Материал: Kriminalne_pravo_praktikum

Кримінальне право України. Практикум

правового змісту відповідного різновиду кваліфікації злочинів це поняття може бути визначене таким чином.

Кваліфікація злочинів як юридична дія уповноваженого суб’єкта, що має кримінально-правовий характер, – різновид кваліфікації злочинів, який здійснюється судом в межах кримінального судочинства, а її результат, об’єктивізований в обвинувальному вироку, є певним етапом застосування кримінально-правових норм і після набрання таким вироком законної сили тягне конкретні кримінально-правові наслідки.

ДОДАТОК 2

ФОРМИ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА, ОСНОВНІ ПРАВИЛА СКЛАДАННЯ, ТИПОВІ РІЗНОВИДИ

В статті, опублікованій в першому випуску «Альманаху кримінального права» і присвяченій основним юридичним аспектам кваліфікації злочинів, зокрема, відмічалось: зроблений суб’єктом в межах кваліфікації злочинів висновок про відповідність певної моделі фактичних обставин одному чи кільком юридичним складам злочину обов’язково має набути якихось «зовнішніх» форм. Такі форми необхідні перш за все для того, щоб цей висновок міг бути сприйнятий іншими суб’єктами. Крім того, якщо кваліфікація злочинів має правове значення, саме з її «зовнішніми» формами пов’язуються різноманітні правові, в тому числі і кримінально-правові, наслідки.

Які ж саме форми кваліфікації злочинів виділяються в теорії кримінального права і використовуються в правозастосовній практиці України? Який кримінально-правовий зміст кожної з цих форм та за якими правилами вони створюються (складаються)? В які типові різновиди можна об’єднати конкретні варіанти відповідних форм кваліфікації злочинів? Спроба відповісти на ці та деякі інші питання зроблена в даній статті.

Виділення окремих форм кваліфікації злочинів. Загальним, хоча в значній мірі спрощеним орієнтиром для виділення «зовнішніх» форм кваліфікації злочинів є положення п. 2 ч. 1 ст. 324 Кримінальнопроцесуального кодексу України (в подальшому – КПК України). Серед питань, що вирішуються судом при постановленні вироку, зазначений пункт передбачає наступні: чи має інкриміноване підсудному діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений?

Додатки

Очевидно, що позитивна відповідь на перше питання має супроводжуватися певною конкретизацією: суд повинен визначити і зафіксувати у вироку певні ознаки (характеристики) того юридичного складу злочину, якому відповідає інкриміноване підсудному діяння і який він обрав як найбільш точний правовий орієнтир щодо цього діяння. Такі ознаки – у своїй сукупності – повинні відобразити специфічний зміст відповідного юридичного складу злочину, з яким (змістом) кореспондує діяння та деякі інші фактичні обставини. Тим самим буде зафіксована юридична (кримінально-правова) специфіка того діяння (злочину), що інкримінується підсудному, і поряд з фактичною стороною обвинувачення, в якій знайде відображення інформаційнооціночна модель фактичних обставин, з’явиться так зване юридичне формулювання обвинувачення. Саме юридичне формулювання обвинувачення і виступає змістовною формою кваліфікації злочинів.

