Материал: Kriminalne_pravo_praktikum

Кримінальне право України. Практикум

3.2.Щодо спiввiдношення бандитизму з iншими злочинами, якi вчиняються бандою, – див. п. 26 названої вище постанови.

3.3.Щодо квалiфiкацiї бандитизму за сукупнiстю зi злочином, передбаченим ст. 262 КК, – див. абзац 2 п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про викрадення та iнше незаконне поводження зi зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» вiд 26 квітня 2002 р. № 3.

3.4.Щодо квалiфiкацiї умисного вбивства Шумова за п.п. 6, 12

ч.2 ст. 115 КК, а також за сукупнiстю зi злочином, передбаченим ст. 262 КК, – див. абзац 3 п. 10 та абзац 4 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» вiд 7 лютого 2003 р. № 2.

3.5.Щодо квалiфiкацiї зґвалтування i наступного умисного вбивства Зiнькевич за сукупнiстю злочинiв – див. абзац 3 п. 14 названої вище постанови вiд 7 лютого 2003 р. № 2.

3.6.Щодо квалiфiкацiї умисного вбивства Зiнькевич за п.п. 2, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК, а також щодо остаточної квалiфiкацiї двох умисних вбивств за обтяжуючих обставин – див. вiдповiдно п.п. 6, 16, 17 постанови вiд 7 лютого 2003 № 2.

3.7.Щодо iнкримiнування суб’єктам квалiфiкуючих ознак зґвалтування «групою осiб» та «малолiтньої» – див. абзаци 1, 2 п. 9 та п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» вiд 30 травня 2008 р. № 5.

4. Обґрунтування кримiнально-правової квалiфiкацiї з позицiй теорiї кримiнального права.

4.1. Бандитизм – так званий складений злочин, тому спiввiдношення його юридичного складу з юридичними складами iнших злочинiв, якi вчиняються при створеннi банди та пiд час здiйснення нею нападiв, вирiшується в межах конкуренцiї частин i цiлого. В даному разi дiє, зокрема, таке правило: оскільки видові ознаки нападів у ст. 257 КК не визначені, такі напади,вчинені в межах бандитизму, повинні отримувати окрему кваліфікацію (цей підхід поділяє і Пленум Верховного Суду України).

Саме це правило зумовлює квалiфiкацiю за сукупнiстю з бандитизмом обох умисних вбивств за обтяжуючих обставин, розбоїв, пе-

Глава 4. Методичні рекомендації щодо розв’язання задач

редбачених ч. 4 ст. 187 КК, розбою з метою викрадення вогнепальної зброї та боєприпасiв до неї за обтяжуючих обставин.

Водночас незаконне зберігання та носіння вогнепальної зброї учасниками банди відповідно до плану її діяльності охоплюється ознакою «озброєності» банди у складі бандитизму і окремої (додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 263 КК не потребує (див. абзац 2 п. 21 постанови від 23 грудня 2005 р. №13).

4.2.Конкуренцiя частин i цiлого має мiсце також при квалiфiкацiї умисного вбивства Шумова в процесi розбою з метою викрадення вогнепальної зброї та боєприпасiв до неї та при квалiфiкацiї звалтування, що супроводжувалося погрозою вбивством. При цьому в першому випадку така конкуренцiя «перетворюється» у сукупнiсть злочинiв,

вдругому юридичний склад зґвалтування («цiле») охоплює погрозу вбивством («частину») i вона не дiстає самостiйної квалiфiкацiї.

4.3.При квалiфiкацiї розбою з метою викрадення вогнепальної зброї та боєприпасiв до неї виникає конкуренцiя загальної (ч. 4 ст. 187 КК) та спецiальної (ч. 3 ст. 262 КК) кримiнально-правових норм. Прiоритет має спецiальна норма.

