Курсовая работа (т): Удосконалення стратегії підвищення ефективності управління конкурентоспроможністю підприємства

Специфіка стратегічного планування полягає в наступному:

• у стратегічному плануванні значну роль відіграють суб'єктивні ціннісні установки менеджера;

• загальний можливий діапазон альтернатив у стратегічному плануванні значно ширше, ніж в оперативному чи поточному (річному) плані робіт;

• стратегічне планування в більшому ступені характеризується невизначеністю (ризики в рамках стратегічного планування оцінити складніше);

• для стратегічного планування необхідна велика інформація про умови навколишнього середовища, у той час, як поточне планування в більшому ступені базується на внутрішньо фірмовому аналізі, а також на інформації про події, що здійснилися;

• стратегічне планування охоплює більш тривалий період, ніж оперативне і поточне;

• стратегічне планування звичайно охоплює підприємство в цілому і всі його активи, у той час , як поточне чи оперативне планування спрямоване на здійснення виконавських завдань нижчестоящими організаційними ланками;

• стратегічні плани структуруються звичайно в глобальному масштабі і містять, у порівнянні з іншими, менше деталей [8, с. 246-247].

Мета стратегічного планування - встановити певний порядок дій для підготовки ефективного функціонування конкурентоспроможного підприємства.

Головними перевагами стратегічного планування є:

§  зв'язок поточних рішень з майбутніми результатами, організоване осмислення рішень (усупереч спонтанному прийняттю) з прогнозуванням їхніх наслідків;

§  орієнтація на пошук альтернативних варіантів досягнення цілей, тобто допустимих цілей у межах визначених цілей та наявних обмежень;

§  визначення можливостей і загроз, сильних та слабких сторін діяльності підприємства, врахування їх при встановленні цілей і формулюванні стратегій для забезпечення впливу на ці аспекти вже сьогодні;

§  свідома підготовка майбутнього і до майбутнього;

§  розподіл відповідальності не лише між напрямками діяльності, а й між поточною та майбутньою діяльністю.

Головні недоліки практичного застосування системи стратегічного планування:

§  відсутність необхідної інформації для прийняття стратегічних рішень та розробки стратегічних планів; як наслідок, спостерігається низький рівень обґрунтованості планових документів;

§  відсутність альтернативних планів;

§  недостатнє використання науково-методичного арсеналу планування: сценаріїв і методів ситуаційного планування (застосування моделі типу «Що буде, якщо...») тощо;

§  слабо розвинена система поточного аналізу, контролю та коригування стратегічних планів;

§  догматична гіперболізація значення цифрових показників;

§  недосконала система стимулювання працівників, які беруть участь у розробці та виконанні стратегічних заходів;

§  недостатній рівень організаційного, соціально-психологічного та фінансового забезпечення стратегічного планування [4, с. 29-30].

Стратегічне планування - це систематизовані та більш-менш формалізовані зусилля всього підприємства, спрямовані на розробку та організацію виконання стратегічних планів, проектів і програм.

Стратегічний план має кілька «зрізів»:

«часовий» - передбачає існування довгострокових планів, проектів і програм (останні за термінами можуть бути більш або менш тривалими відносно загальної системи стратегічного планування); інструментами для виконання стратегічних планів є середньо - та короткострокові плани та бюджети.

«функціональний» - визначає напрямки та темпи розвитку (скорочення) окремих функціональних підсистем підприємства (маркетинг, виробництво тощо);

«ресурсний» - визначає потреби та можливості забезпечення окремими видами ресурсів певних виконавців для реалізації стратегічних дій;

«виконавчий» - вказує на коло залучених до виконання стратегічних заходів ланок і окремих виконавців, що дає змогу побудувати адресну систему стимулювання [12, с. 48 ].

Процес стратегічного планування посідає центральне місце в системі стратегічного менеджменту. Більшість західних і східних фірм використовують стратегічне планування для того, щоб змінити себе, вийти з безнадійних ситуацій, які сформувались зовні та в середині підприємства (рис. 1.2) [19, с.25-30 ].