Відповідь на друге з передбачених п. 2 ч. 1 ст. 324 КПК України питань має «символічний» (знаковий) характер. По суті, мова йде про складання (створення) своє рідної формули кваліфікації злочинів, що за допомогою певних символів (знаків) несе інформацію про той юридичний склад злочину, який суд обрав як найбільш точний правовий орієнтир щодо інкримінованого підсудному діяння. З буквального розуміння п. 2 ч. 1 ст. 324 КПК України випливає, що таким символом (знаком) виступає посилання на статтю кримінального закону, яка передбачає відповідний вид злочину, – статтю Особливої частини Кримінального кодексу України (в подальшому – КК, КК України). Насправді ж обмежитись у формулі кваліфікації злочинів посиланням лише на таку статтю в більшості випадків недостатньо. Поперше, більшість статей Особливої частини КК складається з кількох частин, що «представляють» окремі юридичні склади злочину певного виду і мають самостійні санкції. По-друге, незакінчений злочин та злочин, що вчинюється організатором, підбурювачем та пособником, відповідають так званим «особливим» юридичним складам злочину, і ця «особливість» передбачає при їх кваліфікації посилання не лише на відповідну статтю Особливої частини КК, а і на відповідні частини статей 14, 15, 27 КК (див. ст. 16, ч. 2 ст. 29 КК). По-третє, ч. 2 ст. 115 КК містить окремі пункти, що передбачають різні обтяжуючі обставини умисного вбивства, і юридичний склад такого вбивства при його кваліфікації не може бути представлений без посилання на відповідні пункти зазначеної статті. Таким чином, символами формули кваліфікації злочинів виступають посилання на відповідну статтю, частину, пункт статті Особливої частини КК, а в окремих випадках – і на відпо-

Кримінальне право України. Практикум

відні частини окремих статей Загальної частини КК. Сама ж формула є самостійною символічною формою кваліфікації злочинів.

Важливо підкреслити: з урахуванням висновку про те, що внутрішня сторона кваліфікації злочинів є однотипною у всіх її зовнішніх проявах (різновидах)1, виділені форми кваліфікації злочинів

– символічна і змістовна – мають розглядатись як універсальні. Це означає, що формула кваліфікації злочинів і юридичне формулювання обвинувачення повинні створюватись (складатись) за одними і тими ж правилами при здійсненні будь-якого різновиду кваліфікації злочинів, а не лише того, що здійснюється судом і має кримінальноправове значення.

Формула кваліфікації злочинів. Як символічна форма кваліфікації злочинів її формула (в подальшому – ФК) має дві істотні характеристики: а) внутрішній кримінально-правовий зміст; б) зовнішні засоби його виразу («об’єктивізації»). В свою чергу кожна з цих характеристик, а також зв’язок між ними обумовлюють специфічні правила складання (створення) ФК. Такі правила можна певним чином систематизувати, виділивши серед них: а) правила спеціально- юридичного характеру, що забезпечують коректне відображення внутрішнього кримінально-правового змісту ФК її зовнішніми засобами; б) правила техніко-юридичного характеру, що забезпечують оптимальне використання певних символів як зовнішніх засобів ФК. Крім того з урахуванням особливостей фіксації у КК України окремих нормативних складових (частин) відповідних юридичних складів злочинів, а також особливостей кваліфікації окремих форм множинності злочинів можна виділити типові різновиди ФК.

Внутрішній кримінально-правовий зміст ФК становить інформація про конкретний юридичний склад злочину (інколи – про декілька таких складів), який обраний суб’єктом кваліфікації як найбільш точний правовий орієнтир щодо відповідної інформаційно-оціночної моделі фактичних обставин. У ФК ця інформація може бути представлена різними символами, однак її сутність залишається незмінною і завжди може бути «розшифрована» тими суб’єктами, які розуміють значення таких символів.

Зазначенерозуміннявнутрішньогокримінально-правовогозмісту ФК виступає тим орієнтиром, який дозволяє сформулювати декілька найбільш загальних правил спеціально-юридичного характеру щодо

їїскладання (створення). До цих правил, перш за все, можна віднести

1 Див., наприклад: Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М., 1972. – С. 196–226. Наумов А.В., Новиченко А.С. Законы логики при квалификации преступлений. – М., 1978. – С.69–103.