4.4.При кваліфікації розбоїв має місце так звана конкуренція юридичних складів злочину одного виду з обтяжуючими та особливо обтяжуючими обставинами (конкуренція кваліфікованого (ч. 2 ст. 187 КК) та особливо кваліфікованого (ч. 4 ст. 187 КК) складів злочину. В цьому разі у формулі кваліфікації злочинів відображається лише особливо кваліфікований склад (ч. 4 ст. 187 КК), а в юридичному формулюванні обвинувачення вказуються всі обтяжуючі та особливо обтяжуючі обставини.

4.5.Як було зазначено в п. 2.2. рiшення, всi злочини, що iнкримiнуються суб’єктам, за винятком зґвалтування,вчиненi органiзованою групою. Ця обставина має своє безпосереднє вiдображення при квалiфiкацiї бандитизму (де вона є однiєю з форм банди), розбоїв (ч. 4 ст. 187 КК) та розбою з метою викрадення вогнепальної зброї і боєприпасів до неї (ч. 3 ст. 262 КК) – в двох останніх випадках суб’єктам iнкримiнується кваліфікуюча ознака – вчинення відповідних злочинів «органiзованою групою».

Юридичнi склади iнших злочинiв, iнкримiнованих суб’єктам, не передбачають їх вчинення органiзованою групою як квалiфiкуючу ознаку (обтяжуючу обставину). Тому при квалiфiкацiї обох умисних вбивств суб’єктам інкримінується квалiфiкуюча ознака «за попереднiм зговором групою осiб».

Кримінальне право України. Практикум

При квалiфiкацiї зґвалтування – відповідно до умов задачі – суб’єктам інкримінується квалiфiкуюча ознака «групою осiб».

4.6. Два вчиненi суб’єктами умиснi вбивства за обтяжуючих обставин, хоч «набiр» цих обтяжуючих обставин у кожного з них рiзний, утворюють не сукупнiсть, а повторнiсть злочинiв, що відповідають одному і тому самому юридичному складу злочину. Тому в остаточнiй квалiфiкацiї умиснi вбивства вiдображенi одним юридичним складом злочину, який включає тi пункти ч. 2 ст. 115 КК, якi передбачають усi обтяжуючi обставини обох умисних вбивств, у тому числi п. 13, який вказує на їх повторнiсть.

5.Формула кримiнально-правової квалiфiкацiї (квалiфiкацiї злочинiв). Дiї Петрунi, Чекаліна та Щекальова необхідно квалiфiкувати за сукупнiстю злочинiв, передбачених ст. 257; ч. 3 ст. 262; ч. 4 ст. 187; ч. 4 ст. 152; п.п. 2, 6, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

6.Юридичне формулювання обвинувачення.

Петруня Чекалін та Щекальов вчинили: органiзацiю озброєної банди з метою нападу на окремих осiб, участь у такiй бандi та участь у вчинюваному нею нападi (ст. 257 КК); розбій з метою викрадення вогнепальної зброї, бойових припасiв до неї, вчинений організованою групою (ч. 3 ст. 262 КК); напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя особи, яка зазнала нападу, – розбій, вчинений особою, яка раніше вчинила розбій, вчинений організованою групою (ч. 4 ст. 187 КК); статевi зносини з погрозою застосування фізичного насильства

– зґвалтування, вчинене групою осiб щодо малолiтньої (ч. 4 ст. 152 КК); умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині – умисне вбивство малолітньої дитини, з корисливих мотивiв, вчинене з метою приховати iнший злочин, за попередньою змовою групою осіб, особою, яка ранiше вчинила умисне вбивство (пункти 2, 6, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК).

Додатки

ДОДАТКИ

ДОДАТОК 1

КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЯВИЩЕ: ОСНОВНІ

ЮРИДИЧНІ АСПЕКТИ

Словосполучення «кваліфікація злочинів (злочину)» досить часто вживається в кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві України (див., наприклад, ст. 35 КК України, ч. 2 ст. 114 КПК України), широко використовується в навчальній та науковій юридичній літературі. При цьому, однак, можна констатувати: а) законодавче (нормативне) визначення поняття «кваліфікація злочинів» відсутнє; б) не вироблено конкретних і однозначних орієнтирів, які розкривають значення словосполучення «кваліфікація злочинів» правозастосовною практикою України; в) в теорії кримінального права та науці кримінально-процесуального права кваліфікація злочинів як певне соціально-правове явище розуміється по-різному, а численні теоретичні визначення відповідного поняття, залишаючись дискусійними, відрізняються одне від одного цілим рядом істотних ознак.