Рис. 1.2. Процес планування стратегії

стратегія розвиток менеджмент планування

Встановлюючи стратегії, треба враховувати:

§  типи реакцій на зміни умов у зовнішньому середовищі (в попиті, рівні конкуренції, законодавстві тощо) - як загрозливих, так і сприятливих: захист проти негативного розвитку подій та сприяння реалізації позитивних тенденцій;

§  варіанти розподілу ресурсів між підрозділами, відділами та напрямками діяльності з метою найефективнішого їх використання при сприянні досягненню стратегічних цілей;

§  методи конкуренції в кожному з напрямків діяльності підприємства для забезпечення конкурентоспроможності підприємства та адекватної реакції на загрозу з боку конкурентів (у тому числі своєчасно «вийшовши» з тих сфер діяльності, де підприємство не має серйозних конкурентних переваг і де криється потенційна загроза виживанню);

§  варіанти нагромадження (втрати) необхідних внутрішніх можливостей підприємства для забезпечення конкурентоспроможності підприємства за рахунок більшої збалансованості окремих частин (підсистем) виробничого потенціалу як основи для досягнення синергії стратегічних напрямків діяльності. [26, с.67 ]

В таблиці 1.1 розглянемо послідовність розробки стратегічного плану підприємства.

Таблиця 1.1.

Послідовність розробки стратегічного плану підприємства [34, с.280 ].

Вироблення стратегії здійснюється на вищому рівні управління і заснована на рішенні вищеописаних задач. На цій стадії ухвалення рішення менеджеру необхідно оцінити альтернативні шляхи діяльності фірми і вибрати оптимальні варіанти для досягнення поставленої мети. На основі проведеного аналізу в процесі розробки стратегії відбувається формування стратегічного мислення шляхом обговорення і узгодження з управлінським лінійним апаратом концепції розвитку фірми в цілому, рекомендація нових стратегій розвитку, формулювання проектів цілей, підготовка директив для довгострокового планування, розробка стратегічних планів і їх контроль. Стратегічний менеджмент припускає, що фірма визначає свої ключові позиції на перспективу залежно від пріоритетності цілей. Перед фірмою стоять чотири основні стратегічні альтернативи: обмежене зростання, зростання, скорочення і поєднання цих стратегій. Також можуть бути використані і інші стратегії, наприклад максимізації прибутку, стратегія стабілізації та інші. Стратегії обмеженого зростання дотримуються більшість організації в розвинених країнах. Для нього характерне встановлення цілей від досягнутого, скоректованих об'єднань фірм в ніяк не зв'язаних галузях. Стратегія росту використовується у динамічно розвиваючих галузях, прийнято встановлювати щорічні цілі вищі від досягнутих. Найрідше керівники вибирають стратегію скорочення. У ній рівень переслідуваних цілей встановлюється нижче досягнутого у минулому. Для багатьох фірм скорочення може означати шлях раціоналізації і переорієнтації операцій. В цьому випадку можливі декілька варіантів:

§  ліквідація (повний розпродаж матеріальних запасів і активів організації);

§  відрахування зайвого (відділення фірмами деяких своїх підрозділів або видів діяльності);

§  скорочення і переорієнтація (скорочення частини своєї діяльності в спробі збільшити прибули).

До стратегії скорочення вдаються найчастіше у тому випадку, коли показники діяльності компанії продовжують погіршуватися, при економічному спаді або просто для порятунку організації. Стратегії поєднання всіх альтернатив будуть дотримуються крупні фірми, що активно діють в декількох галузях.

Визначивши певну стратегічну альтернативу, керівництво повинне звернутися до конкретної стратегії. Головна мета - вибір стратегічної альтернативи, яка максимально підвищить довгострокову ефективність організації. Для цього керівники повинні мати чітку, таку, що розділяється всіма концепцію фірми і її майбутнього.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СИСТЕМИ СТРАТЕГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ СТОВ «ЛІСНЕ»

2.1 Організаційно-економічна характеристика розвитку господарства

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Лісне» є підприємством, утвореним на підставі угоди громадян України шляхом об'єднання їх майнових, земельних сертифікатів, власних засобів і підприємницької діяльності в сільському господарстві з метою отримання прибутку.

Товариство створене в процесі реорганізації і є правонаступником КСП «Лутугинське» в обсягах частини майна, яке перейшло до нього унаслідок реорганізації даного КСП.

.01.2000 року протоколом загальних зборів КСП «Лутугинське» була запропонована схема і структура паювання, проведена інвентаризація основних засобів, був затверджений скоректований базовий пайовий фонд і скоректований індивідуальний майновий пай і затверджена схема структурного пайового фонду. Загальна сума майна отриманого від КСП «Лутугинське»:

·        оборотних коштів - 361,4 тис. грн.

