення на підприємстві системи стратегічного менеджменту, яка являє собою сукупність дій та рішень, що приймаються керівництвом та призводять до розробки специфічних стратегій, які необхідні для того, щоб допомогти організації досягти своїх цілей [52].

Власне кажучи висловлюємося [22], що в цей час підприємства України в сформованих економічних умовах здійснюють пошук ефективних механізмів керування й планування. Причому самостійність підприємств у встановленні ключових результатів діяльності, цілей на перспективу, визначенні шляхів їхнього досягнення обумовила зростання значимості функції, що незалежно від умов господарювання, планування необхідно для забезпечення ефективної діяльності підприємства. Слід зазначити, що стратегічне планування на рівні підприємства при адміністративно - командній системі керування не здійснювалося із причин відсутності необхідності в ньому. Стратегічне планування так і не одержало належного розвитку. У цей час трансформаційні процеси в економіці України детермінували зміни філософії бізнесу, поводження суб'єктів господарювання, перетворення в системі керування підприємствами. Крім того, реформаторські перетворення обумовили необхідність в "погляді на майбутнє", тобто у стратегічному мисленні керівництва підприємств.

На сьогодні підприємства України почали проявляти інтерес і здійснювати перші кроки до стратегічного планування. Перспективне планування складається з розробки стратегічної орієнтації підприємства, визначення стратегічного потенціалу для забезпечення довгострокових конкурентних переваг на підставі аналізу ринку й виявлення внутріфірмових ресурсів. До перспективного планування також відносимо стратегічне планування й прогнозування кожне з яких має специфічну аналітичну основу.

Оскільки перспективний (прогнозний) аналіз відіграє важливу роль для підприємства при визначенні перспектив його розвитку, то існує необхідність детального його розгляду як інструмента стратегічного керування. Ціль стратегічного керування - створення потенціалу для рентабельного, конкурентноздатного й стійкого функціонування АПК регіону в перспективі.

Для досягнення цілей і рішення завдань стратегічного керування повинні розроблятися три основних напрямки:

1побудова раціональних структур керування;

2стратегічне планування;

3диференційований розподіл фінансових ресурсів.

У сучасній економіці й науково-методичному забезпеченні відбуваються постійні зміни [18]. Менеджмент підприємницьких структур все частіше орієнтується на методи стратегічного менеджменту, що базується на теорії організацій, мікроекономіки й теорії індустріальної організації. А сам менеджмент стає більш виразно зовнішньої орієнтації. Це яскраво відображається в сучасних теоріях підприємницького аналізу. Ці теорії і їхній практично-методичний інструментарій не є "чистим" аналізом, а є своєрідним аналітичним апаратом, що дозволяє одночасно досліджувати зовнішнє й внутрішнє підприємницьке середовище розробляти практичні кроки по вдосконаленню менеджменту підприємства.

Інші фахівці із цього приводу висловлюють думку [29], що, оскільки стратегічний менеджмент, як і вся сукупність управлінських дій якого-небудь суб'єкта підприємництва, все більшу роль грає, зовнішній напрямок, рекомендується в цілому розглянути методику так називаного "Степ-аналізу". СТЕП - аналіз є комплексним інструментом оцінки зовнішніх впливів підприємницького середовища на суб'єкт підприємництва за схемою "фактор - підприємство". Концептуально СТЕП: - аналіз має на меті відповісти на три основних питання:

–       як зовнішні фактори впливають на організацію?

–       якими можуть бути прояви впливу цих факторів?

–       які з них у найближчому майбутньому будуть більш істотними?РАСЕ - аналіз базується на судженні, що економічна ефективність підприємства й конкурентноздатність продукції є головними вимірниками, які визначають стратегічну позицію підприємства, тоді як переваги галузі й стабільність ринку є характеристиками, які мають більше значення для галузі в цілому. На думку [30], сучасні методи підприємницького аналізу заслуговують значно більшого використання в практичній діяльності підприємств у країнах з перехідною економікою. Це буде сприяти їхній найкращій адаптації до нових умов господарювання, які не завжди відповідають економічним умовам діяльності підприємства.

1.3 Стратегічне планування, як важливіший елемент системи стратегічного менеджменту підприємства

В значній мірі успіх або неуспіх зроблених зусиль залежить від вдосконалення організації управління і його найважливішої функції - планування.

Планування є провідною функцією управління. Ставлення до планування в країнах колишнього Радянського Союзу неоднозначне, як на державному рівні, так і на рівні підприємств, об’єднань, тобто воно протягом останніх років докорінно змінилося. Нині склалася неприпустима ситуація, коли більшість агропромислових підприємств не йдуть далі складання виробничої програми, не планують витрати і собівартість продукції, не розробляють фінансовий план та госпрозрахункові плани підрозділів.