Очевидно, що теоретичні визначення поняття «кваліфікація злочинів» повинні ґрунтуватись на більш-менш докладній характеристиці того явища, яке це поняття – за допомогою відповідних слів

– відображає. Однак з огляду на досить складну соціально-правову природу кваліфікації злочинів як відносно самостійного явища передувати такій характеристиці, на наш погляд, мають декілька попередніх зауважень.

Попередні зауваження. Окремі з цих зауважень носять очевидний «аксіоматичний» характер, деякі мають вигляд певних застережень, є серед них і такі, що можуть сприйматися як проблемні. У будь-якому разі – принаймні в межах цієї статті – наведені нижче зауваження виступають своє рідними вихідними положеннями («загальними засадами»), без урахування яких подальша юридична характеристика кваліфікації злочинів буде неповною або некоректною.

1. В межах словосполучення «кваліфікація злочинів» останнє слово традиційно вживається в множині. Між тим явище, яке цим словосполученням позначається, включає в себе як кваліфікацію кількох, так і кваліфікацію одного (одиничного) злочину. Тому, якщо

Кримінальне право України. Практикум

прямо не зазначено або з контексту не випливає інше розуміння, слід виходити з того, що словосполучення «кваліфікація злочинів» та «кваліфікація злочину», а також похідні від них словосполучення в законодавстві, в документах правозастосовної практики, в навчальній та науковій літературі позначають одне і те ж явище і мають розглядатися як синоніми.

2.Буквальне (без урахування правового змісту) сприйняття зв’язку між словами у словосполученні «кваліфікація злочинів» може створити враження, що предметом кваліфікації є один або декілька злочинів, а сама кваліфікація полягає у визначенні його (їх) «видової належності». Насправді ж злочинність діяння визначається

вмежах кваліфікації і її предметом, як буде показано далі, виступає не «апріорний» злочин, а інформація про певне поєднання реальних або умовних юридичних фактів. По суті, з правової точки зору словосполучення «кваліфікація злочинів» містить елемент некоректності, однак, враховуючи його сталість і «традиційність», таку некоректність можна розглядати як певну умовність.

3.Явище, що позначається словосполученням «кваліфікація злочинів», включає в себе перш за все процес певної розумової діяльності суб’єкта – специфічної оціночно-пізнавальної діяльності людини. Кінцевий етап такої діяльності приводить до конкретного її результату. Цей результат певним чином об’єктивізується (проголошується, викладається в письмовій формі) і тим самим стає – поряд з власне діяльністю – відносно самостійною складовою розглядуваного явища. Необхідно відмітити, що в навчальній та науковій літературі словосполучення «кваліфікація злочинів» у більшості випадків охоплює обидві складові цього явища, а в законодавстві та правозастосовній практиці воно та похідні від нього словосполучення позначають переважно об’єктивізований результат зазначеної оціночно-пізнавальної діяльності суб’єкта.

4.Будучи компонентом соціально-правової дійсності, кваліфікація злочинів має свою внутрішню та зовнішню сторони. Внутрішню сторону кваліфікації злочинів утворює власне специфічна оціночнопізнавальна діяльність людини, а зовнішню – характер та зміст взаємодії такої діяльності та її об’єктивізованого результату з іншими компонентами соціально-правової дійсності. Внутрішня сторона кваліфікації злочинів в принципі повинна мати однотипний зміст – незалежно від будь-яких «зовнішніх» чинників, зокрема, статусу її суб’єктів. Зовнішня сторона кваліфікації злочинів проявляється у

Додатки

певних соціально значущих її наслідках, які можуть носити, зокрема, правовий, етичний, теоретичний, інформаційний характер.