·        основних засобів - 3654,6 тис. грн.

СТОВ «Лісне» розташоване в селі Лісне Лутугiнського району Луганської області на території Волнухинскоï сільської ради. Відстань до районного центру міста Лутугине складає 6 км., до обласного центру - міста Луганськ - 28 км.

Предметом діяльності Товариства є виробництво сільськогосподарської продукції, направлене на отримання максимального прибутку для учасників Товариства. Напрямок господарства зерно-м'ясо-молочне

У статуті передбачені такі види діяльності:

вирощування зернових, технічних культур, не віднесених до інших класів рослинництва;

овочівництво;

розведення великої рогатої худоби ;

розведення овець, кіз, коней;

розведення свиней;

розведення птахів;

розведення інших тварин і виробництво їх продукції.

Основними споживачами сільськогосподарської продукції господарства є:

–       Зерна -ВАТ «Луганськмлин»;

–       Молока - ТОВ «МТК», ТОВ «Молпромсервіс»;

–       М’яса - ЗАТ «Луганський м’ясокомбінат» та інші.

На території господарства проходять автодороги обласного призначення Георгиївка - Ровеньки і Лутугино - Краснодон, місцевого призначення під'їзд до села Ключове від автодороги Лутугино - Краснодон.

Територія господарства є єдиним комплексним масивом протяжністю з півночі на південь - 11,5 км. та з заходу на схід - 5,5 км.

В господарстві добре розвинута польова дорожня мережа ґрунтових доріг, що забезпечує надійний зв'язок сівозмінних масивів і полів сівозмін з господарськими центрами і тваринницькими фермами.

Для здійснення своєї господарської діяльності СТОВ «Лісне» використовує орендовані землі, які отримані у фізичних осіб - власників земельних паїв. Розглянемо склад, структуру і динаміку земельних ресурсів в СТОВ «Лісне» в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Склад, структура і динаміка земельних угідь в СТОВ «Лісне»

З проведених розрахунків видно, що у 2013 р площа земельних угідь СТОВ „Лісне” зменшилась на 100 га, або на 5,2 %, площа рілля зменшилась на 53 га, або на 4,9 %, площа пасовищ зменшилась на 47 га, або 5,6 %. Це зменшення площ пов’язано з тим, що власники земельних паїв передали землю в оренду іншим орендарям.

Аналізуючи структуру земельних угідь треба зазначити, що вона теж змінилась - питома вага ріллі збільшилась на 18%, а питома вага пасовищ напроти зменшилася на 18%.

Управління СТОВ «Лісне» здійснюється відповідно до таких документів: положення про внутрішньогосподарські підрозділи і служби, документами, що регламентують управлінську діяльність, а також правилами внутрішньогосподарського розпорядку та штатним розкладом. Відповідно до законодавства підприємство самостійно встановлює форми, системи і розміри оплати праці, а також види трудових виплат. Тому на підприємстві розроблені положення про оплату праці і штатний розклад.

Розглянемо структуру управління на рисунку 2.1. Також дуже важливим є врахування організаційно - виробничої структури підприємства, тому доцільним є її розгляд на рисунку 2.2

Рисунок 2.1. Структура управління СТОВ «Лісне

Рис. 2.2.Організаційно-виробнича структура підприємства

Спеціалізація відображає якісну сторону суспільного розподілу праці та дає можливість визначити, виробництво яких саме видів продукції є найбільш вагомим на даній території. Ця форма дає можливість зосередити виробництво конкретних видів продукції на окремих територіях і підприємствах, і отримати за допомогою цього найкращий результат господарської діяльності.

Отже, основним показником, що характеризує спеціалізацію господарства, є склад і структура реалізованої товарної продукції та її питома вага.

Для визначення спеціалізації, проаналізуємо дані за останні 3 роки по виробництву товарної продукції в таблиці 2.2.

Узагальнюючим показником, що характеризує рівень спеціалізації і дає можливість порівняти його з рівнем минулих років, є коефіцієнт спеціалізації, який визначається по формулі:

Кс=100/∑р*(2і-1),

де Кс - коефіцієнт спеціалізації;

∑р - питома вага конкретного виду продукції в загальній сумі виручки, %;

і - порядковий номер товарної продукції у ранжованому ряді до питомої ваги грошових надходжень від реалізації.

Таблиця 2.2

Склад, структура та динаміка товарної продукції в СТОВ «Лісне»