Додатки

наступні: 1) до ФК не повинні включатись ті символи, які представляють положення кримінального права, що за своєю природою «не входять» до юридичного складу злочину як специфічної нормативної юридичної конструкції; у ФК, зокрема, не повинні мати місце посилання на статті 17, 21, 31, 32 – 34, відповідні пункти ч. 1 ст. 66 та (або) ч. 1 ст. 67 КК; 2) до ФК не повинні включатись ті символи, які представляють положення кримінального права, що «не входять» до конкретного юридичного складу злочину, обраного суб’єктом кваліфікації як відповідний правовий орієнтир; наприклад, при кваліфікації збирання з метою передачі іноземній державі відомостей, що становлять державну таємницю, вчиненого за попередньою змовою групою осіб без громадянства, ФК не повинна містити посилання на ч. 2 ст. 28 КК, оскільки законодавець не надав останній обставині «статусу» ознаки юридичного складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 114 КК; 3) до ФК обов’язково мають включатись ті символи, які представляють положення кримінального права, без яких юридичного складу злочину як специфічної нормативної юридичної конструкції бути не може; в даному разі такими символами виступають посилання у ФК на відповідну статтю або частину статті Особливої частини КК, що представляє так звану специфічну частину юридичного складу злочину певного виду чи окремого його різновиду; 4) до ФК обов’язково мають включатись ті символи, які представляють положення кримінального права, що відображають специфіку так званих особливих юридичних складів злочину, якщо саме такий склад обраний суб’єктом кваліфікації як відповідний правовий орієнтир; як уже зазначалось, цими символами виступають, зокрема, посилання на конкретні частини статей 14, 15, 27 КК.

При відображенні у ФК інформації про конкретний юридичний склад злочину, обраний суб’єктом кваліфікації як найбільш точний правовий орієнтир, необхідно вирішити ще одне питання: до ФК мають включатись всі символи, що представляють відповідні положення кримінального права, які «входять» до зазначеного юридичного складу злочину, чи лише окремі з таких символів? Беручи до уваги деякі положення КК (див., зокрема, ст. 16, ч.ч. 1, 2 ст. 29) та враховуючи сталі тенденції правозастосовної практики України, можна відповісти на поставлене питання таким чином: до ФК необхідно включати лише ті символи, які представляють положення кримінального права, що характеризують специфіку (особливий зміст) відповідного юридичного складу злочину. Конкретизуючи такий підхід, можна

Кримінальне право України. Практикум

сформулювати ще декілька загальних правил спеціально-юридичного характеру щодо складання ФК:

1)до ФК не повинні включатись ті символи, які представляють положення кримінального права, що характеризують загальні ознаки суб’єкта злочину (вік, осудність) та форми вини (умисел і його види, необережність та її види); це означає, що у ФК не потрібно робити посилання на відповідні частини статей 18, 19, 20, 22, 24, 25 КК;

2)при складанні ФК щодо замаху на злочин необхідно робити посилання на ч. 2 або ч. 3 ст. 15 КК; посилання у ФК на ст. 15 КК «в цілому» або на ч. 1 ст. 15 КК є некоректним, оскільки, передбачивши види замаху на злочин – закінчений та незакінчений, КК саме з конкретним його видом пов’язує специфіку юридичної конструкції цієї стадії незакінченого злочину;

3)при кваліфікації одиничного злочину у ФК повинно бути посилання лише на одну частину відповідної статті Особливої частини КК

–в тому числі і тоді, коли суб’єкту злочину інкриміновано декілька обтяжуючих обставин, передбачених різними частинами такої статті; в цьому разі правозастосовна практика України дотримується підходу, відповідно до якого у ФК має бути відображений той юридичний склад злочину, особливий зміст якого передбачає найбільш обтяжуючу обставину (іншими словами – у ФК вказується та частина статті Особливої частини КК, яка передбачає найбільш сувору санкцію)1.

З урахуванням особливостей змісту окремих кримінальноправових ситуацій можуть бути сформульовані і деякі конкретні правила спеціально-юридичного характеру щодо складання ФК. Такі правила визначають, зокрема, особливості складання ФК при кваліфікації умисного вбивства при обтяжуючих обставинах; повторності тотожних злочинів, що відповідають одному юридичному складу злочину; співучасті у злочині, яка відповідає ознакам кількох видів співучасників.

Зовнішні засоби ФК – це певні символи (знаки), що представляють ті положення кримінального права, які утворюють особливий зміст юридичного складу злочину, обраного суб’єктом кваліфікації як правовий орієнтир. В даному разі «представництво» здійснюється шляхом символічного відображення у ФК тих складових (компонентів) відповідних джерел кримінального права України, в яких містяться зазначені положення. Про загальні правила коректного відображен-

1 Кримінально-правова кваліфікація та її різновиди досліджуються у роботах В.О. Навроцького. Див., наприклад: Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.