5. Як складне соціально-правове явище кваліфікація злочинів має певний філософський, логічний, психологічний та власне правовий (перш за все кримінально-правовий) зміст. Зрозуміло, що в навчальній та науковій юридичній літературі досліджується переважно правовий зміст кваліфікації злочинів, хоча в окремих джерелах розглядаються і деякі її філософські, логічні та психологічні аспекти1. При цьому переважна більшість дискусій між науковцями, які досліджують правовий зміст кваліфікації злочинів, зумовлена тим, що одні з них визначають такий зміст лише її внутрішньої сторони, а інші при його визначенні враховують як внутрішню, так і певні прояви зовнішньої сторони кваліфікації злочинів (переважно її кримінальноправове та (або) кримінально-процесуальне значення).

З урахуванням зазначеного подальша юридична характеристика кваліфікації злочинів має бути здійснена у певній послідовності. Спочатку необхідно визначити правовий зміст внутрішньої сторони кваліфікації злочинів. Потім виокремити ті прояви її зовнішньої сторони, які мають власний відносно самостійний правовий зміст. Необхідні уточнення такого змісту у найбільш значущих проявах зовнішньої сторони кваліфікації злочинів та його поєднання з правовим змістом її внутрішньої сторони будуть завершальним етапом юридичної характеристики цього явища. Така характеристика в свою чергу дозволить сформулювати визначення відповідних понять – тих, що відображають внутрішню сторону кваліфікації злочинів та найбільш значущі прояви її зовнішньої сторони.

Юридична характеристика кваліфікації злочинів. Визначення правового змісту кваліфікації злочинів, зокрема, передбачає: а) встановлення тих правових явищ, проявом чи частиною яких вона є; б) виділення тих їх істотних характеристик, які розкривають юридичну природу кваліфікації злочинів; в) з’ясування специфічних особливостей кваліфікації злочинів, які відрізняють її від суміжних правових явищ. Вирішення цих завдань може бути здійснене як на рівні загальної теорії права, так і на рівні науки кримінального права. Наведені нижче положення є результатом узагальнень, що поєднують обидва підходи.

1 Див., наприклад: Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М., 1972. – С. 196–226. Наумов А.В., Новиченко А.С. Законы логики при квалификации преступлений. – М., 1978. – С.69–103.

Кримінальне право України. Практикум

1.Кваліфікація злочинів – різновид юридичної (правової) кваліфікації. Остання у найбільш загальному її розумінні являє собою визначення тих правових орієнтирів, які є необхідними для вирішення конкретної фактичної ситуації (реальної або умовної).

2.Кваліфікація злочинів є тим різновидом юридичної кваліфікації, в якому втілюється перш за все так званий нормативний тип правового регулювання. Для нього характерні правові орієнтири, що містять типові (узагальнені) характеристики, і при вирішенні відповідної фактичної ситуації (на певному етапі її вирішення) встановлюється її відповідність саме таким характеристикам, а індивідуальні особливості ситуації до певної міри ігноруються. В цьому плані правові орієнтири, створені законодавцем для кваліфікації злочинів, принципово відрізняються від правових орієнтирів, створених, наприклад, для призначення покарання. Останні дозволяють при вирішенні конкретної фактичної ситуації максимально повно врахувати її індивідуальні особливості і тим самим забезпечують реалізацію так званого індивідуального піднормативного типу правового регулювання.

3.Кваліфікація злочинів є основним, але не єдиним різновидом кримінально-правової кваліфікації. Іншими різновидами кримінально-правової кваліфікації є, зокрема, кваліфікація суспільно небезпечного діяння (активності) неосудної особи, кваліфікація суспільно небезпечного діяння особи, що не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, кваліфікація поведінки особи як незлочинної за наявності обставин, що виключають злочинність діяння1.