Практично спостерігається майже повне згортання планово-економічної роботи, що не допустимо в умовах ринкової економіки [1, с. 10].

Перехід до ринкової економіки потребує перегляду методології та методики планування.

Необхідно точно уявляти потреби на перспективу не тільки в матеріальних, трудових, інтелектуальних, але й у фінансових ресурсах, що особливо істотно в ринковій економіці. Важливо передбачити й джерела їх отримання, уміти виявляти ефективність використання ресурсів в процесі роботи підприємства. Звідси забезпечення його господарської діяльності, здійснюване на основі плану, є найважливішим завданням для будь-якого менеджера [6, с. 15].

Доцільно застосовувати систему стратегічного планування, враховуючи особливості нашої країни та специфіку перехідного періоду. Для цього важливо уточнювати сутність планування.

Професор В.М. Нелеп наводить таке визначення: „Планування - це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людей, що має на меті визначення цілей і завдань функціонування певних систем (підприємство, район, держава) та шляхів і методів досягнення цих цілей і завдань”.

Планування функціонування та розвитку економічних систем - це один із складних видів розумової праці.

Планування включає визначення:

кінцевої і проміжної мети;

завдань, рішення яких необхідне для досягнення мети.;

засобів і способів їх рішення;

необхідних ресурсів, їх джерел і способу розподілу.

Одним з найважливіших складників ефективного планування є стратегічне планування.

Стратегічне планування - це одна з функцій управління, яка є процесом вибору цілей організації і шляхів їх досягнення. Стратегічне планування забезпечує основу для всіх управлінських рішень, функції організації, мотивації і контролю. Слово “стратегія” походить від грецького strategos, “мистецтво генерала”.

Стратегічний план додає підприємству визначеність, індивідуальність, відкриває перспективу для підприємства, яка направляє його співробітників, залучає нових працівників і допомагає продавати вироби або послуги.

Існує досить багато визначень стратегічного плану, які допомагають розкривати його особливості :

·        місток, який пов'язує організацію із зовнішнім середовищем;

·        формальний інструмент урахування та подолання невизначеності у внутрішньому середовищі, що забезпечує «синдром наступної сходинки» в діяльності підприємства;

·        «путівник», який підприємство розробляє для себе, щоб іти до поставленої мети найкоротшим шляхом за допомогою розроблених обґрунтованих стратегій, сформованих у вигляді «стратегічного набору»;

·        відображення гіпотез про справи на ринку, поведінку конкурентів, розвиток (занепад) ділової активності взагалі;

·        уявлення керівника про майбутній стан об'єкта управління та шляхи досягнення цього майбутнього стану, закріплене в документах певної форми;

·        підприємницький план, який спрямовує підприємство на правильний шлях у потрібний час;

·        інструмент реалізації концепції цілеспрямованої поведінки, що дає змогу пов'язати в єдиний процес дії різних зацікавлених груп та осіб [34, с. 246-247].

Питанню стратегічного управління підприємством або організацією присвячений значний об'єм публікацій і навчальних посібників. При цьому розглядаються в основному окремі аспекти розробки або реалізації стратегії, що, як правило, є недостатньо вичерпним для теоретиків, тобто сфери науки і освіти, процес стратегічного управління аналізується всесторонньо і носить скоріше методологічний характер, що, у свою чергу, не знаходить підтримки у практиків, тобто керівників підприємств і організацій. Звідси можна говорити об наявність деякого дефіциту матеріалу, що дає короткі, але в той же час докладні рекомендації по формуванню стратегічної поведінки господарюючого суб'єкта.

Аналіз літератури по стратегічному управлінню показує, що думка авторів до процесу розробки і реалізації стратегії є неоднозначною.

На можливості використання різних підходів щодо розробки стратегій наголошував Г. Мінцберг. Він описує три основних моделі:

«планову» - стратегія розробляється, виконується та оцінюється у плановому режимі із залученням спеціального штату висококваліфікованих фахівців, які за допомогою різних моделей і методів визначають можливі результати і знаходять найефективніший шлях досягнення цілей;

«підприємницьку» - використовуються більш неформальні методи побудови стратегій, що базуються на особистому досвіді керівника-підприємця, його знаннях щодо логіки функціонування галузі; ці чинники використовуються для формування «бачення» майбутнього бізнесу, яке враховується потім у планах, проектах і програмах;

«навчання на досвіді» - використовується в умовах нестабільного середовища; головне тут - урахування зовнішніх імпульсів і можливості перегляду встановлених стратегій, при чому процес розробки та коригування стратегій може бути дещо спонтанним, слабо контрольованим; велику роль відіграє керівник - підприємець.

Зазначені моделі акцентують увагу на підприємницькому підході до процесу планування, що відрізняє процес розробки цілей в умовах довгострокового планування (формальний, раціоналістичний процес) від стратегічного (і застосуванням широкого спектра формальних і неформальних методів).