Додатки

ня зовнішніми засобами ФК її внутрішнього кримінально-правового змісту – правила спеціально-юридичного характеру – йшлося вище. Що ж стосується оптимального відтворення у ФК самих зовнішніх засобів (фактично – створення відповідних символів), то тут, як уже зазначалось, мають діяти певні правила техніко-юридичного характеру. Такі правила стосуються, зокрема: а) скороченого найменування відповідних джерел кримінального права України та їх окремих складових (статей, їх частин та пунктів); б) порядку (послідовності) відтворення у ФК зазначених складових; в) використання у ФК певних засобів, які зв’язують відповідні її складові між собою або розділяють їх. Більшість цих правил носить рекомендаційний характер і формулюються в навчальній та науковій літературі.

Типові різновиди ФК охоплюють переважну більшість конкретних проявів цієї форми кваліфікації злочинів, хоча окремі з цих різновидів можуть представляти різні за своїми кримінально-правовими характеристиками юридичні склади злочинів. До типових різновидів ФК можна, зокрема, віднести:

а) ФК, яка містить посилання лише на статтю або частину статті Особливої частини КК, наприклад, ст. 113 КК чи ч. 2 ст. 329 КК; такий різновид ФК використовується при кваліфікації: 1) необережного злочину (такий злочин не має стадій і не може бути вчинений у співучасті); 2) закінченого злочину, вчиненого суб’єктом одноособово (за відсутності ознак співучасті); 3) закінченого злочину, вчиненого виконавцем чи співвиконавцем злочину (ч. 1 ст. 29 КК); 4) закінченого злочину, вчиненого учасником організованої групи чи злочинної організації (ст. 30 КК); 5) закінченого злочину, вчиненого так званим опосередкованим виконавцем (див., наприклад, ч. 5 ст. 41 КК);

б) ФК, яка крім посилання на відповідну статтю (частину статті) Особливої частини КК містить посилання на відповідну частину однієї чи кількох статей Загальної частини КК, наприклад, ч. 1 ст. 14, ст. 112 КК або ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 328 КК чи ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 201 КК; такий різновид ФК використовується при кваліфікації: 1) незакінченого злочину (ст. 16 КК); 2) закінченого злочину, вчиненого організатором, підбурювачем або пособником (ч. 2 ст. 29 КК); 3) незакінченого злочину, вчиненого організатором, підбурювачем або пособником (в цьому разі у ФК здійснюється посилання на відповідні частини двох статей Загальної частини КК – див., наприклад, ч. 4 ст. 29 КК);

Кримінальне право України. Практикум

в) ФК, яка містить окремі посилання на декілька статей (частин статей) Особливої частини КК, наприклад, ч. 3 ст. 110; ч. 2 ст. 121 КК чи ч. 1 ст. 263; ст. 112 КК; такий різновид ФК використовується при кваліфікації злочинів, які утворюють сукупність (ч. 2 ст. 33 КК).

В окремих випадках може мати місце поєднання першого або другого різновидів ФК з третім, наприклад, ч. 1 ст. 2583; ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 258 КК.

Юридичне формулювання обвинувачення. Як і формула кваліфікації злочинів, юридичне формулювання обвинувачення (в подальшому – ЮФО) має внутрішній кримінально-правовий зміст і зовнішні засоби його виразу. З урахуванням цих характеристик створення (складання) ЮФО також відбувається за певними правилами спеціально-юридичного та техніко-юридичного характеру, як і ФК, ця форма кваліфікації злочинів має типові різновиди.