4.Як і деякі інші різновиди кримінально-правової кваліфікації кваліфікація злочинів має специфічний предмет і особливі правові орієнтири. Специфічним предметом кваліфікації злочинів є інформаційно-оціночна модель конкретної фактичної ситуації – певного поєднання конкретних фактичних обставин (юридичних фактів). Основним юридичним фактом в межах такої моделі виступає поведінка (діяння) особи, яка системно поєднана з іншими обставинами. Особливим правовим орієнтиром кваліфікації злочинів є юридичний склад злочину – окремий різновид юридичної конструкції в кримінальному праві.

5.Специфічний зміст кваліфікації злочинів як особливого різновиду оціночно-пізнавальної діяльності людини, який відрізняє її

1 Більшість з таких визначень наведена у статті П.П. Андрушка – див. Андрушко П. Кваліфікація злочинів: поняття та види // Вісник прокуратури. – 2003. – № 12. – С. 48–55.

Додатки

від інших різновидів правової, в тому числі кримінально-правової, кваліфікації, утворюють такі її характеристики: а) на першому етапі такої діяльності відбувається зіставлення «створеної» її суб’єктом інформаційно-оціночної моделі фактичних обставин з юридичними складами злочину (злочинів); б) на другому етапі суб’єкт здійснює вибір того юридичного складу злочину, який, на його думку, є найбільш точним, повним і конкретним правовим орієнтиром щодо відповідної моделі фактичних обставин; при сукупності злочинів таких юридичних складів може бути декілька; в) на третьому – завершальному – етапі висновок про відповідність моделі фактичних обставин певному юридичному складу злочину (кільком юридичним складам) фіксується суб’єктом кваліфікації у особливих – «символічній» та змістовній – формах; тим самим одержується конкретний результат кваліфікації злочинів.

6.Зроблений суб’єктом кваліфікації висновок про відповідність конкретної моделі фактичних обставин певному юридичному складу злочину означає, що поведінка (діяння) особи як основний юридичний факт в межах цієї моделі визнається злочином певного виду, передбаченим Особливою часиною КК, або окремим різновидом такого злочину. Тим самим вирішується питання і про злочинність діяння

вцілому («взагалі»), тобто поведінка особи визнається злочином і в його загальному («родовому») розумінні, передбаченому ч. 1 ст. 11 КК. Іншим чином – поза межами кваліфікації злочинів – питання про злочинність діяння, якщо воно поставлене в правовому сенсі, вирішене бути не може.

7.Як уже зазначалось, зовнішня сторона кваліфікації злочинів може мати різне значення, в тому числі правове. Останнє наявне тоді, коли відповідна оціночно-пізнавальна діяльність та (або) її об’єктивізований результат пов’язані з реалізацією певних правовідносин і набувають у зв’язку з цим окремого («зовнішнього») правового змісту. За таким змістом необхідно розрізняти кваліфікацію злочинів як: а) юридично значущу дію; б) юридичну дію суб’єкта, уповноваженого на її проведення; в) юридичну дію уповноваженого суб’єкта, яка має кримінально-процесуальний характер; г) юридичну дію уповноваженого суб’єкта, яка має кримінально-правовий характер.

8.Кваліфікація злочинів як юридично значуща дія має найбільш загальний «зовнішній» правовий зміст. Такою дією є будь-який різновид кваліфікації злочинів, об’єктивізований результат якого тягне (може потягти) будь-які правові наслідки.

Кримінальне право України. Практикум

9.Більш конкретний «зовнішній» правовий зміст має кваліфікація злочинів як юридична дія суб’єкта, уповноваженого на її проведення. Такою дією може бути визнаний окремий різновид кваліфікації злочинів, якщо він здійснюється на підставі застосування норм певної галузі права, якими: а) прямо передбачена відповідна оціночно-пізнавальна діяльність та її об’єктивізований результат; б) конкретно вказані суб’єкти, які мають повноваження на проведення такої діяльності, а також та форма, в якій об’єктивізується її результат; в) визначенні зв’язки кваліфікації злочинів з іншими видами діяльності суб’єкта в межах його повноважень; г) встановлені конкретні правові наслідки, які зумовлює об’єктивізований результат кваліфікації злочинів.