Внутрішній кримінально-правовий зміст ЮФО утворює інформація про специфічний зміст того юридичного складу злочину, якому (змісту), на думку суб’єкта кваліфікації, відповідає певна інформаційно-оціночна модель фактичних обставин. В окремих випадках зазначений специфічний зміст може співпадати з особливим змістом відповідного юридичного складу злочину в цілому, наприклад, при кваліфікації крадіжки за ч. 1 ст. 185 КК. Однак в більшості випадків – з урахуванням наявності в юридичних складах злочинів так званих альтернативних ознак – специфічний зміст є лише одним з кількох можливих різновидів особливого змісту юридичного складу злочину.

Специфічний зміст відповідного юридичного складу злочину – це завжди поєднання (сукупність) конкретних законодавчих характеристик злочину певного виду чи окремого його різновиду, яким відповідає «створена» суб’єктом кваліфікації інформаційно-оціночна модель фактичних обставин. Таке розуміння дозволяє сформулювати декілька загальних правил спеціально-юридичного характеру щодо складання ЮФО, зокрема: 1) до ЮФО обов’язково повинні включатись окремі характеристики, передбачені статтею (частиною статті, статтями, частинами статей), яка (які) вказана (вказані) у ФК; у будь-якому ЮФО такими характеристиками завжди є окремі формулювання відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК, зазначеної у ФК; 2) до ЮФО повинні включатись лише ті характеристики обраного суб’єктом кваліфікації юридичного складу злочину, яким відповідає (з якими кореспондує) «створена» ним

Додатки

інформаційно-оціночна модель фактичних обставин; альтернативні ознаки (характеристики) відповідного юридичного складу злочину, які не мають відношення до такої моделі, в ЮФО не зазначаються; 3) до ЮФО не включаються ті характеристики юридичного складу злочину, які не входять до його особливого змісту (наприклад, загальні ознаки суб’єкта злочину, відповідні формулювання, що визначають конкретні види умислу чи необережності).

Крім зазначених загальних правил при складанні окремих різновидів ЮФО необхідно керуватись цілим рядом конкретних правил спеціально-юридичного характеру. Такі правила, зокрема, стосуються ЮФО, що фіксує специфічний зміст: а) так званих особливих юридичних складів злочинів; б) кваліфікованих та особливо кваліфікованих складів злочинів; в) юридичних складів злочинів, що утворюють сукупність; г) юридичних складів злочинів, що утворюють окремі різновиди повторності. Зовнішні засоби ЮФО – це певні словесні форми (мовні конструкції), за допомогою яких у ньому фіксується специфічний зміст відповідного юридичного складу злочину. В деяких ЮФО такі форми можуть повністю співпадати з відповідними законодавчими формулюваннями, однак у більшості ЮФО окремі законодавчі характеристики зазнають певних текстуальних змін. Такі зміни зумовлені цілим рядом техніко-юридичних та власне філологічних особливостей побудови нормативного матеріалу КК України. З урахуванням цих особливостей для створення окремих словесних форм ЮФО використовуються конкретні правила техніко-юридичного характеру, більшість з яких, як і щодо складання ФК, вироблена в науковій та навчальній літературі і носить рекомендаційний характер.

Типові різновиди ЮФО є похідними від типових різновидів ФК. Водночас специфічний зміст відповідного юридичного складу злочину в межах окремих типових різновидів ЮФО може бути різним. Тому при складанні окремих ЮФО, що охоплюються одним з типових різновидів, може використовуватись різний «набір» правил спеціальноюридичного та техніко-юридичного характеру. Наведені нижче приклади типових різновидів ЮФО кореспондують з відповідними прикладами ФК, які щодо цієї форми кваліфікації злочинів вказувались першими:

а) ЮФО, яке фіксує специфічний зміст юридичного складу злочину лише з використанням формулювань відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК; наприклад: вчинення з метою ослаблення держави вибухів, спрямованих на масове

Кримінальне право України. Практикум

знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень, – диверсія (ст. 113 КК);

б) ЮФО, яке фіксує специфічний зміст так званого особливого юридичного складу злочину – з використанням як формулювань відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК, так і формулювань відповідної частини статті (відповідних частин статей) Загальної частини КК, наприклад: готування до посягання на життя народного депутата України, вчинене у зв’язку з його державною діяльністю (ч. 1 ст. 14, ст. 112 КК);

в) ЮФО, яке фіксує специфічний зміст кількох окремих юридичних складів злочинів, що утворюють сукупність, наприклад: умисні дії, вчинені з метою зміни державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків; умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, – умисне тяжке тілесне ушкодження, – що спричинило смерть потерпілого (ч. 3 ст. 110; ч. 2 ст. 121 КК).