10.Окремим різновидом кваліфікації злочинів як юридичної дії суб’єкта, уповноваженого на її проведення, є той, що має кримінально- процесуальний характер. Такий різновид наявний, якщо зазначені вище особливості його «зовнішнього» правового змісту передбачені нормами кримінально-процесуального права.

11.Найбільш конкретного і, очевидно, найбільш значущого «зовнішнього» правового змісту набуває кваліфікація злочинів як юридична дія уповноваженого суб’єкта, що має кримінально-правовий характер. Це зумовлено тим, що: а) конкретизуються окремі її кримінально-процесуальні особливості; зокрема, коло суб’єктів кваліфікації злочинів обмежується лише судом, а форма об’єктивізації

їїрезультату – обвинувальним вироком; б) виникають певні кримі- нально-правові наслідки кваліфікації злочинів; зокрема, після набрання обвинувальним вироком законної сили поведінка (діяння) особи офіційно від імені держави визнається злочином (кількома злочинами), а сама особа – злочинцем.

Викладене дає можливість запропонувати визначення тих понять, які сприяють цілісному розумінню кваліфікації злочинів як складного правового явища, що має єдину внутрішню основу (сторону) і різні зовнішні прояви.

Визначення окремих понять, що розкривають правовий зміст кваліфікації злочинів. Першим з таких понять є те, що фіксує конкретний правовий зміст кваліфікації злочинів як специфічної оціночно-пізнавальної діяльності людини.

Кваліфікація злочинів як специфічна оціночно-пізнавальна діяльність людини – це різновид розумової діяльності, в процесі якої на підставі зіставлення конкретної моделі фактичних обставин з юридичними складами злочинів (злочину) робиться висновок про

Додатки

відповідність даної моделі одному чи кільком з цих юридичних складів і здійснюється фіксація такого висновку у особливих формах, які виступають кінцевим результатом даної діяльності.

Як уже відмічалось, така специфічна оціночно-пізнавальна діяльність утворює внутрішню сторону кваліфікації злочинів і в принципі має бути однотипною за своїм правовим змістом незалежно від будь-яких «зовнішніх» чинників. Тому до наступних визначень відповідних понять правовий зміст внутрішньої сторони кваліфікації злочинів буде включатися у «згорнутому» або скороченому вигляді.

Наступне поняття – кваліфікація злочинів як юридично значуща дія – поєднує правовий зміст внутрішньої сторони кваліфікації злочинів з правовим змістом тих її зовнішніх проявів, в яких такий зміст наявний.

Кваліфікація злочинів як юридично значуща дія – це різновид кваліфікації злочинів, в якому об’єктивізований результат її внутрішньої сторони тягне (може потягти) певні правові наслідки.

З урахуванням виділених вище характеристик «зовнішнього» правового змісту кваліфікації злочинів як юридичної дії, суб’єкта, уповноваженого на її проведення, можна запропонувати наступне визначення поняття, що її виражає.

Кваліфікація злочинів як юридична дія суб’єкта, уповноваженого на її проведення, – це різновид кваліфікації злочинів, який здійснюється певним суб’єктом в процесі застосування правових норм, що прямо передбачають таку кваліфікацію як складову його повноважень і пов’язують з її об’єктивізованим результатом конкретні правові наслідки.

Наведене вище визначення є орієнтиром для визначення поняття, яке відображає особливий різновид кваліфікації злочинів як юридичної дії уповноваженого суб’єкта, що має більш конкретний –

кримінально-процесуальний характер (зміст).

Кваліфікація злочинів як юридична дія уповноваженого суб’єкта, що має кримінально-процесуальний характер, – це різновид кваліфікації злочинів, який здійснюється суб’єктом в процесі застосування норм КПК України, що прямо передбачають таку кваліфікацію як складову повноважень суб’єкта і пов’язують з її об’єктивізованим результатом конкретні кримінально-процесуальні наслідки.

Останнє поняття, яке потребує визначення, – кваліфікація злочинів як юридична дія уповноваженого суб’єкта, що має кримінально- правовий характер. З урахуванням всіх особливостей «зовнішнього»