ДОДАТОК 3

ЗМІСТ І ФОРМА ФОРМУЛИ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ: СПЕЦІАЛЬНО-ЮРИДИЧНІ АСПЕКТИ

1.Назва цієї форми кримінально-правової кваліфікації – формула кваліфікації злочинів (в подальшому – ФК) – зумовлена тим, що вона передбачає використання окремих символів (знаків), в яких «зашифрована» певна інформація кримінально-правового характеру; такою інформацією є висновок суб’єкта кваліфікації про те, що поведінка особи у поєднанні з іншими обставинами відповідає одному чи кільком різним юридичним складам злочинів (злочину) (в подальшому – ЮСЗ).

2.Символами (знаками) у ФК виступають певні засоби технікоюридичного характеру, що використовуються для відображення в ній відповідних джерел кримінального права та їх окремих компонентів, які «представляють» відповідний ЮСЗ (кілька ЮСЗ).

3.Основними символами (знаками), обов’язковими для будь-якої ФК, завжди виступають: а) скорочена назва відповідного джерела кримінального права України; з урахуванням системи сучасного кримінального права України таким джерелом може бути Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року (в подальшому – КК 2001 р.)

Додатки

або Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 року (в подальшому – КК 1960 р.); б) порядковий номер та скорочене (без назви) написання статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р., яка передбачає так звану «специфічну частину» ЮСЗ, інкримінованого особі.

4.Додатковими символами (знаками) (вони є обов’язковими лише для окремих різновидів ФК) можуть виступати: а) порядковий номер та скорочене (без назви) написання окремої статті (кількох статей) Загальної частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. – якщо одна або кілька таких статей, на думку суб’єкта кваліфікації, відображають у ФК специфіку відповідного ЮСЗ; б) порядковий номер та скорочене (без тексту) написання відповідної частини вказаної у ФК статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. – якщо така стаття має кілька частин; в) порядковий номер та скорочене (без тексту) написання відповідної частини статті Загальної частини КК 2001 р. чи КК 1960

р.– якщо така стаття включена до ФК; г) порядковий номер та скорочене (без тексту) написання відповідного пункту (кількох пунктів) ч. 2 ст. 115 КК 2001 р. чи відповідного пункту (кількох пунктів) ст. 93 КК 1960 р. – якщо у ФК міститься посилання на таку статтю (частину статті).

5.Включення до ФК статей Загальної частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. є відображенням в ній висновку суб’єкта кваліфікації про те, що поведінка особи у поєднанні з іншими обставинами відповідає так званому особливому ЮСЗ. Традиційно до особливих відносяться юридичні склади незакінченого злочину та окремих різновидів співучасті у злочині (організації злочину, підбурювання до злочину, пособництва у злочині). Очевидно, до особливих можуть бути віднесені також юридичні склади, які передбачають заподіяння певної шкоди в стані так званої уявної оборони – у випадках, коли вона прирівнюється до перевищення меж необхідної оборони.

Таким чином, у ФК може мати місце посилання лише на статті 14, 15, 27, 37 Загальної частини КК 2001 р. або (та) на статті 17, 19 Загальної частини КК 1960 р. При цьому в межах відображення у ФК одного (окремого) ЮСЗ відповідна стаття Загальної частини КК 2001

р.чи КК 1960 р. обов’язково має «прив’язуватись» до «своєї» статті (частини статті) Особливої частини зазначених кодексів.

6.В окремих випадках в поведінці особи, яка оцінена суб’єктом кваліфікації як єдиний (одиничний) злочин, може вбачатися кілька кваліфікуючих ознак (обтяжуючих обставин), передбачених різни-